"С империей нам не по пути". Интервью с националистом из Башкортостана Русланом Габбасовым

Масові протести в Башкортостані на захист засудженого активіста Фаїля Алсинова винесли на поверхню очевидне: Росія існує не лише завдяки експансії, а й асиміляції "малих" народів.

Алсинов у різні роки був членом націоналістичних організацій. Боровся з незаконним видобутком корисних копалин на Заураллі. Виступав на народних зборах проти республіканської влади, а також емігрантів, зокрема з Середньої Азії та Кавказа. 

Минулого тижня Фаїля Алсинова засудили до чотирьох років колонії за "розпалювання міжнаціональної розні", що призвело до масових мітингів та заворушень.

Попри скепсис, який можна зустріти в Україні щодо "башкирського Майдану", багато башкирів знайшли в собі сміливість публічно заявити про національні утиски в РФ.

Жінки просять чоловіків, що воюють проти України, повертатися додому, захищати не Путіна, а власний народ. Співак Алтинай, ледь стримуючи сльози, записує відео про утиски башкортів на їхній же землі.

"Не треба було підписувати федеральні договори з Москвою після розпаду СРСР. І разом із Чечнею та Татарстаном оголошувати про незалежність. Тоді у Москви не було сил придушити одразу декілька національних республік", – каже в розмові з журналістом УП Руслан Габбасов із Башкортостану, який навесні 2022 року отримав політичний притулок у Литві.

У себе на батьківщині Габбасов, переконаний націоналіст, був одним із керівників організації "Башкорт", доки її не визнали екстремістською.

"Ми – націоналісти і не соромимося цього, – розповідає він. – Особисто я не закликаю виганяти з Башкортостану решту народів. Я виступаю за створення так званої башкирської політичної нації та незалежності республіки".

"Росіяни називають нас "башкирами", а ми самі називаємо так тих, хто служить московській владі, – продовжує він. – Ми башкорти – така самоназва нашого народу. Башкорти не вважають себе росіянами, не знижують себе до рівня "молодшого брата".

Сьогодні Габбасов очолює Комітет Башкирського національного руху за кордоном. В інтерв'ю УП він розповів про становище башкирів у РФ, протестний потенціал, можливості для Башкортостану стати незалежним і поділився важливим словом, яке не перекладається російською.

"Ми – бойовий народ"

– В Україні чимало скепсису щодо подій у Башкортостані: "Сніжками та хороводами незалежність неможливо отримати". Поясніть, чому те, що сталося, можна вважати непересічною подією для Російської Федерації?

– Українців можна зрозуміти. В Україні хочуть, щоб ми в ідеалі витягли великокаліберний кулемет і почали косити всіх. Але треба враховувати реалії. Вони такі: на вулицю вийшли люди, які не мають відношення до зброї, військового опору.

Народ став на захист авторитетної, шанованої людини. Коли людей розлютили, до ОМОНу полетіло те, що було під рукою. Після всіх цих слів (про несерйозність подібного опору – УП) мені багатьом українським каналам не хочеться давати інтерв'ю.

Звичайно, мітинги закінчилися розгоном усіх, почалися посадки та кримінальні справи. Але давайте не забувати, що Башкортостан – один із десятків регіонів РФ. Якби решта не просто спостерігала, підтримувала в інтернеті, якби на протести вийшли хоча б кілька республік, то для путінського режиму настав би колапс.

– Скільки людей взяли участь в протестах у Башкортостані? В Кремлі заявили, що жодної масовості не було.

– Зрозуміло, що вони хочуть применшити масштаби. Ця влада давно не соромиться брехати, хоча картинки з протестувальниками облетіли весь світ. За моїми підрахунками, від трьох до п'яти тисяч точно було.

– Щось подібне в Башкортостані траплялося?

– Якщо брати сутички з поліцією, звичайно, найвизначнішою подією був Куштау. Там із ОМОНом билися і навіть перемогли. Після Куштау була ситуація на хребті Криктитау, який хотіли віддати олігархам.

У 2017 році був ще мітинг на захист нашої мови, яку організувала "Башкорт". Тоді Путін видав указ про те, що не можна вивчати мови національних республік. Ми зібрали приблизно три тисячі людей у центрі Уфи, незважаючи на те, що нам цього не дозволили. Тоді намагалися затримати Фаїля (Алсинова – УП) та мене. Але люди відтіснили поліцію.

Плюс у нас влаштовують "йийини" – це традиційні сходини, віче, на яких завжди вирішувалися якісь важливі питання. Останніми роками на них розглядали екологічну повістку.

Наше Зауралля дуже багате на природні ресурси. Туди заходили фірми-одноденки, фірми-чужинці, отримували від корумпованих чиновників ліцензії на розробку. Наймали гастрабайтерів з інших регіонів РФ, із Середньої Азії та Кавказу. Не займалися рекультивацією, залишали загиджену природу.

Людей це обурювало, вони втрачали свох угіддя – а башкири здебільшого сільські жителі. Вони влаштовували "йийини". Промова Алсинова на одному з таких віче лягла згодом в основу кримінальної справи.

Подібна активність людей для Башкортостану не є рідкістю. В інших регіонах (РФ – УП) такого я не бачив.

– Чим це можна пояснити?

– Якщо брати суто башкортів, яких одна третина в республіці (більше ніж мільйон із чотирьох – УП), то ми пасіонарний народ. Реально бойовий.

Башкорти постійно піднімали повстання, воювали з Москвою після того, як опинилися у складі Московської держави. Протягом двох століть повставали. Тому що Москва порушувала договори. Історична пам'ять про це збереглася в національній самосвідомості.

Усі ті повстання мають ватажків, які і сьогодні є нашими національними героями. Салават Юлаєв боровся з імперією. За сьогоднішніми російськими мірками він – стовідсотковий "сепаратист", "екстреміст", "терорист".

Башкири, яких ми називаємо манкуртами, можуть одночасно служити путінській владі та вважати Салавата Юлаєва своїм героєм. Ми, націоналісти, постійно говоримо: "Ну як у вас у голові це може поєднуватися?". Це – подвійна свідомість.

– Ця двоїстість свідомості – одна з найяскравіших рис "русского мира"...

– Так…

Повертаючись до національного руху… Він завжди був досить сильним у Башкортостані. У нас, наприклад, стоїть пам'ятник Алдар-батиру, якого стратила царська влада.

Звичайно ж, останні сто років до збройного повстання, як, припустимо, у Чечні, не доходило. Але в нас було багато національних та націоналістичних організацій.

Читайте також: Солдати невдачі. Чи винні буряти у звірствах в Україні та чи стане Бурятія незалежною – інтерв'ю з опозиціонеркою з Улан-Уде

"З росіянами у нас немає нічого спільного"

– Чи є об'єктивно якась консолідована позиція серед башкортів щодо незалежності?

– Про це раніше ніхто не говорив. Організація "Башкорт", яку визнали екстремістською, теж ніколи про це не говорила. Навіть для мене незалежність здавалась чимось нереальним.

Коли я виїхав до Європи, публічно говорив про широкий федералізм, про справжню федерацію без вертикального управління з Москви. Але потім з початком війни (повномасштабного вторгнення – УП) і я переконався, що потрібна незалежність. Особливо коли побачив, наскільки масово російський народ підтримав війну.

Імперське божевілля, насадження "русского мира" остаточно переконало мене, що Башкортостану з імперією не по дорозі. Я почав це пояснювати іншим. Спочатку з мене сміялися. Потім дедалі більше людей переконувалися, що відкривається вікно можливостей. Рано чи пізно Росія не витримає того вантажу, який вона взяла на себе, розпочавши цю війну.

Я впевнений, що сьогодні більшість у Башкортостані про це хоч і не каже, бо за це можна отримати величезні строки, але вже думає. Порівнює реальність із можливостями.

– Що це за можливості?

– Чотири мільйони населення. Республіка має такий потужний економічний потенціал, що може жити на рівні Португалії чи Хорватії. Існують відповідні розрахунки наших (опозиційних – УП) економістів.

Ми маємо величезну кількість природних ресурсів: газ, нафту, золото, мідь, все що завгодно. У нас сильний промисловий комплекс: три найбільші нафтопереробні заводи. Є Башкирська содова компанія – величезний виробник харчової соди. Ми маємо завод авіаційних двигунів.

Плюс сільське господарство достатньо сильне.

– А якщо казати про ідентичність, самосвідомість, наскільки народ готовий бути незалежним?

– Сьогоднішнє становище у мові, культурі має нас підштовхувати до здобуття незалежності ще більше. Навіть у СРСР були школи, де всі предмети були башкирською. Це було і в 90-х роках, за більш-менш нормального федералізму.

У нас була інтелігенція, яка думала башкирською мовою. У нас були факультети, які готували викладачів башкирською з різних предметів. Ми мали цілий інститут, який готував наших учених. Нині всього цього немає.

Із введенням єдиного держекзамену, який можна складати тільки російською, навіть у самій глибинці, де жодного росіянина не зустрінеш, діти вчать предмети рідною мовою до п'ятого класу, а потім усіх переводять на російську. Учень починає думати чужою мовою, башкирська починає падати до рівня побутової.

За останніми даними перепису, одна третина жителів республіки не вважає башкирську мову своєю рідною. Ось уже два переписи поспіль чисельність башкирів зменшується. Це свідчить про те, що ми асимілюємося, зменшується наша чисельність, перебуваючи у складі РФ. І в добу глобалізації всі ці процеси прискорюються багаторазово.

– Яке ставлення в росіян до башкортів?

– Почався тиск на башкирських вчителів і загалом на рідну мову, хоча вона за Конституцією державна. На її вивчення залишили одну годину на тиждень. На російську – п'ять годин. Башкири на своїй рідній землі мають писати заяву, що їхні діти хочуть вивчати рідну мову: "Будь ласка, запишіть її до групи".

Починають також свідомо очорняти наших національних героїв, того ж таки Салавата Юлаєва. Офіційно не можуть поки що, але йдуть постійні інформаційні вкиди про те, що він зрадник і таке інше. Пам'ятники Заки Валіді почали зносити. Це ображає нас усіх.

Ну і побутовий шовінізм є, звичайно. Варто тільки посваритися з росіянами, навіть тими, з ким ти працюєш, дружиш, з ким начебто все нормально, і тобі кажуть: "чурка", "понаїхали в Уфу", "з гір спустилися". Таке скрізь. А за межами Башкортостану, у Москві, у Санкт-Петербурзі, почути щось таке у свій бік – "норма".

При цьому російські націоналісти в Башкортостані спокійно проводили "російські марші". Досі ходять, зигують і нічого їм за це.

– Чи є щось спільне у башкортів з росіянами?

– Нічого. Абсолютно різні люди, культури, релігії. Ми мусульмани, вони – християни. Ми тюрки, вони – слов'яни. Мови і близько не схожі. Менталітет зовсім інший. Башкорти ніколи не були кріпаками. Росіяни були, але багато хто себе видає за пана (стосовно інших народів – УП).

Не всі, але здебільшого росіяни – це імперці, які своє принижене становище компенсують тим, що їх більше за чисельністю. І вони через це тикають іншим народам, що вони "маленькі", нібито менш освічені та менш культурні.

[UPCLUB]

"Ми вмираємо, зникаємо у складі РФ"

– На чому тримається Російська Федерація? На страху, на грошах?

– Не на грошах, бо здебільшого національні республіки – жебрацькі регіони, які мають у своїх надрах мільярди та мільярди доларів. Але користуватися ними не можуть. Як ті самі якути зі своїми алмазами – живуть жахливо.

Основне моноетнічне населення Башкортостану живе на багатому надрами Заураллі. І також це найдепресивніший регіон республіки. Та й в етнічно російських регіонах те саме. При цьому вони кажуть, що є найбільшим народом, який переможе весь світ.

Все тримається на страху та силі. І щойно з'являються "чорні лебеді", настає так звана "велика смута", як 1917-го чи 1991-го, і народи, які готові, використовують шанс: від Польщі та Фінляндії до колишніх республік СРСР. При цьому ніхто не проситься назад. Хоч би як жили, жоден не проситься! Тому що, маючи незалежність, можна розвиватись, нехай поступово, але рухатися вперед.

Казахи, наприклад, відокремившись 1991 року, становили у своїй республіці 39%. Сьогодні – 70%. І чисельність їхня невпинно зростає. Вони змогли перебороти це плачевне становище на своїй землі.

– Якби вас попросили охарактеризувати Башкортостан трьома словами, що б це було?

– "Рух". Це у нас таке слово, яке російською не перекладається. Це дух башкорта, те, що тебе змушує вставати і йти далі.

– В українській "рух" – це російською "движение"…

– У вашій мові і "майдан" є, як у нашій (посміхається). Друге слово "башкорт". І (пауза) Салават Юлаєв.

– Ті, хто воює за армію РФ в Україні – башкири чи башкорти? Чи "не все так однозначно"?

– Почну з того, що на момент визнання організації "Башкорт" екстремістською, вона була найбільшою національною організацією в республіці: 18 філій, кілька тисяч членів та прихильників. Тоді в нашій офіційній групі "Вконтакті" було понад 60 тисяч підписників.

Це була сильна, структурована та популярна організація. І я можу сказати, що жодна людина з тих, хто був у "Башкорті", не воює проти України. Ані добровільно, ані за контрактом.

Друге: звісно, серед тих, хто воює проти України, є башкири. Тут я хотів би знову повернутися до двоїстості самосвідомості. Є башкири, які не люблять Москву, але й досі думають про те, що незалежність республіки Башкортостан – щось казкове. Вони кажуть: "Ну, Росія – це наша країна, як би погано в ній не жилося".

Коли башкири входили до Московської держави, вони зобов'язалися брати участь у всіх імперських війнах. Незважаючи на всі повстання проти Москви, вони дотримувалися слова.

Я не бачу нічого хорошого в тому, що Москва використала башкирів у своїх імперських війнах проти інших народів. Але при цьому у багатьох башкирів залишилася, наприклад, гордість за їхніх предків у війні 1812 року або Другій світовій.

Багато хто пішов, бо не всі читають інтернет, книги про історію. Знають лише, що Салават Юлаєв – наш національний герой. А чому він повстав, не осмислюють до кінця. Тому включаються до чергової імперської війни Москви.

– Що б ви сказали таким своїм землякам?

– (Пауза). Те, про що ми з вами говорили: нас із росіянами нічого не пов'язує. Ми завжди були різними народами, і ніколи нічого доброго від них не бачили.

Наразі у складі цієї країни ми вмираємо, зникаємо. Нас свідомо вбивають, відправляючи на війну. А в цей час б'ють наших людей у самій республіці Башкортостан, садять у в'язниці.

Сьогодні ми маємо реальний шанс жити для себе, стати незалежними. Тому, перш ніж воювати і вмирати за цей "русский мир", який робить нас "росіянами", позбавляє національної самосвідомості, подумайте гарненько.

А подумавши, розверніть свою зброю в бік Москви, бо іншого шансу ми, можливо, не матимемо.

І якщо ми не станемо незалежними, можливо, вже наші онуки бігатимуть із розкосими очима та ім'ям "Іван". Будуть християнами і розмовлятимуть чистою російською мовою.

Євген Руденко – УП