У стінах парламенту розгортається справжня боротьба за пальму першості по зміні виборчого законодавства "на відкритішого" до людей. Депутати вже на цьому пленарному тижні "погрожують" виборцям модифікувати виборчу систему.

Насправді йдеться про досить серйозне питання, адже окрім організації виборчого процесу і способу визначення результатів виборів, виборча система фактично формує державну систему правління.

Введена у 2006 році пропорційна система із жорсткими партійними списками повністю знівелювала себе: депутат став непідконтрольним виборцю, виконання політичних програм, як головного орієнтира діяльності партій, залишилося тільки на словах, чіткої структуризації політичних сил так і не відбулося.

Цим і пояснюється необхідність корекції виборчого законодавства, яка б дала змогу відновити зв'язок "депутат-виборець", підвищити ефективність та якість представницьких органів влади.

На сьогодні корекція системи виборів є атрибутом більшості передвиборчих програм чинних кандидатів у президенти України, проте жодна з них не пояснює самого механізму впровадження цих змін на практиці.

Популярність у суспільстві цих ідей також підтверджує наявність у парламенті більше десятка зареєстрованих законопроектів, серед яких домінуючими є дві позиції: або повернення у чистому вигляді мажоритарної системи на місцях, або запровадження на виборах відкритих партійних списків.

В Україні мажоритарна система відносної більшості вже була апробована у часи існування змішаної виборчої системи. Тоді вона застосовувалася частково на парламентському рівні, повністю на місцевих виборах. Ця система була зрозумілою для виборців, дозволяла формально прив'язувати депутатів до округів.

Проте, практика показала, що в одномандатних мажоритарних округах вигравали насамперед ті кандидати, які мали фінансові і/або адміністративні важелі впливу.

Також суттєвим недоліком мажоритарної системи виборів було неврахування значної частини, інколи переважної більшості, голосів виборців. Траплялося так, що кандидат перемагав в окрузі, маючи підтримку у межах 25-30%. У такому випадку решта голосів просто ігнорувалася.

Ще однією проблемою мажоритарної виборчої системи стала політична неструктурованість представницьких органів влади. З'явилося безліч різноманітних груп впливів та груп інтересів, що зрештою призвело до нестабільності партійної і політичної систем України.

Таким чином, пропонуючи мажоритарну систему на місцях, яка попри простоту застосування суттєво спотворює реальні результати виборів, нас, по суті, повертають до рівня розвитку 90-тих минулого століття.

Про доцільність мажоритарки на парламентському рівні взагалі говорити не варто.

Водночас, підвищення ефективності роботи депутатів чи їх відповідальності перед виборцями ніхто не гарантує. Адже не передбачено жодних механізмів контролю за ними.

Якщо до нинішніх партійних фракцій додадуться безпартійні депутати-самовисуванці, ефективність такої ради буде наближена до нуля.

Вигідною мажоритарна система може бути хіба що великим партіям з потужним адміністративним і фінансовим ресурсом, а також так званим "партіям влади". Суспільство від цього навряд чи виграє.

Врятують відкриті списки?

Нині чи не кожен політик наголошує на необхідності запровадження системи відкритих списків, проте кожен розуміє їх по-своєму. Одні, говорячи про відкриті списки, мають на увазі мажоритарну систему виборів, інші - детальну біографію запропонованих партією кандидатів, ще хтось взагалі вважає недоцільним пояснювати суть можливих нововведень.

І лише окремі законотворці вдаються до тонкощів їх практичного використання.

Система відкритих партійних списків - це один із різновидів пропорційної системи виборів, коли виборець голосує не тільки за політичну силу, а й за конкретного її представника.

Розподіл мандатів, отриманих партією (блоком), відбувається за умови подолання встановленого виборчого бар'єру на засадах пропорційності у межах держави.

Кандидати у списку партії (блоку) впорядковуються в залежності від кількості отриманих голосів - чим вищий його результат - тим вищий рейтинг кандидата у списку.

Зрозуміло, що застосування єдиного списку (450 кандидатів) робить технологічно неможливим застосування методу голосування за відкритими списками.

Тому логічним видається введення регіональних (територіальних) відкритих списків у кількох багатомандатних округах, межі яких можуть збігатися із адміністративно-територіальним поділом України: 24 області, АР Крим, а також міста Київ і Севастополь.

При цьому кількість мандатів повинна залежати від кількості голосуючого населення регіону, що дозволить запобігти непропорційному представництву при співставленні результатів у різних округах.

Такий принцип слід застосовувати й при голосуванні в обласні чи районні ради.

Це б значно підвищило роль регіональних осередків політичних сил, децентралізувало вплив партійної верхівки, суттєво ускладнило б існування політичної корупції.

Також система відкритих списків враховує голос кожного, хто прийшов на виборчу дільницю, сприяє підвищенню довіри до народних обранців, виступає дієвим методом легітимації представницьких органів влади, дасть змогу покращити їх якісний склад.

Крім цього, відкриті списки якнайкраще забезпечують народовладдя і не призводять до штучного звуження виборчих прав громадян. Можливість прямого впливу на списки зробить вибори більш привабливими для електорату.

Водночас, зміни до виборчого законодавства повинні:

- закріпити процедуру народного відкликання депутатів. До речі, цікавим виглядає варіант, коли відкликаного депутата замінює не колега-однопартієць, а представник політичної сили, яка у виборчому окрузі зайняла друге місце.

Такий підхід може серйозно дисциплінувати партії і змусити обранців до роботи, оскільки відкликання буде автоматично зменшувати їх представництво у радах. Аби запобігти зловживанням у цьому напрямі, повинні чітко регламентуватися підстави для дострокового припинення повноважень депутата.

- бути компромісним варіантом для основних політичних сил і знайти в парламенті підтримку абсолютної більшості депутатів. Лише у такому випадку є ймовірність того, що норми виборчого законодавства будуть прописані чітко і не двозначно.

- скасувати ті законодавчі положення, які передбачають можливість голосувати "проти всіх".

Протесне голосування - лише фікція впливу на результати виборів. Закон має заохочувати виборця віддавати голос за конкретного кандидата і, тим самим, брати на себе політичну відповідальність за свій вибір. Практики голосування "проти всіх" не існує в жодній (!) країні Європейського Союзу, а міжнародні організації (ОБСЄ, Рада Європи) вже давно нас за це критикують.

Навіть наші північні сусіди відмовилися від такої можливості, стимулюючи цим підвищення рівня політичної культури серед населення.

- у разі запровадження відкритих списків, заборонити голосувати за список в цілому, оскільки це лише ускладнить підрахунок результатів виборів і не нестиме якихось переваг для виборця.

Також не варто забувати, що нова система голосування і підрахунку голосів попередньо вимагає проведення підготовчої та роз'яснювальної роботи. Тому дискусійним залишається питання щодо доцільності введення нової системи на виборах у травні 2010 року. Відповідь буде залежати від характеру внесених змін, якщо такі взагалі будуть.

P.S. Першою спробою прийняти закон про відкриті списки було голосування за законопроект від БЮТ, який Верховна Рада 3 листопада 2009 року відхилила ще у першому читанні.

Заради справедливості варто зауважити, що про відкриті списки у зазначеному законопроекті згадувалося хіба що у назві, а паралельно із "благими намірами" пропонувалося підвищити до 7% прохідний бар'єр для партійних організацій, змінити принцип формування ТВК та багато інших ініціатив, вигідних окремим людям.

Нині депутати мудрують лише над змінами до системи місцевих виборів, мовляв, спочатку проекспериментуємо над нашими молодшими колегами, а там побачимо.

В той же час, очевидною є потреба у корегуванні виборчої системи на загальнодержавному рівні. І якщо мажоритарна система може бути ефективною лише у невеличких містах і селах, то на регіональному та державному рівні потрібно впроваджувати голосування за відкритими списками.

Це буде реальним кроком назустріч європейським демократичним нормам і хорошою послугою для суспільства.

Василь Мокан, для УП