Течет река Тиса. Как украинцы пытаются сбежать от мобилизации через государственную границу

Чорна фігура виходить з хащів і ступає в Тису. Піднявши руки над водою, чоловік важко, але невпинно рухається на той берег ріки. Ближче до середини він уже не може протистояти течії і в якийсь момент вона підхоплює його. Ріка швидко несе плавця. 

За його стараннями спостерігають двоє чоловіків у теплих куртках. Можливо, помітили незвичну активність та піднялися на невеликий пагорб, щоб було краще видно.

Незабаром плавець зупиняється, переборовши течію. Він дістався ногами землі. Його фігура здіймається над водою все вище і вище. Якоїсь миті чоловік падає навколішки та підводиться, спершись руками на дно. За кілька секунд ступає на протилежний берег.

Він щойно порушив державний кордон і опинився в Румунії. Щоб переплисти Тису, втікачеві вистачило двох хвилин. 

Колючий дріт, що перегороджує прохід до україно-румунського кордону, проходить паралельно парковці на задньому дворі супермаркета "АТБ" у селищі Великий Бичків на Закарпатті. 

З цього населеного пункту в 1939 році Роман Шухевич тричі перепливав березневу Тису – не щоб втекти від відповідальності, а навпаки – задля продовження боротьби.

85 років по тому чоловік, найімовірніше, зайшов на парковку, переліз через дріт (в одній точці огорожа візуально здається пошкодженою), продерся крізь хащі, а далі – 50 метрів до румунського берега.

Відео з його втечею від обов'язків громадянина завірусилося в інтернеті. Додавшись до низки подібних, коли українці біжать від мобілізації через кордон, а потім діляться розповідями про свій шлях.

Історії тих, кому не вдалося втекти, своєю чергою викладають у мережу прикордонники. І коли на відео з'являються чоловіки з похмурими обличчями та кольоровими надувними балонами, розумієш значення слова "трагікомедія".

Торік працівники Держприкордонслужби України затримали майже 8000 чоловіків, які намагались незаконно перейти кордон поза пунктами пропуску. Ще 3000 сподівалися виїхати законним шляхом, надавши підроблені документи.

Як українці намагаються втекти з країни через Тису, з якими ризиками вони при цьому стикаються і що роблять співробітники ДПСУ, щоб їм це не вдалося? Щоб дізнатися це, "Українська правда" вирушила на Закарпаття у Великий Бичків до місцевих прикордонників, які відповідають за відрізок у 16 кілометрів фронтиру. Зокрема за ту ділянку, звідки входив у Тису чоловік з парковки "АТБ".

Коли за кілька днів тут опинилася УП, дріт вже був відремонтований, по парковці ганяли на велосипедах діти, а на одному з паркувальних місць лежав стос великих дерев'яних піддонів – ніби спокуса для тих, хто не знає, що кинути на огорожу, щоб її перескочити.

Поряд із румунським берегом

Майбутнього порушника державного кордону, який хоче втекти від мобілізації, армія зустрічає ще на вокзалі Мукачева привітною усмішкою працівника ТЦК. Варіантів виходу з перону небагато, а ті, хто зійшов на ньому вперше – знайдуть тільки один. Тож військовим залишається встати біля місця, де людський потік збирається в пляшкове горлечко.

– Це ТЦКшники поїхали, – коментує за кілька хвилин екскиянин Сергій, на автівці якого ми дістанемося до Великого Бичкова. Він проводжає поглядом бус, що нас обігнав, і пояснює хід думок: – номери незрозумілі, і вся машина тонована.

Сергій переїхав до Мукачева два роки тому і за цей час кілька разів стикався з працівниками ТЦК, але ніколи не чув, щоб людей в таку машину саджали силоміць. У 2022-му чоловік зустрічав у місті багато таких, як він – нових мукачівців. Але зараз немісцевих значно поменшало, стверджує Сергій.

Спостерігаючи за Мукачевом з вікон автівки, ловиш себе на думці, що, мабуть, суттєво поменшало і чоловіків призовного віку на центральних вулицях.

А на дорогах значно побільшало вантажівок, бадьоро ділиться спостереженнями працівник заправки, на яку ми заїхали підкріпитися кавою та місцевими новинами. Він відпрацював 24-годинну зміну, але по ньому й не скажеш. П'ятнадцять років цей 50-річний чоловік збирав деталі на заводі в Чехії, а з початком великої війни прибув додому.

– Повернувся, бо треба країну рятувати. Але якби знав, що так буде, не повернувся би, – і він щезає, так і не пояснивши причин свого розчарування. 

Дорога до Великого Бичкова петляє поміж прикордонних сіл. Будинки місцевих жителів часом схожі на замки. Мости гримлять під колесами. Праворуч від траси – колючий дріт, що захищає державний кордон. А за ним – непрохідні хащі та Тиса. По той бік річки – ліси, напівзруйновані або навпаки міцно збиті будинки, церква і час від часу стоять біля води рибалки.

Румунський берег здається тут оманливо близьким. 

Страшні таємниці корчів

– Тут вода була, – вказує рукою прикордонник Дмитро Реутов. Він строковик, що вбрався у форму ще до великої війни ("обрав ДПСУ, бо це війська серйозні") і скоро демобілізується. За три роки служби Реутов встиг затримати приблизно 200 порушників кордону.

Під ногами проблискує і зникає отруйна змійка. Ми стоїмо на стежці між щільних рядів дерев та кущів. Суха земля тріщить і лущиться, як відмерла шкіра. На кущах шматки сміття – таке не заносить вітром, це ознака того, що кілька місяців тому вони були під водою. А значить, у повноводдя ширина Тиси в цьому місці була не 50 метрів, а всі 150.

Взимку річка крижана, глибока і страшна. І в будь-яку пору року – стрімка.

На початку квітня, вночі, неподалік від цього місця прикордонний наряд помітив біля берега хлопця. Почувши вигуки військових, той стрибнув у Тису. Течія підхопила його і почала відносити від берега. Зрозумівши, що не подужає здолати стихію, незнайомець взявся гукати на допомогу. Прикордонникам довелося підняти безпілотник з тепловізором, щоб не втратити плавця з поля зору.

Один із курсантів Національної академії ДПСУ, що проходить стажування в Мукачівському загоні, зайшов у ріку та зміг перехопити хлопця. Витягнув його на берег. Втікачем виявився 24-літній закарпатець.

За кілька хвилин за 400 метрів від місця порятунку оператор БПЛА побачив коло берега тепловий слід іншої людини та сповістив групу реагування. Прибувши туди, вони побачили чоловіка у воді, що схопив руками коріння дерева і боровся з течією.

"Тримайся, мужик, тримайся!" – кричали прикордонники, намагаючись дістатися до нього через дріт та хащі. Проте сил чоловікові забракло – він розімкнув руки та зник під водою. Більше його не бачили. Шукали, та не знайшли.

Можливо, він все ж дістався румунського берега. А може, одного дня його тіло побачать десь серед кореневищ на українському боці. Цього року прикордонники Мукачівського загону вже встигли знайти два трупи, що зачепилися за дерева.

– Чесно кажучи, я дуже боюсь таких корчів, – речниця цього загону Леся Федорова вказує на дерево у воді. Вона на службі вже майже чверть століття, носить погони полковника і ще в 2000-ні боролася з російськими контрабандистами. Важко уявити, що Федорову можна чимось налякати. А надто шматком деревини.

– Якщо, умовно, ми собі уявимо, що тіло залазить у такий корч, і воно там пролежить це літо, його може розмити, просто розірвати на клапті течією, – пояснює далі вона. – І тоді навряд чи хтось тут щось знайде.

Ми виходимо на піщано-кам'янисту частину берега. Тут легко зрозуміти, як виглядає дно Тиси. Хіба що камені під водою слизькі. На мілині відкрила підошву небу втрачена кимось кросівка.

У березні цього року з Тиси виловили тіло 33-річного харків'янина. Це був вже 22-й потопельник, якого знайшли в прикордонній частині річки після початку великої війни.

Люди гинуть через холод, в який дубіють м'язи. Через те що перепливають вночі і не бачать перешкод. Через дірки в неякісних гідрокостюмах, що набирають воду та тягнуть на дно. Через переправників, що обіцяють клієнтам легку прогулянку і не готують до справжніх випробувань.

Тих, хто хотів би втекти з країни, в Мукачівському загоні ловлять майже кожного божого дня. Деякі з цих людей лізуть у річку, хоча навіть плавати не вміють. Іноді за них болить навіть прикордонникам.

Начальник відділення "Великий Бичків" Олег Селезньов надовго запам'ятав, як півтора року тому разом із напарником виносив з води чоловіка віком під 50 років. Той, мешканець Запорізької області, через війну втратив все, що мав, і вирішив, що йому залишився один шанс – розпочати життя з нуля за кордоном. Останні свої заощадження він передав "переправникам", а ті вказали йому місце для переходу.

Плисти чоловік не зміг би – фізичний стан був такий, що йому і ходити було важко. Думав, що крок за кроком перейде вбрід. Він не знав, що точка переходу, за яку він заплатив гроші – одна з найнебезпечніших у цьому районі.

Пролітаючи над прикордонною заставою

Дехто пробує дістатися протилежного берега не замочивши ніг.

Рік тому один кандидат наук з фізики придумав простенький план. Придбав комбінезон парапланериста і сам параплан та кілька тижнів тренувався літати в одному з туристичних районів Закарпатської області. Набравшись досвіду, знайшов покупця своєї автівки біля кордону. Вбрався в костюм, спакував параплан і рушив у дорогу. Він хотів продати автівку, піднятися на гору і перелетіти на параплані кордон. За іронією долі, маршрут він собі намітив над прикордонною заставою.

План зазнав краху тоді, коли його машину зупинили військові на контрольному пості і, побачивши чоловіка в костюмі парапланериста, почали з'ясовувати деталі, зрештою докопавшись до всієї правди. Тож політ зірвався.

Зараз той фізик у Збройних силах України, старший лейтенант.

Українські чоловіки намагаються перетнути кордон на гумових човнах, матрасах чи надувних балонах. Вони надягають рятувальні жилети, гідрокостюми або обмотуються харчовою плівкою, щоб не змерзнути. Вони знають – достатньо потрапити на румунський берег та попросити про статус біженця, і тебе вже не питатимуть про в'їзний штамп у паспорті чи про прізвища тих, хто допоміг тобі порушити закон. 

Вони стали елементом живлення для дуже вигідного бізнесу, який можна було б назвати так: ти мені кілька тисяч доларів, а я тобі збрешу, де перейти Тису вбрід.

Брехня – один із обов'язкових елементів цієї угоди. Це й зрозуміло, якщо людина, яка має допомогти втікачу перейти на той бік, бере гроші наперед та не несе жодної відповідальності за невдачу.

Іноді буває так, що людям обіцяють: ми домовилися з прикордонниками, ви пройдете через пропускний пункт. А коли вони прибувають до точки зустрічі, переправник розводить руками: ой, стався форс-мажор, вийшла не "наша" зміна; от вам Тиса, от вам човен чи жилет; можете штурмувати ріку зараз або бозна скільки чекати наступної нагоди.

І ті кажуть собі, що краще штурмувати річку, ніж посадки. До того ж розуміють: гроші їм уже ніхто не поверне. Нерідко трапляється, що цю суму вони ще й взяли в борг.

Іноді до Тиси чоловіки навіть не доходять. У людей беруть гроші наперед і залишають чекати в готельному номері чи просто на дорозі, пообіцявши, що слідом приїде наступна машина і відвезе куди треба. Вони й чекають – допоки не настане момент гіркого прозріння.

В допомогу шахраям – повна анонімність. У левовій більшості випадків людина, що хоче втекти від військового обов'язку, знаходить їх через телеграм-канали. Пізніше переправники змушують клієнтів видалити всю переписку, що велася. А іноді навіть забирають їхні мобільні, надаючи натомість кнопкові.

– Найбільш дивні випадки, що мені траплялися, це коли була людина з довідкою про відстрочку, тому що вона доглядає особу з інвалідністю, – розповідає Олег Селезньов. – І, маючи на руках всі необхідні документи, цей чоловік хотів переходити річку. 

Він радився з людьми, які захотіли заробити на ньому. Йому сказали: твої бумажки не підійдуть, їх порвуть, а тебе мобілізують. Ми склали на нього протокол. А пізніше він виїхав за кордон законним шляхом.

Селезньов багато бачив за свою службу – він пішов у прикордонники одразу після закінчення школи. Навіть трошки довелося повоювати з батьками, які були впевнені, що без зв'язків у ДПСУ кар'єру не зробиш. Однак тільки з початком великої війни Олег замислився про цінність людського життя – забагато випадків побачив за ці два роки, коли люди йшли на абсолютно не виправдані ризики. І іноді гинули.

Контрабанда вже не та

Ще два з половиною роки тому в прикордонних селах Закарпаття гуділи дрони, переносячи контрабандний вантаж з одного берега Тиси на інший. Стріляли блоками цигарок катапульти. І досвідчені контрабандисти пропонували одиноким прикордонникам за 500 доларів на кілька хвилин відвернутися в інший бік.

Тепер цигарки відійшли на другий план. По-перше, тому що ДПСУ значно посилила нагляд за кордоном. А по-друге, переправа людей виявилася суттєво вигіднішою за контрабанду тютюну.

Тому і взялися за неї здебільшого колишні контрабандисти. Звісно, не всі. Знаходячись у Великому Бичкові, ми почули історію про те, як люди продовжили перевозити цигарки, тому що вважали для себе неприйнятним заробляти на ухилянтах.

Але є в цій справі і зовсім нові гравці. Занадто легко увійти в кримінальний бізнес, де заробити можна навіть на тому, що надішлеш клієнту рекомендований маршрут.

– Потрібно довести, що ці переправники – це не "освободителі". Хоча вони кажуть, що нібито дають людям свободу. Вони добре знають ділянку. Знають небезпеки в будь-які періоди часу: коли наводнення, коли сильна течія, коли холодно, коли сніг. Вони беруть величезні кошти – і чотири тисячі доларів, і вісім. А взявши, скидають людям маршрут смерті, – обурюється Олег Селезньов.

Сам він при цьому веде нас маршрутом виснаження. Ми піднімаємося зигзагами вгору, по місцях, де немає дороги, де опале листя ковзає під кросівками, а гілки б'ють по обличчю навідліг.

Селезньов називає цю точку "секретом". Це замаскований листями та сітками спостережний пункт на горі. Звідси відкривається вид на долину Тиси, і прикордонники, примостившись на розкладних стільцях, вишукують у бінокль потенційних утікачів. 

Правда, і переправники слідкують у відповідь. Так само підіймаються на гору, щоб бачити наряди прикордонників. Або проїжджають час від часу прикордонну заставу – щоб перевірити, чи на місці автівки охоронців кордону.

Вночі хлопці з селезньовського "секрету" вмикають тепловізори. Помітивши підозрілу зупинку автівки і ймовірну підготовку до втечі, попереджають про це колег. І тоді в прикордонників є кілька хвилин, щоб зреагувати: інженерні споруди на берегу на деякий час затримають втікачів. А якщо підняти в повітря дрон, можна буде простежити, куди вони побіжать.

Вдень підозрілі автівки зупиняють і перевіряють на чисельних контрольних постах. Щоб дістатися Великого Бичкова, нам довелося перетнути три. 

За попередній тиждень, до нашої з Селезньовим розмови, його підлеглі тричі виявили чоловіків, що їхали далі саме з метою переплисти Тису.

– Люди використовують хитрощі, сподіваються на історію, що розкажуть на посту. Інколи вони беруть із собою військовий квиток. Інколи можуть військового навіть взяти. Інколи їдуть разом із родиною, причому у дружини тоді будуть права на водіння. І метод такий: я їду відпочивати або проїздом, або на лікування.

Часом зустрічаються і смішні варіанти. Наприклад, їдуть о четвертій ночі четверо чоловіків у простих кросівках, спортивних штанах, на недорогій машині. І кажуть на посту: "А ми їдемо на Буковель". – "В чотири ночі на Буковель?" – "Так, їдемо відпочивати". – "Ну добре. Але ж ви знаєте, скільки коштує відпочинок на Буковелі. А гроші у вас є?" – "Так, є".

Там було по півтори тисячі доларів, але не на Буковель, а для передачі протиправним елементам.

Протиправних елементів, як називає Селезньов організаторів нелегального перетину кордону, час від часу вдається спіймати на гарячому. Якщо мовою цифр, то за минулий рік Мукачівський загін, що відповідає за 316 кілометрів кордону (з них 120 – вздовж Тиси) вивів на чисту воду 56 таких угруповань. 

Якщо юридичною мовою, то затриманих звинувачують за статтею Кримінального кодексу про незаконне переправлення осіб через держкордон (частина 3 статті 332 ККУ – від 7 до 9 років). А тим, хто хотів переплисти Тису, виписують адмінпротокол за перетинання чи спробу незаконного перетинання кордону (стаття 204-1 Кодексу про адмінпорушення – штраф до 8500 гривень або 15 діб арешту).

Інформацію про затриманих прикордонники передають СБУ, поліції та районному ТЦК. Чи стане "бонусом" вручення повістки – вирішуватимуть у центрі комплектування. 

– Коли затримують когось із місцевих, це не змушує боятися інших, які займаються тим самим, – впевнений Селезньов. – Вони думають так: він попався, бо він дурний, а ми розумніше будемо.

А Леся Федорова каже: за останній час вона тільки двічі стикалася з інформацією, що судді відправили когось з переправників за ґрати. Здебільшого вона спостерігає вироки, де винних відпускають на випробувальний термін.

А значить, якщо в людині жадібності більше, ніж почуття самозбереження, вона може повернутися додому і знову взятися за старе.

***

Під вершинами гір над селом стелиться туман. За кілька хвилин сонце втече на захід не пред'явивши дозволу на перетин кордону.

– Це, я так розумію, місце з найкрасивішим заходом сонця в Україні? – ставить риторичне запитання мій попутник і колега Євген Будерацький, який спостерігав його в усіх областях України.

Наш зворотний шлях лежатиме через той самий супермаркет "АТБ", із заднього двору якого чоловік у чорному почав свій шлях до Румунії. 

– А як ви вирішили питання з цією точкою біля маркету? – питає Селезньова інший мій колега і попутник Богдан Кутєпов. Його відеорепортаж про роботу прикордонників і життя мешканців Великого Бичкова незабаром вийде на Youtube-сторінці УП.

– Інженерним шляхом, – коротко доповідає той.

– 220 вольт кинули на проводок? – жартує Богдан.

– Якби ж то… – Селезньов дивиться вдалечінь, і не розбереш, його відповідь – то жарт чи мрія.

Через дорогу від "АТБ", біля будівлі селищної ради виставлені портрети загиблих Героїв. Тих, хто не збирався тікати. Наймолодшому з них, Андрію Мерендюку з Великого Бичкова, назавжди 22.

Рустем Халілов, УП

Фото: Богдан Кутєпов, УП