Аполлон из Желтых Вод. Жизнь 19-летнего Богдана Лягова из ДРГ Святоши, павшей на Брянщине
Взимку 2017 року тринадцятирічний школяр Богдан Лягов з Жовтих Вод прийшов додому розхристаний, з червоним обличчям, весь у снігу. На питання, що сталося, відповів: "Та так. З хлопцями у сніжки грався".
Направду гра була доволі жорстокою: всупереч власному бажанню, стараннями старшокласників хлопець із кількома друзями опинився заритим у кучугур.
Богдан – фанат класичної музики, книжок та сорочок – вскочив на ноги та почав битися з одним із кривдників.
"Вибач, – прийде він через шість років уві сні до свого тата Олександра. – Я не міг залишити побратимів. Не міг не піти з ними".
Про смерть чотирьох українців на Брянщині, серед яких був 19-річний Богдан Лягов з позивним "Аполлон", ФСБ РФ повідомила наприкінці 2022-го. Фото їхньої зброї, що ширилося інтернетом, не залишало батькам надії.
"Я одразу якось відчув, що один із автоматів належить сину, – згадує тато. – Зрозумів це за певними маркерами, що характеризують його".
Білими літерами на чорному стволі хлопець написав: "Мужність". І додав вислів Ліни Костенко: "Мужність не дається напрокат". А ще причепив на приймач магазина з патронами зображення Тараса Шевченка.
Кобзаря на більшості фото в новинних стрічках росіяни заблюрили. "Вони бояться Шевченка, – каже Олександр. – Бо він став зброєю для таких, як син".
Богдан Лягов – наймолодший боєць ДРГ, яку очолював 34-річний Юрій "Святоша" Горовець. До групи також входили 32-річний Максим "Непийпиво" Михайлов та 38-річниий Тарас "Тарасій" Карпюк. Всі четверо – добровольці батальйону "Братство" Дмитра Корчинського.
Деталі їхньої останньої операції в тилу ворога досі не розголошують. Але логіка підказує її загальний зміст: Святоша, Непийпиво, Тарасій та Аполлон були одними з перших відчайдух, хто переніс війну на територію ворога. Задовго до Курського наступу.
"Хлопці казали, що перемогти можна тільки таким шляхом, – згадує мама Богдана Марина. – Війна має бути там, звідки прийшла".
"Наприкінці 2022 року у нас не було стільки ППО, як зараз, – додає її чоловік Олександр. – Ми не могли захиститися від літаків, що пускали ракети з дальньої відстані. Тому лише такі дії (диверсійні – УП) хоч якось зменшували удари стратавіації по Україні".
Яким він був, справжній, не міфічний Аполлон? На основі спогадів батьків Богдана, які працюють педагогами у Жовтих Водах, "Українська правда" розповідає історію юнака, який хотів бути знаменитим.
Драйв
Радикальна література, чорні рубашки, ніж в зубах, неореакція, фільми Рефна, ніжність до Данте. Він був Аполлоном. Світловолосий, блакитноокий (...). Йому так личила форма. Як молодим офіцерам Першої Світової
Бойова медикиня Ріна Резнік про Богдана
Якщо героєм стають, а не народжуються, то коли саме це сталося із Богданом Ляговим?
У супергеройських коміксах про Аполлона з Жовтих Вод було б чимало епізодів ініціації.
Ось він у дитсадочку. Отримує завдання намалювати пташку. Але робить більше, ніж від нього вимагають. І не так, як інші.
Ось він, уже школяр, йде в музичну школу. У колись режимному місті з урановими шахтами грає старанно на скрипці.
Ось він завжди має свою думку. Не боїться дискутувати. Сперечається з татом на філософські, історичні теми. Шукає модель ідеального суспільства.
Ось перші три дні від початку вторгнення 19-річний Аполлон стоїть в чергах до київських ТЦК. Не отримавши ствердної відповіді, не зупиняється. Йде добровольцем у батальйон "Братство".
Ось, нарешті, каже у батьковому сні після загибелі: "Вибач, не міг не піти".
"Завжди є два шляхи – простий та складний, – навчала його мати Марина. – Той, хто ступає на простий шлях, живе у страху, не хоче брати на себе відповідальність.
Якщо обереш складний шлях, матимеш успіх, будеш поза конкуренцією".
"Яким ми бачили свого сина, як візуалізували його, так і вийшло, – каже тепер вона. – Звісно, ми з чоловіком не мали на увазі такий результат – його загибель.
Він у нас довгоочікуваний, єдиний, народжений в любові.
Тепер ми навчаємося жити далі, правильно сприймати втрату. Ми горді тим, що син став частиною перемоги. А Україна, я впевнена, вже перемагає".
"Богдана приваблювала тема геройства, – додає батько бійця. – Він любив цитувати "Метафізику війни" Юліуса Еволи. Хотів пізнати щось більше, ніж земне життя.
Це його геройство пробудилося в повній мірі саме після повномасштабного вторгнення. Він почувався на цій війни досить гармонійно, комфортно. Ловив цей драйв".
Маніфест
В італійській провінції Карнаро музика є суспільним і релігійним інститутом. Благородна раса – не та, що створює Бога за власним образом, а та, що створює також пісню, якою віддає Йому шану
З Конституції невизнаної республіки Ф’юме (1919 рік)
Дихав свободою. Пручався зовнішнім рамкам і тиску. Пізнав недосконалість суспільства. Хотів змінити світ.
У вісімнадцять набив тату зліва на шиї – обличчя Аполлона. Згодом зображення Данте під лівим підребер'ям.
У прагненні бути не таким, як всі, полював у секондах на небанальні речі. Незадовго до вторгнення переїжджав у Київ, мріючи виробляти дизайнерський одяг.
"Я завжди хвалила Богдана, – каже мати Марина. – Краще завищена самооцінка у дитини, ніж занижена. Він – творчий, і близько приймав до серця, якщо щось не виходило.
Ми з чоловіком підтримували сина у всьому, і це давало йому впевненість у собі. Він не боявся пробувати нове. І коли вирішив піти добровольцем, ми врешті прийняли його вибір".
"Він не любив сірість, – додає батько. – Завжди казав, що стане знаменитим, але для цього треба виїхати з Жовтих Вод. Хотів закріпитися в непровінційному місті. Там, де вирує культурне життя".
Перед вторгненням Аполлон мандрує Україною. Пізнає батьківщину, шукає, де оселитися. Йому сподобалась Одеса. Але він зачарувався Києвом.
У столицю переїжджав з книгами та аккаунтом в YouTube, який завів у тринадцять.
724 підписника. На аватарці – канонічне фото гетьмана Скоропадського. На каналі Lyagov Bogdan всього два відео: плейліст з українською класичною музикою 18-20 століть та збірка українського ретро-джазу.
В описі під одним із роликів – маніфест, що його хлопець іронічно сформував у сімнадцять років. Сучасній українській естраді – пожиттєве ув’язнення. Міністру культури та всім його попередникам – публічна страта під арію Короля Артура з опери Генрі Перселла.
"Йому було якось нудно в цьому 21-му сторіччі", – ніби виправдовується за категоричність сина Олександр Лягов.
Охоплений любов’ю до прекрасного, заряджений максималізмом, Аполлон приміряв на себе тогу "культурного диктатора". Була б його воля, він звів би музику в абсолют на рівні державних інституцій.
Так вже було. Сто років тому. Коли на руїнах Австро-Угорщини поет та військовий льотчик Габріеле д'Аннунціо проголосив незалежну республіку-місто.
В своїй дивній Конституції, про яку знав Богдан Лягов, д'Аннунціо зазначив:
"У кожній комуні провінції буде хорове товариство та оркестр, які субсидуються державою. Великі оркестрові та хорові святкування будуть цілком безкоштовними. Кажучи мовою Церкви – даром Божим".
Читайте також: "Пафос трохи підбішує". Герой Майдану Гурик очима рідних і друзів
Слово і діло
Найгарячіші місця у пеклі зарезервовані для тих,
хто у часи великих моральних зламів зберігав нейтралітет
Вислів Данте, яким підписаний портрет Аліг'єрі,
намальований Богданом на фронті
У власноруч зробленого юнацького іконостаса в кімнаті Аполлона традиційне лише місце – стіна біля столу з комп’ютером.
Роздруковані на принтері портрети, що їх Богдан вішав перед собою, мало про що казали його одноліткам. Данте, Шекспір, Гете, Фройд, Ніцше, Моцарт, Бах, Лавкрафт, В’ячеслав Липинський – ось де справжній андеграунд.
У прагненні змінити світ Богдан Лягов починав із себе та оточення. Телефонував зі столиці в Жовті Води, звітуючи: "Мама, хлопці теж читають книги з моєї бібліотеки".
"Він по-справжньому пишався, що може відкрити для когось щось нове, – каже Марина. – Коли став добровольцем, і приїхав у травні додому, то все, що взяв в Київ – рюкзак із книгами".
Там, у столиці, Аполлон потрапив у свою стихію. Відповіді, які шукав посеред філософів різних епох, ставали дещо ближчими.
"Його давно турбувало питання, що важливіше, слово чи діло, – згадує Олександр Лягов. – Ми це обговорювали під час останньої розмови перед його виходами.
Він казав, що людину характеризують вчинки. Я апелював: перед дією йде слово, думка. Що ти вкладеш у свої майбутні вчинки, такими вони і будуть. Але він наполягав на своєму".
Слова у Аполлона не розійшлись із справою. Коли батьки вмовляли його в лютому сісти на потяг та повернутися додому, Богдан сказав:
"Ні. Я залишаюсь. Майбутнє України вирішується тут. Історія пишеться зараз в Києві".
Читайте також: "Мамцю, я тебе люблю". Той самий хлопчик з Майдану, який був готовий померти за Україну
Киянин
Вельмишановний Богдане Олександрович.
З вірою в серці, найкращими побажаннями та з надією на перемогу.
З повагою, Конверський
Підпис у книзі "Критичне мислення" від її автора А. Конверського, декана філософського факультета КНУ. Він подарував її Богдану, коли той чергував на блокпостах біля університету
Таніни насичені, але збалансовані.
Квіткові аромати з нотками розмарина, м’яти, материнки звичайної.
Під час дегустації вина Брунелло ді Монтальчино профі вкаже на більше: аромати бальзаміка, сушеного червоного перцю, лікера мараскіно. З віком в букеті з’являються тютюн, шкіра, кероб та інжир.
За півтора місяці до загибелі Богдан поділиться в інтерв’ю: "Я не будую плани. Мене завжди бавило, коли люди розповідають про плани, забуваючи про те, що смерть поряд".
Але відразу боєць додасть, що після перемоги хоче відвідати південь Італії. Проводжати захід сонця на узбережжі Середземного моря з келихом Брунелло ді Монтальчино.
"Він завжди робив те, що хотів, – каже мати.– А ми завжди хотіли, щоб син був щасливим.
Коли Богдан був в батальйоні, душа боліла. Він телефонував: "Мама, ти ж мріяла, щоб я був щасливим. Зараз я – щасливий. Ти навіть не уявляєш, які люди мене оточують!".
Востаннє Аполлон був вдома, у Жовтих Водах, наприкінці жовтня 2022 року. Взяв берці та інше спорядження, яке йому купили батьки.
Мати запропонувала зробити фото на тлі ще не опалого листя. Богдан наполіг на селфі – біля монумента Хмельницькому, Богуну та Кривоносу.
"Не хвилюйся, – заспокоював маму хлопець. – Я – Богдан. Ти ж сама казала мені в дитинстві, що я Богом даний. Я – щасливчик. Нічого зі мною не станеться".
Античний Аполлон з Олімпу передбачав майбутнє. Але хіба це важко, якщо ти – син Зевса й Лето?
"У нашого Богдана були якісь пророчі слова, – згадує мати Марина. – Він казав, що не зможе до нас приїжджати, бо буде далеко. І що ми будемо у нього гостювати.
Тепер ми приїжджаємо до нього в столицю".
"Я залишаюсь захищати Київ, і коли виконаю місію, мені нададуть тут квартиру", – згадує слова сина Олександр Лягов. – Ця його думка виходила з ще по-дитячому ідеалістичного сприйняття подій.
Його захопила мрія стати киянином, залишитись в цьому прекрасному місті. І вона, як це не трагічно, збулась. Тепер він в Києві навічно. На Байковому кладовищі, в дуже мальовничому місці.
Сподіваюсь, тепер його по праву можна віднести до киян, які поклали своє життя заради перемоги".
Євген Руденко – УП
УП 100. Поза межами можливого
"Украинская правда" представит свой второй в истории рейтинг лидеров - сотню украинцев, которые делают наибольший вклад в независимость и будущее Украины.
