Сто лет войны с Россией. Как семья Арсеничей боролась с россиянами в ОУН и продолжает борьбу в ВСУ
"Сто років війни з Росією" – ця фраза для 25-річного мінометника Василя Арсенича з позивним "Зірка" не перебільшення і не цитата з підручника, а родинна історія. Адже впродовж останнього століття вся його сім'я воювала з росіянами. Тому, на відміну від багатьох, він ніколи не мав ілюзій з приводу того, що українці та росіяни буцімто – "братні народи".
Зірка – нащадок голови Служби безпеки Організації українських націоналістів (ОУН) Миколи Арсенича.
Всі близькі родичі Зірки, зокрема й жінки, свого часу були членами ОУН та Української повстанської армії. Радянські спецслужби переслідували їх, декого репресували й депортували в Сибір.
Ми спілкувалися із Зіркою в месенджері в перервах між його бойовими виходами – зараз він воює на Донеччині. Від початку повномасштабної війни Арсенич долучився до бойового підрозділу "Карпатська Січ". До 24 лютого 2022-го впродовж п'яти років їздив на фронт добровольцем із бійцями "Правого сектору".
Його батько, брат і чоловік сестри зараз також воюють із російськими загарбниками.
Василь Арсенич розповів "Українській правді" про легендарних предків, поїздки на фронт у статусі "військового пірата" до початку великої війни й участь у бойових діях сьогодні.
Далі – історії трьох поколінь сім'ї Арсеничів.
Микола Арсенич. Голова Служби безпеки ОУН
21 січня 1947 року поблизу села Жуків на Тернопільщині розпочалась операція з ліквідації шефа Служби безпеки Організації українських націоналістів Миколи Арсенича. Ліс біля населеного пункту оточили сотні чекістів. 23 січня вони знайшли криївку шефа СБ ОУН.
Охоронець Арсенича вибіг із бункера, почав стріляти в чекістів з автомата, однак, зрозумівши безпорадність ситуації, підірвав себе гранатою.
Голова СБ ОУН, усвідомлюючи небезпеку полону і подальших репресій, застрелив свою дружину Ганну, зв'язкову Романа Шухевича Стефанію Галушку, завербовану "сталіністами", облив усе в криївці гасом, підпалив документи і застрелився сам.
Про смерть шефа Служби безпеки ОУН чекісти доповіли особисто Лаврентію Берії та Вячеславу Молотову.
Радянські спецслужби полювали на Арсенича впродовж двох років. Підключали до цього багато людей, зокрема вербували агентів із "оунівців" і влаштовували безліч облав. Він був "націоналістом до фанатизму" і надважливою ціллю для спецслужб СРСР.
В 1929-му Арсенич вступив до новоствореної Організації українських націоналістів. Він товаришував зі Степаном Бандерою. Тому після розколу ОУН на дві фракції – "бандерівську" і "мельниківську" – долучився до ОУН-Б.
Службу безпеки Організації українських націоналістів було створено в 1939 році. А в квітні 1941-го Бандера призначив Арсенича керівником цієї структури.
Арсенич навчав своїх підлеглих: "Учіться пізнавати душу людини, вмійте вислухати думки інших. Не плекайте ненависть, бо ненависть позбавляє логічного способу мислення. Будьте лікарями, завдання яких – лікувати свій народ перед моральною гниллю, перед духовним занепадом".
"Лікувати" доводилося безжально. Служба безпеки ОУН під керівництвом Арсенича здійснювала внутрішні "чистки" впродовж 1943–1945 років. Наказ про їх проведення віддав Бандера, а метою було виявити ворожу агентуру, завербовану радянською владою, і слабкі місця в ОУН.
Читайте також: Микола Арсенич. Він створив Службу безпеки ОУН
Михайло Арсенич. Військовий капелан
24 серпня 2014-го росіяни провели в окупованому Донецьку "парад ганьби", на якому під конвоєм провели українських полонених. Серед них був нащадок голови Служби безпеки ОУН і священник Української греко-католицької церкви Михайло Арсенич. Кількома тижнями раніше росіяни захопили його в полон.
Михайло волонтерив на східній Україні від початку російського вторгнення – возив на фронт продукти й амуніцію. 6 серпня 2014 року він вкотре повертався додому в село Нижній Березів на Івано-Франківщині від бійців з Донеччини, але натрапив на російських військових на одному з пунктів пропуску за Волновахою.
Михайла з іншими волонтерами зв'язали й вивезли в Донецьк. Орієнтовно місяць він сидів у колишній місцевій будівлі Служби безпеки України. Росіяни били полонених українців і по кілька разів на день могли водити на "розстріл", щоб залякати.
Арсенича вдалося визволити 28 серпня 2014-го під час обміну полоненими. Він продовжив служити в церкві та займатися волонтерством.
Під час повномасштабної російсько-української війни Арсенич став військовим капеланом.
Історія з полоном Михайла вплинула на те, що його син Василь Арсенич долучився до націоналістичної організації "Тризуб", а згодом почав їздити на фронт добровольцем.
Читайте також: "Я вважаю це богоугодною справою". Історія капелана та айтівця з Луганська, який став оператором FPV-дронів
Василь Арсенич. Від "військового пірата" до мінометника
В 2017-му четверо молодиків-"тризубівців", серед яких був і 19-річний Василь Арсенич, вирішили поїхати на фронт, щоб отримати бойовий досвід. Вони домовилися з командиром одного з бойових підрозділів ДУК "Правий сектор", щоб він прийняв їх на кілька місяців і навчив військовій справі.
Згодом хлопці поїхали з Івано-Франківщини до Маріуполя. В дорозі Арсенич переживав невеликий мандраж через нерозуміння того, що його чекає на фронті, але сприймав поїздку як захоплюючу пригоду.
На вокзалі чотирьох "тризубівців" зустріли бійці з "Правого сектору" і відвезли на базу підрозділу. Спочатку вони навчалися, адаптовувалися до обстановки, а потім почали виходити на завдання.
Так Василь вперше "нелегально" взяв участь у бойових діях на Донеччині. Тоді він був студентом – здобував освіту вчителя образотворчого мистецтва. На фронт їздив періодично – на зимових чи літніх канікулах. Зараз він жартівливо називає свої поїздки "авантюрою" і "військовим піратством".
– Ми були дуже молоді. Постійно хотілося щось чудити. Іноді з побратимом крутили саморобні бомбочки з підручних матеріалів, через що потім отримували від командира. Він, як тато, бігав за нами, сварив, міг під сраку дати (сміється).
Під час АТО/ООС Зірка був піхотинцем. За цей період навчився користуватися зброєю і приладами спостереження, налагоджувати комунікацію з побратимами, що згодом стало в нагоді на етапі повномасштабної війни.
Читайте також: Діди воювали. Як нащадок шведа під Полтавою допомагає перемогти Росію, поки Путін марить "величчю" Петра I
На початку великої війни 23-річний Василь Арсенич долучився до територіальної оборони села Нижній Березів на Івано-Франківщині, в якому живе разом із сім'єю. В перші дні Зірка разом зі знайомими добровольцями вчили місцевих "тероборонівців", як поводитися зі зброєю і надавати першу домедичну допомогу.
А вже 8 березня 2022-го Василь зателефонував близькому другу з батальйону "Карпатська Січ" Святославу "Кишці" Кондрату (загинув 20 червня 2023 року в Запорізькій області) і запитав, чи можна приєднатися до підрозділу, щоб відбивати російський наступ на Київщині.
– Святослав сказав: "Приїжджайте. Тільки треба буде підписати один папірець, щоб вам зброю видали. Але це формальність, насправді ж будемо "піратами", як завжди".
Перша думка була: "О, нам це підходить". Ми з хлопцями одразу погодилися. Приїхали до Києва, підписали папірці. І відтоді до сьогодні – мобілізовані, а не "військові пірати" (сміється).
Спершу Арсенич був піхотинцем у "Карпатській Січі". Брав участь у боях за Бучу, Гостомель та Ірпінь на Київщині. А в червні 2022-го став мінометником. Він розповідає, що зараз снарядів для бойової роботи критично не вистачає.
– Для ефективної мінометної роботи на день, умовно кажучи, потрібно 50 мін, а дають тільки 5. А в противника, на жаль, "снарядного голоду" немає.
Після Київщини молодший сержант Зірка воював на Херсонщині, брав участь у контрнаступі на Харківщині, обороняв Бахмут і "працював" на Сіверському напрямку.
– На Сіверщині ми були взимку. Жили в бліндажі. Я ніколи не бачив такого нашестя мишей, як тоді. Ми з хлопцями навіть почали вести статистику "ліквідованих" мишей.
Робили засічки на карточках і рахували, скільки їх знищили. За день могли вбити мінімум 50 мишей. Вони були всюди! Доводилося думати не тільки про бойові завдання, а й про те, як зробити так, щоб тебе миші не погризли (іронізує – УП).
З Сіверського напрямку "Карпатську Січ" перевели на Мар'їнський. Василь із побратимами воювали там два місяці.
– У нас були колосальні втрати. На період "мар'їнської операції" активність ворога була дуже сильна. Ми там днями і ночами не спали, бо ворог постійно насувався. Міномети просто "червоніли" від кількості роботи.
Потім військовослужбовців вивели із зони бойових дій і дали місяць на відпочинок у тилу. Зараз Арсенич знову воює на Донеччині.
Читайте також: Війна без глянцю. Як історик і військовий Євген Луняк надихнувся козацькими літописцями та почав вести щоденник війни
Василь Арсенич не планував бути військовим, але російська агресія не залишила йому вибору. Зараз він налаштований воювати до перемоги і не виключає, що залишиться у війську після неї.
Всі покоління родини Арсеничів упродовж століття борються за незалежність України. Пращури – в ОУН-УПА. Нащадки – в ЗСУ. А ворог залишається незмінним – Росія.
Ангеліна Страшкулич, УП
