Ахиллес о наступлении россиян на Харьковщину: Противнику очень важно растянуть наши силы

У ніч на 10 травня російська армія вдруге пішла наступом на Харківщину – область, яку Сили оборони відбили внаслідок блискучої операції у вересні 2022-го.

Попри завчасні публічні заяви ГУРу про наступ, Сили оборони певною мірою виявилися до нього не готовими. 

Окупанти перейшли державний кордон України одразу в двох точках: у районі сіл Стрілеча, Красне, Борисівка (напрямок наступу від державного кордону до села Липці) та сіл Плетенівка, Огірцеве, Гатище (від держкордону до міста Вовчанськ). Ба більше, змогли розвинути свій наступ углиб і вшир. 

За тиждень наступу росіяни захопили приблизно десять сіл на Харківщині, пройшовши 4–6 кілометрів у середину українських територій.  

Природно, що в суспільстві одразу почали виникати запитання щодо того, як це стало можливим. Чи був замінований кордон? Де обіцяні фортифікації? Чому завчасно, якщо ГУР знав навіть графік наступу Росії, не було евакуйовано, наприклад, жителів Вовчанська?

Про певні проблеми на напрямку на тлі наступу також свідчить раптова зміна командувача ОТУВ "Харків" Юрія Галушкіна. На другий день наступу, 11 травня, на його місце прийшов бригадний генерал, заступник начальника Генштабу Михайло Драпатий. 

Одним із підрозділів, який перекинули на Харківщину для зупинки російського наступу, є батальйон безпілотних літальних апаратів "Ахіллес" у складі 92-ої бригади. Їхні оператори відпрацьовували по російській техніці, яка намагалася перетнути кордон.

"Українська правда", працюючи на Харківщині, попросила описати обстановку на напрямку командира батальйону – Юрія Федоренка на позивний "Ахіллес".

Під час півгодинної розмови з УП Ахіллес виглядав очікувано втомленим, обізнаним до найменших деталей командиром, який не випускав із рук телефон. І водночас – військовим, який добре пам'ятає, що в цивільному житті був депутатом Київради.

Він обережно говорив про найчутливіші питання в контексті російського наступу – замінування кордону та фортифікації від кордону в бік Харкова. І водночас чітко давав зрозуміти, що з ними були проблеми. 

А також підкреслював, що Силам оборони та політичному керівництву потрібно швидше та якісніше аналізувати помилки, зокрема у зведенні оборонних споруд, і виправляти їх. 

***

– Пане Юрію, ваш батальйон перейшов працювати на Харківщину пару тижнів тому, після тривалої роботи під Бахмутом. За вашими спостереженнями, після переходу на новий напрямок, чи готувалася область, підрозділи, які стояли під кордоном, до російського наступу? 

– Підемо від зворотного: оборона Харкова так чи інакше вилаштовувалася. Перекидання сил і засобів відбулося своєчасно. У нас, наприклад, був час, щоб зайти на позиції й підлаштувати їх під себе.

Щодо лінії оборони – не можу сказати за всю Харківську область… Але, за моїми спостереженнями і переконаннями, за півтора року як противник був звідси прогнаний, можна було б зробити дещо краще. 

Далеко ходити не треба: подивімося, що зробив противник після Харківської контрнаступальної операції, коли ми провалили його першу лінію оборони. В нього тоді не було надійно облаштованої другої й третьої лінії, і, як наслідок, потужні бригади забезпечили наявний результат – повну деокупацію Харківської області, частково Донецької та Луганської.

Що зробив противник? Після того як наш штурмовий потенціал вичерпався, вони збудували першу лінію оборони. Інженерно-фортифікаційні споруди, "зуби дракона", мінні загородження. Ви ж бачили супутникові знімки – це перериті кілометри й кілометри української землі. Те саме маємо робити і ми.

Ми маємо аналізувати свої помилки і виправляти їх. Як наслідок, можна подивитися, як зараз жваво та активно ведеться підготовка другої й третьої лінії оборони по Харкову.

– Але коли ця підготовка почалася, в 2024 році? 

– Ми майже рік були на Бахмутському напрямку, і те, як відбувалася підготовка інженерно-фортифікаційних споруд у Харкові, мені сказати складно. Можу тільки сказати за те, що ми побачили: лінія оборони підготовлена була, але, за моїм переконанням, на неї треба було виділяти більше ресурсу, спроможностей і техніки.  

На те, що відбувається зараз, треба дивитися комплексно, бо от у соцмережах, ЗМІ подають "гарячий Харків, гарячий Вовчанськ, як готувалася лінія оборони".

Які наміри ставить перед собою противник? Знищення української державності й кожного, хто називає себе українцем. Ті, хто не називають себе українцями, однаково будуть піддані репресіям. Це чітко видно по окупованих і деокупованих територіях. 

Вони поетапно рухаються на знищення нашої державності та українців.

Зараз для противника дуже важлива Донецька і Луганська області, вихід на їхні адмінмежі. Щоб забезпечити собі успіх, противнику дуже важливо розтягнути наші сили й засоби.

– Тобто ви вважаєте, що росіяни почали наступати на Харківщині виключно для того, щоб відтягнути українські війська з Донеччини?

– Виключно. Війна – це так чи інакше математика. Щоб повною мірою окупувати Харків, противнику потрібно мати 250-тисячне угруповання.

– Якого в нього зараз немає?

– Немає. Але якби противник відчув, що наша лінія оборони "порожня" (сформована зі слабких підрозділів – УП), то він би зрозумів, що йому треба менше сил і засобів, щоб максимально наблизитися до Харкова. Сили оборони були вимушені ставити сюди потужні бригади для того, щоб відбивати атаки противника. 

Чому це все відбувається саме зараз? По-перше, погодні умови: "весна іде, красу несе" – "зеленку" і прохідні дороги. По-друге, зволікання з наданням нам військової допомоги – противник розуміє, що в нас недостатньо артилерійських боєприпасів, систем РЗСВ. По-третє, паралельно з прихованою мобілізацією противник проводить рекрутингову кампанію – платить від 5 до 8 тисяч доларів за контракт у російських військах. Живої сили в них дуже багато. У них зараз певне "вікно можливостей". 

Частково ми вже отримуємо певні номенклатури боєприпасів і вогневих засобів, але ще потрібен час. Максимальне насичення нашого війська відбудеться через півтора–два місяці. А зараз противник розпорошує наші сили і засоби, знаючи, що ми вимушені оборонятися на великій лінії бойового зіткнення. 

І основний акцент, за моїм переконанням, противник все ж буде робити в Донецькій області, намагаючись окупувати Часів Яр і пройти від Очеретиного до Покровська.

– Разом із версією про відтягування українських сил з Донеччини як основної мети російського наступу існує ще одна – це формування буферної зони на Сумщині та Харківщині. Що ви про це думаєте?

– Думаю, що для противника в поточний момент це не є можливим. Їм треба було перевірити, як ми тут зарилися, які в нас тут сили й засоби і взагалі усвідомити це – назвемо це розвідкою боєм, у глобальному плані. Їм треба було зрозуміти, що їх очікуватиме в Харківській області. 

Зараз противник дуже детально аналізує те, що відбувається на лінії бойового зіткнення, зокрема хід просування, як це відбувається. 

Буферна зона була б можлива десь через півтора року, якби Захід перестав нам допомагати – точніше якби допомога була дуже кволою, а мобілізаційні процеси в Росії почалися б з новим розмахом. Тоді можна про це говорити.

На цей момент я думаю, що пріоритетом для противника є Донецька і Луганська області. Це не означає, що зараз не йдуть кровопролитні бої на Харківщині. Бої йдуть дуже складні. Сьогодні третій день, дай Боже, якщо я по півтори години поспав.

– За прогнозами ГУРу росіяни мали атакувати як Харківщину, так і Сумщину. Чи допускаєте ви те, що окупанти зроблять гак через Сумщину й таким чином підуть на Харків ще з одного боку?

– Вони можуть це зробити. Питання в тому, чи будуть вони мати успіх. За наявною в мене інформацією, кількість сил і засобів у Сумській області достатньо потужна, щоб противник не мав можливості там прогулятися. 

***

– Як для вас взагалі почався цей російський наступ? Коли вам про нього доповіли?

– Ми це побачили за рахунок власних засобів повітряної розвідки. Як тільки почався прорив, наші ударні й розвідувальні безпілотники одразу вступили в бій. Це було за день–два до того, як це з'явилося в новинах (тобто 8–9 травня – УП).

– Ви так спокійно говорите про прорив державного кордону… 

– Усе, що відбувається, ми маємо оцінювати тверезо. Треба зберігати концентрацію.

– Що саме ви побачили з дронів?

– Противник почав активно переміщувати до передньої лінії свою легкоброньовану та броньовану техніку, автівки логістики. І перехід державного кордону в деяких місцях відбувався за рахунок техніки. В інших місцях вони скористалися "зеленкою" і пішими групами продавили умовну "сіру зону". Там, де лінію оборони через близькість до кордону неможливо було підготувати.

– Щодо "сірої зони": суспільство сприйняло втрату сіл Стрілеча, Плетенівка, Красне і так далі як втрату підконтрольних Силам оборони територій. Пізніше президент заявив, що ці села були "сірою зоною". У нас справді була "сіра зона" вздовж кордону?

– Думаю, що більшість військових, які читатимуть це інтерв'ю, мене зрозуміють. Є позиції вкрай невигідні для ведення оборонних дій, вони розташовані в низовинах тощо. Нам насамперед треба займати позиції на панівних висотах, щоб витрачати найменший ресурс своїх вогневих засобів, живої сили й завдавати противнику максимального руйнування.

Не кожен населений пункт вздовж державного кордону з Росією знаходиться на вигідних з погляду бойових дій позиціях. Не можу сказати це про всі населені пункти, які на поточний момент знаходяться під окупацією (на Харківщині – УП), але певна частина з них саме такі.

– Тобто в "сірій зоні" на Харківщині фортифікацій не було?

– Дивіться: у нас так чи інакше були підготовлені позиції вздовж державного кордону, просто рівень підготовки цих позицій був на різних стадіях. За всю область я сказати не можу, на нашому напрямку оборонна лінія була підготовлена частково.

– Чи був замінований кордон на Харківщині? 

– Скажу так: ми виконували додаткове мінування державного кордону важкими засобами БПЛА. Як відбувалася підготовка з погляду протитанкового і протипіхотного мінування…  напевно, вона була. 

– Повернуся до стягування росіянами техніки до кордону перед наступом. Я правильно розумію, що ваші БПЛА працюють не тільки по прикордонній смузі, а й по території Росії?

– Територія Росії на певній відстані – це мілітаризована зона, де немає цивільних, і все, що там знаходиться, працює на підтримку російських окупаційних військ. Тому за можливості все знищується на випередження.

– Про яку глибину йдеться? 

– Про нормальну.

*** 

– Наразі є два вогнища наступу: перше – в районі сіл Стрілеча, Красне, Борисівка і так далі (біля Липців), друге – Плетенівка, Огірцеве, Гатище (біля Вовчанська). Куди з цих сіл росіяни потенційно будуть рухатися? Навіть якщо вони просто відтягують наші сили з Донеччини.

– У військових справах завжди є поетапність виконання бойових завдань: першочергове завдання і подальше.

Що я маю на увазі? От вони визначили собі за мету Вовчанськ і пішли виконувати це завдання. Якщо їм не вдається захопити Вовчанськ, то вони зупиняються на ньому як першочерговій задачі. Плюс командири їхні будуть дивитися: ага, що нам треба зробити додатково. В разі взяття Вовчанська в них є подальші завдання. Де рветься, туди і тисне. 

Чи вдасться росіянам оперативно зайти у Вовчанськ? За моїми переконанням – ні, маршу в них не вийде. Думаю, будуть задіяні резерви, відповідно противник зазнаватиме втрат і матиме кволе просування.

Буде, як із Часовим Яром – наступи на місто тривають, це залишається одним із найжорсткіших напрямків.

– Але в Часів Яр росіяни досі не зайшли.  

– Не зайшли. Тому сказати, що в Харківській області у противника буде прогулянка – ні. Але от що я хочу донести до суспільства: якщо ти військовий, роби так, щоб дітям і внукам не було соромно – віддавай себе повністю цій справі.

Не кожному чоловіку дано захищати батьківщину. Цивільним дуже важливо допомагати Силам оборони. Заклики "держава має багато грошей, вже 2,5 роки йде війна, чого не можуть повністю закрити потреби Сил оборони"... Порахуймо, скільки вартує утримання підрозділів загалом?

Наш підрозділ витрачає 18 мільйонів гривень – це без засобів БПЛА – на модернізацію, технічне оснащення, ремонти і все, що з цим пов'язане. Це не державне фінансування.

Щодня ми відстрілюємо не менше 50 FPV-дронів – ми отримуємо від держави і волонтерів – це мільйон гривень на день, тридцять мільйонів на місяць. І це підрозділ укомплектований ще не на 100%. Це потужний вплив по ворогу, але це дуже дорога справа.

– Поки в нас є величезний брак снарядів як радянського калібру, так і західного, безпілотна авіація, можна сказати, частково перебирає на себе завдання ураження тих цілей, по чому могла б відпрацювати артилерія. Найближча порція допомоги – один-два місяці. Ресурсу вашого підрозділу на ці один–два місяці вистачить? 

– Не так. Засоби вже почали надходити, гармати почали вже більш інтенсивно стріляти. Але максимальна концентрація сил і засобів буде за півтора–два місяці.

Друге, про наш ресурс. Засоби БПЛА не підміняють артилерію, це додатковий окремий інструмент вогневого впливу, який найпотужніше працює в об'єднанні з самими гарматами.

Що стосується постачання. На початку 2023 року ми отримували 20% загальних потреб БПЛА від держави і 80% від волонтерів. На сьогодні – це орієнтовно 50 на 50. Деякі речі ми отримуємо лише від держави: наприклад, нічний бомбер – ми його не купуємо.

– На кшталт умовної "Баби Яги"?

– Так, на кшталт "Баби Яги" певного зразка. Але для того, щоб "Баба Яга" працювала в поточних умовах, на неї треба поставити додаткове обладнання на 100 тисяч гривень – інакше вона літати не буде. Звідси й беруться 18 мільйонів. 

Чому цього оперативно не може зробити держава? Був засіб, який ефективно виконував поставлені бойові завдання, все було супер, його законтрактували, заплатили гроші виробнику, той почав виготовляти партію. Поки цю партію робили, противник налаштував радіоелектронну боротьбу, і засіб у цій комплектації став набагато менш ефективний. На нього вже треба ставити додаткове обладнання. А він уже пішов у війська! Нова партія вже буде з оновленими опціями, але це все час.

І давайте не будемо забувати, що це питання не 2019, не 2014 і не 2008 року. У нас системно знищувалося оборонне виробництво, військово-промисловий комплекс, військо. Тому звалювати це все на одну голову – не зовсім правильно. І знов-таки – ми не маємо сваритися між собою. 

Я діючий депутат Київради, який воює ще з двома депутатами – один із Київської міськради, інший – з Вінницької. Ми всі від різних політичних сил, і це не заважає нам працювати як єдиний злагоджений механізм, ми всі починали зі стрілецького підрозділу ТРО.

Виграємо війну, потім будемо розбиратися, хто краща політична сила, хто зробив більше для фронту, хто зробив менше. Але якщо війну не виграємо, в цьому немає жодного сенсу. Усім, хто зараз свариться між собою, не буде місця в цій державі. У кращому випадку вони будуть чужинцями в інших країнах, у гіршому – вони будуть на тому світі.

– Ви допускаєте, що ми можемо не виграти війну?

– Не допускаю. Можливо, нам не вдасться досягти всіх намірів, які ми ставимо перед собою… тут треба розібратися в понятті "перемога". Якщо в звичному понятті "перемога" – це деокупація всіх наших територій, зариття залізобетонного муру і недопущення Росії… то зараз ідеться про три речі: перше – не втратити те, що ми маємо, це вже перемога, друге – забезпечити повернення пріоритетно важливих з оборонного погляду територій.

– Що ви називаєте пріоритетними територіями?

– Пріоритетними з погляду оборонних дій. Зараз певна частина території знаходиться в окупації. Нам потрібно забрати ті, які нам найбільше необхідні для зайняття подальшої активної оборони й підготовки для ударно-штурмових дій для повної деокупації. Це якщо з'явиться кадровий ресурс, техніка та озброєння.

– То які території, на вашу думку, є пріоритетними – в бік Криму чи Мелітополя, про який напрямок ідеться?

– Про всі. Я не маю на увазі виключно напрямок Криму чи Донецьку область, це стосується всієї нашої території, зокрема і деокупованої, наприклад, Чорнобильської зони. Це те, що продовжує залишатися загрозливим напрямком.

І третє: дай Боже, зійдуться так зірки, що наші міжнародні партнери усвідомлять важливість перемоги України в цій війні, і ми отримаємо необхідний ресурс для деокупації території. І це все паралельні речі.

Також дуже важливе питання політичної стабільності всередині Росії, тобто їхньої можливості накачувати свій бюджет і відповідно свої війська, свій військово-промисловий комплекс. Україна разом із партнерами веде системну роботу щодо санкційної політики, щодо знищення баз, які переробляють нафтопродукти.

Диктатор Путін – не навічно, і він не єдина людина, яка уособлює зло. Це група людей, нинішня політична еліта Росії. Дуже важливо, щоб після смерті Путіна – усе біологічне має свій термін, ця група була позбавлена влади. 

І я думаю, що в середині Російської Федерації ті, хто мали свого часу мільярди, зараз отримали мільйони замість мільярдів і не можуть скористатися всіма благами, які вони накрали всередині, так чи інакше вони підніжку поставлять. Просто цьому має… (бути – УП) передумова. А цю передумову формує Україна разом із партнерами. 

Тому те, що відбувається на полі бою, напряму залежить і від того, що відбувається всередині Росії.

Ольга Кириленко, УП