Идея государства

Нещодавно один з претендентів на пост президента заявив, що в нього немає ніякої ідеології, і це, бачте, його плюс. Наївний, за всі ці роки жоден претендент на президентське чи депутатське крісло не запропонував країні ідеологію.

Більше того - останнім часом ситуація ще більше погіршилася. Бо якщо в 2004-му кандидати у президенти пропонували нам хоч якесь своє бачення розвитку України, то тепер немає навіть того. Тепер вони тільки наперебій розхвалюють себе.

Звичайно, це наслідок нашого комуністичного минулого, відрази до заідеологізованості.

Але чомусь шок від тієї ідеології триває, як на мене, надто вже довго. Те, що ми бачимо зараз коливається десь поміж двома полюсами - тугою за колишнім комуністичним раєм і відразою до нього, з новітньою вірою в тепер вже рай капіталістичний.

З цієї точки зору, пан Яценюк, звичайно, правий - краще вже не мати ніякої ідеології, ніж мати таку. Тим більше, що вона, по-суті, й не є ідеологією, а лише проявом якихось несвідомих комплексів, прагненням жити гарно і красиво - байдикуючи і нічого не роблячи.

Тому й не дивно, що правлять нами люди, які вміло користаються таким нашим прагненням - полум'яні лідери з комсомольським квитком у серці та дармовим, "відбитим у лохів", баблом у кишені.

Але якщо пан Яценюк й дійсно так відверто декларує відсутність ідеології, то натомість мав би запропонувати якесь своє бачення - що і як треба робити, щоб вийти з цього зачарованого кола пошуку "втраченого раю".

Мав би запропонувати хоч якісь ідеї розвитку держави - як він це бачить і розуміє. Такого немає - тільки якісь незрозумілі натяки і таке ж, як і у інших, розхвалювання себе. Що можна збудувати за таких умов - навіть і не уявляю!

Платон колись сказав, що світом правлять ідеї, бо навіть для того, щоб зробити найпростіше, треба хоча б приблизно уявити собі, як це робиться. І вже тим більше смішно вірити в те, що в справі побудови держави щось може статися випадково, без цього попереднього етапу обдумування - тоді, коли ми навіть приблизно не уявляємо собі чого саме хочемо чи до чого саме прагнемо.

Спершу потрібна ідея, потім - механізми її реалізації (програма її втілення), ресурси для її реалізації (тут: команда + підтримка суспільства - на кого саме така програма буде спиратися в реальному житті), механізми зворотного зв'язку - можливість коригувати і одне (саму ідею, мету, до якої ми прагнемо), і друге (програму її досягнення), і третє (механізми підбору і заміни кадрів).

Нічого цього немає. Жоден з претендентів і близько не запропонував вміння визнавати, аналізувати і виправляти власні помилки, учитися на них і знаходити нові шляхи розв'язання колишніх проблем - тих, від яких українське суспільство страждає вже 19-тий рік.

Звичайно можна на кожному кроці кричати, що це нам просто "заважали", або всупереч здоровому глузду розвішувати плакати, що ми все це вже "Здобули!". Але хотілося б чогось зовсім іншого. Наприклад від Литвина хотілося би почути його теперішні висновки про те, якою саме має бути система державної влади.

Бо якщо він в 2004-му відстоював ту політреформу, від якої країна стогне, то напевно саме він, в першу чергу, й мав би нам усім тепер пояснити: що пішло не так?

Чи то він свідомо тоді відстоював небезпечну для країни модель, чи вже тепер зрозумів, що в цій не так? То що саме і чому? Бо інакше - як сподіватися, що він наведе в країні порядок"?

Поставити на перше місце економіку обіцяє нам Тигіпко. Мабуть він просто забув, що працюючи в уряді Лазаренка віце-прем'єром з питань економіки вже намагався це зробити. І вже навіть через це мав би нести тепер якусь свою частку колективної відповідальності за стан справ в державі.

Чи, знову ж, пояснити нам, як він ТЕПЕР збирається піднімати економіку, якщо в свій час йому зробити цього так і не вдалося? Що змінилося з тих пір? Чому він вважає, що цього разу в нього це вийде краще?

Хоча одна справа йому вдалася - отримав від уряду Франції Орден Почесного Легіону. За що, якщо не секрет? Різні інтернет-джерела (зокрема, http://infoporn.org.ua/2008/10/31/viktor-zherditskiy-istoriya-paskudnoyi-zradi), стверджують, що за купівлю французами української цементної промисловості. Є й інші версії...

Але яка різниця? Хотілося би почути якусь відповідь по суті, а не нові гасла. Інакше як можна довірити такій людині управління вже не тільки економікою, але й усією країною?

Люстрацію нам обіцяє Тягнибок. Ідея може й справді непогана. В умовах, коли в Україні вже майже 20 років, за словами депутата Стретовича, одні і ті же 5000 чиновників по кругу ходять, змінюючи один одного і не допускаючи нікого нового, такий крок може й чогось вартий.

Та чому робити люстрацію саме за критеріями 20-річної давності? Чому саме тих, хто був належний до комуністичної влади? Хіба ті, що правлять зараз, за ці роки менше злочинів здійснили?

А може зробити люстрацію станом на 1 січня 2010 року? Просто заборонити усім, хто вже був при владі за роки незалежності України, претендувати на неї знову - та й по всьому? Ну такого Тягнибок не запропонує і не підтримає - сам же депутатом був.

Але чому він, чи та ж Тимошенко, не можуть бути лідерами партій, не будучи у владі?

Чому не можна здійснювати свою політику і відстоювати свої ідеї через своїх представників у владі? Бояться? Але якщо вони бояться "кидка" від своїх же партійців, то чому ми такого від них самих чекати не повинні, чому повинні вірити вже їм?

Хотілося би почути й пана Симоненка. Колись, в запалі дискусії, той вигукнув: "Да у вас даже подводной лодки ни одной нету!". Цікаво - в кого це "у вас"? Він що, себе громадянином держави Україна не вважає? Він не був представником влади усі ці роки? Хіба це не він мав би розбудовувати український флот?

Цікаво, хіба має право, хоча б моральне, після таких слів парламентарій і далі ним залишатися?

Зовсім не хочеться аналізувати основних претендентів на "булаву" - там давно вже немає що аналізувати. Два Віктори все що могли, сказали ще в 2004-му, а Юлія Тимошенко стільки всього наобіцяла, що сама вже тепер напевно й не пригадає. Хоча одне запитання залишилося.

Чому будучи в опозиції в 2007-му вона закликала проводити референдуми щороку з найменшого приводу, а ставши прем'єром якось про це забула? Ба більше, навіть і чергові президентські вибори намагалася скасувати! Чи не дивно? Може їй місце в опозиції - звідти вона про народ дбає.

Апофеозом всього цього мають стати різдвяні канікули, знову, вже вкотре, затверджені Кабміном цього року. Як і в усі попередні роки, усіма попередніми урядами. От тільки... дивні вони якісь, ці канікули.

На те вони й різдвяні, щоб наставати ПІСЛЯ Різдва. Так в усьому світі і є: спочатку святкують Різдво - 25 грудня, а вже потім - Новий рік. І саме в цей проміжок собі канікули і влаштовують.

В нас не так - спочатку роблять собі канікули - бо сотня-друга забезпечених киян на курорти роз'їжджається, а вже потім в свята всі дружно ... йдуть на роботу.

От ця сотня-друга і "ковбасить" всю країну, змушуючи місяцями по суботах відпрацьовувати їхні гульби. Знаєте, хто так робить? "Вечори на хуторі поблизу Диканьки" читали? Хто там гуляв і святкував в останній тиждень перед Різдвом, пам'ятаєте?

Ігор Лубківський, для УП