5 лет со дня инаугурации: что обещал и как работал президент Зеленский

Для багатьох політичний успіх – це монотонна робота, розтягнута на десятиліття. Але шлях Володимира Зеленського до посади глави держави був стрімким. За декілька хвилин до нового 2019 року в ефірі каналу "1+1" він оголосив про свої політичні амбіції, а вже за менш як 5 місяців, 20 травня 2019 року, відбулася його інавгурація на посаду президента України. 

Виборці високо оцінили велику кількість передвиборчих обіцянок колишнього шоумена та в другому турі віддали за нього рекордні 73,22% голосів.

Як наймолодший гарант Конституції в історії України Володимир Зеленський разом із партією "Слуга народу" також зміг досягти ще одного фантастичного успіху – його політична сила здобула 254 мандати на виборах до парламенту та вперше в історії України сформувала однопартійну коаліцію.

Саме завдяки такій неймовірній кон'юнктурі в українській політиці з'явилася велика кількість "нових облич", а політкультура поповнилась такими термінами, як "Трускавець" (школа депутатів), "турборежим" (​​прискорене ухвалення важливих ініціатив), "ЛІФТ" (програма пошуку фахівців для реформування країни) та "діджиталізація", яка принесла цифровізацію державного сектору. 

Загалом передвиборча програма Зеленського була досить креативною та обширною. Проте іноді представники Зе!команди дивували сенсаційними заявами, як це було із "зарплатою вчителів у 4 тисячі доларів".

Звісно, з огляду на пандемію COVID-19 та повномасштабне російське вторгнення, ймовірно, не всі плани президента були втілені в життя. Хоча значна частина обіцянок була реалізована ще в першій половині каденції. Це і закон про народовладдя через всеукраїнський референдум, і новий Виборчий кодекс, і закон про деолігархізацію, і ініціатива про ринок землі, яку, до речі, свого часу вніс не президент, а депутати від "Слуги народу".

Були й відверто контраверсійні ініціативи гаранта: опитування-агітація під час місцевих виборів 2020 року "П'ять питань від президента", плани щодо висадки мільярда дерев чи ідея з роздачею перед повномасштабним вторгенням смартфонів для пенсіонерів, яку в народі охрестили "єБабусею".

Те, якими були 5 років каденції Володимира Зеленського, які ініціативи реєстрував шостий президент України та наскільки успішно за них голосував парламент, дослідила Громадянська мережа ОПОРА. Ми також порівняли роботу Зеленського з активністю попередників: Петра Порошенка, Віктора Януковича, Віктора Ющенка та навіть Леоніда Кучми.

Читайте також: Зеленський між Черчиллем і Чапліним. П'ять років президента "темних часів" у цитатах

єЗаконопроєкт

Президент, як Кабмін і депутатський корпус, має право реєструвати законодавчі ініціативи. І хоча він вносить набагато менше законопроєктів (лише 4% від усіх), ніж депутати, проте саме вони досягають найбільшого успіху, якщо говорити про ухвалення проєктів законів від згаданих інституцій у парламенті.

Зауважимо, що за кількістю поданих законів Володимир Зеленський був значно активніший за своїх попередників на посту президента. Він зареєстрував понад 280 законопроєктів. Так, чинний глава держави за цим показником випереджає Петра Порошенка на 35%, Віктора Януковича – аж на 85%, а Віктора Ющенка – на 9%.

Примітно також те, що до повномасштабного російського вторгнення Зеленський вносив за рік майже вдвічі більше ініціатив, ніж зараз. Хоча й від цього ефективність ухвалення президентських ініціатив "не постраждала". Так, 2022 рік став найрезультативнішим (52 закони) за кількістю ухвалених ініціатив для 6-го президента. Проте зазначимо, що схожими результатами може похизуватись Петро Порошенко (52 ініціативи в 2015 році), Віктор Ющенко (57 законів у 2006 році) та Леонід Кучма (53 ініціативи в 2003 році).

Загалом ці цифри говорять про те, що проблем з ухваленням президентських ініціатив у парламенті наразі немає. Таких труднощів, зважаючи на одноосібну більшість "Слуг народу", в принципі не мало бути взагалі. Проте наразі відсоток ухвалення ініціатив Володимира Зеленського є трохи меншим, ніж у Петра Порошенка (на 3%) та Віктора Януковича (на 7%), але на 7% вищим, ніж у Віктора Ющенка. Однак з огляду на те, що з понад 280 поданих ініціатив Зеленського 205 вже ухвалені, перейматися гаранту поки нема через що.

Усі досліджувані президенти були найактивнішими у сфері міжнародних угод та відносин. Наприклад, у Зеленського на цю тематику припадає 47% від усіх поданих ініціатив. Також і нинішній, і попередні очільники держави досить активно реєстрували ініціативи, що стосувались тем безпеки й оборони, правової та економічної політики.

Загалом лише 14% (40) від усіх ініціатив Володимира Зеленського стосувалися теми безпеки та оборони. Причому більшість із них (25 із 40) були подані вже після 24 лютого 2022 року, але фактично всі стосувалися введення або продовження воєнного стану та загальної мобілізації. Винятком стали лише два законопроєкти: щодо скасування призову на строкову службу під час воєнного стану та про демобілізацію строковиків.

єПідтримка

Традиційно гаранти Конституції могли похизуватись підтримкою в парламенті з боку власних політичних сил. Але в деяких українських президентів "відсоток лояльності" з боку інших фракцій був навіть вищим, ніж у власної.

Загалом, якщо взяти до уваги всі голосування в парламенті за ініціативи останніх чотирьох президентів, без врахування технічних, то найвищу підтримку мав Зеленський – 68% голосів "за". В інших президентів показники значно скромніші – на рівні 40% у Петра Порошенка та на рівні 45% у Віктора Януковича та Віктора Ющенка.

Примітно, що середньорічна підтримка ініціатив Зеленського в парламенті взагалі ніколи не опускалась нижче двох третин голосів, а в останні два роки навіть дещо зросла – ще на 5%. Це свідчить про надійну підтримку в парламенті, яку вдалося зберегти завдяки низці найрізноманітніших факторів: від "розмов" із депутатами власної та інших фракцій до публічної критики окремих ініціатив чи ветування законів.

Ухвалювати ініціативи фракції "Слуга народу" останнім часом допомагають члени групи "Довіра" та ексчлени ОПЗЖ. Адже навіть за умови, що на кнопку "за" натискають у 86% випадків, голосів фракції "СН" бракує. 

Річ у тім, що для ухвалення законопроєктів у парламенті необхідно 226 голосів. І якщо в 2019 році для цього було потрібно 89% голосів "за" від загального складу фракції, то зараз потрібна лояльність на рівні 95%. Це за умови, що Руслан Стефанчук та Олександр Корнієнко будуть голосувати синхронно зі "слугами народу", попри свою позафракційність. Адже якщо на початку роботи парламенту 9 скликання в складі "Слуги народу" було 254 депутати, то станом на травень 2024 монобільшість "схудла" на 17 депутатів. А це означає, що необхідні голоси стало набирати значно важче.

Попри це, загалом лише 17 депутатів-слуг підтримували ініціативи Володимира Зеленського менше, ніж у 70% випадків. Своєю чергою, показник менше ніж 60% лише у трьох депутатів: Жана Беленюка – 58,4%, Дар'ї Володіної – 49% та Анастасії Ляшенко – 46%. Причиною цьому була відсутність депутатів під час значної кількості голосувань.

Також низький відсоток голосувань за ініціативи шостого президента в нині ексдепутата (і члена "Слуги народу") Ігоря Васильковського – 52% та ексчленів-мажоритарників "Слуги народу": Людмили Буймістер – 40%, Олександра Дубінського – 10%. Натомість Микола Тищенко підтримував ініціативи Зеленського в 70% випадків, а Дмитро Разумков – взагалі у 82%.

Характерною особливістю всіх голосувань парламенту за проєкти законів президентів, зрештою як і в цілому в парламенті, є також низький відсоток голосувань "проти". Він наразі складає трохи менше як 2%. Тобто, попри критику і невдоволення, коли доходить до голосування в парламенті, серйозні "противники" ініціатив Зеленського в Раді переважно мовчать.

Серед фракцій найбільше голосують проти депутати від "Європейської Солідарності" – 8,6% випадків, а також члени групи "Платформа за життя та мир" – 7,8%. Своєю чергою серед депутатів за цим показником лідерами є представники нині забороненої партії "Опозиційної платформи – За Життя": Олександр Колтунович – 20%, Анатолій Бурміч – 18%, Олександр Качний – 18%, Юрій Загородній, Віктор Чорний та Сергій Дунаєв – по 15%.

єПідсумок

Як бачимо, рівень підтримки у президента Зеленського в парламенті значно вищий, ніж у попередників. Ініціатив шостий президент зареєстрував також досить багато, хоча з початком повномасштабного вторгнення їхня кількість почала зменшуватись. Однак зменшення активності президента в цій сфері не є проблемою, адже головним законотворчим органом в Україні є парламент, де голоси під законопроєкти президента де-факто завжди знаходяться.

Крім того, для реалізації тієї чи іншої ідеї не завжди потрібний законопроєкт, а якщо й потрібен, то внести його може не обов'язково глава держави. Так, авторами значної кількості законодавчих ініціатив, які містяться в програмі президента, був не Зеленський, а члени фракції "Слуга народу".

Наприклад, серед них можна виокремити ухвалені Радою закони щодо запровадження кримінальної відповідальності за неособисте голосування; щодо недоторканності народних депутатів; щодо припинення відшкодувань депутатам за пропуски без поважних причин пленарних засідань парламенту та засідань комітетів, щодо запровадження вільного ринку землі.

Якраз на прикладі останнього та багатьох інших законів (зокрема щодо використання ТРО в зоні бойових дій, щодо посилення відповідальності для військових, щодо мобілізації) Зеленського не раз критикували за те, що президент не хоче самостійно реєструвати "непопулярні ініціативи".

Отже, як бачимо, перші п'ять років каденції для шостого президента були активними, але непростими. І перший політичний досвід, який здобув Зеленський, виявився суворим. Замість швидкого реформування країни, яке декларував та прагнув здійснити президент, йому довелося займатися складними викликами: спочатку боротьбою з COVID-19, а згодом обороною держави від повномасштабного російського вторгнення. 

Саме з огляду на це, говорити про результати п'ятьох років роботи Зеленського чи виконання його передвиборчих обіцянок складно, а подекуди й узагалі неможливо.

А втім, головний політичний підсумок підбити все ж варто. Адже Зеленському вдалося за цими мірками надзвичайно багато – він досі має лояльний до себе парламент. 

Андрій Савчук, аналітик даних Громадянської мережі ОПОРА