Выбора нет

"Розтяжка", на якій звично тримали українців - Європа або Росія - поступово втрачає свою актуальність, і це, відповідним чином, корегує порядок денний українських виборів.

Ще нещодавно російський вектор представлявся як альтернативний європейському і західному загалом. Проте сьогодні навіть на рівні вищого керівництва Росії визнається - без співпраці із Заходом вона не спроможна вирішити свої ключові проблеми, насамперед технологічні.

Президент Росії Дмитро Медведєв регулярно критикує створену Путіним політичну і економічну модель, в основі якої опертя на багаті енергоресурсами надра, справедливо відзначаючи, що для Росії - це шлях в нікуди. Як альтернатива на передній план висувається "модернізація", досвід якої пропонується запозичити саме у Європі.

Якщо проаналізувати останні публікації навіть такого "яструба" як Рогозін, то стає очевидним, що і в питаннях міжнародної безпеки Кремль радше налаштований шукати компроміси, насамперед із Вашингтоном.

Не тільки безперервна війна на Кавказі, але й низка аварій та нещасних випадків із значною кількістю людських жертв роблять Росію зоною нестабільності для її власних громадян. Яких, відзначимо, рік від року стає все менше - демографічна проблема для Росії одна з найбільш гострих.

Звичайно, можна створювати за допомогою телебачення ілюзію імперського реваншу, але російське керівництво не може не розуміти, що оновлення застарілої інфраструктури в рамках країни - завдання значно більш амбітне, ніж відвоювання Криму.

Проте найбільших реформ потребує саме світоглядна основа російського життя, з її постійною ностальгією за радянськими часами та за сильною рукою. "Немодернізована" свідомість і суспільства, і еліти, не сприйме жодних реформ, без яких саме існування російської держави виявляється під питанням.

До чого все це? А до того, що Росія сьогодні є величезною територією, стан якої можна назвати близьким до стагнації. З прагматичної точки зору для України вона залишається великим ринком, з емоційної - місцем численних родинних зв`язків. Але з точки зору перспектив, з точки зору розвитку, Росія - це глухий кут.

Більшість проблем, характерних для сусідньої держави, притаманні й Україні. А тому для нового українського президента, хто б ним не був, стоятиме завдання якомога швидше "відчепитися" від цього пострадянського потягу із примарним майбутнім.

Тобто, головною рисою нового президента має бути здатність швидко рухати країну у напрямку одного з світових центрів впливу. Очевидно, що це - Європа, що й задекларовано багатьма кандидатами на найвищу посаду.

Важливо, щоб переможець виборів не тільки робив відповідні заяви, але й ліквідував разючу прірву між деклараціями, та реальними справами. З цієї точки зору можна тільки з жалем дивитися на президентську каденцію Віктора Ющенка.

Достатньо порівняти  те, чим останні п`ять років жила Україна із результатами реформ, які вдалося провести в Грузії  президенту Саакашвілі.

За багатьма оцінками, Грузія досягла величезного прогресу у боротьбі з корупцією та створенню умов для ведення бізнесу. Причому робилося це не тільки за перманентної війни, але й при наявності сильної внутрішньої опозиції. Ющенку є чому повчитися у свого кума.

В України, можливо, залишилося не так багато часу. Якщо не відбудеться швидких і динамічних перетворень, якщо Київ не включиться повною мірою у європейські процеси, є всі шанси поповнення за рахунок України "сірої" зони на перетині інтересів світових цивілізацій.