Оппозиция настоящая и мнимая. Кто может спасти "монобольшинство"
11 квітня 2024 року Верховна Рада складала іспит на живучість. Точніше навіть не весь парламент, а та його частина, котру в 2019 році охрестили дивним неологізмом "монобільшість".
Під голосування за закон про мобілізацію у владній фракції "Слуга народу" була оголошена повна політична готовність і максимальний збір. За задумом керівництва Ради і "монобільшості", це знакове голосування мало показати, що розмови про втрату керованості парламенту і кризу самої "Слуги" перебільшені.
Розгляд законопроєкту, який почався 10 квітня, тривав до глупої ночі й урешті успішно завершився вранці 11-го, справді став сигналом, що Рада здатна знаходити внутрішні ресурси й ухвалювати критично важливі закони.
Але крім цього голосування за мобілізаційний закон остаточно засвідчило кілька важливих речей.
Перше – навіть під таке суперпринципове голосування "СН" не ладна зібрати власне монобільшість. 192 голоси "слуг" за мобілізацію – це дуже хороший, в дечому навіть вражаючий результат. Але це однаково не 226.
Друге – в Раді фактично сформована "неоголошена коаліція" президентської фракції з кількома олігархічними групами, яка дозволяє проводити через парламент навіть неприємні й важкі норми.
Найкраща ілюстрація цього твердження – голосування за виключення із закону норми про можливість демобілізації. Зі скрипом і репутаційними втратами, але під це рішення зібрали 227 голосів.
Розгляд мобілізаційного закону дуже чітко показав, що всі не-владні фракції в Раді поділяються на три групи: лояльні попутники, як уламки ОПЗЖ і група "Довіра", ситуативні партнери, як група "За майбутнє" і "Голос", і категоричні опоненти з "Європейської солідарності", "Батьківщини" та "Розумної політики".
"Полонені" та "добровольці": хто допомагає "СН"
Повномасштабне російське вторгнення стало точкою біфуркації для українського політичного життя.
Однією з головних змін, до яких спричинилася відкрита агресія Росії, став остаточний кінець "багатовекторності" українського курсу. Коли путінські війська підривали мости при відступі з-під Києва, в повітря злітали не лише бетон і арматура, а й багаторічні спроби інтегрувати Україну в якийсь новий пострадянський проєкт.
Шлях української інтеграції в західні безпекові та політичні проєкти залишався єдиним.
Однак цей геополітичний перехід пришвидчився настільки ґвалтовно, що просувати євроатлантичні зміни мусила Верховна Рада, в якій, скажімо, лишалась фракція ОПЗЖ. Тієї самої, лідери якої Медведчук і Бойко ще навіть у 2019-му їздили на зустрічі з Путіним, Медведєвим та іншими московськими топами.
Всередині 2022 року діяльність ОПЗЖ заборонили, але просто забрати мандати в її депутатів, а їх понад 40, було неможливо. Тому неформальні партійні лідери скористалися цією обставиною і розділили фракцію на дві менші групи.
Перша – "Платформа за життя та мир" – зібралась із 22 людей Фірташа – Льовочкіна – Бойка і налічує зараз 22. Друга – "Відновлення України" – складається з нардепів, яких у Раду колись провів київський забудовник Вадим Столар, та депутатів, яких неформально курує бізнесмен і вже колишній депутат Максим Єфімов. Загалом у "Відновленні" 17 "штиків".
Групи формально різні, мають різних бенефіціарів та "умови утримання" депутатів, однак модель поведінки в них ідентична. Образно її можна було б назвати бартером: групи віддають владі свої голоси в обмін на відсутність кримінальних та інших проблем.
"Якщо чесно, то вони зараз навіть нічого уже не просять. Просто щоб їх не чіпали, і час від часу випускали за кордон. Це все, що їм треба. Правда, часом силовики приходять по когось із їхніх, як-то Шуфрич, але принаймні це не масово", – зізнається в розмові з УП один із топів "Слуги народу".
Жартома депутати колишньої ОПЗЖ називають себе "полоненими": голосують за все, за що кажуть, тільки Московський патріархат не чіпають – це святе.
Комунікацію з владою "Платформа" і "Відновлення" ведуть через главу фракції "СН" Давида Арахамію, або й напряму із Банковою, як, наприклад, Сергій Льовочкін із Андрієм Єрмаком.
Водночас співрозмовники УП серед самих депутатів ексОПЗЖ переконують, що їхня головна задача зараз – дочекатись виборів.
"Багато хто здивується, повірте. Наш виборець нікуди з країни не поїхав, і він якраз на вибори прийде. Ми проводимо свою соціологію, і зараз виглядає так, що якщо і Зеленський іде на вибори, і Залужний, то Бойко – третій; якщо хтось із них не балотується, то Бойко – другий. Те саме з партіями", – переконує один із впливових ексрегіоналів.
"Очевидно, що новий проєкт наш буде жорстко проукраїнським, з акцентом на всіх наших, хто зараз воює. Але, повірте, результат у нас буде солідний", – додає співрозмовник, причетний ще до проходження в Раду фракції "Опоблоку" одразу після Євромайдану.
Повірити в такі оптимістичні реляції колишніх регіоналів складно. Соціологічні компанії в Україні відкрито політичних рейтингів не публікують. Але показують рівень довіри, де Бойко стабільно має один із найбільших антирейтингів – понад 80%.
Хоча саме собою розуміння внутрішньої мотивації його однопартійців, їхня віра в можливий реванш дуже цікава і багато чого пояснює.
Зовсім інші причини підтримувати владну фракцію мотивують депутатську групу "Довіра" та її бенефіціара – аграрного бізнесмена Андрія Веревського.
Продовжуючи метафору з "полоненими", групу Веревського можна назвати швидше "добровольцями".
"Вони давно нам помагають, і з ними дуже комфортно. Вони нічого особливо не просять, точно ніяких там гучних призначень чи грошей, чи ще щось такого великого. Веревський насправді дуже великий як бізнесмен, тому йому допомогти владі і не мати з нею проблем – набагато вигідніше, ніж щось у нас просити. Він собі сам заробить", – розповідає про природу лояльності групи "Довіра" один із топів "Слуги народу".
Веревський залишився по суті останнім, кого можна назвати українським олігархом і в той же час зустріти на Банковій особисто. Інші потенційні учасники "реєстру олігархів", хоч і не сидять в ізоляторі СБУ, але в ОП не навідуються.
Ситуативні "попутники" фракції влади
Тримаються подалі від Банкової і лідери групи "За майбутнє", яку колись пов'язували з опальним дніпровським олігархом Ігорем Коломойським.
Насправді, вплив на формування групи мав не лише власник групи "Приват", але й ексміністр МВС Арсен Аваков та колишній бізнес-партнер Коломойського Ігор Палиця, який і досі контролює більшу частину "За майбутнє".
Станом на квітень 2024 року "Майбах", як іронічно називають групу в Раді, часто підтримує владні ініціативи, в основному якраз голосами тієї частини, яка орієнтується на Палицю.
Сам власник "Буковеля" тримається подалі не лише від засідань і будівлі Ради, але й столиці взагалі. Палиця все більше часу проводить на своєму курорті осторонь від активної політики.
"У Ігоря Петровича є наочний приклад Ігоря Валерійовича, який показує, що може статися з тобою, якщо піти на відкритий конфлікт з владою. А щиро допомагати він нам не може. Тому Палиця самоусунувся і не ходить в Раду навіть на якісь супер важливі голосування", – розповідає співрозмовник УП в керівництві парламенту.
Між тим орієнтовані на нього депутати часом допомагають владі, коли їй бракує голосів на принципові для неї питання.
Чимось схожу несистемну співпрацю з Офісом має і фракція "Голосу". Хоча тут варто окремо пояснити.
"Голос", який по факту був зібраний як лідерський проєкт під Святослава Вакарчука, без свого лідера пережив швидку стадію розпаду. Станом на зараз у найменшій фракції в Раді можна виокремити найбільшу кількість внутрішніх підгруп, кожна з яких провадить свою автономну політику.
Часом, як при голосуванні за закон про мобілізацію, "Голос" збирається воєдино. Здебільшого це мінімум 4 внутрішні мікрогрупи, якщо не рахувати саму собі лідерку Кіру Рудик.
Найчастіше продуктивну співпрацю з ОП демонструє група з умовним лідерством Олександри Устінової. Окремою мотивацією допомагати владі для "Голосу" є те, що один із ключових урядових постів у Міноборони обійняв Рустем Умєров, депутат саме цієї фракції.
Всі ці аргументи працюють в основному на треках, які стосуються євроінтеграційних чи інших партнерських законів, потрібних для просування на Захід чи отримання фінансових траншів.
"Ворог", "Розкольники" і Юля: опозиція понад усе
У Верховній Раді зразка 2024 року курсує злий жарт, що нинішнє скликання увійде в історію як парламент ратифікацій і звернень до світу.
Суть жарту зрозуміла, адже чинна Рада і справді часом збирається із порядком денним всуціль складеним із ратифікацій міжнародних угод чи набору послань до колег з парламентів інших країн.
У "монобільшості" не вистачає голосів на її різного роду "реформи" типу скандального законопроєкту по Бюро економічної безпеки. Мотивація сателітів, про яких ішлося вище, завжди є завданням підвищеної складності: під якісь справді принципові речі це можливо, але на щоденну роботу "неоголошена коаліція" не здатна.
Водночас опозиція на кінець п'ятого року повноважень настільки відчула слабину влади, що з незначними зусиллями може блокувати величезну кількість сумнівних, з її погляду, законів.
До такої відкритої опозиції треба віднести передусім фракцію Петра Порошенка "Європейська солідарність", групу ексспікера Дмитра Разумкова "Розумна політика" і почасти "Батьківщину" Юлії Тимошенко. Можуть вдаватись до антикоаліційних диверсій і частина депутатів із "Голосу".
У всіх згаданих суб'єктів є кілька спільних рис.
Перша – достатня внутрішня мобілізованість. Це невеликі політично мобільні групи: "ЄС" – 27 депутатів, "Батьківщина" – формально 24, але депутата Ніколаєнка варто рахувати поміж 17-ти членів "Розумної політики". Таким малим колективам легко прийти до внутрішнього консенсусу та витримувати власну "партійну лінію".
Друга спільна риса – у всіх опозиційних груп спалені мости до системної співпраці з фракцією влади.
"ЄС" сприймається "слугами" як суто ворожий елемент. І, треба визнати, Порошенко, його фракція і його медійна група поводяться відповідно, позиціонуючи себе як єдину відкриту альтернативу "зеленим дилетантам".
Разумкова в "Слузі народу", а особливо на Банковій, трактують не інакше як "розкольника", з яким жодних справ вести не дозволено. Та і група колишнього спікера не рветься співпрацювати з владою. Якби "разумковці" відкололись від "СН", а тоді стали їй допомагати, то це навряд чи можна було б трактувати як розумну політику.
Тому зараз Разумков із товаришами зосереджені на пошуку якогось формату свого спільного політичного майбутнього і створенні поточних дрібних проблем для влади. Як-то конфуз із ухваленням "правки Разумкова" щодо повернення виплати 30 тисяч гривень тиловим військовим, на яке не сподівався навіть сам її автор.
У "Батьківщині" панує трохи інша атмосфера. Тимошенко, мабуть, не відмовилась би інтегруватись у владу в якомусь форматі "уряду єдності", але його, як співають у пісні, нема і не буде. А 10 років життя в опозиції – не найкраща політична мотивація.
І якщо в групі Разумкова ще відчувається драйв політичної гри та виборювання собі місця під сонцем, то в Юлії Тимошенко вже все це було в минулому. І не раз.
"Головна наша проблема, що майже ніхто не вірить, що в такому форматі у партії є перспективи. І головне, що зараз прям видно, як самій Юлі нецікава уся ця мишина возня в політиці", – зізнається в розмові з УП один із депутатів "Батьківщини".
Але Юлія Володимирівна за своє тривале політичне життя переживала уже не одне оновлення. І робила це зазвичай якраз у ситуаціях, коли всім здавалось, що Вона видихлась.
***
Опозиції, чи, точніше сказати, не-влади в нинішньому скликанні Верховної Ради досить багато. Якщо порахувати реальні цифри, то у формальної меншості насправді досить голосів для створення більшості.
Але в політиці діє не так арифметика, як внутрішня мотивація, харизма і готовність об'єднувати людей і брати на себе відповідальність за них.
На жаль чи на щастя, наразі в Раді немає людей, здатних стати таким об'єднавчим центром. Хтось хоче просто пересидіти війну в Раді, а не в СІЗО, хтось не може умістити розміри власного его в тісні рамки коаліцій та угод.
Головне ж для України як для держави, що в третій рік великої війни вона входить із парламентом хай не зовсім керованим, хай майже взагалі позбавленим власної суб'єктності, хай розділеним на групи-перепідгрупи, але здатним зібратися в критичний момент.
Роман Романюк, УП
УП 100. Поза межами можливого
"Украинская правда" представит свой второй в истории рейтинг лидеров - сотню украинцев, которые делают наибольший вклад в независимость и будущее Украины.
