Евро-2012: на коротком поводке

Не викликає жодних сумнівів той факт, що день 11 грудня ввійде в новітню історію України як один із найсвітліших. А назва міста Фуншал, що на португальському острові Мадейра, звучатиме такою ж музикою , як і столиці Уельсу Кардіфф, де два з половиною роки тому було оприлюднене історичне рішення про проведення Євро-2012 в Польщі та Україні.

Отже, ми зробили це! І виконком УЄФА минулої п'ятниці сказав Україні: "Так!".

За підсумками засідання, Донецьк, Львів і Харків приєдналися до Києва і офіційно затверджені як організатори фінального турніру континентальної першості.

Президент УЄФА Мішель Платіні, коментуючи на прес-конференції рішення виконкому, наголосив, що воно стало можливим "завдяки зусиллям і навіть жертвам, на які пішов уряд України, тому ми даємо зелене світло формату 4Х4. Фінал турніру відбудеться в Києві".

Варто нагадати, що 13 травня виконком УЄФА затвердив в якості приймаючих міст польську четвірку - Варшаву, Познань, Вроцлав і Гданськ, а також столицю України.

Що ж до решти українських міст, то експерти Європейського футбольного союзу надали їм перелік вимог стосовно спорудження стадіонів, аеропортів, готелів, доріг та іншої інфраструктури, встановивши кінцевий термін - 30 листопада.

Дніпропетровську і Одесі було остаточно відмовлено.

За звістку, що надійшла з далекого португальського острова, відомого не лише серед українських гасторбайтерів, а й заможних вітчизняних туристів, не гріх було б, як кажуть, і поляну накрити та й відсвяткувати цю доленосну подію, як слід.

Та щось у виступі президента УЄФА на тій прес-конференції - навіть у викладі наших рідних інформагенцій - насторожувало.

Солідні пани з виконкому європейської асоціації не звикли роздавати аванси за красиві очі. Тож і цього разу УЄФА залишилася вірною своїм принципам: до самого початку Євро-2012 нас триматимуть у тонусі, вдень і вночі тотально контролюючи всі нюанси підготовки до третього за престижністю змагання у світі.

Виконком УЄФА не тільки перевірятиме, а й у разі необхідності, коригуватиме хід подій. Серйозним застереженням пролунали на тій же прес-конференції слова Платіні, про те, що виконком УЄФА залишає за собою право визначити остаточний календар проведення змагань.

"Виконком ще повернеться до цього питання і винесе рішення, зважаючи на підготовку арен та інфраструктури в Україні та Польщі".

А коли почули про листа Платіні на адресу віце-прем'єра Васюника, де президент УЄФА відзначив, що "у випадку, якщо будуть зірвані терміни підготовки об'єктів, або не дотримані стандарти, у якості останньої міри УЄФА може відкликати у будь-якого українського міста право на проведення матчів Євро-2012", ейфорії якось, знаєте, поменшало.

Видно, не дуже повірили на виконкомі переможним нашим реляціям про високі темпи реконструкції, приміром, київського стадіону (а на ньому ж відбудеться фінал!), чи донецького аеропорту, інфраструктури у Львові і таке інше.

Важко, навіть моторошно і боляче уявити, як існувала б держава, як жили ми всі далі, коли б право проведення Євро-2012, завойоване з такими труднощами, у нас відібрали б через безлад, політичну метушню, недбалість і непрофесіоналізм.

Без перебільшення - це було б ганьбою нації, трагедією цілого покоління перед лицем нащадків.

Недаремно президент ФФУ Григорій Суркіс сказав журналістам, що він не певний, коли хвилювався більше - перед прийняттям рішення в Кардіффі чи нині, на Мадейрі.

"Загроза втрати Євро була дуже реальною, - сказав він. - Україна змогла консолідувати зусилля всіх гілок влади і об'єднати матеріально-технічні ресурси, що в результаті дало можливість продемонструвати нинішній прогрес".

Що ж, констатуємо: за час, що минув після травня, коли УЄФА ввімкнуло для України після зеленого жовте світло, котре загрожувало перетворитися на червоне, багато що змінилось на краще.

Яскраве свідчення цьому - урочисте відкриття стадіонів-красенів у Донецьку й Харкові. Нарешті, повернулася лицем до проблем Євро-2012 влада на всіх рівнях: від центральної до місцевої.

Верховна Рада спромоглася-таки ухвалити низку необхідних законів, без яких рух уперед був би неможливим.

Нарешті, "прозріли" українські журналісти, які майже відмовилися (ключове слово - "майже") ретранслювати сумнівні, м'яко кажучи, повідомлення закордонних "колег" (особливо, в Інтернеті), натомість подавати власні матеріали, в яких містилися і об'єктивні оцінки, і критика, але не було фальшування, справжня мета якого - сформувати враження про нездатність України провести Євро на належному рівні.

У цьому контексті - свіжий приклад. Коли польські журналісти напередодні відкриття стадіону в Харкові "пресували" Олександра Ярославського, мовляв, у Польщі є інформація, що Україна на Мадейрі може не отримати паритету міст, той влучно парирував: "У Польщі є інформація, а в Україні - стадіони!".

І журналісти одразу поширили цей афористичний експромт, зробивши його гаслом численних матеріалів, винесли на перші полоси видань.

Добре вже те, що такі приклади є. Бо, будемо відвертими, далеко не всі, особливо в верхніх ешелонах, прониклися ідеєю, що успішне проведення Євро в Україні наблизить нашу країну до Європи скоріше, ніж тисячі бюрократичних форумів, рутинних переговорів чи передвиборних гасел.

Чи всі представники так званої української політичної еліти "домакітрили", що підготовка та проведення європейського чемпіонату - унікальний шанс для "зшивання" і об'єднання країни?

Що це, нарешті, і є ота сама українська національна ідея, навколо якої ми всі повинні згуртуватися? Як, наприклад, можна зрозуміти, що президент, передвиборчі біл-борди якого з гордістю сповіщають про його особисту участь у здобутті права на проведення Євро, своєю ж рукою накладає вето на рішення парламенту про виділення необхідних коштів?

Прем'єр-міністр одразу ж висловила сподівання, що після ухваленого виконкомом УЄФА рішення, президент має відкликати своє вето. "Тому що зараз не треба влаштовувати фінансових голодоморів, а треба відкрити всі шляхи для підготовки України до Євро". Усе навкруг - всього лише піар?

І, можливо, праві ті, хто стверджує, що перепустку Україні в Євро забезпечили люди, які з нинішньою владою нічого спільного не мають, і діяли, скоріше, наперекір, ніж за вказівкою можновладців?

До речі, все наполегливіше в суспільстві стверджується думка, що й фінансову кризу саме так українці пережили, і епідемію - самотужки, без жодної підтримки з боку влади, котра, крім чергових виборів, схоже, нічим іншим не переймається.

...Звичайно, висока оцінка і певний карт-бланш, дані Україні на засіданні виконкому УЄФА, зобов'язують і вимагають більшого. Але й свідчать про те, що нам до снаги не тільки провести престижний захід, не поступаючись нічим тим, хто робив це в минулому, а й перевершити їх.

Бо на кону - престиж не самих України та Польщі. А й усієї Східної Європи.

Володимир Кулеба, для УП