Рейд Сырского. Как продвигается наступление Сил обороны в Курской области и чего ждать дальше

Ніде так не відчувається крихкість кордонів, як у ці дні на українсько-російському переході Юнаківка – Суджа на Сумщині. Колись, до вторгнення, місце суворого паспортного контролю стало зоною дуже специфічного безвізу, яким може скористатися тільки одна категорія людей – Сили оборони.

Замість паспорта тут тепер питають пароль. А замість вітальних плакатів на в'їзді натикаєшся на розтрощені українською артилерією російські адмінбудівлі. Їх знесли Сили оборони в перший день операції, розповідають УП військовослужбовці 80-ої бригади. Більшість російських силовиків, що перебували всередині цих будівель, здалися в полон.

За пунктом пропуску – пара крихітних сіл, віднедавна відоме всьому світу 15-тисячне місто Суджа й кілька десятків кілометрів російської території, яку вже тиждень контролюють Сили оборони України.

10 серпня, на п'ятий день наступу української армії вглиб Росії, президент Володимир Зеленський визнав: Україна витиснула війну на землю агресора. 14 серпня він додав, що операція триває, її "стратегічна мета досягається".

"Українська правда" вирішила розібратися, чим насправді є наступальна операція Сил оборони в Курській області: яким може бути її замисел, як він може розвиватися і яку реакцію може викликати. 

Можна припустити, що під час планування в Сирського сподівались, що для Курська росіяни братимуть підсилення на двох найпекельніших для ЗСУ напрямках – Торецькому та Покровському. 

Однак за тиждень операції, як констатують співрозмовники УП в ОТУ "Луганськ" і підрозділах, що стоять на Покровському напрямку, жодного полегшення вони не відчули. Росіяни продовжують ломитися в палаючий Торецьк і засипати його КАБами, а також практично щодня просуваються в селах дорогою до Покровська.

Поки російські війська не мають достатніх сил для контратаки, ЗСУ почали будувати лінії оборони, що свідчить про намір утримувати зайняті території.

З менш очевидних, але важливих ефектів рейду – відчуття піднесеності й віри в можливість змінити ситуацію на фронті в очах українських військових.

Спілкуючись впродовж тижня з бійцями 80-ки, журналісти УП бачили, як у виснажених Бахмутським напрямком десантників зароджувалося й утверджувалося бажання йти вперед і – що найважливіше – переносити війну на територію противника.

"Аааа, ми захопили танк!", "термінова евакуація" (натяк на нову партію полонених), "треба пересувати базу вперед" – одні з десятків радісних повідомлень, які журналісти УП отримали цього тижня.

Що прогнозують експерти

Те, як сьогодні Росія збирає сили для відповіді на Курську операцію, нагадує директору інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергію Згурцю збір солянки.

Росіяни перекидають на курський напрямок батальйони 810-ої бригади, відомої своїм рівнем втрат, інтернаціональну бригаду "П'ятнашка", кадирівський "Ахмат", окремі батальйони, що були задіяні у вторгненні в Запорізькій та Херсонській областях і навіть "демілітаризують" Калінінград. І при цьому намагаються не зменшувати тиск на сході України.

Проте цієї солянки замало, щоб змусити українські Сили оборони відступити із зайнятих у Курській області територій. Для цього, за підрахунками Згурця, Росії потрібно перекинути на Курщину орієнтовно 30–40 тисяч військових. Поки ж росіяни накопичують резерви і пробують блокувати просування українських військ по флангах.

– Зараз для нас ідеальна схема виглядає так: ворог забирає сили з інших напрямків, кидає на цей (курський) напрямок, оголюючи свої резерви, – каже Згурець. – Навіть цей процес матиме зиск для інших ділянок фронту.

Якщо ж говорити про сценарії дій українських Сил оборони, то можливе як просування по флангах, так і вглиб. Проте що далі буде проникнення вглиб російської території, то більша загроза для нашої логістики і флангових ударів. 

Тому зараз більш логічно виглядає те, що ми намагаємося розширити наступ на захід і схід. Просуваючись по флангах, ми можемо протягнути лінію Рильськ – Коренєво – Суджа, яка десь на 100 кілометрів скорочує протяжність лінії фронту і проходить по російській території. Вона має обмежену кількість доріг, які можна контролювати. Вона має річки, на яких можна будувати оборону. І ця лінія теоретично може триматися певний час українською армією як такий проміжний рубіж оборони.

Дії українських сил на Курщині нагадали Згурцю тактику радянської армії часів Другої світової. В Курській операції, як і тоді, реалізували концепцію оперативно-маневрової групи. Коли формуються кілька мобільних бригад, які скеровані на прорив оборони противника, відкриття нового фронту та дії з опертям на власні можливості.

– Поєднання цих кращих практик Другої світової, які, я думаю, Сирський вивчав в академії, були творчо опрацьовані, посилені технологічними рішеннями нового етапу і дали максимальний результат, – вважає експерт. – Це забезпечило шок для противника і здивування для наших партнерів.

Партнери поки відреагували або констатуванням подій, як-то президент Байден, який підкреслив, що українська атака створює справжню дилему для Путіна. Або із захопленістю, як члени двопартійної делегації зі США під час офіційного візиту до Києва: "Путін почав це, надеріть йому зад!".

Спілкуючись останні кілька місяців із політиками й експертами за кордоном, директорка безпекових програм Ради зовнішньої політики "Українська призма" Ганна Шелест не могла позбутися відчуття, що вона повернулася в перші місяці повномасштабного вторгнення. Саме тоді, як і зараз, з боку іноземних співрозмовників лунало так багато порад про те, що Україні потрібно йти на переговори та компроміси з Росією. 

Але з початком Курської операції подібні упадницькі настрої зійшли нанівець. 

– Аналізуючи всі розмови, які я мала по багатьох європейських і не тільки європейських столицях в останні пів року, мені здається, що головний страх був саме залучення цих країн до війни, – каже Шелест. – Тобто щоб не було удару по території держави-члена НАТО, щоб не було загострення чи провокації.

І раптом, коли відбувається така операція, яка є стовідсотковим загостренням, ми бачимо або мовчазну підтримку, або навіть схвальні заяви, що Україна має право захищатися. До цього страх зупиняв багато наших партнерів і в передачі зброї, і в дозволах (на її використання – УП). Тепер цей певний психологічний бар'єр, хоч і не на наступний день, але почне все ж таки переборюватися у великих скептиків.

Поки успіхи Сил оборони на російській території не стали, наприклад, для Британії достатньо сильним аргументом, щоб дозволити використовувати ракети дальнього радіусу дії в глибині Росії. Проте Шелест нагадує про те, що і системи HIMARS українські військові можуть використовувати для ударів по російській території (з ціллю захиститися від наступу на Харківщині) тільки з травня цього року. Тож і розширений дозвіл на використання ракет дальнього радіусу, на її думку, це справа часу.

Психологічний ефект від Курської операції не менш важливий, ніж практичні речі на полі бою, впевнений ексміністр закордонних справ Павло Клімкін. Він вважає, що успіх українських Сил оборони свідчить про вразливість Кремля і змінює сприйняття сьогоднішньої Росії й особисто Путіна. 

– Вразливому складно диктувати свої умови. Тобто це створює психологічне й політичне тло для того, щоб переговори відбувалися в іншій логіці.

Зараз, скоріш за все, буде ескалація, підняття ставок. Якщо з боку Росії піднімаються ставки, то і Захід для себе отримає своєрідну нагоду для підняття ставок, – прогнозує Клімкін. – Через ескалацію можна прийти до кращого розуміння, хто на яких умовах хоче чи не хоче домовлятись. 

Через ці події ми отримуємо точно не гірші позиції (на можливих переговорах – УП), а в перспективі, можливо, навіть і кращі. Я не бачу, що ми критично можемо втратити, але бачу різні сценарії, за якими можемо виграти.

Як зустріли війну пабліки Суджи та Курська

Від наступу України на Курщину російські ЗМІ разом із владою почали оговтуватися на другий – третій день. 

Спочатку пропагандисти повторювали офіційні повідомлення про перекидання резервів, про стабілізацію ситуації, видаючи старі відео з Донбасу за "успішні удари" по колонах ЗСУ в Курській області. 

Коли стало зрозуміло, що до Курчатова з його АЕС та Курська українці не дійшли (принаймні поки що), в московських студіях дедалі більше почали з'являтися коментатори. На другому тижні операції Збройних сил України один із головних заспокійливих меседжів зводиться до думки, що наступ "планировали генералы НАТО", проте цей план виявився "абсолютно провальным и бездарным".

Хай як заколисувала б публіку пропаганда, її чари втрачають силу на території самої Курської області та в місцевих Telegram-каналах, таких як "Суджа Родная", "Курский БомондЪ" тощо. Атмосфера в пабліках нагадує пристрасті з радянського фільму "Гараж".

За давньою російською традицію, в пошуках крайніх куряни здебільшого сфокусовані на критиці місцевої влади. Серед питань до "бояр": як так сталося, що на кордоні не було фортифікацій, на які витратили кілька мільярдів рублів; чому не організовали евакуацію з населених пунктів; де укриття; як доїхати на роботу, якщо під час тривог зупиняється весь транспорт у Курську; чому немає води?

Місцеві ламають списи навколо вмить роздутих цін на оренду житла в Курську для біженців. Та навколо непомірних тарифів таксистів, які користуються ситуацією із зупинкою транспорту під час численних повітряних тривог.

В чатах з'являється чимало питань і до самої Москви.

"Глибинний російський народ" обурюється великою кількістю строковиків на цій ділянці фронту. Роздумує, як прожити на десять тисяч рублів, що їх пообіцяв Путін біженцям. 

Не розуміє, де саме розташовані "червоні лінії" і чому Кремль досі не показав Білому дому "кузькину мать". Дивується, як так сталося, що Київ досі не стертий з лиця землі разом із усіма його центрами ухвалення рішень.

Гнівається, що на центральних телеканалах РФ не можуть вивчити та правильно вимовити курські топоніми, продовжують показувати розважальні програми. А москвичі сидять по кав'ярнях та радіють життю. 

Перенесення війни на територію РФ, особливо перші дні боїв на Курщині, показали дезорганізованість та роз'єднаність населення. Проте куряни намагаються налагоджувати горизонтальні зв'язки в момент реальної катастрофи та бездіяльності влади.

"Курский БомондЪ" ряснів подяками на кшталт "дай Боже здоровья водителю, который остановился и довез меня домой, не взяв ни копейки". А "Суджа Родная" збирала гроші на УАЗ "Буханка" для спецназа.

Апофеозом безпорадності росіян у ситуації, коли війна прийшла на їхню землю, стала історія, яку роздмухують російські ЗМІ – про якусь "вагітну Ніну Кузнєцову", яку "расстреляли украинцы, когда она пыталась на авто вырваться из Суджи". Нібито її тіло "невозможно забрать, потому что украинцы не отдают". 

За тиждень після старту операції ЗСУ на Курщині в місцевих пабліках все більш поодинокі голоси питають: "Кто знает, Нину вывезли из Суджи?". Але досі не отримали відповіді.

***

Можливо, головним запитанням, яке зустрічається в розмовах про українську операцію на Курщині, є таке: а для чого, власне, Україні потрібно брати під контроль російські села і міста?

Окрім описаних вище військових мотивів, є ще й кілька інших.

По-перше, це дзеркальна відповідь Путіну на його вимоги до України "визнати нову геополітичну реальність" і відмовитись від окупованих територій. Якщо послуговуватись такою логікою, то "ядерна наддержава" мусить теж забути про свої міста.

По-друге, це питання справедливості, коли країна-агресор, яка принесла війну на чужу землю, отримує її і на своїй. 

Той, хто не поважає недоторканності кордонів, має бути готовим, що його кордон теж перейдуть у будь-якому місці. Країна, яка позбавила дому мільйони людей, має пережити лавину власних розлючених біженців.

І, по-третє, це, може, найгучніша спроба політичної дестабілізації російської влади.

Кремлівський режим спокійно існує доти, доки забезпечує обивателю сите життя в обмін на можливість монопольно займатись політикою і війною. 

Початки глибокої економічної кризи, помножені на сотню тисяч внутрішньо переміщених людей, можуть мати непрогнозовані наслідки для російського режиму. 

Як іронічно сказав Зеленський, правління Путіна почалося з трагедії підводного човна "Курськ" і може закінчитись теж трагедією Курська, але уже міста.

Над текстом працювали: Ольга Кириленко, Роман Романюк, Рустем Халілов, Євген Руденко