Холера, засуха, Мешков. Взлет и падение первого и последнего президента Крыма
В кінці березня 1995 року на шостому поверсі Верховної Ради Криму стояв неймовірний сморід.
Запах каналізації вбирався в килимові покриття, в'їдався в стіни та через щілину в дверях просочувався до кабінету, де сидів сивий 49-річний президент, який давно не приймав душ.
Ще півтора року тому не було в Криму політика популярнішого за нього. Ще рік тому не було в Криму людини впливовішої за нього.
А тепер він сидів у смороді та напівтемряві, бо в будівлі вимкнули воду і світло. Всього рік знадобився Юрію Мєшкову, щоб з президента Криму, якого підтримали 73% виборців, перетворитися на президента свого кабінету. Влада, якої він так прагнув, зсихалася, як шагренева шкіра, поки від неї не залишилася лише ця кімната. Мєшков боявся: якщо він вийде з будівлі, то повернутися сюди вже не зможе.
Так воно насправді й станеться. Після того, як Мєшкова, що захворів в умовах антисанітарії, винесуть із кабінету на медичних ношах, він більше ніколи в нього не зайде. А для кримчан часи мєшковщини стануть вакцинацією від бажання мати власного президента.
Введення інституту президентства в Криму 1994-го здається тимчасовим запамороченням тодішніх кримських політиків, які цього прагнули, і української влади, яка це допустила. Навіть саме слово "інститут" виглядає занадто серйозним для того політичного явища, що виникло в Криму на початку 1990-х – настільки гротескної форми воно набуло.
Чому і на якому тлі воно з'явилося? До яких наслідків призвело? Як сталося, що невідомий широкому загалу Мєшков раптово став народним улюбленцем, а потім із запаморочливою швидкістю – ізгоєм? Які не вивчені Україною уроки періоду мешковщини відгукнулися їй під час окупації 2014-го?
УП поспілкувалася з учасниками та очевидцями подій 30-річної давнини та відбудовує деякі фрагменти цієї історії, усвідомлюючи, якою хиткою може бути людська пам'ять.
Отже, розповідь про Мєшкова і мєшковщину в 12 главах.
Але спочатку стислий переказ цього божевільного серіалу.
Мєшковщина в двох абзацах
Крим-1994. Бідність, кримінал, холера, засуха, віра в прості рішення. Кримські політики впевнені: Криму потрібен президент. Виборці впевнені: Криму потрібен Мєшков. Мєшков упевнений: Криму потрібен російський уряд. Привезений з Росії уряд упевнений: у Криму чудове море. Новообрані кримські депутати впевнені: Криму потрібна Росія, але не росіяни в уряді.
Мєшков свариться з депутатами і замикає від них кримський парламент на ключ. Депутати беруть у Києва відмички. Спочатку в Мєшкова забирають повноваження, потім скасовують президентство в Криму. Мєшков намагається зберегти владу хоча б у себе в кабінеті, але п'є компот і приходить до тями в Росії.
Море, сонце, кури
Говорячи про Крим 1980-х років, Володимир Притула, який з початку 90-х і до окупації півострова був кримським кореспондентом "Радіо Свобода", найперше згадує про курей.
На відміну від більшості інших українських міст, у Сімферополі курей можна було купити в магазинах без черги – і це вражало приїжджих. Для Притули кури – один із символів того, в яких умовах жили кримчани напередодні зламу історії в 90-х. Півострів міг похвалитися гарним продовольчим забезпеченням, великими дотаціями, заповненими туристами пансіонатами та високими зарплатами.
– І тут все це рушиться. Дотацій немає, зарплат немає, туристів немає, – розповідає Притула про шок початку 90-х. – Розвал економіки був страшним ударом по кримчанах, і не тільки економічним, але й психологічним.
– До того ж Україна стає незалежною. Жодної української школи в Криму не було. "Раніше ми були титульною нацією, а тут треба знати українську мову, і Київ якісь укази надсилає", – переказує він хід думок пересічного російськомовного кримчанина тих часів.
Третій фактор, про який згадує Притула – масове повернення кримських татар з місць депортації наприкінці 80-х. Типовими для півострова явищами стали побутовий шовінізм та відмова в працевлаштуванні за національною ознакою. Кримським татарам не виділяли землю – і тоді, як гриби, по Криму виросли самобуди. Корінний народ не був представлений у владі – вперше кримські татари увійдуть до парламенту автономії в 1994-му.
Водночас Росія залишалася на півострові не лише ментально, але й фізично – у вигляді Чорноморського флоту.
– Підрозділи тоді ще не до кінця розділеного Чорноморського флоту СРСР були розкидані по всьому Криму, військові частини були розташовані в усіх портових містах і на чотирьох аеродромах, – згадує журналістка Валентина Самар, що працювала в Криму до його окупації 2014-го. – Ця серйозна військова сила в будь-який момент могла бути використана за прямим призначенням, але і без цього суттєво впливала на всі сфери життя, включно з політичною.
В перший рік після перемоги Мєшкова і блоку "Росія" два заступники голови ВР Криму були офіцерами ЧФ Росії: віцеадмірал Олександр Фролов "перейшов на роботу" в кримський парламент з посади заступника командувача ЧФ РФ з бойової підготовки, полковник Олексій Мельников служив в авіації ЧФ. Попри те що вони були громадянами РФ. І так – в радах усіх рівнів.
Нарешті Крим початку і середини 90-х – це звуки вибухів та автоматні черги. В якийсь момент розгул злочинності вже настільки нікого не дивує, що місцеві телеканали розповідають про чергові бандитські розбірки, тільки якщо при цьому постраждали ще й випадкові перехожі.
На цьому ґрунті на початку 90-х у Криму активно зростає проросійський рух..Так чи так, але в бік Росії заглядається більшість політичних сил, що мають вагу на півострові. Найрадикальнішим із найвпливовіших стає Республіканський рух Криму, який згодом перетворився на Республіканську партію. Рух пов'язують з кримським підприємцем Валерієм Авєркіним, якого журналісти називають першим доларовим мільйонером на півострові.
– Тоді казали, що він має контакти з російськими бізнесом і владою. Його фірма мала назву "Імпекс-55", тобто "імпорт-експорт". Проте що конкретно він продавав, що купував – ніхто не знав, – розводить руками Притула. – Але гроші в нього страшні були.
Проросійські політики мають зв'язки з одним із найбільших організованих злочинних угруповань Криму – "Башмаками". А ваги їм додає підтримка з боку керівництва Чорноморського флоту РФ.
Цей рух кипить, клекоче і зрештою виносить хвилею нагору одного зі своїх активістів, який вміє гіпнотично впливати на аудиторію. Особливо на ту її жіночу частину, що народилася в часи становлення радянської влади. Ім'я йому – Юрій Мєшков. Позаочі називатимуть коротко – "Мєшок".
Народження "героя"
Особистість Мєшкова сформували специфічні уявлення про світоустрій.
"Я ріс у бандитському районі Сімферополя, там поняття справедливості дуже навіть було присутнє", – згадував він своє дитинство.
Після служби в армії і 6 років роботи слюсарем на заводі "Фіолент" Мєшков вступає на елітний юридичний факультет Московського державного університету. Які тільки дива не трапляються з талановитими сімферопольськими слюсарями. Злі язики, щоправда, натякали на протекцію КДБ. Пильні чекісти нібито зацікавилися юним Юрком, коли він у шкільні роки попалився на читанні дисидентської літератури.
На схилі епохи брежнєвського застою Мєшков працює слідчим Кримської обласної прокуратури. Сам він згодом в інтерв'ю хизувався своїми подвигами тих часів. Розповідав, наприклад, як голими руками затримував убивць у Каракумській пустелі.
Менш яскравими барвами змальовував його звитягу Валентин Купцов, який у 90-х був прокурором Криму. "Мєшков у 1980-х був моїм підлеглим, – згадував він. – Працівник був посередній – жодного заохочення не заслужив. Потім звільнився і влаштувався на чорноморський риболовецький флот, звідки теж звільнився".
"Я шукав волю, – пояснював цей карколомний зигзаг своєї біографії Мєшков. – Мама в дитинстві подарувала книжку Ернеста Генрі Шеклтона "Подорож у глиб Антарктиди". Я хотів побачити бухту Кальяо, де Дрейк на своїй "Лані" захопив три іспанські галеони. Я хотів побачити світ. Весь! Позбутися прокляття конторського столу".
Зрештою колишній слідчий прокуратури та "рульовий" науково-пошукового судна "Скіф" повертається до прокляття столу – стає адвокатом. А 1990-го – депутатом Кримської обласної ради.
– Я його вперше побачив 1990-го року на мітингу в Севастополі – на стадіоні "Чайка". В нього був гидкий голос, але дзвінкий. Серед інших місцевих політиків він був доволі харизматичний, його дуже любили бабусі, він міг вправно складати слова, – згадує Володимир Притула.
В жовтні 1991-го депутат Мєшков із соратниками з Республіканського руху Криму влаштували голодування перед "Пентагоном", як називали будівлю Верховної Ради в Сімферополі. Вони вимагали провести референдум щодо приєднання Криму до Росії. Пікантності до цієї історії додає такий штрих: одного дня місцеві журналісти стали свідками того, як голодувальникам нишком підвозили їжу.
Нещасливий 1994-й
Серед ознак, що знаменують швидкий кінець світу – епідемії, голод і поява лжемесії. 1994-го кримчанам було через що хвилюватися.
– 94-й був дуже нещасливий для Криму. Це був рік холери, засухи і президентства Мєшкова, – згадує Володимир Притула. – Серйозна засуха. Сотні хворих, десятки померлих через холеру. І ніхто не їде в Крим відпочивати.
Втім, принаймні одна людина в Криму була впевнена, що 1994-й стане роком її тріумфу. Та, що й почала всю цю історію з інститутом президентства.
Микола Багров, голова кримського парламенту і народний депутат, функціонер до мозку кісток, член КПРС з 1962 року. Саме він став каталізатором того, що в червні 1993 року Верховна Рада Криму ухвалила закон про президента Республіки Крим. Багров був упевнений: він виграє ці вибори і сконцентрує в своїх руках максимум влади.
Упевненості додавало і те, що головним його суперником стала людина, яку він сам назвав би горлопаном.
Журналіст Микола Семена згадує дебати на кримському телебаченні між Багровим і Мєшковим. Багров розповідав про свою концепцію розвитку Криму, перспективні програми, пояснював, звідки Крим братиме гроші і як буде співпрацювати з Росією й Україною.
"Мєшков же відразу, як тільки з'явився на екрані, підняв руку зі стиснутим кулаком, весело заговорив про рублеву зону, про оголошення Криму самостійною республікою, про російський уряд. У нього не було жодної чіткої та реалістичної програми, він говорив набором гасел і наприкінці закликав голосувати за нього", – пише Семена.
Але не тільки Росія була в риториці Мєшкова. Він обіцяв нагодувати голодних, зігріти замерзлих, захистити від українського націоналізму і навіть побороти злочинність.
Щодо останнього пункту – у криміналу теж були свої політичні вподобання. Журналісти згадують, як бандити з організованого злочинного угруповання "Башмаки" ходили по Сімферополю і розклеювали агітки за Мєшкова. Їхніми слідами йшли бандити в шкіряних куртках з конкуруючого ОЗУ "Сейлем" і зривали ці листівки – вони були за Багрова.
Історик Георгій Касьянов у своїх нарисах новітньої історії України побачив у виборчих перегонах у Криму ознаки політично-кримінального детективу: "Радника М. Багрова Іскендера Меметова розстріляли на очах у родини на подвір'ї власного будинку, було вбито прессекретаря Чорноморського флоту, знищено одного з лідерів кримських татар (йдеться про Юрія Османова – УП), скоєно невдалий замах на лідера комуністів Леоніда Грача. Просто на вулиці на очах у всіх було побито Ю. Мєшкова".
У батлі прорадянського Багрова та проросійського Мєшкова переміг останній. Другий тур президентських виборів закінчився з розгромним рахунком: майже 73% виборців проголосували за "горлопана".
– Багров був великим майстром плести інтриги, грати в шахи. А тут прийшли люди, що грають у "Чапаєва", – підсумовує Притула.
"Король помер, хай живе король!" – міг би радісно вигукнути електорат Мєшкова, якби він цікавився історією європейських монархій.
Медовий місяць "Мєшка" з владою
4 лютого 1994 року в залі засідань Верховної Ради Криму новообраний президент читав свою інавгураційну промову, не відриваючи погляду від папірця. П'ять хвилин слави Мєшкова нагадували збори партійно-господарського активу радянських часів.
"Для нього організували спеціальне місце в залі засідань Верховної Ради, де він любив сидіти, щось підписувати і періодично затверджувати рішення вигуком "Быть по сему!", – згадував журналіст Микола Семена.
Чи розумів сам Мєшков, що хоче побудувати в Криму? Згодом він скаже, що уявляв собі півострів "Московським князівством часів Івана Калити, яке багатіє і міцніє у ворожому оточенні". Будувати це князівство він чомусь вважав за краще в поїздках по Європі.
– Тоді з'явилася купа шахраїв, які розповідали про багатомільярдні кредити, для отримання яких нібито треба було лише надати державну гарантію, – розповідає Андрій Сенченко, до перемоги Мєшкова – віцепрем'єр кримського уряду.
– З одним із українських підприємців Мєшков їздив по Швейцарії, переважно в кантоні Тічино. Він возив із собою в кишені печатку Республіки Крим і намагався якось монетизувати цю історію. Інвестицій не вполювали, а закінчилося тим, що на зворотному шляху приватний літак до Сімферополя був настільки завантажений покупками дружини Мєшкова і десятками наборів іграшкових солдатиків для його сина, що зрештою для того бізнесмена, який оплатив рейс, не знайшлося місця на борту.
Ефектним був і візит новообраного президента Крима на Кіпр у перші місяці після обрання.
– Кортеж, який віз Мєшкова і його делегацію на зустріч із президентом Кіпру, на півдорозі розгортається і везе їх у зворотний бік, – оповідає Сенченко. – Як виявилося, нарешті провернувся якийсь механізм українського МЗС, яке пояснило Кіпру, що Мєшков – це не рівень спілкування президента країни. Безумовно, це була травма для нього.
Найближче оточення "президента Республіки Крим", частину якого складали московські варяги-консультанти, а другу – колишні військові з 32-го армійського корпусу, який був розташований у Сімферополі, швидко відчули вайби не надто загадкової душі "Мєшка". Зокрема, його зацикленість на власній безпеці.
– Уявіть сцену: кортеж президента Криму підлітає до будівлі Верховної Ради, – згадує ще один епізод Андрій Сенченко. – Там постійно чергував його фан-клуб – кримські бабусі з плакатами. Виходить з автівки Мєшков, поряд його охоронець. І ось він голою рукою захищає голову президента від уявної кулі, коли той проходить ці 50 кроків до входу. Бабусі кричать: "Юра! Юра!". Мєшкову всі ці вистави так подобалися.
Поки Мєшков розбудовував нове "князівство часів Івана Калити", хтось мав наповнювати хоч якимось змістом мильну бульбашку його передвиборчих обіцянок. Вибір припав на російського економіста Євгена Сабурова. 11 березня того призначили віцепрем'єром, а фактично – прем'єром Криму.
Уряд на піщаних ногах
"Пьяной осенью у свала
обнажившегося камня
ты соски мне целовала,
а потом себя дала мне".
Історія мєшковщини не була б такою гротескною, якби після своєї інавгурації президент Криму не вирушив до Москви та не повернувся звідти з автором цих поетичних рядків – математиком, економістом, драматургом і, як ви зрозуміли, поетом Євгенієм Сабуровим. Сам Мєшков так пояснював свій вибір: "Поговорив із російськими генералами й начальником КДБ", і йому порекомендували Сабурова.
Разом із ним у Крим висадився десант росіян, які увійшли до команди Сабурова. Після того, як кримський парламент за них проголосував, вони оселилися в одному з алуштинських санаторіїв.
– Міністерка фінансів цього уряду разом із Сабуровим з'являлися на сесії кримського парламенту. Сабуров – з червоним носом – це була характерна риса, що відповідала його образу життя. А ця дама приїжджала в трикотажних шортах, в'єтнамках, ноги до колін в піску, а під майкою нічого немає, – згадує Андрій Сенченко. – Вони вже вважали, що Крим – їхній.
Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, який 1994-го став кримським депутатом, розповідає УП про свої зустрічі з Сабуровим. У кабінеті на спеціальних підставках віцепрем'єр тримав з десяток люльок для куріння. Під час розмов він неквапливо розглядав свій скарб, потім вибирав одну з люльок, набивав її та нарешті закурював. І здавалося Чубарову, що це найбільше щастя в житті Сабурова – набивати люльку тютюном.
Меджліс під час передвиборчих перегонів закликав не голосувати за Мєшкова. А втім, ставши президентом, він запропонував посаду міністра соцполітики члену Меджлісу Ільмі Умерову. Мєшков знав Умерова з кінця 80-х, коли як адвокат захищав від політичного переслідування його брата.
Ільмі нібито пристав на пропозицію. Настав день голосування. Називаючи прізвище Умерова, Мєшков додав, що пропонує його кандидатуру з особливим трепетом.
Умеров взяв слово перед голосуванням. І виявилося, в нього був свій план. Він заявив: цей уряд сформований незаконно, тому що наполовину складений з російських громадян, а членом незаконного формування він бути не хоче. Та під гробову тишу залишив трибуну.
Забігаючи наперед: московський уряд протримався сім місяців. "Я економіст, я не психіатр. Тому їду", – кинув на прощання Сабуров. За цей час Крим не став самостійною республікою, не увійшов в рублевий простір і не вийшов з економічної кризи – як це обіцяв Мєшков. Скільки кримчан вдалося захистити від голоду та холоду – невідомо.
Проте, щоб сконцентрувати в своїх руках усю владу, Мєшков мав зробити останній крок. Він спробував підпорядкувати собі кримських силовиків. Міністром внутрішніх справ Криму призначили колишнього командувача 32-го армійського корпусу, а начальником Служби безпеки в Криму – колишнього начальника штабу цього корпусу.
В квітні 1994-го співробітникам кримської міліції видали зброю "з метою протидії можливим силовим акціям з боку України".
Для Києва настав час показати зуби.
Гарячий травень: за крок до крові
В травні 1994-го в потоці туристів на півострові, загубилися кілька груп кремезних хлопців, які їхали до Криму з "материкової" України поїздами, автобусами та автівками.
Кінцевим пунктом їхньої подорожі були не пляжі південного берега, а Сімферополь. А з собою вони везли не сонцезахисні креми, а спецтехніку і зброю. Інша частина "відпочиваючих у цивільному" потрапила до Криму морем і повітрям – на військових кораблях і гелікоптерах.
Так починалася операція спецпідрозділу СБУ "Альфа", яку з санкції президента Кравчука розробили тодішній голова СБУ Євген Марчук, його перший заступник Валерій Маліков і керівник "Альфи" Василь Крутов. Спецпризначенці мали захистити від "мєшковців" будівлю Служби безпеки України в столиці Криму.
19 травня вони зробили свою справу швидко і професійно. Будівлю взяли під контроль. Місцеві співробітники СБУ отримали чіткий сигнал, хто в домі господар.
Ця операція була частиною загального плану Києва із захисту конституційного ладу на півострові. В Крим перекидають підрозділи Національної гвардії та військ спеціального призначення.
Вони мали протидіяти не лише мєшковським міліціонерам, але й більш серйозному противнику. Обрання Мєшкова активізувало діяльність російських військових та мілітаризованих козачих формувань на півострові.
Як Крим опинився на порозі війни
Про події в Криму в травні – червні 1994-го розповідає Валерій Козярський – на той час заступник командувача прикордонними військами півдня України, заступник оперативно-розвідувальної частини.
– Наш штаб базувався в Одесі. 15 травня 1994 року відбулася нарада, де розглядали, що нам робити з козацькими дружинами, які створювалися (Росією – УП). Вони виходили з російського боку на кордон і намагалися блокувати роботу наших прикордонних нарядів. Були спроби захоплення застав, зброї.
Сформували групу з представників СБУ, МВС, прикордонних військ, Міноборони. Загальне керівництво групою було у Євгена Марчука і Валерія Малікова.
Ми уважно стежили за діями Чорноморського флоту, зокрема бригади морської піхоти в Козачій бухті у Севастополі. У розпорядженні (росіян) було понад 100 БТРів, понад 50 танків, десятки САУ і близько двох тисяч осіб особового складу. Натомість у нас не було ні танків, ні артилерії, але були приблизно 50 БТРів, близько 1500 осіб з 10-ої бригади спецназу в Старому Криму і трохи більше особового складу у мене. Також з Одеси до Криму перекинули кілька сторожових кораблів і вертольотів Мі-8.
17 травня ми взяли під охорону сімферопольський аеропорт. Рухомі бронегрупи заблокували виїзди із Сімферополя і розмістилися в центрі міста, кілька постів виставили на трасах.
Ми побоювалися, що значні сили російських козаків, яких перекидали в Крим, можуть накопичитися у східній його частині та прорватися до Сімферополя. Вирішили: якщо на наші законні вимоги огляду буде надано опір, то відкриваємо вогонь на ураження. Сто відсотків, цей наш наказ дійшов до росіян, і це їх трохи протверезило.
Кульмінація подій сталася на початку червня.
Нам доповідають, що із Севастополя в бік Сімферополя рухаються передові частини 810-ої бригади морської піхоти РФ. Бронегрупа зупинилася, і вперед виїхав розвідпідрозділ. Я віддаю наказ: розвідгрупу пропустити до наступного поста – там їх зустрінуть гранатометники, а самим зосередити вогонь на другій групі, якщо вона піде. Боєприпаси були у всіх, гранатомети були заряджені, і ми були готові відкривати вогонь.
Психологічно це був дуже складний момент. Зрозумійте: ми напередодні спілкувалися з керівництвом цієї бригади, а за кілька днів ловимо одне одного в приціл. Хоча я й не міг уявити, що все-таки пролунають постріли.
Вони не очікували від України такої готовності відкривати вогонь на ураження. Групи загальмували, розвернулися і пішли назад до Севастополя.
Ми продовжували блокування в Криму приблизно до кінця червня. Потім почався відтік козацьких формувань до Росії. Підрозділи 810-ої бригади поверталися на місця постійного базування. І ми зрозуміли, що пік протистояння минув.
Депутати й унітази
Талант "Мєшка" перетворювати союзників на непримиренних опонентів заслуговує на окрему згадку.
У квітні 1994 року на виборах до парламенту Криму блок Мєшкова "Росія" отримав 54 з 98 місць. Рефат Чубаров, який тоді став депутатом від кримськотатарського Курултая, найвлучнішу характеристику своїх нових колег почув від людини, яка багато чого бачила в парламентських стінах. Від прибиральниці Верховної Ради.
– Ліфт зупинився на поверсі, стоїть жінка в уніформі та зі шваброю. І каже мені: "Вибачте, їдьте". – "Що значить, їдьте? Заходьте!". Вочевидь, у них було прийнято не заходити в ліфт, якщо там депутат. І ось ми виходимо разом на поверсі, і я обережно її питаю: "А ви давно працюєте? Як би ви охарактеризували нових депутатів у порівнянні з тими, що були раніше?". І вона відповіла: "Головна відмінність у тому, що попередні вміли ходити на унітаз, а ці не вміють".
Люди "з низів", що потрапили до приміщення з килимовими доріжками на підлозі й вазонами, були приголомшені, що можна жити і так. А за кілька днів у цих вазонах оселилися недопалки і використані презервативи.
Невдовзі виявиться, що парламентська перемога обернулася для Мєшкова ще одним фронтом протистояння – внутрішнім. Нова монобільшість вступить у конфронтацію з кримським президентом, який замість того, щоб підтримати своїх, віддав важелі керування московському десанту. Місцеві "заросійці" почнуть війну один проти одного, наче павуки в банці "русского мира". Того разу це стане початком їхнього кінця.
Боротьба за нові краватки
11 вересня 1994 року спікер кримського парламенту Сергій Цеков прийшов на роботу, смикнув двері Верховної Ради і побачив, що вони зачинені. Протистояння між Мєшковим і депутатами досягло такої сили, що президент оголосив про розпуск парламенту автономії і віддав наказ підконтрольним йому співробітникам МВС замкнути вхід у будівлю і нікого не впускати.
Кримські депутати відправили до Києва по представнику від кожної фракції – щоб заручитися в боротьбі з Мєшковим підтримкою центральної влади.
Про свою поїздку до Києва розповідає один із учасників делегації Рефат Чубаров.
– Керівники блоку "Росія" розуміли, що протистояти Мєшкову, не маючи опори в Києві, буде складно. Парламент хотів жити. Депутати дорвалися до влади. Вони прийшли з вулиці, їм встановили непогані зарплати. Вони приодяглися, купили костюми, краватки. І тут нависає загроза розпуску Верховної Ради Криму. Цього не можна допустити!
Наша робоча група вирушила до Києва – узгоджувати подальшу взаємодію з Верховною Радою України. Зустріч була на Грушевського. Вибори президента відбулися (влітку українці обирали голову держави, переміг Леонід Кучма – УП), і Київ почав брати ситуацію у свої руки.
Пригадую, наскільки відчувалася різниця між цими двома групами депутатів – кримськими і київськими. Українську делегацію очолював Борис Олійник – досвідчений, загартований перемовник. І в кінці нашої зустрічі ми ухвалили заяву (в ній говориться, що указ Мєшкова про розпуск парламенту є незаконним – УП). А ввечері, звісно, був фуршет – випити всі любили.
До чого призвела наша поїздка? Політикум Криму погодився з тим, що Мєшкова віддають на розтерзання, і почав готувати громадську думку до того, що інститут президентства для кримської ситуації зайвий.
За кілька тижнів після повернення депутатів парламент автономії позбавить Мєшкова права формувати й очолювати кримський уряд, вижене з Радміну Криму російський десант і призначить прем'єром Анатолія Франчука, чий син Ігор на той момент був одружений з донькою Кучми.
"Король" із 73% підтримки виборців на старті виявився несправжнім.
Президент кабінету президента
"У Криму розквітнув абрикос, ялтинські таксисти чекають на клієнтів, а Юрій Мєшков з минулої п'ятниці не залишає свого кабінету", – так починався один із телерепортажів про події в Криму, що вийшов в ефір 24 березня 1995-го.
За тиждень до цього, 17 березня, Верховна Рада України ліквідувала інститут президентства на півострові разом із Конституцією Криму і ще з чотирма десятками законодавчих актів.
Мєшков забарикадувався зі своєю охороною на шостому поверсі кримського парламенту. Час від часу він визирав з вікна і розмахував кримським прапором. Найвідданіша частина його електорату – кілька десятків пенсіонерів, невтомно мітингувала біля входу в будівлю з плакатами "Юра, ми з тобою!".
Для того, щоб поставити крапку в історії президентства Мєшкова, Києву, на щастя, не знадобилося розстрілювати з танків будівлю парламенту, як це сталося в Москві 1993-го. Закінчилася історія "обложеного президента" тим, що його вивезли в Росію російським військовим бортом.
– Він просидів у будівлі Верховної Ради десь тиждень, а потім захворів на дифтерію і потрапив до інфекційної лікарні. Пам'ятаю, як його виносили на ношах до машини "швидкої" під крики і скандування тих бабусь. Вони намагалися доторкнутися до його руки, – згадує Володимир Притула.
Сам Мєшков згодом запевнятиме, що його отруїла СБУ – йому нібито стало зле після того, як він випив компот, який передала якась літня жінка.
Історія, що почалася фарсом із голодуванням за референдум щодо приєднання Криму до Росії, фарсом і закінчилася.
Як кілька дзвінків з прокурорського телефона залишили Мєшкова без світла, води і зв'язку
Розповідь Андрія Сенченка про останні дні Мєшкова в Криму здається настільки сюрреалістичною, що в неї складно повірити. Утім, не складніше, ніж в інші перипетії цієї історії.
– Число вже не згадаю, але точно пам'ятаю, що це був вечір неділі. Я крокую центром Сімферополя, бачу світло в кабінеті прокурора Криму. У нас були нормальні стосунки ще з часів мого віцепрем'єрства. Заходжу до нього: "Час ставити крапку в історії з Мєшковим". Він на мене глянув і каже: "Я з понеділка у відпустці, ось тобі ключі від кабінету, оце кнопка "чай" на пульті, ось моя секретарка, хочеш – працюй".
У понеділок приходжу, сідаю за стіл у прокурорському кабінеті. Головне, що там було – "сотка", захищений телефонний зв'язок з усіма керівниками на півострові. Кажу секретарці: "З'єднайте мене з керівником ДАІ".
Вона з'єднує: "Це приймальня прокурора Криму, говоритимете з Андрієм Віленовичем Сенченком". Той мене знає, до того ж я телефоную з кабінету прокурора, запитати, які, власне, я маю повноваження, він не може. А весь мій статус на той час – пересічний громадянин, мешканець Сімферополя, навіть не депутат кримського парламенту.
Я кажу: "Треба зупинити всі автівки президента і поставити на штрафмайданчик". І вони за лічені години зупиняють всі автівки і ставлять на штрафмайданчик. Так само мене з'єднують з керівником Крименерго, і вони відключають енергозабезпечення будівлі Верховної Ради. Далі перекрили і водопостачання. А люди там на 6-му поверсі постійно мешкають, і на другий день, мені казали, там вже був такий сморід по коридорах, що треба було ходити в протигазах.
Далі відключили дротовий зв'язок. Єдине, що залишилось, це зв'язок ВЧ (високочастотний аналоговий зв'язок – УП). Телефоную керівнику СБУ в Криму. Він: "А я не можу". Умовно, там був декрет якогось 1936 року, де написано, що наказати відключити ВЧ-зв'язок може лише той, хто дав команду включити. Довелося діяти через Київ і зрештою "перекусити" цей зв'язок допоміг тодішній міністр Кабінету міністрів Валерій Пустовойтенко.
А за кілька днів Мєшкова на півострові вже не було.
Уроки мєшковщини
Після втечі з Криму навесні 1994-го Мєшков повертався з Росії до "рідної гавані" тричі.
Вперше – в липні 2011-го. СБУ тоді відреагувало миттєво і за заклики до зміни конституційного ладу його депортували з території України із забороною в'їзду протягом 5 років.
Вдруге – після окупації Криму. 18 березня 2019-го Мєшкова затримали в Сімферополі. Цього разу російська поліція, коли він намагався прорватися до Путіна, який приїхав тоді на півострів. Наступні дві доби перший і останній президент Криму провів у спецприймальнику "за опір співробітникам поліції".
Втретє – в труні. Він помер 29 вересня 2019-го в лікарні підмосковного Красногорська після того, як переніс інсульт на відпочинку в Туреччині. Поховали його на кладовищі "Абдал" у Сімферополі.
За всієї гротесковості постаті Мєшкова в чомусь він таки примудрився стати першопрохідцем в історії. Щоправда, не в тій, куди потрапляють, а в тій, у яку влипають.
Саме з ним пов'язана перша в історії незалежної України електоральна революція, коли абсолютна більшість кримчан проголосували за "несистемного" кандидата.
Він перший показав, як за кілька місяців можна обнулити свій електоральний капітал.
Зрештою після свого фіаско він перший проторив шлях до Росії задовго до того, як у 2014-му це стало мейнстримом для українських політиків-лузерів.
Ті, хто на багнетах "зелених чоловічків" прийшли до влади на півострові 2014-го – той самий Сергій "Гоблін" Аксьонов, фігури не менш бутафорські, ніж Мєшков. Однак, на відміну від "русской весны-1994", двадцять років по тому змінився контекст.
Мєшковщина, так само як і події на Тузлі 2003-го, були пробними кулями Москви. 1995-го Кремль не готовий був зіграти кримською картою через небажання входити в конфронтацію із Заходом і власні проблеми в Чечні. А після Майдану і втечі Януковича, втративши зі своїх орбіт впливу усю Україну, "русский мир" вирішив закріпитися хоча би на її частині в той момент, коли Київ був найменше до цього готовий.
Читайте також: Фортеця Тузла. Як Путін провокував, а Кучма побачив у бінокль, що Україна – не Росія
На запитання про уроки мєшковщини для України співрозмовники УП відповідають по-різному.
"У 2014-му окупація Криму пройшла так легко для Росії, бо при владі в Києві не було свого Марчука, який віддав би наказ командирам військових частин діяти за статутом", – вважає прикордонник Валерій Козярський.
"Київ і після 1994-го продовжував ігнорувати українську громаду в Криму і не робив нічого, щоб забезпечити можливість рівної участі кримських татар в управлінні півостровом", – каже Рефат Чубаров.
"Невивчені Україною уроки і після Мєшкова десятиліттями визначали життя на півострові. І багато в чому стали причиною того, що сталося 2014-го.
Відсутність притомної і послідовної державної політики щодо Криму, загравання з проросійським населенням, врахування кадрових побажань Москви, нехтування правами українців та кримських татар. Відкладання гострих проблем на майбутнє, насамперед визначення статусу кримськотатарського народу як корінного. Тотальна корупція і криміналізація політики, що бере початок саме з мєшковського періоду.
І найголовніше: існування нелокалізованої російської військово-морської бази. Київ закривав очі на порушення угод про базування ЧФ РФ, що дозволяло російським військовим почуватися господарями на всьому півострові, а російським спецслужбам діяти майже відкрито", – переконана Валентина Самар.
Перший указ президента Мєшкова був про перехід Криму на московський час, названий місцевими дотепниками "мєшковським". Після його втечі Крим повернувся до київського часу, а 2014-го – знову пересунув стрілки на годину вперед.
Ген мєшковщини пережив самого Мєшкова. І питання, що актуалізується після деокупації півострова, який заблукав у часі – як повернути його мешканців до життя "за Києвом". Звісно, йдеться не лише про часові пояси.
Михайло Кригель, Рустем Халілов – УП
