Война идет плохо. Украине и ее союзникам следует изменить курс

"План перемоги" – слова, які у вересні 2024-го напередодні та під час візиту Володимира Зеленського до США регулярно лунали в інформпросторі. The Economist пропонує свій погляд на те, яким має бути цей план, і що мають зробити Україна і Захід, щоб переломити хід війни. 

З дозволу редакції The Economist пропонуємо читачам УП переклад статті. 

Якщо Україна та її західні союзники хочуть перемогти, вони повинні спочатку мати сміливість визнати, що на даний момент програють.

Протягом останніх двох років Росія та Україна вели війну на виснаження, яка обходиться дорого. Це неприпустимо в довгостроковій перспективі.

Коли цього тижня Володимир Зеленський вирушив до Сполучених Штатів на зустріч із президентом Джо Байденом, він привіз "план перемоги", в якому очікувалось чергове прохання про зброю та фінансову допомогу. Однак Україні потрібно щось більш амбітне: термінова зміна курсу.

Показником погіршення становища України є наступ Росії на сході України, зокрема на Покровському напрямку. Поки що цей наступ відбувається повільно та коштує Росії великих втрат.

За останніми оцінками, Росія втрачає приблизно 1200 солдатів вбитими і пораненими щодня; загалом росіяни втратили вже 500 000 осіб з лютого 2022-го року. Проте Україна, з населенням у п'ять разів меншим, ніж у Росії, також зазнає відчутних втрат. Її оборонні лінії можуть не витримати, перш ніж військові спроможності Росії вичерпаються.

Україна стикається з труднощами також поза полем бою. Росія знищила значну частину енергетичної інфраструктури, через що українці муситимуть пройти через сувору зиму та щоденні відключення електроенергії тривалістю до 16 годин.

Людей виснажила війна. Армії важко мобілізувати та навчити достатню кількість солдатів, щоб утримувати позиції, не кажучи вже про повернення територій. Виникає дедалі більший розрив між прагненням багатьох українців до повної перемоги та їхньою готовністю чи можливістю за неї боротися.

За кордоном починає відчуватися втома. Ультраправе крило в Німеччині та Франції стверджує, що підтримка України – марнування коштів. Дональд Трамп може знову стати президентом Сполучених Штатів. Він здатний на все, але його слова вказують на те, що він хоче продати Україну правителю Росії Володимиру Путіну.

Якщо Зеленський і надалі заперечуватиме реальність і наполягатиме на тому, що українська армія може звільнити всі землі, які Росія окупувала з 2014 року, він відштовхне союзників України і ще більше розділить українське суспільство.

Незалежно від того, чи переможе Трамп на виборах у листопаді, єдина надія на збереження американської та європейської підтримки та об'єднання українців полягає в тому, щоб випрацювати новий підхід. І він має починатися з того, щоб лідери чесно визначили, що таке перемога.

Як вже давно стверджує The Economist, Путін атакував Україну не заради її території, а щоб не допустити її перетворення на заможну західноорієнтовану демократію. Партнери України повинні допомогти Зеленському переконати український народ, що це залишається найважливішою метою цієї війни.

Хай як Зеленський не прагнув би вигнати Росію з усієї території України, включно з Кримом, у нього немає ані достатньої кількості військових, ані зброї для цього. Він і Захід не повинні визнавати неправомірні претензії Росії на окуповані території; натомість їм необхідно і надалі прагнути до возз'єднання.

В обмін на те, що Зеленський прийме цю гірку правду, західні лідери повинні зробити його головну мету у війні реалістичною, забезпечивши Україні необхідні військові можливості та гарантії безпеки.

Якщо Україна зможе переконливо запобігти подальшому просуванню Росії на полі бою, вона зможе продемонструвати безперспективність нових великих наступів Росії. Незалежно від того, чи буде підписано формальну мирну угоду, це єдиний спосіб закінчити бойові дії та гарантувати безпеку, на якій зрештою ґрунтуватиметься добробут і демократія України.

Це вимагатиме більших поставок озброєнь, про які просить Зеленський. Україні потрібні ракети великої дальності, здатні вражати військові об'єкти глибоко в тилу Росії, і системи протиповітряної оборони для захисту своєї інфраструктури.

Також важливо, щоб Україна виробляла власну зброю. На сьогоднішній день українська оборонна промисловість має замовлення на 7 мільярдів доларів, що становить лише приблизно третину її потенційної потужності. Оборонні компанії зі Штатів та деяких європейських країн вже втягнулися в цей процес; іншим теж варто це зробити.

Постачання вітчизняної зброї надійніше і дешевше, ніж західної. Вітчизняна зброя також може бути більш інноваційною. В Україні є орієнтовно 250 компаній-виробників безпілотників, деякі з них є світовими лідерами. Власне, за нещодавнім ударом по величезному складу зброї в Тверській області РФ, можливо, стоять компанії-виробники засобів дальнього радіусу дії.

Другий спосіб зробити оборону України реалістичнішою – це заява Байдена, що Україну потрібно запросити приєднатися до НАТО вже зараз, навіть якщо її частина окупована і, можливо, без формального перемир'я. Байден відомий своєю обережністю в цьому питанні. Таке визнання з його боку, підтримане лідерами Сполученого Королівства, Франції та Німеччини, суттєво переважило б сьогоднішні невизначені висловлювання про "безповоротний шлях" до членства.

Це викликало би суперечки, оскільки від членів НАТО очікується, що вони підтримуватимуть один одного в разі нападу на когось із них.

Починаючи дискусію щодо цієї гарантії Статті 5, Байден міг би чітко зазначити, що вона не поширюватиметься на українську територію, яку сьогодні окупувала Росія, як це було з Німецькою Демократичною Республікою, коли Федеративна Республіка Німеччина приєдналася до НАТО в 1955 році. Байден також міг би сказати, що Україні не обов'язково потрібно буде розміщувати іноземні війська НАТО в мирний час, як це було з Норвегією в 1949 році.

Членство в НАТО тягне за собою ризики. Якщо Росія знову завдасть удару по Україні, Штати можуть опинитися перед жахливою дилемою: підтримати Україну і ризикнути війною з ядерною державою або відмовити Україні в підтримці і цим послабити її союзи по всьому світу.

Однак відмова від України також послабить усі американські союзи – і це одна з причин, чому Китай, Іран і Північна Корея підтримують Росію. Путін чітко заявляє, що бачить Захід своїм справжнім ворогом. Помилкою є думати, що якщо залишити Україну на поталу поразці, то це принесе мир.

Справді, недієздатна Україна може сама стати небезпечним сусідом. Корупція і націоналізм вже зростають. Якщо українці відчують себе зрадженими, Путін може радикалізувати загартованих у боях ополченців, спрямованих проти Заходу і НАТО. Щось подібне йому вдалося на Донбасі, де після 2014 року він перетворив частину російськомовних українців на партизанів, готових воювати проти своїх співвітчизників.

Занадто довго Захід прикривався тим, що, мовляв, якщо Україна поставить цілі, то це визначить, яку зброю їй постачати. Проте Зеленський не може формалізувати перемогу, не знаючи рівня підтримки Заходу.

На противагу цьому, план, викладений вище, є самопідтримувальним. Твердіша обіцянка членства в НАТО допоможе Зеленському переосмислити поняття перемоги, переконлива мета війни стримуватиме Росію, а НАТО отримає вигоду від оновленої української оборонної промисловості.

Створення нового плану перемоги вимагає від Зеленського і західних лідерів багатьох речей. Але якщо вони від цього відмовляться, це означатиме поразку України. А це було б набагато гірше. 

The Economist