Им не известны границы. Как война влияет на жизнь вечных путешественников – дельфинов и летучих мышей

Восени морські свині залишають Азовське море. Взимку його води надто холодні, можуть вкритися кригою, і китоподібні не зможуть дихати. Тому через Керченську протоку вони перекочовують до теплішого Чорного моря. 

А навесні слідом за зграями риб морські свині повертаються назад до Азовського моря, щоб залишитися там до наступної осені. Цей шлях вони повторюють з року в рік. І з року в рік маленька популяція азовських морських свиней стає все меншою. 

Вже понад пів століття полювати на них заборонено. Але вони все одно регулярно потрапляють до рибальських сіток, призначених не для них. Надто малі та слабкі, щоб звільнитися, морські свині гинуть, бо не можуть дістатися повітря. 

До цього додаються вірусні інфекції та тварини-прибульці з далеких морів, які підривають кормову базу китоподібних.

В 2013-му році популяція азовських морських свиней налічувала лише приблизно 5 тисяч особин. Вважається, що відтоді вона зменшилася. Проте зараз науково довести чи спростувати цей факт ніхто не може, оскільки все Азовське море та його береги окупувала Росія, і про наукові дослідження, очевидно, не йдеться. 

Але навіть до війни охорона китоподібних не лише в Чорному чи Азовському морях, але й по всьому світу, була непростою справою. Бо так само, як багато риб, рукокрилих і навіть деякі комахи, вони належать до особливої групи тварин, які не знають державних кордонів, але мусять регулярно перетинати їх протягом свого життя. Науковці називають їх мігруючими видами. 

Найвідоміші серед них, безперечно, птахи, які восени відлітають "у вирій", а навесні повертаються туди, де народилися. Щоправда, цього року, наприклад, білі лелеки повернулися в наші краї рекордно рано – ще під час календарної зими. Щоб не тільки продовжити свій рід, але й нагадати людям, що вони зламали кліматичну систему планети, продовжують це робити і вже час схаменутися. Але це тема для окремої розмови. 

Цього разу "Українська правда" розповідає про проблеми мігруючих видів тварин під час війни в Україні на прикладі китоподібних і кажанів. На перший погляд, складно знайти звірів, настільки несхожих між собою. 

Насправді ж у них багато спільного. Обидві групи – "дивні" ссавці, що плавають, як риби, або літають, як птахи. Ті й інші послуговуються ехолокацією, тобто "бачать", що відбувається навколо, за допомогою звуку, який відбивається від інших об'єктів. Всі вони охороняються не лише Червоною книгою України, але й міжнародними угодами. Принаймні на папері. 

Кожен п'ятий – на межі вимирання 

Науковці звернули увагу на проблеми мігруючих видів не сьогодні чи вчора. Ще в 1979-му році була підписана Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин, яку також називають Боннською конвенцією за місцем її підписання. Зараз її учасниками є понад 130 країн, зокрема й Україна. 

Під парасолькою Боннської угоди було укладено декілька інших, зокрема важливих у контексті нашої розмови. Одна з них називається "Угода про збереження популяцій європейських кажанів" (EUROBATS). Інша – "Угода про збереження китоподібних Чорного моря, Середземного моря та прилеглої акваторії Атлантичного океану" (ACCOBAMS). 

Якщо максимально коротко, то разом вони охороняють усі без винятку види рукокрилих та китоподібних, яких можна зустріти на території України та в її водах.  

В лютому цього року ООН випустила перший в історії звіт про стан мігруючих видів тварин у світі. Загальні висновки зовсім не втішні, як і майже будь-яких інших звітів, що стосуються охорони природи. В кращому разі вони можуть потішити ложкою меду в діжці дьогтю. Так само і в цьому випадку. 

У 12% відсотків мігруючих видів чисельність популяцій зростає, тобто вони почуваються краще. Натомість у 44% видів чисельність зменшується. Решта – або залишаються на одному рівні, або про них немає інформації. А загалом більше ніж кожен п'ятий мігруючий вид перебуває під загрозою вимирання.

Але як все це стосується України? У звіті годі шукати відповідь на це запитання, тому ми звернулися до українських науковців. 

Дельфіни та війна 

У 2022-му році дельфіни стали справжнім символом того, що війна робить з природою. Часто це називають "екоцидом", хоча, з юридичної точки зору, це передчасно. 

В перший рік повномасштабної війни деякі ЗМІ писали про те, що в Чорному морі загинуло 50 тисяч дельфінів. 

Паралельно науковці, які займаються безпосередньо морськими ссавцями, тобто цими самими дельфінами, пояснювали, що давати кількісні оцінки та казати про остаточні цифри передчасно.

Дельфінів зараз справді гине більше, ніж зазвичай. Можливо, це пов'язано з вибухами у морі чи роботою підводних радарів. Можливо, з якимись іншими причинами. Але сказати точно можна буде лише після того, як з'являться результати досліджень, які тривають. 

Та попри ці пояснення слова "війна" та "дельфіни" міцно закріпилися поруч у свідомості широкого загалу. Але що ми знаємо сьогодні, коли емоції вщухли, а науковці мали час провести дослідження?

Щоб говорити про те, багато чи мало дельфінів загинуло в 2022-му році, потрібно знати, скільки всього їх є і скільки зазвичай їх гине впродовж року. 

Строго кажучи, в Чорному морі мешкає два види дельфінів – звичайний, або білобочка, та афаліна. Морська свиня, про яку ми згадували на початку і ще повернемося до неї, належить до іншої родини китоподібних. Тому з наукового погляду правильно говорити про три види китоподібних у Чорному морі, а не про три видів дельфінів.

За останніми оцінками, всього в Чорному морі станом на 2019 рік мешкало щонайменше 400 тисяч китоподібних. Із них 250 тисяч – це морські свині. 

В 2022-му році на українському узбережжі Чорного моря було зафіксовано понад 120 випадків загибелі дельфінів. А загалом в усіх частинах Чорного моря задокументовано більше як 900 випадків. Важливо розуміти, що усіх цих тварин або їхні фото бачили науковці. 

Фахівець із морських ссавців, доктор біологічних наук Павло Гольдін каже, що реальне число загиблих китоподібних може бути в кілька разів більшим. Наприклад, було багато дописів у соцмережах з російського Кавказу, але вони не підтверджені фотодоказами. Зрештою, частина мертвих тварин взагалі лишилися в морі. Скільки загинуло всього – точно не знає ніхто. 

Виникає питання, чи були взагалі приводи так сильно непокоїтися за китоподібних? Загалом – так, тому що підтверджених випадків у 2022-му році було приблизно вдвічі більше, ніж за середньостатистичний рік.

Але за останній час антирекорд загибелі китоподібних належить не 2022-му року. В 2017-му році тільки на українському узбережжі Чорного моря було зафіксовано понад 160 випадків загибелі китоподібних. Тоді науковці дійшли висновку, що тварини могли гинути через вірусну інфекцію. 

Що стало причиною в 2022-му році – науковці досі не готові сказати, але вже згадану вірусну інфекцію не виявлено. Павло Гольдін каже, що кожен випадок розбирають окремо в різних лабораторіях у різних країнах, щоб потім звести всю картину воєдино. 

І ще один цікавий момент: минулого, 2023-го року в Україні було задокументовано лише 36 випадків загибелі китоподібних – приблизно вдвічі менше, ніж за середньостатистичний рік. 

Імовірно, це зовсім не випадково, а пояснюється тим, що слабкіші тварини, які могли загинути в 2023-му році, просто не пережили складний 2022-ий. До речі, подібний статистичний "провал" спостерігався і в 2018-му році, після "піка" загибелі в 2017-му. 

Заручники бетонних джунглів 

В Україні мешкає 28 видів кажанів. Всіх їх можна побачити в Червоній книзі, а один вид – довгокрил звичайний, тільки в ній і залишився – зі статусом "зниклий". Останній раз його зустрічали на Закарпатті в 1993-му році. Частину тварин вбили люди, частина, як припускають науковці, могла загинути через отруєння пестицидами. 

Всі кажани вважаються мігруючими видами. Але одні з них зазвичай не переміщуються впродовж життя більше ніж на кількадесят кілометрів, а інші, як, наприклад, руда вечірниця, здатні мігрувати на сотні й тисячі кілометрів. 

Зоологиня Олена Годлевська, яка є науковим експертом від України в консультативному комітеті EUROBATS, розповідає, що нещодавно в Угорщині спіймали одну з цих тварин, окільцьовану в Чорнобильській зоні. 

Якщо у випадку з китоподібними науковці намагаються з'ясувати, чи справді російсько-українська війна впливає на цих тварин, то у випадку з кажанами відповідь вже відома. Минулого року харківські науковці опублікували статтю, присвячену цьому питанню. 

У Харкові щороку зимують кілька видів кажанів. Найбільш масовий із них – вже загадана руда вечірниця. Ці тварини знаходять собі сховища в багатоповерхових будинках, збираються в групи по кілька сотень або навіть кілька тисяч особин і впадають у сплячку. 

Саме в такому стані вони зустріли 24-го лютого 2022-го року. Частина харківських науковців від початку повномасштабної війни залишилися в місті й вивчали, що відбувається з кажанами. 

Виявилося, що росіяни зруйнували сім будинків, де раніше знаходили колонії кажанів. Це означає, що тисячі тварин загинули. 

Інші будинки були пошкоджені частково. Наприклад, через вибухи в них розбилися вікна або вилетіли віконні рами. На перший погляд, виглядає не так небезпечно. Але якщо в таких приміщеннях не живуть люди, вони перетворюються на смертельні пастки для кажанів. 

Наприклад, через розбите скло одна тварина потрапляє всередину вікна, не може вибратися, і на її голос злітаються інші тварини, які також опиняються в пастці. Якщо їх вчасно не визволити, вони помирають від голоду та спраги. 

Подібні речі, звісно, трапляються і в мирний час, але в 2022-му році в Харкові число кажанів, що потрапили до пасток у пошкоджених будинках, зросло в кілька разів. 

Хоча дослідники працювали тільки в Харкові, вони вважають, що в Херсоні, Маріуполі, Запоріжжі та інших містах через руйнування будинків від російських обстрілів могли постраждати тисячі тварин. 

Війна дістає кажанів навіть у глибокому тилу. Олена Годлевська розповідає, що нещодавно російський дрон влучив у будівлю на заході України. Люди, на щастя, не постраждали, але серед руїн знайшли понад три десятки вечірниць.

"27 мертвих, три скалічені без шансів повернутися до нормального життя і тільки дві, які можуть після реабілітації повернутися в природу. Хоча не зрозуміло, що в них буде з орієнтацією, адже, найімовірніше, вони контужені", – каже науковиця. 

Імовірно, картина не повна, бо частину тварин могли просто не знайти під завалами. 

Керченське горло 

У найвужчому місці Керченської протоки український Крим і російський Таманський півострів розділяють менше ніж п'ять кілометрів. У 2003-му році росіяни вирішили зробити свою та нашу країни ще ближчими й почали насипати дамбу до українського острова Тузла, що лежить посередині протоки. Будівельні роботи відбувалися восени, саме тоді, коли морські свині мігрують на зимівлю до Чорного моря. 

Конфлікт щодо острова Тузла, як ми знаємо, тоді вдалося владнати. Але він став репетицією подій, що відбулися менше ніж півтора десятиліття по тому. І вони стосуються не тільки людей, але й китоподібних. 

В 2016-му році Росія почала перегороджувати Керченську протоку "зайвою конструкцією", відомою також як Керченський міст. 

"Будівництво відбувалося під час весняної міграції та супроводжувалося величезним підводним шумом, – каже Павло Гольдін. – Напевно, наслідки цього будівництва маленька азовська популяція морської свині відчуває на собі досі". 

Слово "напевно" в цьому випадку вжито не просто так. Воно загалом характеризує наші знання про стан природи в окупованих частинах України.

Навіть у мирний час рахувати китоподібних, які плавають на сотні кілометрів і при цьому то з'являються над водою, то знову пірнають – справа не найпростіша. А під час війни, вочевидь, ніхто не стане рахувати китоподібних з повітря, як це роблять науковці за спокійніших часів. 

Сьогодні росіяни намагаються захистити свою "зайву конструкцію" загородженнями від українських морських дронів. Це створює додаткові перешкоди для морських свиней у мілкій Керченській протоці. 

Навіть до окупації Криму маленька азовська популяція морської свині почувалася не надто добре. А сьогодні через Росію Азовське море може взагалі залишитися без свого єдиного китоподібного. Адже білобочки там не живуть, тоді як афаліни запливають ненадовго.

Чому в науковців більше питань, ніж відповідей 

Війна з усіма її жахами змушує суспільство звертати більше уваги і на страждання природи. Бо це ще одне нагадування про те, з ким саме ми маємо справу. 

Інша сторона реальності, про яку говорять не так охоче, полягає в тому, що більшість "мирних" проблем природи нікуди не зникли, а подекуди навіть "розквітнули". Тому "проблеми природи під час війни" – це зовсім не те саме, що "проблеми природи через війну". 

На початку цього року соцмережі та ЗМІ облетіла історія, що трапилася в Полтаві. На балконі багатоквартирного будинку зимувала велика колонія рудої вечірниці – більше як півтори тисячі особин. Людям це не сподобалося, тому вони викинули тварин просто на вулицю. Орієнтовно тисячу кажанів врятували волонтери й передали до Українського центру реабілітації рукокрилих у Харкові. Але понад пів тисячі тварин загинуло. 

Соцмережі, звісно, обурювалися, журналісти робили матеріали, юристи коментували, що знищувати червонокнижних тварин – це адміністративне порушення, яке загрожує штрафом.

Але їхньою долею все одно не переймалися так сильно і так довго, як у випадку з чорноморськими дельфінами. Хоча, якщо задуматися, різниця між цими двома випадками не така вже й велика. Хіба в тому, що дельфінів ми любимо, зокрема й за те, як вони тішать нас своїми веселими трюками в басейні. А кажанів ми просто боїмося або гидуємо ними.

До речі, Олена Годлевська розповідає, що ще кілька десятиліть тому руді вечірниці зимували в Україні тільки в Криму та на Закарпатті. Сьогодні, через кліматичні зміни вони зимують по всій території нашої країни. Тому логічно припустити, що "полтавські" вечірниці прилетіли до нас десь із-за кордону, наприклад, із країн Балтії. 

Припущення потрібно перевірити, але за сьогоднішніх обставин це легше сказати, ніж зробити. Олена зауважує, що вивчення кажанів та їхніх міграцій і до війни не було серед головних пріоритетів нашої держави. 

Хіроптерологів, тобто фахівців із рукокрилих, і раніше було мало як для нашої великої країни. Сьогодні хтось із них на війні, а хтось із жінок виїхав за кордон. 

А ті, що залишилися, стикаються з реаліями воєнного часу. І йдеться не лише про брак фінансування, через який науковців відправляють у відпустки за власний рахунок. Але й про комендантську годину, яка на кажанів не поширюється, натомість поширюється на людей, які в цей час мали б їх досліджувати. 

Дмитро Сімонов