У нас и России времени до ноября – военный аналитик Михаил Самусь

Уже понад 20 років поспіль Михайло Самусь досліджує сферу оборони й національної безпеки. Нині він – директор платформи New Geopolitics Research Network, яка об'єднує аналітиків та науковців, що аналізують глобальні й регіональні безпекові виклики.

Про військове мистецтво Самусь знає не лише з досліджень: свого часу він 12 років віддав службі в ЗСУ. 

"У росіян є часу так само, як і у нас – до листопада 2024-го. Максимум – до лютого 2025 року. Ми маємо наближатися до потенційних переговорів у сильній позиції, тому нам треба обов'язково намагатися зробити нестандартні рішення в 2024 році, щоб перехопити ініціативу в росіян", – каже аналітик.

Як саме і де Україна може здійснити вирішальний прорив? Коли Росія відчує дефіцит у бронетехніці, а F-16 змінять ситуацію на фронті? Де Україні брати озброєння, якщо США після виборів припинять військову допомогу? Про це "Українська правда" поговорила з Михайлом Самусем.

Нижче – скорочена версія розмови. Повне інтерв'ю дивіться на YouTube УП.

"Тільки асиметрично ми можемо перехопити ініціативу в росіян"

– У березні цього року ви зазначали, що "2024 рік має стати роком нестандартних рішень". Чи побачили ми ці нестандартні рішення на полі бою? 

– Поки що ні. Але тільки нестандартно, тільки асиметрично ми можемо перехопити ініціативу в росіян. 

Є аналітики, які кажуть, що Україна має зайняти зараз стратегічну оборону і збирати сили на 2025–2026 рік. Але я вважаю, що геополітична ситуація розвивається так, що шансу в нас може і не бути. 

Задум Кремля – прорвати фронт і примусити Україну до капітуляції на фоні зміни геополітичної обстановки. Насамперед йдеться про вибори в США і ймовірність приходу до влади Трампа, який може закликати Путіна і Зеленського до переговорів.

Це накладає на весь 2024 рік відбиток того, що нам справді треба спробувати переламати ситуацію.

– Як ці нестандартні рішення могли би виглядати? 

– Цим нестандартним рішенням може бути блокада Криму, який є "центром тяжіння" цієї війни і для України, і для Росії. Тому навіть втрата Росією ефективного контролю в Криму зламає повністю всі її плани, і ми перехопимо ініціативу. 

Це може бути знищення Керченського мосту, перерізання наземного коридору до півострова, знищення систем ППО та базування російської авіації й флоту на території Криму. 

– Нинішні події в Курській області – це теж варіант нестандартного підходу? 

– Хоч я і не можу стверджувати, але це може бути варіантом нестандартних операцій Сил оборони України. 

З іншого боку, якщо уявити, що в результаті ситуації в Курській області буде взято під контроль обласний центр, то російська пропаганда може зробити вигляд, що нічого не відбулося. Бо якщо це визнати (контроль українськими Силами оборони населених пунктів у Курській області РФ – УП) – то це значить визнати слабкість режиму, і треба буде проводити загальну мобілізацію.

Резервів у Росії немає, якщо не зупиняти наступ на Донбасі. А зупинитися, щоб перекинути війська в Курську область – це абсолютно не входить в ту парадигму, яку Кремль собі створив.

"На 2025 рік у Росії ще вистачить і танків, і броньованих машин. Далі почнеться дефіцит"

– У чому зараз сильна сторона російської армії і в чому перевага українських Збройних сил?

– До 2024 року все було просто: нашою сильною стороною був західний підхід у тактиці і стратегії, коли командири мали більше свободи при виборі методів і способів досягнення цілей операцій; перевага в дронах і розвідці. 

У росіян на той момент таких технологій не було. Вони взагалі підійшли дуже стандартно, неправильно оцінили українську армію і націю. І я донині вважаю, що Росія програла цю війну в лютому – березні 2022 року, а зараз намагається завдяки величезним ресурсам і величезним втратам досягти позитивного виходу для себе з неї.

У нас є перевага в автоматизованій системі управління. Та ж сама "Кропива", "Дельта". Таких систем у росіян немає.

Якщо говорити про Росію, то їхня головна перевага – масованість людських ресурсів, техніки, авіації, ракет. І це величезна проблема, тому що ця маса часто дає змогу просуватися на фронті. 

– Які з факторів заважають нам бути зараз максимально ефективними на полі бою? 

– Одна з найбільших проблем для нас – неможливість протидії російським ФАБам (фугасним авіабомбам – УП) і КАБам (керованим авіабомбам – УП). Ці бомби не надто точні, але за рахунок того, що росіяни використовують їх більше сотні на добу, на деяких ділянках наші позиції просто стираються.

Важливо також мати якісне управління і координацію. До нинішньої системи управління є багато критики, бо в нас є бригади, які часто не працюють як єдине з'єднання на полі бою, а діють як окремі підрозділи. 

У нас можуть бути суперпідготовані солдати, офіцери, але вони не можуть виконувати ефективно задачі, якщо вертикаль командування неефективна. І часто це призводить до великих проблем і до втрат особового складу.

Хтось говорить: "Давайте створимо дивізії, які зможуть забезпечувати достатній рівень координації підрозділів". Мабуть, так можна зробити, але це вже буде відхід від західної доктрини і повернення назад до радянської, бо якраз радянська армія готувалася воювати дивізіями. Американська армія дивізіями не воює, хоча в них є дивізії, але це більше такий собі навчальний центр, у рамках якого готуються бригади, котрі потім проводять об'єднані операції. 

Дискусія про те, яким може бути ідеальний управлінський формат, є зараз, як мені здається, надважливою. І начебто ніхто не проти удосконалювати цю систему. Єдине, що часу в нас немає. 

– Інститут вивчення війни дійшов до висновку, що "російські військові намагаються відновити ініціативу на полі бою і досягти швидких перемог за допомогою механізованого маневру". 

Чи бачите ви цю тенденцію? І якщо так, то що це може дати росіянам?

– Чесно кажучи, я не бачу масового використання механізованого маневру. Радше на окремих ділянках окремі російські командири намагаються застосовувати механізовані "кулаки". Ці "кулаки" зараз дуже цікаво виглядають, бо там є і штурмовики на скутерах, і танки, і бронетехніка, яка зараз, до речі, використовується не як ударна сила, а як транспорт, щоб дотягти особовий склад максимально глибоко до наших позицій. 

В принципі, ефективність таких штурмів дуже сумнівна з точки зору втрати величезної кількості техніки і величезної кількості особового складу. В умовах, коли поле бою повністю видно через ефективну розвідку дронами, я не думаю, що це якась передова тактика. Результати від неї мінімальні.

З іншого боку є багато запитань, наскільки в росіян ще вистачить ресурсів у вигляді техніки, яку вони витягують з якихось баз на поле бою. 

Вони вже випорожнили на 75–80% більшість баз зберігання озброєння та військової техніки. Які тепер перспективи? За підрахунками, на 2025 рік у них ще вистачить і танків, і броньованих машин. Далі почнеться дефіцит. 

Зараз росіяни виготовляють не більше 20 танків на місяць з нуля. І якщо вони виготовляють 150–200 танків на рік та можуть відремонтувати 500–600 танків – це не ті цифри, коли ти говориш про війну з НАТО чи з Китаєм. Їм потрібні тисячі танків, але в них їх вже не буде.

На жаль, вони ще можуть з нами воювати як мінімум рік – півтора – два, в залежності від того, як будуть все це відновлювати. І, звісно, в залежності від того, як ми будемо знищувати цю бронетехніку. 

І тут є важливий момент. Зараз всі говорять про FPV-дрони, але в нас є дуже потужний компонент протитанковий – наша "Стугна", яка не гірша, ніж Javelin. Тому нам треба інвестувати в її виробництво. 

"Європейці були дуже відкриті до росіян і передали їм величезну кількість технологій"

– Яким чином Росія зараз підлаштовується під західне озброєння, яке Україна використовує проти неї на полі бою?

– Насправді їм не дуже це вдається. 

Хоча можна говорити про те, що вони можуть бити, наприклад, по HIMARS. Або була фейл-ситуація з GLSDB (Ground-Launched Small Diameter Bombs – бомба малого діаметра наземного запуску). Це – спільний проєкт компаній Boeing і SAAB, на який ми покладали дуже багато надій. Виявилося, що вони дуже слабкі з точки зору РЕБ, тобто росіяни навчилися їх придушувати, точність впала, і фактично GLSDB не підтвердили свою ефективність на полі бою. Зараз Boeing і SAAB допрацьовують цю зброю відповідно до реалій. 

Взагалі росіяни найкраще протидіють нам за допомогою РЕБ. Вони почали займатись розвитком цих засобів після багатьох проблем, які виникли з ними під час війни проти Грузії в 2008 році. 

Їм вдалося тоді зробити дуже потужний ривок у розвитку РЕБ, бо європейці, на жаль, були дуже відкриті до росіян і передали їм величезну кількість технологій. 

Зараз наші західні партнери в плані РЕБ дуже відстають, вони ще на тому рівні, з яким воювали в Іраці чи Афганістані. І це є проблема, бо часто західна зброя не враховує тих реалій, які є.

– Щоб зменшити російський військовий потенціал, Україна завдає ударів по російських НПЗ, військових об'єктах та російському ВПК. Як можна оцінити ефект від цих дій? 

– Коли Україна постійно б'є по різних регіонах Росії, це означає, що росіянам потрібно постійно переміщати свої системи протиповітряної і протиракетної оборони. 

Проблема Російської Федерації в тому, що це найбільша країна світу, тому це навантаження на систему ППО і ПРО. 

Це також навантаження на їхню військово-промислову базу. Наприклад, знищення кількох Су-34 для них – величезна проблема, бо вони не можуть виготовляти їх десятками щомісяця.

Тому удари по будь-яких військових чи промислових об'єктах у Росії корисні з дуже багатьох причин. 

– Ви згадали про авіацію. У цій площині Росія зараз має перевагу, але водночас в України є велике сподівання на F-16, перші з яких вона вже отримала. 

Яким чином ми мали б використовувати ці літаки, щоб мати від них максимальний ефект на полі бою?

– Найпростіше, чим можуть займатися зараз F-16, це збивати російські крилаті ракети.

Але для того, щоб працювати по наземних цілях, по повітряних цілях, треба інформація цілевказання. Для F-16 все ж таки потрібні AWACS (Airborne early Warning and Control System – Авіаційна система раннього попередження та управління) або ті шведські літаки, які нам обіцяли. 

Вони бачитимуть всі цілі противника – наземні, повітряні, морські на глибині 400–500 км. У нас можуть бути ракети AMRAAM із дальністю хоча б 100–150 км. І це означатиме, що ми зможемо збивати літаки Су-34, які будуть намагатися запускати КАБи. Це суттєво змінить ситуацію на полі бою. 

– Одна з проблем, яка дуже гостро стояла перед українськими силами оборони протягом цих 2,5 років, це не лише відсутність паритету в повітрі, але і так званий "снарядний голод". 

Чи змінилася якимось чином ситуація зараз? Якщо так, то завдяки чому нам вдалося вирішити цю проблему? 

– Із кінця 2022 року і в США, і в європейських країнах НАТО нарешті розпочалася програма нарощування виробництва снарядів. У 2024-му ми виходимо на рівень, коли в принципі вже до кінця року і Сполучені Штати, і наші європейські партнери вийдуть на виготовлення приблизно 2 мільйонів снарядів на рік. Це той мінімум, який був би достатній, щоб українські війська мали певний умовний паритет на полі бою, не за кількістю, а за ефективністю застосування артилерії. 

Поки що цього ще немає, але є чеська ініціатива, яка нам дуже допомагає. В її рамках Чехія шукає снаряди у виробників, які знаходяться поза НАТО і Європейським Союзом. 

– Ви вже згадали, що в 2025 році Україна може мати проблеми із західною допомогою. Зокрема, на це можуть вплинути результати виборів у США. 

Якщо уявити, що ситуація справді погіршиться, без чого ми зможемо воювати самостійно, а що для нас все-таки критично важливо отримувати, щоб ми залишалися ефективними на полі бою? 

– Чому для нас важливі американці? Тому що найкритичніші елементи наших асиметричних інструментів – їхні.

HIMARS – американська зброя, хоча передається з Європи. Вся номенклатура озброєнь до F-16 – американська зброя. Боєприпасна сфера, артилерія, система розвідки, зв'язку... Дуже багато американських елементів. 

Якщо на державному рівні Сполучені Штати не будуть нам допомагати, але оборонні компанії матимуть право продавати озброєння, може бути так, що європейці купуватимуть його в американських виробників і продаватимуть Україні. Такий варіант не виключений.

Навіть якщо уявити, що у 2025 році американці знову випадуть із питань допомоги Україні через дискусії в Конгресі, це вже буде не так трагічно, бо Європа на той час вийде на свій рівень виробництва і вони зможуть компенсувати щось значною мірою. 

Те, що європейські політики прокинулись нарешті і почали інвестувати в оборонну промисловість, дає нам можливість трошки впевненіше дивитися вперед.

"Якщо ціни на нафту падають, Росія не зможе проводити "комерційну мобілізацію"

– Для того щоб воювати, потрібна не лише зброя та техніка, але й люди. 

Почнемо з Росії. З одного боку, ми чуємо, що їм бракує високонавчених бійців, офіцерського складу. З іншого – читаємо новини про тактичні успіхи росіян на певних напрямках. Як це поєднується? 

– Завдяки людській масі. У них командири рот фактично не знають особового складу, просто тому, що їм не треба це робити: їм присилають "м'ясо", яке вони одразу ж відправляють на забій, і їм відразу присилають нове "м'ясо". І воно доволі дороге, бо підписує контракт на понад 20 тисяч доларів. І саме це – одна з причин, чому росіяни можуть просуватися. 

Якщо уявити ситуацію, що ціни на нафту падають, я думаю, що вже за кілька місяців Росія не зможе забезпечувати собі таку "комерційну мобілізацію" і їй треба буде проводити звичайну, а це може викликати напругу серед населення, як це було в 2022 році.

– Люди зараз критично необхідні і українським силам оборони. Не так давно були внесені зміни до закону про мобілізацію. Чи побачили ми той ефект від них, на який розраховували?

– Цей закон вирішив головне питання: у нас відбулось оновлення даних. Це, до речі, стало великим ударом для російської пропаганди, яка говорила, що у нас "ніхто не хоче воювати", що в нас вже "країна порожня".

Якщо говорити, що нам робити далі, то, я вважаю, що нам треба переходити до фінансового рекрутингу. На мою думку, матеріальний мотив є одним із головних стимулів іти воювати. Платити достойні гроші людині, яка виконує свою справу професійно і самовіддано – це про повагу. 

– Ще один із важливих елементів, який впливає на мотивацію іти воювати – розуміння того, чи буде демобілізація. Чи повинна зараз держава розглядати це питання? 

– На жаль, отак просто оголосити демобілізацію неможливо. 

Людей, які пішли воювати, наприклад, у лютому 2022 року, можна демобілізувати. Але з іншого боку, навіть якщо набрати таку саму кількість нових людей, боєздатність підрозділів різко впаде, бо не буде досвідчених військовослужбовців, офіцерів, спеціалістів.

Тому коли може бути демобілізація? По-перше, коли набереться якась кількість резерву і можна буде проводити демобілізацію за ротаційним принципом. Інший варіант, який у нас не проговорюється – коли почнуться ті самі переговори і зупинка війни.

Коли кажуть: "Ми зараз ухвалимо закон і почнемо демобілізовувати" – це популізм. Бо військове керівництво дуже проти цього. Вони не зможуть тримати ситуацію під контролем, бо в них буде така нестача особового складу, що цілі підрозділи втрачатимуть боєздатність. А це означатиме, що ЗСУ не зможуть виконувати свої завдання.

"Путіну треба до кінця року Донбас, щоб не виглядати слабко на переговорах"

– Якщо я вас попрошу назвати успішну операцію, яку ЗСУ провели цього року, що б це було? 

– Таких яскравих наземних операцій, як у 2022 році Харківська чи Херсонська, в 2024 році поки не було, але сподіваюся, що буде.

При цьому якщо дивитися на окремі ділянки фронту, то наші війська роблять максимум, який можливо зробити в тих умовах і з тими інструментами, які в нас є. 

– Одна з операцій, навколо якої дуже багато розмов протягом останнього року – оборона в селі Кринки на лівому березі Дніпра в Херсонській області, яка тривала від жовтня 2023-го. Який був її головний задум і наскільки нам вдалося досягти того результату, який ми хотіли від неї отримати?

– Операція в Кринках виглядала як класична операція морської піхоти з точки зору створення або підготовки до створення плацдарму. Далі мав би бути його розвиток, але цього не сталося. 

Ця операція могла б стати ключовою в цій війні, бо ми б тоді відрізали Крим від Росії і в принципі створили б умови для блокади півострова. 

Загалом ми не знаємо, вдала ця операція чи ні, бо нам невідомий її задум. Можливо, це ще не кінець, можливо, вона буде мати продовження. З тактичної і з оперативної точки зору вона має перспективу.

– Тим часом головний фокус російської армії, за словами Володимира Зеленського, змістився з Харківщини на захоплення Покровська на Донеччині. Які є ще потенційні точки, де Росія найближчим часом може активізувати свій наступ? 

– Якщо уявити, що Путін до грудня не окупує всю Донецьку область, то його ультиматуми під час таких можливих переговорів будуть виглядати несерйозно. Тому для чого Путін іде на Покровський напрямок? Бо там у нього зараз найбільші успіхи, на ньому росіянам поки що вдалося прорвати нашу оборону найбільше. 

Якщо їм вдасться зараз просунутися на ньому далі, то вони будуть вкидати туди більше резервів, щоб розширювати цей прорив. 

Тому зараз мінімальне завдання Путіна, щоб мати серйозну позицію за столом переговорів – це Донбас. Якщо менше, для нього це буде проблема.

Софія Середа, УП