Так начиналась российско-украинская война. Как ФСБ подрывала доверие к Евромайдану и готовила вторжение

У ніч на 1 лютого 2024 року бійці ГУР Міністерства оборони знищили чергове судно Чорноморського флоту РФ. 

Епічне відео атаки безпілотниками Magura на ракетний катер "Івановєц" не тільки стало доказом спроможності "країни без флоту" боротися з Росією в Чорному морі, а й справило надихаючий ефект на всіх українців.

Проте небагато людей в Україні знають, що знищення "Івановця" мало не тільки мотивуючий, а ще й символічний характер. За даними "Української правди", десять років тому, 23 лютого 2014 року, саме цей катер вивозив Віктора Януковича, коли той тікав із України в Росію.

За п'ять днів оголошений у розшук експрезидент України випливе на сумнозвісній пресконференції в Ростові. А вже наступного дня напише Путіну листа, в якому фактично попросить про вторгнення армії РФ в Україну.

Саме цим аркушем паперу очільник Кремля роками розмахуватиме перед світом, аргументуючи введення російських військ до сусідньої країни, яке призведе до захоплення Криму, розпалювання агресії на Донбасі та зрештою до повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року.

Російські пропагандисти намагаються переписати історію Євромайдану. Зокрема, нещодавно випустили черговий серіал "Переведи її через Майдан". У ньому стверджується, що Росія відмовляла Януковича застосовувати силу, а події в Києві вкотре назвали держпереворотом. 

Ми достеменно не знаємо, чи усвідомлював Янукович, що виступить у ролі спускового гачка для реалізації плану вторгнення. Але вирішили відслідкувати, як росіяни створювали видимість "громадянської війни в Україні", яку роль відвели самому Януковичу та яким чином намагалися впливати на події під час Євромайдану.

"Українська правда" поговорила з кількома десятками учасників подій і слідчими та проаналізувала, яким чином російські спецслужби допомагали тодішній українській владі приборкати протест, як не давали знизити градус протистояння та як використовували події на Євромайдані, щоб реалізувати свій план вторгнення в Україну.

Листопад 2013-го. Початок

Відправною точкою Євромайдану вважається 21 листопада 2013 року – день, коли влада України зупинила підготовку Угоди про асоціацію з ЄС. 

Утім, за офіційною версією слідчих ДБР, російська гібридна агресія розпочалася задовго до протестів.

"Тодішнє політичне керівництво України та керівники правоохоронних, розвідувальних та контррозвідувальних органів не лише не протидіяли загрозам національній безпеці України з боку РФ, але й допомагали у підривній діяльності проти України", – переконують у ДБР у відповідь на запит УП.

Варто згадати, хто саме стояв на чолі ключових правоохоронних структур в Україні.

Власне, переважна більшість топсиловиків ще в лютому 2014 року втекла до Росії. А дехто, наприклад, тодішній голова СБУ Олександр Якименко, встиг засвітитись у ролі голови "государственной службы безопасности" на окупованій Херсонщині. 

"Дехто з керівників силовиків навіть не приховував російське громадянство. Наприклад, Міноборони очолював громадянин РФ (Павло Лєбєдєв – УП). МВС, СБУ, військова і зовнішня розвідки – всі вони працювали зі своїми колегами з РФ. А під час втечі до Росії забрали з собою всю інформацію, яку могли. Зокрема і щодо агентурної мережі", – розповів УП колишній в.о. президента та екссекретар РНБО Олександр Турчинов.

Його слова підтверджують співрозмовники УП в офісі генпрокурора. Вони вважають, що не тільки силовики, а й сам Янукович отримував прямі вказівки щодо своїх дій безпосередньо з Кремля.

"Янукович не спускався до мікроменеджменту. Він отримував задачу від Путіна напряму, говорити з міліціонерами йому не було потреби. Це могло виглядати десь так: Янукович отримує вказівку від Путіна не заважати силовикам, а там вже далі Якименко і Захарченко (ексміністр внутрішніх справ – УП) отримували свої задачі від ФСБ та МВС РФ. Ми бачимо це й по контактах їхніх телефонів", – запевняють в ОГПУ.

За версією правоохоронців, на початковій стадії Євромайдану реалізацією задумів росіян в Україні займався заступник секретаря РНБО Володимир Сівкович.

Приблизно за місяць до початку протестів, у жовтні 2013-го, він в Одесі зустрівся із секретарем Ради безпеки РФ Миколою Патрушевим. Офіційно – під час дружнього візиту російської делегації. Слідство вважає, що вже тоді Росія передбачала масові протести через дії української влади, і Сівкович отримав перші інструкції від Кремля на випадок загострення.

Одне із завдань, яке поклали на плечі Сівковича – допомогти Януковичу визначитися із зовнішньополітичним вектором. Елементом такої "допомоги" стало звіряче побиття студентів на Майдані в ніч на 30 листопада 2013-го.

Співрозмовники УП в Офісі генпрокурора розповідають, що слідство змогло встановити людей, які працювали на Сівковича і стежили для нього за протестом. Наприклад, заступник секретаря РНБО намагався завербувати частину оргкомітету Майдану і засилав туди своїх людей. 

Зокрема, переконані слідчі, частина охорони протестувальників у ніч на 30 листопада підпорядковувалася поплічникам Сівковича і регулярно доповідала про ситуацію на місці.

Причетність заступника секретаря РНБО до розгону згадує і один із політлідерів політичної частини протесту Арсеній Яценюк. За кілька годин до побиття студентів почалися сутички навколо автомобілів із аудіоапаратурою майданівців. Одну з цих машин намагався вивезти Яценюк.

"Я вивозив одне з авто, сидів за кермом. Міліція стояла біля мене і я чув, як вони телефоном спілкувалися із Сівковичем. Мовляв: "Тут народний депутат машину вивозить, що робити?"", – розповів УП Яценюк.

За версією слідства, близько 3-ої ночі 30 листопада тодішній очільник КМДА Олександр Попов із Сівковичем приїхали до головного управління МВС Києва. Там вони зустрілися з керівником столичної міліції Віталієм Коряком. І звідти ж керували побиттям людей.

Безпосередньо на місці накази передавали начальник міліції громадської безпеки Петро Федчук та полковник київського "Беркуту" Сергій Кусюк. Показово, що всі троє згаданих міліціонерів втекли до Росії, а Кусюк після Майдану був помічений у побитті російських протестувальників у Москві. 

Неприховане застосування насильства до мирного протесту створило для української влади точку неповернення. Після цього Янукович втратив шлях до переговорів з ЄС і остаточно став залежним від росіян. 

"Ми отримали достатні докази і можемо впевнено сказати, що це була цілеспрямована акція побиття, аби позбавити українську владу можливості подальших хитань то до євроінтеграції, то до російського напрямку. Далі вже українська влада робила саме те, чого вимагало від неї керівництво Російської Федерації", – заявляє керівник групи прокурорів у справах Майдану Олексій Донський.

Після втечі до Росії Сівкович продовжив роботу з ФСБ. Зокрема, разом із екссекретарем РНБО та колишнім головою Адміністрації президента Андрієм Клюєвим створив у Москві "політичний офіс", через який вони вербували агентуру серед українських політиків та працівників СБУ. Докладно роль "офісу Клюєва – Сівковича" розкрита у справі про держзраду Олега Кулініча, агента ексначальника Кримського управління СБУ. 

Докладніше тут: Історія про агента "Котигорошка" та роботу Клюєва – Сівковича після втечі до Росії

Куратори ФСБ. Від рядових до генералів

Контроль над правоохоронними органами в Україні не обмежувався координацією Сівковича.

"З'являлися поодинокі люди або групи людей, які провокували чергову атаку на Майдан. Ми їх відслідковували, ми їх бачили і були переконані, що вони пов'язані з Росією", – розповідає УП колишній голова Верховної Ради Андрій Парубій, який на момент Євромайдану був комендантом наметового містечка та самооборони.

Своєю чергою Яценюк впевнений, що росіяни були добре обізнані, що відбувалося як на Майдані, так і в штабі протестувальників, який розміщувався у Будинку профспілок. 

"Вони знали, коли ми заходили, коли виходили. Скільки російських агентів було точно – не знаю. Є навіть підозра, що деякі люди, які брали активну участь в діяльності Майдану, також мали стосунок до ФСБ", – розмірковує він.

На його думку, одним із свідчень "руки ФСБ" стала спроба розгону протестувальників у ніч на 11 грудня 2013 року, коли силовики проривалися на Майдан. 

"Це було зроблено показово за вказівкою РФ. Помічниця Держсекретаря США Вікторія Нуланд мала побачити, що тут Заходу не бояться і не слухають. Але на ранок міліція відступила, бо подзвонив Байден (на Банкову – УП)", – стверджує Яценюк.

Втім, сталося навпаки: якщо до того західні партнери України просили опозиціонерів вмовити людей залишити центральну площу Києва, то після показової спроби зачистки Майдану вони свою думку змінили. Ба більше, саме наступного ранку Нуланд у центрі Києва роздавала протестувальникам та силовикам їжу – згодом росіяни зробили з цього мем про "печеньки Нуланд".

Уже за кілька днів до Києва вперше прилетіла делегація від ФСБ РФ. За даними співрозмовників УП у прокуратурі та прикордонній службі, за час протестів такі візити відбулися щонайменше тричі. Щоразу в різному складі. Жили росіяни в Пущі-Водиці, у спецсанаторії СБУ, щоби не привертати зайвої уваги.

Примітно, що кожен такий приліт відбувався після загострень на Майдані: з 13 по 15 грудня, з 26 по 29 січня, а останній – з 20 по 21 лютого (вже після розстрілів на Майдані). 

Співрозмовники УП у прокуратурі зауважують, що мета відвідин України росіянами – це "дорадчо-аналітична функція". При цьому офіційно візити оформлювались заднім числом як "обмін досвідом".

Якщо говорити простіше, ФСБшники могли виступати в ролі кризових менеджерів, які з'являлися в Україні щоразу, коли владі Януковича не вдавалося розігнати або придушити протести.

"Ще до лютого вони шукали варіанти, як придушити Майдан. Те, чого вони хотіли тоді, успішно реалізував Лукашенко в Білорусі в 2020 році. Певно, помилки Януковича врахували і не церемонились", – розмірковує високопоставлений співрозмовник УП в СБУ.

20 представників російських делегацій, які відвідували Київ, фігурують у матеріалах слідства. Серед них одразу 6 генералів:

- генерал армії Віктор Золотов – колишній керівник служби безпеки Путіна, на той момент заступник головнокомандувача внутрішніх військ (нині очільник Росгвардії);

- генерал-полковник Олексій Сєдов – начальник 2-ої служби ФСБ РФ (Служби захисту конституційного ладу та боротьби з тероризмом);

- генерал-лейтенант Олексій Жало – заступник начальника 2-ої служби ФСБ РФ, начальник управління захисту конституційного ладу (у 2021 році його сина, який працював дипломатом у Берліні, знайшли мертвим біля посольства РФ у Німеччині);

- генерал-майор Сергій Єгоров – перший заступник начальника управління захисту конституційного ладу 2-ої служби ФСБ РФ;

- генерал-майор Володимир Павлік – перший заступник начальника Департаменту оперативної інформації 5-ої Служби ФСБ РФ (оперативної інформації та міжнародних зв'язків);

- генерал-майор Андрій Яценко – колишній працівник 2-ої служби ФСБ РФ;

Як бачимо, більшість фігурантів є представниками 2-ої служби ФСБ РФ (так звана "Двойка"). Ця служба є прямим нащадком 5-го управління КДБ СРСР – підрозділу, який в усіх республіках СРСР займався боротьбою проти "інакодумців" — інтелігенції, дисидентів і вірян. 

Уже в російські часи його трансформували в Службу із захисту конституційного ладу та боротьби з тероризмом.

Серед справ, у яких була помічена "Двойка" в Росії: 

- "Болотное дело" за фактом зіткнень з опозицією під час "Марша миллионов";

- супроводження справи Едуарда Лімонова (коли той ще вважався опозицією);

- справа про вбивство Бориса Нємцова;

- схиляння до співпраці опозиціонера Іллі Яшина;

- справа ексвіцепрем'єра РФ Альфреда Коха про контрабанду культурних цінностей;

- оперативне супроводження справи режисера Кирила Серєбрєннікова.

За даними західних ЗМІ, "Двойка" була причетна до отруєння Олексія Навального, Володимира Кара-Мурзи та Дмитра Бикова.

Інструменти ФСБ: пропаганда і "гуманітарні" гранати

Для дискредитації Євромайдану росіяни намагалися підірвати довіру і до протестів, і до руху України в бік ЄС. ФСБ об'єдналася в цій роботі зі Службою безпеки України, зокрема Департаментом захисту національної державності (так, тим самим із прослушки Bihus.Info).

За даними ДБР, працівники СБУ на Youtube публікували відео, які мали дискредитувати Євромайдан. У подальшому це сприяло спецслужбам РФ в організації так званих референдумів у Криму, Донецькій та Луганській областях.

Слідчим вдалося встановити зв'язок росіян та СБУ щонайменше з одним пропагандистським каналом в Youtube, який був заведений для відвертої маніпуляції свідомістю глядачів. Хоча, ймовірно, їх може бути більше. Під цей проєкт ФСБ не мали окремого штату людей. Завдання поклали на тодішніх працівників СБУ. 

Цю інформацію підтвердили й співрозмовники УП в прокуратурі. Зокрема, вони переконують, що роботою над пропагандистськими відео займалися оперативні працівники, які стежили за майданівцями і публікували свої відео. 

Окрім цього, серед відео можна зустріти просто вкрадені в українських телеканалів сюжети з Майдану, російські спецпроєкти, які розповідають про небезпеку вступу до Євросоюзу на прикладі країн Східної Європи. 

Були й неприховані маніпуляції, які виправдовували ухвалення диктаторських законів Януковича та переконували суспільство, що країни Заходу, зокрема США, через неурядові громадські організації організовують протести по всьому світу. Активна робота над цим проєктом тривала з 15 грудня по 4 лютого 2014-го.

Проте, якщо дослідити роботу російських та українських спецслужб, вона видається, м'яко кажучи, малоефективною. Наприклад, аналізований нами акаунт має близько 800 підписників, трохи більше як 250 відео і лише приблизно 1,6 млн переглядів. 

При цьому 1,5 млн з них припали на два відео про "злиті" переговори генерального секретаря Європейської служби зовнішньої діяльності Хельги Шмідт, представника ЄС в Україні Яна Томбінського, помічника держсекретаря США Вікторії Нуланд і посла США Джеффрі Пайєта. Їх активно поширювали і цитували російські та західні ЗМІ. Ба більше, на них був змушений реагувати прессекретар Білого дому Джей Карні, а Нуланд – вибачатися за грубі вислови в бік ЄС. 

Однак самою лише пропагандою допомога росіян не обмежилася. 

Наприкінці січня 2014-го міністр внутрішніх справ Захарченко, який був на зв'язку зі своїм російським колегою, домовився про поставки світлошумових і сльозогінних гранат для "втихомирення" протестів. На той момент в українських правоохоронців своїх засобів уже не вистачало.

З матеріалів слідства випливає, що Україна заплатила приблизно 1 млн гривень за розмитнення цієї так званої "гуманітарної допомоги". Забирати її до Росії літав завгосп МВС Павло Зінов. Разом із ним вантаж супроводжували двоє цивільних з охорони бізнесмена Олексія Чеботарьова, який за часів Януковича був одним із основних постачальників "тітушок" для протидії Майдану.

Для перевезення вантажу використали літак Ан-12 з бортовим номером UR-CAН цивільної компанії "Україна-аероальянс" (у 2019 році цей борт розбився поблизу Львова). Він виконав два рейси: 21 і 24 січня 2014 року за маршрутами "Чкаловський" (Московська область) – "Жуляни" та "Чкаловський" – "Гостомель". 

Загалом за два перельоти до України привезли майже 13 тисяч спецзасобів для розгону протестів. 

Серед іншого там були світлошумові гранати, димові гранати, гранати зі сльозогінним газом:

• виріб "Факел-С" – 1500 штук;
• виріб "Заря-2" – 1040 штук;
• виріб "Пламя-М" – 940 штук;
• ручні димові гранати білого диму РДГ-2 та РДГ-2б – 6540 штук;
• ручні подразнюючі гранати РГР – 495 штук;
• ручні подразнюючі гранати підвищеної потужності та безпеки – 495 штук;
• ручні гранати подразнюючої та світлошумової дії "Дрофа" – 600 штук;
• ручні аерозольні гранати "Дрейф-2" – 1000 штук;
• 40-мм постріл акустичної та світлозвукової дії – 216 штук.

Більшість цих засобів перевезли на склади МВС, де вони пролежали без обліку до 18 лютого. Саме їх почав масово використовувати "Беркут" під час розгону мирної ходи з урядового кварталу.

Переговори з Януковичем, антитерористична операція та дзвінок Путіна

Під час Майдану опозиція мала декілька зустрічей з Януковичем. Одна з них відбулася 18 лютого з Турчиновим, коли Верховна Рада мала повернути Конституцію 2004 року й урізати повноваження президенту та збільшити їх парламенту. 

Того дня голосування так і не відбулося, а силовики почали зачистку урядового кварталу від тисяч протестувальників, які прийшли підтримати голосування. Вже коли міліція била людей на Інститутській, Турчинов приїхав на Банкову.

"Зустріч мала відбуватися тет-а-тет, проте в мене за спиною стояло двоє охоронців з автоматами. Янукович був нервовий, бігав кабінетом, кричав, обіцяв всіх розстріляти і що ніхто не вийде сухим з води. Я запропонував наступне: протестувальники повертаються на Майдан, міліція припиняє стріляти в людей. Янукович сів у крісло, обм'як і погодився. Але він збрехав", – згадує Турчинов.

Угоду про перемир'я так і не виконали. Натомість Майдан отримав ультиматум, за яким протестувальники мали залишити центр Києва. Інакше починалася "антитерористична операція". 

За задумом силовиків, міліція мала оточити центр Києва, створити кілька фільтраційних таборів, через які мали прогнати протестувальників. Після зачистки Майдану бійці СБУ мали зайти до будівлі Профспілок і "знешкодити" протестувальників та опозиціонерів, якщо вони б там залишалися.

Детальніше з планом можна ознайомитися тут

Слідчі припускають, що під час розробки цього плану Службу безпеки також консультувала ФСБ. Росіяни бідкалися, що силовикам не вистачить людського ресурсу, щоб реалізувати цю ідею. Натомість Янукович із соратниками намагалися компенсувати це "тітушками" згаданого вище Чеботарьова. 

Більше деталей могли б розповісти в СБУ, проте вони відмовилися співпрацювати зі слідством.

"СБУ не допомагала в розслідуванні. На початку було двоє працівників Служби безпеки, які давали свідчення, що ФСБ консультувала їх щодо так званої антитерористичної операції. Але після приходу Василя Грицака (очолював СБУ з 18 червня 2015 по 27 грудня 2019 – УП) вони змінили покази і сказали, що ми їх неправильно зрозуміли", – розповів УП колишній очільник майданівського департаменту Генеральної прокуратури Сергій Горбатюк.

Допоки силовики намагалися зачистити Майдан від протестувальників, в Адміністрації президента відбулася ще одна зустріч Януковича з опозиціонерами за участю європейських політиків. Учасник тієї розмови Арсеній Яценюк згадує, що переговори відбувалися на другому поверсі, в кабінеті тодішнього голови АП Андрія Клюєва.

"В якийсь момент Януковичу подзвонили. Він вийшов, його не було десь пів години – годину. Майдан горів, Клюєв навіщось розповідав Штайнмаєру (нині президент Німеччини, а тоді міністр закордонних справ – УП), як він пив дороге шампанське на Мальдівах. Потім Янукович повернувся і було помітно, що він став зліший та агресивніший. Йому телефонував Владімір Путін. Він вкотре почав вимагати, аби ми розпустили Майдан", – розповідає УП Яценюк.

У ці ж дні в Києві відбувалися перемовини за участю послів країн ЄС та представника Путіна Володимира Лукіна, який мав виступати гарантом для Януковича з боку Росії. Йшлося про мирну передачу влади від президента до опозиції. Угоду мали підписати 21 лютого, проте росіяни в останній момент відмовилися брати в цьому участь. Тоді ж Лукін зник із Києва.

План "Б": проголошення Новоросії

Спочатку росіяни намагалися втримати Україну завдяки впливу на Януковича, але 18 лютого стало зрозуміло, що він втрачає контроль над ситуацією. 

Проте у Кремля був запасний план. 

Як пояснюють співрозмовники УП в прокуратурі, приблизно з середини лютого в Харкові починають готувати з'їзд депутатів всіх рівнів, більш відомий як "Сєвєродонецьк-2". А до України і Криму починає активно літати радник Путіна Владислав Сурков, якого називають ідеологом поглинання України Росією. Хедлайнером цього "дійства" мав стати колишній прем'єр Микола Азаров.

Поки СБУ та МВС готувалися до штурму Майдану 18 лютого, Азаров вилетів приватним літаком до Санкт-Петербурга, а потім поїхав до резиденції "Валдай" на зустріч із Путіним. 

У цей час керівник охорони Януковича Костянтин Кобзар телефонує охоронцям Азарова і намагається з'ясувати, про що розмовляють з російським диктатором.

Імовірно, якраз після завершення зустрічі Путін телефонує на Банкову, свідком чого і став Яценюк. 

Азаров повернувся в Київ, звідки вилетів до Харкова, де 21 лютого починає готуватися до виступу на з'їзді: зустрічається з партійцями і просить у помічників знайти йому кілька додаткових білих сорочок. 

Проте о 16:30 того дня підготовку зупиняють, а вже о 19:00 Азаров разом із однопартійцями Євгенієм Мураєвим (якого британське МЗС в січні 2022-го називало потенційним ставлеником Кремля в Україні) та Володимиром Семиноженком перетинає кордон з РФ і їде в бік Бєлгорода. 

Натомість до Харкова гелікоптером вилітає Янукович. Його охорона приїжджає до Палацу спорту, де мав відбуватися з'їзд, проте Янукович там так і не з'являється.

На думку слідства, найбільш імовірний сценарій, який мав відбуватися під час "Сєвєродонецька-2" – оголошення про перенесення столиці до Харкова або й узагалі проголошення Південно-Східної України з проханням про допомогу до Путіна. Що фактично відповідає легенді російських навчань "Запад-2013", які відбулися у вересні 2013 року. 

Для підтримки з'їзду приїжджають російські губернатори Бєлгородської, Воронезької та Псковської областей. Там же був і Олексій Пушков – на той момент голова комітету Госдуми з міжнародних справ. 

За задумом, влада в Україні на момент з'їзду мала обнулитися: Верховна Рада не може зібратися, Кабінет міністрів тікає, на вулицях – стрілянина і заворушення.

Опосередковано цю версію підтверджує такий факт: пізно ввечері 19 лютого в Києві в ботанічному саду біля станції метро "Університет" зібрали групу "тітушок". Як розповідав прокурорам один із тітушководів Юрій Крисін, ішлося про "купу зброї", яку мали видати спортсменам і з якою "треба буде щось устроіть". Однак зброю їм видають за добу, ввечері 20 лютого: зі складів МВС зникають 156 автоматів та 40 тисяч набоїв. 

Але стається непередбачуване: 35 депутатів з Партії регіонів, яких називають "групою Тігіпка", ввечері того ж дня, 20 лютого приходять до Верховної Ради. Опозиція відкриває засідання й голосує за відведення всіх силовиків у місця базування. І міліціонери це рішення виконують. 

Контроль над державою зберігається, міліція виконує накази нової влади і це, як переконують у прокуратурі, запобігає стрілянині на вулицях. А 22 лютого парламент передає повноваження президента Турчинову.

Для успішної реалізації ідеї плану "Новоросія" росіянам був потрібен легітимний центр опору. А конфлікт між головою держави та парламентом цілком вкладався в ідею "громадянського конфлікту", яку російська пропаганда намагалася просувати в маси. 

Втім, як і події в Раді, з'їзд у Харкові пішов не за планом: Янукович там так і не виступив, заклики до створення "окремої України" не пролунали. Не останню роль у цьому відіграла відсутність підтримки серед самих "регіоналів".

"Місцеві політики в Харкові мені говорили, що Янукович і його ідея про "Сєвєродонецьк-2" не були надто популярні. Більше того, Янукович не мав підтримки і всередині "донецького крила", зокрема не було підтримки Ріната Ахметова. З очевидних причин: він був проти приходу росіян, бо це б знищило його бізнеси. Також не було підтримки від мера Харкова Геннадія Кернеса", – переконує Яценюк.

Зупинити сепаратистський з'їзд намагалися і з Києва. Зокрема, Олександр Турчинов, який очолював Верховну Раду. Він згадує, що дізнався про зібрання з новин і почав дзвонити тодішньому голові Харківської ОДА Михайлу Добкіну та меру Харкова Геннадію Кернесу, погрожуючи їм тюрмою. 

"Про з'їзд я дізнався, коли став спікером парламенту. Я почав всіма доступними каналами передавати "привіти". Наприклад, розповідав, що до Харкова вже їде спецгрупа затримувати учасників зібрання. Януковича треба було налякати. А після Києва це було дуже легко. Тож він спробував втекти. Хоча на той момент ми не контролювали ані СБУ, ані МВС", – згадує Турчинов.

Фактично Харків мав стати одним із перших міст "Русской вєсни" – плану росіян із дестабілізації України, за яким частина регіонів мала проголосити незалежність і звернутися за допомогою до Росії. На загал це мало виглядати як розкол всередині країни, що легітимізувало б фактичне російське вторгнення.

"З 20 лютого і до початку березня загорілося пів країни. Синхронно почалися мітинги в різних областях від Харкова до Одеси з однаковими гаслами: "Ні хунті, відокремлення від України та приєднання до РФ", а на Донбасі ще й "Янукович – наш президент". Загалом все зводилося до неправомірності української влади і її рішень. В цьому плані росіяни задіювали свою агентуру на різних рівнях", – пояснює Турчинов.

"Геологорозвідники" в Криму

Поки в Харкові намагалися проголосити "Новороссію", росіяни почали окупацію Криму. До неї вони готувалися значно серйозніше і, очевидно, заздалегідь. Зокрема, вербували й переманювали на свій бік силовиків і місцеві політичні еліти. 

Роками на півострові розвивалися проросійські організації типу "Русского єдінства" чи "Русской общіни". В потрібний момент вони мали забезпечити громадську підтримку дій росіян. 

Для "закріплення" приблизно з грудня 2013-го з Криму до Москви починають регулярно літати делегації депутатів на чолі з головою парламенту Криму Володимиром Константиновим (який зрештою став колаборантом та очолив окупаційний парламент).

Читати більше: Кримські зрадники. Як склалось життя лідерів окупації півострова

З грудня по лютий у них було щонайменше 4 таких візити. 

Як припускає голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, вони хотіли отримати гарантії, що "Москва цього разу не відступить". Проте не лише кримські депутати літали до Росії, але й представники Кремля в цей час також навідуються в Україну.

"Це було 28 січня, ми після мітингу приїхали з колегами до Меджлісу. Мені зателефонував Ростислав Вахітов – представник російської компанії "Татнєфть" у Криму. Ми з ним не були близько знайомі, але час від часу він міг подзвонити і спитати, як у мене справи. Того вечора він сказав, що на мене може вийти Сурков і попросити про зустріч. Вахітов сказав не відмовляти", – розповідає Чубаров.

Саме тоді на Чубарова росіяни не вийшли. Хоча точно відомо, що Сурков прилітав до Криму в середині лютого 2014-го.

"У них була зустріч з Анатолієм Могильовим (тодішній прем'єр Криму – УП). Офіційно говорили про побудову Кримського мосту, бо це була ідея, якою постійно розмахували перед місцевим електоратом. І Могильов нібито казав, що була домовленість про візит геологорозвідників у березні. Що вони мають почати підготовку до побудови мосту. У Константинова ж усе заперечували", – ділиться спогадами Чубаров.

Цікава деталь, співрозмовники УП в прокуратурі зауважують, що тоді літак із Сурковим вилетів із Криму на Москву, однак дорогою зробив зупинку в Донецьку. Встановлено, що того дня помічник Путіна мав зустріч із Рінатом Ахметовим. Однак про що саме розмовляли український олігарх та російський ідеолог знищення України – досі невідомо. 

Ахметов так і не дав пояснень слідству, пославшись, за словами співрозмовників УП, на те, що Сурков завітав до нього для того, щоб "засвідчити повагу". 

Однак повернемося до Криму. 

Як показують події в Харкові, після 20 лютого Росія все ще пробувала розіграти карту "громадянського конфлікту" та "легітимного президента". Як переконують співрозмовники УП у спецслужбах, саме з цією метою 23 лютого Януковича привезли в Крим. 

У Севастополі "легітимного" завозять у військовий санаторій "Ялта", який належав Чорноморському флоту РФ. Там він чекав подальшого розвитку подій. 

"Схоже, що думали, чи грати далі в "Новороссію", але зрозуміли, що більше, ніж Крим, вони не відхапають, і тому відправляють його на Росію", – розповідають УП в спецслужбах.

За словами ексочільника майданівського департаменту Сергія Горбатюка, після того, як Януковича вивозять "Івановцем" до Росії, 24 лютого в Криму з'являються ФСБшники. Частина з них – ті самі, що літали до України в часи Євромайдану. Пробудуть вони там до 25 лютого. Саме того дня в Сімферополі проукраїнські та проросійські сили готують два великі мітинги.

"25 лютого я говорив із Константиновим, намагався переконати його поїхати до Києва. Він натомість хотів позачергову сесію парламенту Криму, аби розглянути відставку Могильова і резолюцію щодо ситуації на півострові. В якийсь момент я помітив, що Константинов дивиться повз мене. Я розвернувся і побачив, що у дверях стояв чоловік у сірому одязі. Той побачив мене і акуратно закрив двері до кабінету. Константинов сказав, що до Києва не поїде", – розповідає Чубаров.

Вже 26 лютого під час спроби провести позачергову сесію парламенту Криму голові Меджлісу телефонували з СБУ і попереджали про двох людей з автоматами Калашникова, які мали почати стрілянину в натовпі. 

Чубаров зазначає, що в якийсь момент з площі навіть зникли міліціонери, які розділяли проукраїнський та проросійський мітинги. А його колега Ільмі Умеров пригадував, що бачив біля будівлі парламенту Ігоря Гіркіна, який пізніше зізнавався в співпраці з ФСБ.

Ситуація в Криму певним чином нагадує подальші події в Одесі, коли у центрі міста зіштовхнулися два мітинги й почалася стрілянина. 

На півострові теж не обійшлося без сутичок, однак саме стрілянини уникнути вдалося. Проте на наступний день, 27 лютого, росіяни захопили кримський парламент.

Вже 28 лютого на півострові з'являються депутати Держдуми РФ, зокрема Володимир Жириновський. А з лідерами кримських татар намагаються зустрітися не лише російські політики, але й представники російських міністерств.

Того ж дня росіяни виходять на зв'язок з в.о. президента Турчиновим. Йому телефонує голова Держдуми РФ Сергій Наришкін і погрожує наслідками, якщо "з голови російськомовних громадян впаде хоч одна волосина".

Янукович, який на той момент вже переховувався в Росії, за одними даними, в Ростові, за іншими – в Підмосков'ї, готує лист до Путіна. У ньому він просить фактично про військове вторгнення, прикриваючи це формулюванням про "відновлення законності, миру, правопорядку, стабільності та захисту населення України". 

1 березня Рада Федерації проводить показове засідання, під час якого дає Путіну дозвіл на використання армії на території інших країн. Українські політики непокоїлися, що Януковича можуть привезти до Києва на танках. А в Криму військовим оголосили ультиматум: скласти зброю впродовж 12 годин. 

Турчинов намагається зв'язатися з Путіним.

"Путін зі мною говорити не хотів, бо не визнавав мене  президентом. Для нього президентом був виключно Янукович. І мене знову з'єднали з Наришкіним, але я був на гучному зв'язку. Можливо, цю розмову чув і Путін також. Я сказав, що віддав військовим команду застосувати зброю. Я розумів, що той наказ небагато людей виконає. Я блефував", – розповідає Турчинов.

Втім, росіяни обмежилися здебільшого блокуванням військових частин, а їх масові штурми так і не почали. 

Зараз здається, що було очевидним: Кремль не зупиниться. Однак політики різних таборів в Україні всіляко намагалися переконати себе у зворотному. 

Так починалася російсько-українська війна.

Євген Будерацький, Стас Козлюк

↑