Любовь на расстоянии. Готова ли Украина к выборам в интернете или по почте
Кінець 2024 року ознаменувався важливими в політичному плані подіями для України. Після перемоги на виборах у США команди республіканця Дональда Трампа, політикум у світі і в Україні почав обговорювати різні конфігурації закінчення чи принаймні зупинки російсько-української війни.
Очевидно, що обіцянки Трампа зупинити агресію Москви "за 24 години" так і залишились передвиборчими лозунгами. Але самі розмови про те, що можливо знайти вихід із "глухого кута війни", мали для України несподіваний наслідок.
Як за першим теплим днем у лютому з'являється надія на весну, так і перші більш-менш серйозні обговорення "кінця війни" розбудили в українських політичних колах пристрасне бажання своєї весни – виборчої.
"Українська правда" нещодавно детально писала про незбагненний феномен віри у "вибори на весну" та його ілюзорність.
Якщо коротко, то з країни виїхала ледь не п'ята частина виборців, вимушено перемістилася в межах країни ще така ж кількість, а мільйон людей відрізані від участі в політиці, бо служать у війську. А ще законодавство не готове, технічної бази немає…
Тут можна було б закривати електоральну тему в цьому році, якби не новий удар Росії по критичній інфраструктурі. Правда, цього разу йдеться не про енергетику, а про цифрове серце країни – українські реєстри.
Саме наявність просунутих рішень із цифровізації держави є для середовища тих, хто увірував у вибори, одним із догматів їхнього "символу віри" – раз працює "держава в смартфоні", то можуть бути і вибори в інтернеті. Російська атака показала вразливість таких оцінок.
Але технічна сторона питання – це лише частина більшої проблеми, і, може, навіть не основна. Не менш важливо не просто мати змогу провести дистанційне голосування, але й щоб суспільство не поставило під сумнів його результати.
Досі ніхто предметно не цікавився в українців, а чи готові вони визнати легітимність голосування на відстані і, якщо так, то хто має отримати таке право. УП звернулась по допомогу до соціологів і тепер може вперше презентувати результати опитування на цю тему.
Ваш варіант: які є способи голосувати на відстані
Почати треба з невеликого пояснення теоретичної бази про те, а які взагалі у світі є легітимні й міжнародно визнані практики дистанційного голосування.
Раптом що, то станом на зараз в українському законодавстві передбачений єдиний варіант голосування. Йдеться про особисте голосування в день виборів, коли виборець проставляє позначки у фізичному бюлетені на дільниці чи у певних специфічних ситуаціях вдома / в місці утримання / служби тощо.
Жодного віддаленого чи завчасного способу віддати свій голос у Конституції та Виборчому кодексі не передбачено взагалі.
Це стосується і виборців в Україні, і тих, хто перебуває за межами країни. Раніше проголосувати можна було ще й тільки за місцем прописки. Але перед виборами 2019-го Рада запровадила досить простий механізм зміни адреси голосування. Це сталося в тому числі на вимогу першої хвилі внутрішньо переміщених осіб (ВПО) з Криму і зони АТО,
Тобто теоретично виборці всередині країни на перших повоєнних виборах мають механізм, як проголосувати за місцем фактичного перебування. Навіть попри те, що нова хвиля ВПО після повномасштабного вторгнення РФ в рази більша за першу після агресії 2014-го.
Але як організувати голосування мільйонів українців за межами країни? За чинним законодавством, громадяни України за кордоном можуть проголосувати особисто в день виборів у посольствах і консульствах.
Проста математика доводить, що цей варіант не зможе забезпечити усім вимушеним емігрантам можливість проголосувати. Якщо припустити, що за межами України перебуває від 5 до 8 мільйонів українців, і десь 60% із них старші 18 років, то це щонайменше 3–4 мільйони виборців.
А посольств у нашої країни трохи більше ніж сотня по всьому світу. Тобто навіть якщо уявити, що виборці будуть рівномірно розподілені по всіх посольствах, що саме собою фантастика, то й це означатиме, що кожна дільниця муситиме пропустити через себе десятки тисяч людей за день. А це просто нереально.
Можна, звісно, послатись на висновки Євросуду з прав людини і "Венеційської комісії", які кажуть, що країна може, але не мусить забезпечувати своїм експатам можливість голосувати за кордоном. Є країни навіть у ЄС, які не дозволяють голосувати за межами своїх кордонів.
Однак жодна з них не стикалась із подіями, через які кожен п'ятий виборець мусив тікати з країни. Та й Україна на всіх попередніх виборах можливість голосувати за кордоном гарантувала.
Тож є кілька загальноприйнятих шляхів, як вийти з цієї ситуації.
Перший варіант – збільшити кількість дільниць для голосування паперовими бюлетенями.
Це, з одного боку, найпростіший варіант, бо для нього не треба вносити зміни в Конституцію чи закони. З іншого боку, щоб відкрити нові точки голосування, потрібна величезна кількість додаткових грошей, каналів логістики і навченого персоналу. Заледве десь в Україні знайдуться резерви для цього.
Є інший поширений в Європі, США та інших закапелках світу варіант, який Україна може спробувати адаптувати під свої потреби – так зване завчасне голосування поштою.
Зазвичай процедура виглядає так: люди подають заявку на таке голосування, проходять верифікацію і підтверджують свою фактичну адресу. Після цього за якийсь час до дня виборів пошта країни, де вони зареєструвались, надсилає їм захищений конверт із бюлетенем. Виборці його заповнюють і відправляють в посольство чи безпосередньо у свою країну.
Цей варіант набагато дешевший, але у нього є ціла низка недоліків і загроз.
Почнемо з того, що, за даними дослідження Ради Європи для профільного комітету Верховної Ради, 15 з 16 українців за кордоном не стоять на консульському обліку.
Продовжимо тим, що для такого виду голосування потрібно вносити зміни в законодавство і передбачити досить тривалий проміжок часу до дня виборів, під час якого виборці мають надіслати свої заповнені бюлетені листами.
А закінчимо, може, найбільш вразливим місцем у цій схемі – довірою до поштової служби. Після відправки бюлетеня виборець має бути повністю переконаний, що "Укрпошта" чи інший сервіс доставлять його лист цілим, вчасно і в потрібне місце. Найменші сумніви можуть делегітимізувати весь процес голосування.
Цих логістичних нюансів можна було б уникнути, якби запровадити дистанційне голосування в інтернеті.
Але у світі дуже небагато країн, які повністю чи частково допускають інтернет-голосування. Це, наприклад, Естонія, частково Швейцарія, пробні експерименти проводили Австралія та Франція. Нідерланди спершу дозволили елементи інтернет-голосування, але згодом від них відмовились.
Це інноваційний метод, він має значні неспростовні переваги, які можна звести до таких пунктів:
- Зручність для виборців: інтернет-голосування забезпечує можливість голосувати з будь-якої точки світу, що важливо для громадян за кордоном, але також для людей з інвалідністю чи мешканців прифронтових регіонів.
- Зменшення витрат: цей метод може знизити витрати на організацію виборчого процесу, зокрема на утримання виборчих дільниць і транспортування виборчих бюлетенів.
- Швидкість обробки результатів: інтернет-голосування дозволяє миттєво отримувати результати, що робить виборчий процес оперативним, якщо порівнювати з голосуванням поштою, а отже, його можна синхронізувати із загальним днем виборів.
Це важливі можливості, які на позір можуть вирішити українські проблеми. Але не даремно жодна велика країна у світі ще не проводила вибори через інтернет – ризики цього варіанту теж масштабні.
- Передусім – кіберзагрози: будь-які електронні системи є вразливими до хакерських атак, які можуть повністю заблокувати або спотворити процес голосування. Згадана на початку статті нищівна атака на українські реєстри ставить перед ідеологами інтернет-голосування великий жирний знак питання.
- В Україні повністю відсутня правова база для інтернет-голосування. Оскільки для його запровадження необхідно буде змінювати Конституцію, розгляд у Раді займе кілька сесій. А оскільки потрібно також отримати висновки Конституційного суду, мова може йти про довгі місяці.
- Можливі порушення анонімності та таємності при інтернет-голосуванні, адже воно відбувається в неконтрольованому середовищі, наприклад, удома. Там немає членів комісії, спостерігачів, поліції тощо, але можуть бути сторонні особи, які змушуватимуть людей голосувати за певних кандидатів. Ще одне відкрите питання, як досягти анонімності в інтернеті.
Усі ці пункти підводять до головного ризику – проблеми з довірою. Існує велика загроза невизнання результатів виборів, якщо інтернет-голосування буде впроваджене без належного контролю. На тлі історій про втручання Росії у вибори в тій же Молдові чи Румунії цей ризик важко переоцінити.
Чи готові українці голосувати дистанційно
Новітні дистанційні системи голосування поступаються традиційній в одному з найголовніших критеріїв – забезпеченні довіри до результатів.
Тому очевидно, що братися до пошуку технічних рішень владі треба лише в тому разі, якщо суспільство прийде до якогось консенсусу щодо того, чи довірятиме воно виборам поштою або в інтернеті.
А чи готові українці принаймні розглядати такі нові системи голосування? І якщо так, то хто має отримати право голосувати дистанційно?
Досі УП не траплялись дослідження на таку тему. Тому ми вирішили ініціювати обговорення цих питань самостійно.
На прохання "Української правди" соціологічний центр "СОЦИС" включив невеликий блок питань про можливість дистанційного голосування у своє грудневе опитування в рамках регулярного дослідження суспільних настроїв.
Опитування проводилось 5–11 грудня серед репрезентативної вибірки по всій країні, не включаючи окуповані території, методом телефонного опитування. Було опитано дві тисячі респондентів, похибка дослідження складає не більше ніж 2,6%.
Для початку ми поцікавились в опитаних, чи є взагалі потреба для держави шукати якісь механізми для голосування людей за кордоном, а чи ті, що виїхали з країни, не повинні визначати, хто керуватиме країною.
На запитання "Чи мають українці, які виїхали за кордон, таке саме право визначати владу в Україні, як громадяни, які залишились у країні?" відповіді респондентів були більш ніж однозначними:
Так, звичайно, бо вони залишаються громадянами України – 67%.
Ні, люди, які залишили країну, не мають права впливати на обрання влади в Україні – 28,2%.
Тобто переважна більшість українців визнає право громадян, які виїхали за кордон, брати участь у виборах, підкреслюючи громадянство як основний критерій.
Попри те, що більшість однозначно підтримує право експатів впливати на вибір влади, такої ж єдності щодо питання дистанційного голосування немає.
На запитання "Як ви ставитесь до ідеї дистанційного голосування через застосунок "Дія", поштою чи іншими способами?" відповіді розділились.
Приблизно рівна частка підтримує ініціативу (44,2%) і виступає проти неї (48,6%). А це однозначно свідчить про потребу суспільної дискусії та додаткових обговорень.
В тому числі питання, а хто має отримати право скористатись новими можливостями, якщо інструменти дистанційного голосування все ж запровадять?
Відповіді на запитанння щодо категорій населення, які могли б голосувати дистанційно, дали дуже цікаві результати.
Найбільше (32,2%) серед опитаних було тих, хто категорично виступає проти дистанційного голосування через ризики фальсифікацій.
Значну підтримку отримало запровадження нових можливостей для вразливих через війну категорій людей: військових (28,7%), людей з прифронтових територій (20,3%), українців за кордоном (15,8%).
Відчутно менший показник підтримки для ВПО (12,3%). Останнє може свідчити, що існуючі механізми загалом знімають напругу в цьому кластері виборців.
Цікаво, що 28,5% опитаних виступають за можливість голосувати дистанційно не лише для вразливих груп, але для всіх українців загалом за їхнім бажанням.
Висновки щодо впровадження дистанційного голосування в Україні станом на кінець 2024 року виглядають невтішно для адептів цієї ідеї.
Наразі Україна не готова ні до голосування поштою, ні тим паче до інтернет-голосування.
Хоча, як показали дані соціологів, українці розуміють складність викликів і готові шукати різні варіанти розв'язання. Із цією готовністю і розумінням можна і треба працювати.
Але це точно не історія про "вибори на весну". Принаймні не на весну 2025-го.
Роман Романюк, УП
