"Меня остановит только пуля". Жена морпеха Маслюкова не верит в самоубийство мужа и требует эксгумацию
День 9 вересня 2022 року в Тетяни Маслюкової з Кропивницького починався насичено. Давав надію на краще. Але закінчився трагедією.
Рано вранці вона відвела молодшого сина в дитсадок. Перед роботою поїхала до отця Варлампія. Тими днями Тетяна тривожилася через мобілізованого чоловіка, часто плакала та ходила до церкви.
Коліжанки якось порадили: "Спробуй з батюшкой Варлампієм поговорити. Ну, чого ти хвилюєшся?! Твій Коля поки ще ж не на "нулі"".
Після розмови зі священнослужителем жінці стало легше. Приблизно о десятій зателефонував Микола, який за п'ять днів мав святкувати 40-річчя. За словами Тетяни, він теж був у гарному гуморі.
"Дякую за пораду, дівчата, – казала на роботі Маслюкова. – Мабуть, Бог почув мої молитви".
Упродовж дня Тетяна й Микола набирали одне одного декілька разів. Розпитували, як справи. Вирішували сімейні питання. "Повітряна тривога!" – попереджав він. "Добре, вже їду забирати малого", – казала вона та надсилала пізніше відео з трирічним малим.
"Вже вдома я набрала Колю, щоб поспілкуватися без поспіху, – згадує Тетяна. – Він каже: "Зараз не можу, збираюсь у наряд".
Десь о 17:30 Микола повідомив: старший син-студент, який навчався у Львові, вже їде потягом на Кропивницький. "Завтра рано вранці тебе наберу, щоб знати, що він доїхав", – попередив дружину військовий. "Добре", – Тетяна поклала слухавку.
"Коля був такий задоволений, що син додому їде, – розповідає вона про цю розмову, яка стала останньою. – А ближче до 21:30 мені зателефонував замкомвзвода: "Вашого чоловіка нема". Одразу сказав: "Схоже, самогубство".
Вже понад два роки Тетяна Маслюкова намагається довести, що за версією про суїцид, якої дотримується слідство, стоїть, на її думку, спроба приховати злочин.
У пошуках відповіді на запитання вона написала безліч звернень, скарг і клопотань у суди, Нацполіцію, органи прокуратури, Офіс президента, військові штаби. Замовляла додаткові експертизи, вже витратила на всі справи 420 тисяч гривень. А тепер намагається добитися ексгумації, щоб поставити крапку в розслідуванні.
Далі – пряма мова Тетяни Маслюкової.
"Ховатися не буду"
З Колею ми ходили в один дитсадок, в одну сільську школу. Навіть за однією партою сиділи. Зустрічатися почали в десятому класі.
Поїхали навчатися в Кіровоград (нині Кропивницький – УП). Він – на історика в Педагогічну академію. Я – на юриста в університет імені Винниченка. Одружилися на першому курсі, коли я вже була вагітна первістком.
Окрім освіти в Кропивницькому я ще закінчила Харківський університет внутрішніх справ та Одеську юридичну академію. Працювала у відділі актів цивільного стану на реєстрації народжень, шлюбів. Потім в інспекції державного земельного кадастру інспектором. Пізніше – кадастровим реєстратором.
Чоловіку треба було годувати сім'ю, тож на четвертому курсі він залишив навчання. Працював розпилювачем каменю на "Кіровоградграніті". Один рік, поки не сталася економічна криза 2008-го, ріелтором в Одесі. Далі пішов на Інгульську шахту. Закінчив гірничий факультет у Кривому Розі.
Коля – підривник, прохідник, видобувач зі стажем дев'ять років і вісім місяців. Ще два місяці роботи, і він мав право оформляти регрес – дострокову пенсію.
4 квітня 2022 року через відділ кадрів чоловіка викликали в ТЦК для звірки документів. Він пройшов ВЛК. А наступного місяця отримав повістку, сказав: "Ховатися не буду". Хоча до того не служив. І мав галузеву бронь, яку залишалось погодити кількома підписами в Кіровоградській ОВА та в ТЦК.
Після місяця на Яворівському полігоні він опинився в Миколаєві, у в/ч А1965 (501-й окремий батальйон морської піхоти – УП). Десантно-штурмова рота, спеціальність – матрос-навідник. Його направили за 70 кілометрів від Миколаєва в село Дмитрівка.
Останній раз ми з чоловіком бачились 2 вересня 2022 року в Одесі, куди я часто приїжджала з молодшим, а Колю відпускали "на побивку".
Наступного разу я планувала їхати в Одесу в середині вересня, щоб провести відпустку з чоловіком та сином. 14-го він мав святкувати 40 років. А 9 вересня мені повідомили про його смерть.
"Поганий настрій"
"Таня, Колі немає, – зателефонував мені комвзводу. – Нібито застрелився". "Цього не може бути! – сказала я. – Ми з ним от-от розмовляли. Будували плани".
Його знайшли з простреленою грудиною за хатою по вулиці Миру, 78, де квартирувались хлопці. "Помер під час несення військової служби", – офіційно відписали мені.
Свідків того, що він застрелився, немає. Передсмертної записки немає. Службове розслідування не було проведено належним чином. Після моїх скарг окружний адміністративний суд Кропивницького зобов'язав військову частину провести спеціальне розслідування. Але цього так і не зроблено.
Жодної кулі на місці не знайшли. Місцева поліція відкрила кримінальне провадження за ч. 1 ст. 115 ("умисне вбивство" – УП). Через десять днів справу закрили "за відсутністю складу злочину".
Спираючись на результати судмедекспертизи та допити військовослужбовців, слідчий резюмував: "Маслюков мав поганий, нестабільний психоемоційний стан, а тому вирішив накласти на себе руки".
Я звернулась в Березанську прокуратуру, кажу: "Справа пуста. Самогубство імітують". Немає жодного рапорту, лікарської довідки або направлення до психолога, будь-чого, що б підтверджувало "поганий психоемоційний стан" людини.
Я зібрала всі документи, виписки, амбулаторні карти, які казали про те, що в нього ніколи не було проблем із психікою. Коля майже десять років працював шахтарем, щороку проходив обстеження, тести, в тому числі у нарколога та психіатра.
У нього була така специфіка роботи, що він в поліції був на обліку, як і інші гірники, які працювали з вибухівкою.
На допитах психолог частини говорив, що тестував чоловіка на "Адаптивність-200", і він не мав схильність до девіантної та суїцидальної поведінки.
Я їздила в Дмитрівку, спілкувалась із комвзвода, хлопцями: "Гаразд, припустимо, в нього був поганий настрій". Але чому тоді йому видали автомат, тридцять патронів та відправили на чергування? Не боялись, що він постріляє тридцять людей?".
Постанову слідчого про закриття кримінального провадження скасували. Справу повторно направили на досудове розслідування. З лютого 2023 року Миколаївська спеціалізована прокуратура передала його в Головне слідче управління Нацполіції регіону.
Далі справу за "відсутністю складу злочину" закривали й відкривали ще два рази. Мінялись слідчі, прокурори, а питань в мене виникало все більше.
Спочатку я, звісно, не могла повірити у версію самогубства чоловіка, намагалась з'ясувати, що ж сталося. Тепер я на 100% впевнена: він не міг просто так піти з життя.
СЗЧ, фото, Фікса
За декілька днів після загибелі Колі мені зателефонувала людина, яка назвалась Сергій Т. (ім'я змінено редакцією – УП). Він розповів, що служив із моїм чоловіком, товаришував з ним з Яворівського полігону.
Сергій сказав, що він – у СЗЧ (самовільне залишення частини – УП). Що втік вранці 9 вересня – в той день, коли знайшли Колю. Перебрався через кордон у Чернівецькій області в Європу. Сам він – з Кропивницького, до вторгнення жив в Естонії, мав там із дружиною свою справу. Після 24 лютого приїхав в Україну добровольцем, але коли побачив, що відбувається в армії, вирішив піти у СЗЧ.
"Хочу дати вам гроші", – запропонував він. – Хлопці сказали, що Микола застрелився. Я в це не вірю. Але точно знаю, що сім'ї суїцидника жодних виплат не дадуть.
Якщо ви думаєте, що я – шахрай, можете перевірити: ось назва моєї фірми, ось номер телефону моєї дружини".
"Сергію, мені треба знати, що сталося, а не гроші", – сказала я йому. Потім розповіла про розмову адвокату: "Не вірю я у доброту невідомої людини".
"Дайте йому просто номер картки, подивимось, що буде", – порадив він.
Мені на картку три рази приходило по 50 тисяч гривень.
Пізніше лунала різна інформація про те, коли саме втік Сергій Т.. Він сказав, що вранці 9 вересня. В миколаївському зональному відділі ВСП (військова служба правопорядку – УП) мені казали, що 10 вересня. Я надсилала запити на командування ВМС, на Неїжпапу. І тоді мені вже казали, що він втік 9 вересня о 17:00.
Чи думала я, що Сергій Т. міг бути причетним до смерті чоловіка? Що прислав гроші, щоб "загладити провину"? Звісно, я про все думала, перебирала всі варіанти. Можливо, Сергій Т. був свідком чогось – вбивства, нещасного випадку, службового злочину?
А може, все це пов'язано ще з військовослужбовцем із позивним "Фікса"? Він і ще декілька хлопців зник безвісти, коли підрозділ чоловіка кинули на донецький напрямок (вже після смерті Миколи Маслюкова – УП).
За деякими свідченнями, з Фіксою в Колі була "словесна суперечка" . Сергій Т. розповів, що моєму чоловіку хтось скинув на телефон якесь фото. Його він Сергію Т. не показав. Сказав лише: "Мені треба розібратися, щоб даром на людей не грішити". Але це фото Коля показував Фіксі.
Я віддала телефон чоловіка на розблокування. Мені його повернули – там все повністю почищено, разом із месенджерами. В Миколаєві двічі робили експертизу, і сказали те саме – він пустий.
Читайте також: Засуджений після смерті. Як загиблого штурмовика Барса визнали винним у хуліганстві та незаконному поводженні зі зброєю
"За положенням тіла"
Під час допитів з'ясувалося багато чого. Наприклад, начальник штабу батальйону мав до приїзду слідчо-оперативної групи зробити все, щоб на місці події нічого не чіпали. Але у чоловіка не було черевиків.
Заступник командира повітряно-десантної підготовки каже, що це він наказав зняти з мертвої людини взуття. На моє питання: "Чому ви це зробили, якщо у вас немає на те повноважень?", відповів, що дав таку вказівку, виходячи з життєвого досвіду. Що він двадцять років в армії, а військове майно треба списати.
Я зверталась до Міноборони, просила провести внутрішню аудиторську перевірку. Якщо є вилучене взуття, має бути акт придатності або непридатності. Якщо воно придатне, має бути акт прийому-передачі комірнику. Якщо непридатне – має бути списане.
Після смерті чоловіка мені віддали різні його речі, серед яких є такі, що підлягають інвентаризації: каремат, спальник, велика військова торба, окуляри із захистом. Їх, на відміну від черевиків, не списали, віддали.
Вище начальство отримало від командира, що дав вказівку зняти взуття, повідомлення: "У нас суїцид". Я його питала під час допиту: "А як ви це визначили?". Він сказав: "За положенням тіла".
Згодом я отримала дані дактилоскопії, згідно з якою на автоматі АК-74 відсутні папілярні візерунки рук. А чоловік не був у перчатках – про це свідчать фотографії з місця, де його знайшли.
В мене виникло багато питань щодо висновків первинної судово-медичної експертизи. Для об'єктивності я об'їздила дев'ять моргів у різних населених пунктах. Намагалась з'ясувати у патологоанатомів, чи можуть характер та механіка пошкоджень бути саме такими, як описано у висновку.
Мене хвилювало те, що окрім четвертого ребра були перебиті сьоме та восьме. Я вивчала дані про особливості АК-74 та набоїв до нього. Писала клопотання про проведення комісійної експертизи, в якій мені відмовили.
Адвокат порадив шукати експертні установи, які погодяться зробити додаткову експертизу в приватному порядку. Врешті я звернулась до одеських спеціалістів – їхні висновки мають розбіжності з миколаївським. Ще я зверталась до експертів у Харків, які ще більше підтвердили мої сумніви.
Коли я вивчала правила дослідження трупів, на які посилались у матеріалах, виявила низку порушень, що їх допустили під час первинної експертизи. Це як мінімум ставить під сумніви висновки експерта, на які спираються і слідчі, і прокуратура.
Зараз через суд я домагаюсь ексгумації. Вона може поставити крапку в багатьох питаннях.
Читайте також: Суддя Іван Міщенко, який пішов воювати: Ми можемо бути в Севастополі, а може початися друга хвиля наступу з Білорусі
"Абсурд"
Мені казали, шо я ввожу слідство в оману, затягую досудове розслідування, схиляю факти на свій бік. Але я просто хочу розібратися, бо знайшла багато невідповідностей, протиріч у висновках під час слідства.
Я не знаю, що саме сталося. Але версія про самогубство – це абсурд. Коли Коля помер, молодшій дитині було три роки, старшому сімнадцять. Я знаю свого чоловіка двадцять три роки у шлюбі, він не міг би кинути мене напризволяще з малим сином, на якого він дуже чекав.
Ми ще планували у відпустці повінчатися. Тому що я знала: є бойове розпорядження, і вони мали наприкінці жовтня відправлятися на донецький напрямок.
Чоловіку завжди було важливо забезпечувати сім'ю. В ЗСУ він отримував майже стільки ж, скільки й на шахті. І він не міг не знати, що сім'ї суїцидника нічого не виплачують. Він не залишив би нас самих.
Я не знаю, що там сталося. Можливо, чоловік став свідком чогось незаконного? Можливо, йому давали незаконні вказівки? Нещасний випадок? Побутова сварка? Думаю, його вбили.
Нещодавно я їздила в Генпрокуратуру в Київ. Потім сіла, порахувала, скільки я вже витратила грошей за ці два роки – приблизно 420 тисяч.
На договір з першим адвокатом – 30 тисяч. З іншим – 20 тисяч. Кожна з позовних заяв у Кропивницький окружний адмінсуд – 3 тисячі адвокату, 1,2 тисячі – державне мито. І так далі, і так далі.
Поміж рядків я чула від людей, що моя мета – отримати компенсацію за чоловіка, який загинув під час чергування. Але це не так.
Моя мета – встановити правду.
Якось мені зателефонували – це не були погрози. Сказали: "Тетяна, досить вже. Ви чоловіка не повернете. Займіться краще своїм життям та дітьми".
"Це справа честі моєї сім'ї та чоловіка-шахтаря, – відповіла я. – Його зганьбили на весь Кропивницький, зробили з нього суїцидника. Відновити гідність Колі для мене – принципове питання. Зупинити мене може тільки куля".
Євген Руденко – УП
