Метафизика атомной бомбы. Как ядерное оружие стало религией в России и готов ли Путин пойти до конца
1 лютого 2007 року, в день народження Бориса Єльцина, якому залишалося жити трохи більше ніж два місяці, правитель Росії Путін провів щорічну пресконференцію. Вдаючи спроможність до імпровізації та відсутність сценарію, наприкінці він помітив журналістку з Сарова.
"Яке місце православ'я в майбутньому країни? – встигла вона поставити останнє запитання. – І якою є стратегія в ядерній військовій галузі?".
"Обидві теми пов'язані між собою", – відповів Путін, чим викликав зичливий сміх у залі.
В дослідженнях про відправну точку зруйнованого світопорядку – якщо не оглядатися аж до першородного гріха – варто пам'ятати ці слова Путіна. І реакцію публіки, яка сприйняла їх за каламбур.
Саров, звідки приїхала кореспондентка з питанням до хазяїна Кремля – режимна адміністративно-територіальна одиниця на кордоні Мордовії та Нижньогородської області, де колись був розташований Саровський монастир.
Об'єкт 550, База № 112, Горький-130, Арзамас-16 – в документах СРСР це закрите місто називали по-різному. Наприкінці Другої світової там збудували дослідницьке бюро, що стало серцем радянської атомної програми, а потім Російським федеральним ядерним центром.
10 лютого 2007 року, за дев'ять днів після висловлювання про зв'язок православ'я й атомної бомби, Путін влаштує в Мюнхені панахиду за однополярним світом. У промові на безпековій конференції він попередить Захід про свої наміри. Далі будуть війни в Грузії, Сирії. Окупація Криму і врешті – точка, в якій тепер перебуває кожен, хто скаженіє від твітів Ілона Маска та висловлювань Дональда Трампа.
"Якщо б світ був розумнішим, то мав би прислухатися і до промови Путіна в Мюнхені, і до тієї пресконференції в Москві", – каже український журналіст Олег Кудрін, ведучий діаспорянської програми "Новинна хата" на Latvijas Radio 4, який досліджував тему "ядерного православ'я".
Російська ядерна загроза посилилась за допомогою РПЦ і безпосередньо її очільника Кіріла Гундяєва, зазначає керівниця Одеського центру з питань нерозповсюдження Поліна Сіновець. "Вони підкреслюють той факт, що ядерні програми творяться на святому місці, – каже експертка. – Що атомна зброя – промисел Божий. Меч, який загартовувався завдяки подвижництву Серафима Саровського.
Вся ця лабуда все сильніше присутня в російських інформпросторі та свідомості. Очільник РПЦ навіть є почесним професором Військової академії ракетних військ стратегічного призначення (а також дослідницького ядерного університету МІФІ – УП)".
Жахливий урок миру
Взимку 1982 року на півострові Кейп-Код у штаті Массачусетс розвіяли прах Джорджа Кістяковського (він же Георгій Кістяківський) – уродженця села Будаївка, теперішнього міста Боярка на Київщині. Він – племінник Ігора Кістяківського, міністра внутрішніх справ уряду гетьмана Скоропадського.
Джордж пройшов шлях від втікача з окупованої більшовиками УНР до професора в Гарварді, члена нацкомітету з оборони США в 1942–1943 роках та одного з тих, хто створював американську атомну бомбу. Кістяківський декілька років служив у Білому Домі радником президента Ейзенхауера.
Своє життя, як і багато тих, хто долучився до створення бомби, українець закінчував на пацифістських позиціях, критикуючи мілітаристську політику уряду США.
За рік після смерті Кістяківського хвиля миролюбності добереться до СРСР. 1983 року Іосіф Кобзон вперше виконає пісню Пахмутової та Добронравова "Поки не пізно", більш відому за приспівом "Солнечному миру – да, да, да! Ядерному взрыву – нет, нет, нет!".
Але ця мантра вихідця з Часового Яру, майбутнього депутата держдуми РФ та "героя ДНР", лише підживлювала думки про Апокаліпсис.
Керівниця Одеського центру з питань нерозповсюдження Поліна Сіновець – з покоління тих, хто від дитинства пам'ятає дивний та по-армійськи несмішний жарт часів Холодної війни:
"Що треба робити під час ядерного вибуху? – Надіти біле простирадло і повільно повзти у бік цвинтаря. – А чому повільно? – Щоб не наводити паніку".
"Те, що всі ми помремо, я вперше, мабуть, усвідомила, коли пішла в перший клас, – згадує тепер з посмішкою Сіновець. – На "Уроці миру" нам сказали: "Американці зробили найстрашнішу зброю, яку готові проти нас застосувати. Але в нас теж є така бомба. І якщо буде ядерна війна, весь світ загине"".
Теперішня Росія вже не звертається до світу із закликами не застосовувати атомну зброю, а маніакально погрожує нею. Від часів "Доктора Стренджлава" Кубріка до фольклорної Щекавиці одним із засобів протистояти цим залякуванням залишається сміх. Але за сатирою, як це часто буває, ховаються панічні настрої.
"Коли в Україні відкривають збір донатів "на ядерку", багато хто, я гадаю, переживає відчай, – каже Поліна Сіновець. – Так, власна ядерна зброя, якби вона залишилась, могла б непогано стримувати РФ. Але всі мають прийняти той факт, що ніхто не дасть нам можливості її наново створити".
"Я не бачу безпечного шляху, як Україні розробити атомну зброю так, щоб не погіршити ситуацію, – продовжує Сіновець. – Я б не рекомендувала будь-які практичні кроки в цьому напрямку. Навіть якщо гіпотетично уявити це, то потайки виготовити її неможливо.
Щоб Росія не знала, і не могла нанести превентивний удар – це фантастична ситуація. Але, може, в мене бідна фантазія?".
Читайте також: "Фуфайки розкладуть і цілими днями лежать". Що мешканці Щекавиці думають про оргію та навіщо кияни йдуть на гору
Катехон
Коли у 1801 році Серафим Саровський – в миру Прохор Мошнин з Курська – впав семирічним з дзвіниці, про розщеплення атома годі було мріяти.
Лишившись живим, Прохор щиро увірував у Бога. Юнаком вирушив у паломництво до Києва, де монах Досифея, якого зараз цілком слушно назвали б трансгендером, відправив його далі – у Мордовію.
Монастир на річці Саровка, де жив Серафим Саровський, занепав після 1917 року. Перед відкриттям секретних лабораторій там була розташована дитяча трудова комуна та виправна колонія.
Журналіст Олег Кудрін сумнівається, що під час вибору цього місця для проєкту КБ-11 Сталін враховував сакральний зміст. Вірогідно, зіграли роль близькість до Москви та Нижнього Новгорода – потужного промислового центру.
"Хоч Сталін і реанімував РПЦ у 1943 році, церква по суті не мала власності та прав, – розповідає Кудрін. – Після революції залишились храми, монастирі, в яких влаштовували все що завгодно: склади, овочеві бази, спортзали та клуби.
Гадаю, якщо б були зачіпки, якісь документальні свідчення у вигляді хоча б апокрифічних висловлювань Сталіна чи Берії, то сучасні божевільні в РФ давно б підняли їх на свої знамена".
Хай там як, а концепт катехону – держави, чия місія віддаляти кінець світу та торжество зла – сформувався в Росії та стрімко розвивається. Він тримається на святій для росіян трійці: Путіні, атомній бомбі та церкві Кіріла.
"Важливо розуміти, що це не є результатом богословських пошуків, – зазначає Кудрін. – Значною мірою це випадковий набір концептів. Ось є такі гарні образи: Серафим Саровський і ядерна шарашка. О, давайте об'єднаємо!
Відбулась адаптація надлояльної церковної структури до потреб влади. З цього все складається, ні з чого іншого. Зрозуміло, що нормальні богослови щодо цього можуть тільки пальцем крутити коло скроні".
"Все це "ядерне православ'я" перегукується з "богослов'ям Революції" Никодима Ротова, вчителя та наставника очільника РПЦ Кіріла, – додає Олег Кудрін. – Воно перегукується також із "богослов'ям Перемоги", яке впроваджував Кіріл. Хоча і не називаючи його так, але фактично воно таким є.
Від початку так званої "СВО" у Кіріла з'явилося ще більше матеріалу для "творчого розвитку". Статус "Орєшніка" досі незрозумілий, але Кіріл каже, шо це "стоп-машина".
Ми також бачимо шахідські мотиви: тим, хто загинув за другі своя чи батьківщину – рай автоматично. Це приблизно як з ісламськими радикалами".
Читайте також: Слова "пацанов". Володимир Єрмоленко пояснює військові послання росіян українцям
"Завтра"
Сміх у залі, що його 2007 року спричинила відповідь Путіна про зв'язок православ'я та ядерної зброї, свідчив про те, наскільки абсурдними здавалися подібні ідеї серед широкої публіки.
"Вони гуляли в дуже вузьких колах, але почали перетворюватись на мейнстрим, – каже Олег Кудрін. – Що далі, то більше було не сміху, а гордості з приводу того, що церква, Серафим Саровський, ядерна зброя – щось тісно пов'язане".
Бога, в якого після падіння з дзвіниці увірував преподобний Серафим, для стовідсоткового спасіння виявилося недостатньо. Тож росіяни обожнили атомні боєголовки.
Ґрунт для концепту "ядерного православ'я" на попсовому рівні готував, зокрема, Олександр Проханов. Через свою публіцистику, яку Олег Кудрін називає "метафізично-імперською, солоденькою, але із металевим брязкотом".
"Коли я ще грав у КВН (чемпіон 1990 року в складі "Одеських джентльменів" – УП) і приїжджав з Одеси в Москву, ми купували проханівську газету "Завтра", щоб просто посміятися, – згадує Кудрін. – Але Проханов продовжував качати всіх.
Це приблизно як з Жириновським, який морально розкладав російську політику, вживлюючи в неї фашистські, авторитарні, тоталітарні мотиви та звички. А Проханов робив щось подібне на літературному, публіцистичному рівні".
2018 року на форумі "Валдай" у Сочі Путін зі своєю фірмовою півусмішкою скаже сакраментальне: "Ми як мученики потрапимо в рай, а вони просто здохнуть".
Зал зустріне ці слова черговим сміхом. Але цього разу додасть гучні оплески – як свідчення прийняття та схвалення абсурду.
Навесні 2024 року церковники в Москві під головуванням Кіріла Гундяєва видадуть "наказ" органам законодавчої та виконавчої влади РФ. У цьому світоглядному документі "СВО" назвуть "Священною війною". А Росію – державою, що виконує місію "Стримуючого" для захисту планети від зла в обличчі Заходу.
Читайте також: Лічильники банкнот, ножі й жодного тризуба. Якою була бізнес-імперія УПЦ в Лаврі та як святиню повертають Україні
Можливо
Немає кращого способу повірити в кінець світу, ніж створити атомну бомбу. Якщо порівняти з реальністю ядерного гриба, фреска Мікеланджело "Страшний суд" виглядає як дитячий комікс.
Перше в історії випробування бомби в пустелі Нью-Мексико влітку 1945 року назвали "Trinity" – Трійця. Кажуть, це була пропозиція Оппенгеймера, керівника "Мангеттенського проєкту".
Назвою Trinity фізик Оппенгеймер нібито посилався на барочного англійського поета Джона Донна, представника так званої "метафізичної школи". Можливо, навіть і на ці його строки:
Розбий мені серце, триєдиний Бог!
Ти світиш, допомагаєш, спрямовуєш,
Але для повстання з попелу я лише
Хочу, щоб Ти мене спалив і у порох стер
Попри всю спокусу обожнити ядерну зброю, західний світ в цілому сформував своє ставлення до неї, і воно відрізняється від ядерного православ'я РФ.
Як зазначає Поліна Сіновець, Папа Римський Франциск став фактично апологетом без'ядерної планети. Він консолідував весь італійський антиядерний наратив у руках Ватикану. Виступив за повну заборону атомної зброї і навіть володіння нею для стримання вважає аморальним.
"Логічно, коли християни виступають проти того, що приносить масові страждання та вбивства, що загрожує існуванню людства", – зазнає очільниця Одеського центру з питань нерозповсюдження.
Але у росіян своя логіка. Протиставити їй лише жарти та паломництво на Щекавицю недостатньо. Всупереч думці понтифіка європейські політики чітко розуміють: лише наявність атомних боєголовок може стримати Кремль від ширшого нападу.
"У Великої Британії є близько 225 боєголовок, ще кілька років тому вони поставили за мету збільшити їхню кількість до 280-ти, – розповідає Поліна Сіновець. – У Франції їх 300 плюс-мінус десять.
У британців є одна проблема: носії для ядерної зброї – американські. І вся система ядерного захисту сильно інтегрована в американську. Якщо Трамп поведе себе з Лондоном приблизно так, як це було з Києвом, то може сказати: "Хлопці, віддавайте ракети, це не наша справа; або давайте укладемо угоду"".
"У французів подібних проблем немає, – продовжує Сіновець. – Франція завжди мала дуже незалежну ядерну програму. Завдяки особистій політиці Макрона сучасна Франція дає найбільше сигналів для створення єдиної системи стримування в Європі як відповідь на погрози РФ".
В часи, коли ядерне православ'я набуває інституційних форм, одним із головних питань залишається готовність Кремля реалізувати свої погрози. В контексті постійних залякувань біблійний вираз "спочатку було слово" можна трактувати як початок руйнації світу.
"Їхні погрози є дуже небезпечними самі по собі, – вважає Олег Кудрін. – Вони підживлюють ці розмови на всіх рівнях, включаючи церковний.
Можна згадати концерт Шамана. Коли він співав: "Я – русскій", тиснув на величезну червону кнопку, і по всьому залу були вибухи. Все це впливає і на обивателя, і на пропагандистів, які беруть разгон і часто починають вірити в свої екстремістські висловлювання".
Поліна Сіновець вважає: Путін менш за все хоче дійти до апокаліптичного фіналу.
"Його найбільше бажання – досягти того, що ми бачимо останнім часом, – каже вона. – Того, що відбувається між США президента Трампа та Європою.
Особисто я думаю, шо Путін не застосує атомну зброю. Він дуже обережний, і нанесення Росією ядерного удару першою – це вже неприйнятний, персональний виклик для нього.
Чечня, Грузія, Сирія – він ніколи не воював по-справжньому із сильним суперником. Він все робить з розрахунком отримати користь, а не для того, щоб померти.
Але завжди залишається ймовірність: якщо персональне життя або влада Путіна буде під безпосередньою зовнішньою загрозою тут і зараз, він може натиснути кнопку".
Євген Руденко – УП
