Оператор FPV Йети о миллионе дронов в 2024 году: Если не повысим качество пилотов и коммуникацию между бригадами, можем сыграть в штангу
Слово "дрон" не виграло титул "слова року в Україні-2023", поступившись "мобілізації". Але саме воно весь минулий рік звучало з кожної праски. Особливо в контексті FPV.
Дрони стали настільки близькими й доступними, що міністр цифрової трансформації Михайло Федоров радить українцям проходити безкоштовне навчання і збирати FPV вдома.
З літа 2023-го журналісти УП, що працюють на фронті, практично кожного відрядження знімають роботу операторів FPV: Лиман, напрямок Сватового, правий берег Херсонщини, Білогорівка.
На відміну від артилеристів, які залежать від постачання дорогих снарядів західними партнерами, FPV-шники можуть купити готовий дрон в Україні за відносно невеликі гроші й самостійно зібрати до нього снаряд.
Дрон – чи не найдоступніша зброя в Україні.
Ефективність роботи операторів впирається в знання та вміння самого екіпажу, а також у погодні умови. Українські FPV, наприклад, не літають у дощ, сніг, туман, а також поки що не працюють уночі.
В нашому останньому відрядженні в грудні 2023-го ми спостерігали за роботою операторів FPV з тактичної групи "Кремінна", яка працює в лісах Кремінної та поблизу. Початково група називалася "Адам" – на честь її першого керівника Євгена Межевікіна на позивний "Адам".
Єті починав воювати піхотинцем у добробаті, а повномашстабне вторгнення застав під Києвом. Там він і познайомився з Адамом, передаючи йому дані для відпрацювання з танка.
Перші дрони на фронті він побачив у 2016–2017 роках, а нині є оператором БПЛА в новоствореному 14 полку безпілотних авіакомплексів ЗСУ.
Позивний "Єті" Єгор взяв у 2022 році, після того як побував у непальському селищі Кумджунгу, де зберігається скальп, який приписують "сніговій людині".
Чому українським пілотам FPV потрібні дрони з функцією автодоведення, наскільки вони самі захищені від російських FPV, а також що тягне за собою нинішня масовість дронів і як це виправити – читайте в інтерв'ю Єті на УП.
Дивіться також: "Поки в нас немає РЕБу, обходимося везінням". Хто полює за танками росіян на Кремінній – УП. Репортаж
Війна в лісах Кремінної та особливості роботи FPV
– Єті, ви приїхали з лісів Кремінної – напрямку, з якого не так часто надходять новини. Розкажіть, як виглядає війна на тій ділянці фронту.
– Як і будь-де: прилітає, вилітає – усе стандартно. Хтось намагається краще сховатися, хтось краще знайти і вразити – нічого нового. Правда, ліс на сході – це рідкість, тому є моменти з логістикою. Але на деяких позиціях цей ліс уже перетворився на поле.
Так, у нас більше висвітлювалися бої за Бахмут, Сєвєродонецьк, Лисичанськ – бо там було за що чіплятися. Але в лісі так само тримають лінію, за позицію N у лісі бодалися досить потужно і народу, якщо взяти на метр квадратний, поклали, мабуть, не менше, ніж у Бахмуті. Там за кожну посадку бодаються.
Наскільки це логічно? Не знаю. Генштабу має бути видніше, бо можна ж здати дві посадки, відкрити фланг і втратити місто. Наше завдання – максимально втримати позиції.
Тактична група, в якій я працював – це така структура, яка має комунікувати з усіма бригадами, які їй підпорядковані, і за необхідності перерозподіляти їхні ресурси. Росіяни застосовують тактику пошуку слабких місць, наша задача – щоб цих місць не було, або ж ми маємо швидко реагувати на їхню появу. Тут, як у шахах, маємо думати на кілька кроків наперед.
– Наскільки стабільна лінія фронту в лісах Кремінної?
– Перед Новим роком росіяни активно сунули, намагалися щось продавити. Зараз, останні дні, в них ніби ротація відбувається, то поки без особливих просувань. Наші Сили оборони забрали кілька позицій. Єдине – є підрозділи, яким сказали сидіти, і вони сидять. А є такі, які намагаються завдати максимальної шкоди ворогу – наприклад, "Азов". Тут питання в мотивації.
– Який відсоток лісу наразі контролює українська армія?
– Там як: є Серебрянський ліс, він не зовсім Кремінський, але оскільки це все навколо Кремінної, то ми все називаємо – ліси Кремінної. Якщо дивитися по Серебрянському лісу, то, мабуть, співвідношення десь 50 на 50, а верхній ліс – повністю під контролем ворога.
– Яка тактика наступу росіян на цьому напрямку?
– Спочатку вони активно застосовували в лісі техніку, після того, як ми попрацювали, то стали менше – тобто висаджували технікою піхоту й відходили. Загалом вони граються, намагаються намацати місце, де можна проповзти.
Та ж Білогорівка, наприклад, бідна-нещасна, яка з трьох боків в оточенні й де вже нічого немає, а хлопці заходять і працюють… Сказати, що там якась не така війна, "гірша" – не можна, про неї просто менше говорять. Наша задача – зробити легше піхоті.
– Як вам, FPV-шнику, взагалі працювати в лісі, де кожне дерево є перешкодою, і, по суті, немає чітких орієнтирів для роботи дрона? Чи вдається там полегшувати роботу піхоті?
– Орієнтирів там більш ніж достатньо! Там дерево отаке (показує руками розлогу крону – УП), а там – отаке (показує вузеньку – УП), а он там озерце. Це спочатку так виглядає, що немає за що зачепитися, а потім розумієш – суцільні орієнтири.
Правда, в тих місцях, де йдуть активні дії, дерев уже майже немає, так – залишки. Злетіти між ними складнувато, але можна. Ми пролітали навіть між потужними кронами! Наші побратими "заходили" між дерев і навіть у бліндажі влучали.
Там питання в якісній роботі пілота, який піднімає ретранслятор (для підвищення дальності польоту і якості зображення з FPV – УП), і в можливості підійти поближче до цілі. От ми, наприклад, працювали по деяких позиціях росіян із Серебрянки – це 5 кілометрів, а наша друга група – з самого лісу, це 2,5 кілометра. Їм ретрик (ретранслятор – УП) дозволяв працювати потужніше.
– До речі, чи навчилися росіяни відслідковувати точку зльоту ретранслятора?
– Радіоелектронна розвідка в них працює нормально. Думаю, що вони можуть це відстежувати. Будь-який ретранслятор, він же не тільки приймає, а й передає, тобто транслює сигнал – відповідно, він засвітиться на засобах радіоелектронної розвідки. Тому його треба пускати не прямо біля себе, а на певній відстані, і за потреби – сильно не піднімати. З лісу його легше запустити, тобто легше замаскувати. Але скажу, що навіть у таких умовах росіяни його вираховують.
– На скільки кілометрів ви працювали в лісах Кремінної?
– По Кремінній – спочатку на 7–8, потім ми перейшли на 10–15. Один раз ми летіли за вітром, правда, без ретрика – бо ретрик міг перетворитися на камікадзе, то залетіли на 22,5. У хлопців із нашого сусіднього екіпажу є навіть підтверджене враження на 22,5. Бомбером у нас рекорд на Кремінній був 11 кілометрів.
Мрія збити "вертушку", функція автодоведення та потреба в РЕБі
– Скільки FPV-дронів ви витратили за чотири місяці роботи в лісах Кремінної?
– За день плюс-мінус від 8 до 12, хай 10 у середньому. От рахуємо: 120 днів по 10 штук – це приблизно 1200.
– Ви самі забезпечуєте себе дронами? Чи вам щось передає Міноборони?
– Міноборони поки що нам нічого не передало. Все – або знайомі, або фонди, або збори. Все на ентузіазмі. Один FPV, залежно від комплектації, коштує 300–500 доларів (11-19 тисяч гривень – УП), бомбер – приблизно до тисячі доларів (38 тисяч гривень – УП).
– Скільки з цих, грубо кажучи, тисячі дронів, які ви використали на Кремінній, уразили ціль?
– Треба глянути статистику, але плюс–мінус – це 50%, якщо не більше. Але ж цілі є дуже різні, є піхота, а є техніка, а серед техніки може бути "буханка", а може танчик. Статистику в нас почали вести якраз на Кремінній, до того її вели умовно. Пам'ятаю, що на Бахмуті в нас було 48–52% уражень.
– Що було вашою "найжирнішою" ціллю?
– На жаль, поки танчики. Якби вразили ЗРК, було б веселіше трохи. Був випадок, коли ми прямо в люк танка залетіли – там чотири одиниці техніки стояло, але дрон не спрацював. На жаль, не все вдається, але ми над цим працюємо.
От на Бахмуті танчики – це було вау, ми мали купу влучань, і, на жаль, жодного спаленого. Вони трохи підгорали, але їхали. А на Кремінній ми вже почали їх активніше діставати. Моя рожева мрія – це збити вертушку з FPV.
– Це можливо?
– Нам навіть офіційно ставили таку задачу на Бахмуті. Думаю, що технічно це можливо – є один об'єкт, є інший, який підлітає до нього і вибухає.
– В Україні є підтверджені випадки таких влучань?
– Ні, наскільки мені відомо. Це почалося після того, як Мадяр виставив відео погоні за вертушкою – тепер усі захотіли.
На Кремінній вертольоти досить часто працювали над лісом, ми їх бачили, могли їх відстежувати – вони летіли 30–50 метрів над лісом, а ми на FPV до пів кілометра піднімаємося. Але там є кілька підготовчих етапів: до того як пробувати фізично його спіймати, треба зробити кілька прорахунків, попрацювати з картами, аналітикою.
По швидкості ще є момент, бо вертушка ж швидша. Її можна намагатися спіймати, коли вона розвертається після відпрацювання. По вибухівці, думаю, стандартно – близько кілограма–півтора; головне, щоб вона спрацювала.
– Зворотне питання: наскільки українські військові на передовій захищені від російських FPV?
– З цим гірше. Ми от думали, що ми непогано маскуємося – сітки, бліндажик, поки 10 грудня по нас не прилетів FPV... До того моменту ми з РЕБом не заморочувалися. Тобто ідея завести РЕБ у мене була – я на війні трохи довше ніж два роки, хочеться дожити до перемоги. Подзвонив знайомому волонтеру, попросив поставити нас у чергу. Але після прильоту я його ще раз набрав і кажу: давай уже!
– Який РЕБ вам потрібен, щоб себе захистити – що це має бути за система?
– Купольний РЕБ, який працює по частотах управління – поки що, поки російські дрони не доросли до автодоведення, цього буде достатньо. Буде автодоведення, буде важче – треба будуть нові сітки для завішування позицій.
Плюс ми додатково взяли собі помпову зброю, хоча ще треба людина, яка з неї зможе стріляти.
– Автодоведення дозволяє дрону самостійно коригувати свій рух відносно цілі?
– Так. Над цим у нас зараз активно працюють, думаю, що в них теж.
– Я правильно розумію, що питання постачання дронів, захисту від російських FPV – це суто ваші проблеми як екіпажу?
– Виходить, що так. Після того, як Адам пішов (Євгена Межевікіна перевели на іншу посаду – УП), у нас думати немає кому, на жаль.
"Думаючий" і "офіцер" – це малосумісні поняття. Я знаю всього кілька кадрових військових, які намагаються застосовувати нововведення. А так, щоб масово – з цим проблеми – треба голову включати.
От пам'ятаєте позицію, де ми з вами знімали матеріал? Ми згодом приїхали і за три дні знайшли там ще п'ять розрахунків FPV! Наші два бліндажі зайняли 95-та і 25-та бригади. От 95-та, бачив, отримує готовий дрон із платою ініціації, тобто їхня задача – прикріпити боєприпас до дрона і все, погнали. Ми ж беремо окремо дрон, окремо плату, окремо БК.
Але в них є інші проблеми. От хлопці з 25-ої мені писали, що в них налаштування були ніякі – вони не могли навіть на 3 кілометри полетіти. Ми їм дещо допомогли, вони після Нового року написали: "Дякую, усе працює, залетіли на 13 кілометрів!" А це банально знання з налаштування дрона.
Є хлопці, які викидають те, що в них не завелось, те, з чим вони не розібралися. Ми це забираємо, розбираємо, дивимося, що з цим можна зробити.
Ще один момент: декого заганяють на позиції, вони заїжджають і живуть там. Дрони закінчилися – їм їх підвезли. Це більш небезпечно, відповідно вони не роблять 5–20 вильотів на день. Вони роблять 1–2.
– А ви в якому режимі працюєте?
– Ми приїжджаємо на позиції, відпрацьовуємо та їдемо на базу. Поки в нас немає теплових дронів (FPV з тепловізорами, які можуть працювати вночі – УП), ми працюємо у світлий час доби. Росіяни такі вже давно використовують, відоси з підтвердженням з'явилися ще влітку. Нам такі з квітня обіцяли, але поки що я їх не бачу.
Скоро нам один знайомий, який зробив їх на ентузіазмі, має дві штуки привезти.
Я от на Київ їхав, підвозив "Бла-бла-каром" дядька, який збирає дрони, зокрема з Мадяром працює; обмінявся з ним контактом. Але ж ціна тепловізора – під 800 доларів. Тобто 300 доларів дрон, плюс камера 800 – це 1200. Тому я називаю це марнотратством. Давайте бомбера – і будемо працювати.
– Якщо звичайний FPV коштує від 300 до 500 доларів, то скільки він коштуватиме з функцією автодоведення?
– Кажуть, що там не критичні суми будуть – плюс 30–50 доларів. Там більше питання буде до роботи програмістів, які це все мають зробити, ну і по максимуму треба все убезпечити під час роботи.
Перші "Фантоми", зміни в українській армії, масовість FPV і роль дронів на фронті в 2024
– Єті, ви згадали, що ви на війні далеко не два роки. Як давно війна увійшла у ваше життя?
– В лютому 2014, коли відбулася окупація Криму – у нас же забрали частину території. А от активно я включився, якщо не брати до уваги події в Донецьку 2014-го, бо це складно назвати "воювали"... ходили по вулицях з трубами та арматурою.
Так ось у кінці травня я вивіз родину і пішов у добробат. Ми казали: треба їхати в Донецьк і щось робити. А нас тримали у Дніпрі на блокпостах. Це було трохи дивно.
Ми ж могли показати, що так просто в них не вдасться – як свого часу в Одесі це зробили, потім у Харкові. Те ж саме було під Києвом у 2022-му – багато що, попри відсутність організації, на собі витягнули прості люди.
Колись мені трапилася книжка швейцарського полковника "Тотальний спротив" (написана у 1957 році для підготовки швейцарців до окупації силами Варшавського договору – УП). То там чітко описується, що кожен на своєму місці має робити. Якщо ти перебуваєш на окупованій території, це важче, але партизанську війну ніхто не відміняє. Для партизанської війни люди повинні мати розуміння, які в них є ресурси і підтримка.
Коли ми у 2014-му в Донецьку просили зброю, нам її просто не давали, а дістати її в той час було важко. Відповідно, ми могли допомагати силовикам тільки якоюсь інформацією, яку ми могли зібрати. Але її ніхто не використовував.
– Ви чекали більшого опору від жителів Донецька в 2014 році?
– Ні, я чекав більшої підтримки від влади. Там було достатньо притомних людей, які були готові діяти – була б зброя і підтримка. Якщо в серпні наш батальйон тричі заходив у Донецьк, на той момент уже повністю окупований, то що б ми могли зробити навесні, якби мали зброю чи техніку?
Так само, якби в нас були FPV на початку 2022-го, то можна було б стільки росіян навалити під Києвом, що вони б довго збирали себе по частинках. Добре, коли все вирішується вчасно.
Після захоплення Донецька ми були і під Маріком, і в Іловайськ заходили, ще до закриття кільця, у Пісках були – вели там позиційну війну. Потім я отримав поранення й довгий час відновлювався. А потім знов – від Широкиного до Станиці Луганської, об'їздили весь фронт.
– Коли у вас з'явилися дрони?
– Перші дрони, щоб не збрехати, десь у 2016–2017. Ми починали з "Фантомів" (дрони китайської компанії DJI, які з'явилися на ринку в 2013 році – УП). Також у нас були "крила" (розвідувальний дрон літакового типу – УП). Волонтери заплатили одній фірмі, то вони зробили нам непоганий літачок. Ми збирали інформацію, як могли.
– Ви спостерігаєте за українською армією з 2014 року з різних ракурсів – і як доброволець, і як військовослужбовець ЗСУ. Як змінилася армія за цей час?
– Ми між собою говорили, що після 2015, фактично після Дебальцевого, активних дій у принципі не відбувалося, почалися "активні перемир'я". У 2016 ми приїжджали, нам казали: "Ходімо щось зробимо"; у 2017 – "Ну ок, ідіть щось зробіть"; у 2018-2019 – "Давайте ви нічого робити не будете, ми не стріляємо, по нас не стріляють, усе добре!".
Армія змінилася. З одного боку, є нове західне обладнання, а з іншого – кардинальних змін у середній ланці командного складу не відбулося. На жаль.
Зараз проблема заробітчанства присутня навіть більше в командному складі, ніж у рядовому. Сидить собі людина в штабі, отримує 4 тисячі доларів зарплати (150 тисяч гривень – УП), яких вона ніколи в руках не тримала, перекладає папірці. Її в принципі не особливо цікавить перемога, закінчення війни, бо вона навряд тоді чотири тисячі буде отримувати.
І це проблема. Якщо раніше заробітчани приходили в окопі посидіти, УБД отримати і зарплату, бо в селі нема роботи, то зараз це заробітчанство, як на мене, перейшло на інший рівень – воно підросло. І це насторожує.
– Як би ви описали, згрупували людей, які зараз воюють в українській армії?
– Є добровольці. Он кілька днів тому загинув хлопака, який ще з 2014-го воює – Макс Кривцов. Таких стає все менше і менше, бо вони намагаються бути ефективними, а ефективними вони можуть бути там, де гаряче, де прилітає. Можливо, цих людей уже треба відтягувати, залучати до інструкторського складу, щоб вони ділилися досвідом?
Коли я приїжджаю на позиції й бачу, як пацани не можуть налаштувати собі дрони… а вони з сертифікатами, щось закінчили – командування думає, що вони піпєц-піпєц FPV-шники, а в них просто не летить, і вони навіть не можуть пояснити чому – це біда.
Потім, коли ми піднімаємо свій дрон, вони нам заважають. Наприклад, вони мене не попередили, що їхня "пташка" впала, я рухаюся до цілі, яка на 14,7 км, і на 12-му кілометрі мою картинку перебиває їхня "пташка", яка лежить у яру в п'ятдесяти метрах.
– Як вирішити цю проблему?
– Краще вчити людей. Якщо "пташка" впала, і вона фонить, то тут або треба перейти на інший канал, поки вона фонить, або знайти її і забрати чи знищити.
– Чому між тими, в кого впала "пташка", і між вашим екіпажем немає взаємодії? Домовленості про те, хто на якому каналі літає?
– Потім ця взаємодія з'являється, ми створюємо групи між тими, хто працює в певній локації, розбираємо канали.
Є проблема масовості FPV, яка впирається просто в технічні можливості. Каналів на частоту 1,2 ГГц – вісім, на 5,8 ГГц – насправді не сорок вісім і не сімдесят два, їх за великим рахунком шістнадцять. З них вісім основних і вісім нижніх; на нижніх не всі антени працюють – треба потужніше обладнання. Тобто лишається вісім верхніх каналів, які не перетинаються. Обладнанням ми звужуємо цю кількість до двох–трьох каналів.
І от уявіть собі 2–3 канали, на яких літає п'ять розрахунків, і всім передають: "Пацани, танчик". Кожен хоче прилетіти й підпалити цей танчик! Відповідно, всі перебивають один одному картинку, "пташки" втрачаються. Ми втрачаємо шалений ресурс просто тому, що в нас немає комунікації.
Нещодавно ми вразили мотолигу з піхотою, то я там більшу частину польоту, до влучання, просто дивився чужу картинку!
– Чи реально і чи ефективно, на вашу думку, виготовити мільйон дронів за рік, як це заявив нещодавно президент Зеленський?
– Тут ми можемо зіграти в штангу, витративши купу ресурсу… Якщо ми не підвищимо якість пілотів і комунікацію між бригадами, ми просто підвищимо відсоток дурних втрат дронів.
До того ж росіяни шукатимуть протидію, а в кацапів, вибачте, "насрати сусіду" – це в крові, на генетичному рівні. Вони дуже потужні по засобах РЕБу і РЕРу, тому цілком реально, що вони зможуть з цим впоратися.
Ми можемо отримати колосальні втрати без жодного ураження, будемо просто засівати поля "пташками".
Нам треба автодоведення, яке працюватиме незалежно від РЕБу.
Нам треба думати на крок–два попереду, тоді буде сенс. Фізично наштампувати дрони – думаю, цілком реально: посадять купу народу паяти або поставлять роботизовану лінію збору. Питання, чи зможемо ми це ефективно використовувати, чи дасть нам це якусь перевагу?
– Тоді якою, на вашу думку, буде роль дронів у 2024 році на фронті? Ще й враховуючи зменшення західної допомоги.
– Враховуючи, що в нас і люди закінчуються, особливо вмотивовані, думаю, ця роль має зрости.
Але знов-таки – стоїть питання якісного використання дронів. Можна просто викинути ресурс, а можна використати його ефективно – з максимальним ураженням. По російській піхоті можна і треба відпрацьовувати, але це може зробити снайпер набоєм за 5 доларів. А дрон за 500 доларів може полетіти і вразити гармату чи танк, який коштує мільйон.
От хлопці, коли відбивали позиції в лісі, вони залітали на FPV прямо в бліндажі, й вони молодці. Але цю ж піхоту можна було знищити ще на підході в Кремінній, на техніці, щоб вони не зайшли в бліндажі. Це прорахунки, скажімо, штабу, керівництва, розвідки. Це ті моменти, які треба аналізувати і допрацьовувати.
– Чи допускаєте ви, що війна в 2024 році повністю перейде в глуху оборону з нашого боку?
– Якщо ми не будемо діяти ефективно, можемо не тільки сісти в оборону, можемо і провалюватися.
Росіяни накопичують ресурси: вони мобілізують людей, і людей у них більше. Наша задача – переграти їх, використати все, що ми можемо, максимально проти них. У них є велика, в принципі неконтрольована територія, на якій треба підключати людей, які готові працювати за гроші…
Думаю, що диверсії в Росії – це ж не чисто наші спецслужби, класні рєбята, які туди приїхали. Просто заплатили – ось, спаліть військкомат. До того ж, там є люди, які не дуже хочуть гинути – з ними треба працювати. А ще є купа українців. Нащо нам війна з руйнуваннями, якщо можна організувати її там?
Звісно, в кацапії багато всього контролюється, але можна когось спокусити обіцянкою про те, що він буде умовно "новим головою республіки"? У нас же спокушали, у нас же на це люди велись. Той же Аксьонов – це ж колишній чинуша України, який перейшов на той бік.
У мене побратим, який займається "Форумом вільних народів Росії" – вони намагаються працювати з окупованими росіянами народностями. Можливо, можна сформувати з них національні уряди, хай хоча б у вигнанні, але їх треба піднімати, долучати до саботажу.
Треба розхитувати ґвинтики в механізмі.
Наша задача – знайти нестандартні методи для перемоги.
Нам треба перемогти, бо інакше тут ніхто не виживе.
Ольга Кириленко, Дмитро Ларін, УП
