Командующий ВМС Неижпапа: Дроны - это еще один способ мочить русню, но не единственный

Командувач Військово-морських сил України віцеадмірал Олексій Неїжпапа народився в Севастополі, виріс у Севастополі, навчався в Севастополі, служив у Севастополі й ніхто з його рідного міста не подзвонив йому 24 лютого 2022 року.

"Після 2014-го друзів там у мене не залишилося. Особливо серед співслужбовців, які були у Збройних силах України на момент 2014 року. Після того ми ніколи не підтримували з ними ніяких відносин. Вони зрадники. Тому ніхто мені не телефонував, ніяких дзвінків, попереджень чи чогось такого не було. Та я б і слухавку не взяв", – пояснює віцеадмірал "Українській правді".

Після російської анексії Криму Неїжпапа був поміж тих українських моряків, хто зберіг вірність присязі й вийшов із Севастополя на материк. Тож наша розмова відбувається в його теперішньому одеському кабінеті.

Саме це приміщення нічим особливим не вирізняється, але в його кутках і на стінах знаходяться десятки артефактів, за якими загалом можна описати війну України за своє право називатися й бути морською державою.

Наприклад, тут можна побачити кришку від пускової установки комплексу "Нептун". Саме ця кришка відлетіла в момент пуску ракети, котра стала фатальною для російського крейсера "Москва". 

Трохи далі на стіні висять поруч фото українського винищувача та сигнальна стрічка від ракети Storm Shadow, яка перетворила на згарище Штаб чорноморського флоту в Криму. 

Але з особливим інтересом віцеадмірал показує свою скретч-карту, де зображений весь склад ЧФ РФ. Після кожної вдалої операції на морі Неїжпапа відзначає на цій карті втрати росіян: якщо корабель пошкоджено – срібну фарбу з нього стирають частково в місці ураження, якщо ж судно знищене – воно перетворюється на повністю червону пляму. Як, наприклад, та ж "Москва" чи підводний човен "Ростов-на-Дону".

"Колись тут все буде червоне", – по-змовницьки каже Неїжпапа і розпливається в непідробній усмішці.

Про те, як країна без великого флоту зуміла потопити й пошкодити два флагмани російського флоту, чому затопили "Гетьман Сагайдачний", чи зможе Україна витиснути ЧФ із Криму та як Неїжпапа вперше повернувся до Севастополя на морському дроні – читайте в першому великому інтерв'ю командувача ВМС "Українській правді".

Читайте також: Водні дрони, Ілон Маск та високоточні ракети: як Україна відвоювала Чорне море

Початок вторгнення й "Гетьман Сагайдачний"

– Зараз є якесь таке розуміння, що керівництво держави в лютому 2022-го вважало можливою ескалацію лише на Донбасі. А ви вірили в те, що буде реально повномасштабна війна?

– Я – військовий. Я повинен готуватися до найгірших сценаріїв, це моя робота. Противник до початку повномасштабної агресії створив повноцінне угруповання десантних сил, зібравши десантні кораблі з усіх флотів, набув спроможності щодо десантування повноцінної бригади морської піхоти одночасно на декількох напрямках. 

Тому, звісно, я розумів, що війна не буде тільки на Донбасі. Ми це розуміли чудово і до цього готувалися.

– А як саме? Наприклад, Повітряні сили виводили вертольоти в поля, готували запасні аеродроми. А як виглядала підготовка Військово-морських сил?

– У ВМС було створено певне угруповання за наказом головнокомандувача Збройних сил. Це угруповання було розосереджено, частина кораблів була в морі, частина знаходилася в інших пунктах базування, нештатних, як кажуть: на цивільних причалах або інших об'єктах. Але більшість кораблів знаходилася в морі. 

Тому в перші дні війни жоден військовий корабель не постраждав після масованих ударів противника, всі вони були розосереджені. Морська авіація також була піднята з аеродромів. У нас немає суттєвих ушкоджень морської авіації на початок повномасштабної агресії.

– Єдина наша чутлива втрата – це фрегат "Гетьман Сагайдачний". Можете розказати про те, як ухвалювалось рішення про його затоплення?

– На "Гетьмані Сагайдачному" на момент повномасштабного вторгнення почалися ремонтно-модернізаційні роботи. На ньому не було взагалі енергетики, всі дизельгенератори підлягали повній заміні, ішов ремонт турбін, все озброєння так само було не в ладу. 

Як військовий корабель, який міг би брати участь у відбитті агресії, він на той момент не був спроможний взагалі. 

Тому командиром корабля було прийняте розумне рішення, на мій погляд. Це прописано в положенні "Про корабельну службу": корабель не повинен дістатися ворогу. А на той момент ворог дуже швидко просувався через Херсонську область, вже обійшов Херсон, був на підступах до Миколаєва. 

– А пам'ятаєте ранок 24 лютого? Як ви дізнались про початок вторгнення? 

– Почув усе сам. Я був на своєму робочому місці в кабінеті і почув проліт крилатої ракети. А потім, як кажуть тепер, "прихід" по аеродрому "Шкільний" (в Одесі – УП). Ми це відчули прям. Тому зразу все зрозуміли. Потім оперативний черговий доповів, але уже і так я розумів, що це початок повномасштабної агресії. Потім, звісно, доповідь головнокомандувачу, і всі військові організми почали працювати.

– Ви сказали, що на початок повномасштабного вторгнення росіяни зібрали повноцінні підрозділи, здатні здійснювати великі десантні операції. Але жодних десантних операцій не було. Як цього вдалося уникнути?

– Щоб ви розуміли, десантна операція – одна з найскладніших морських операцій взагалі. При її проведенні задіяні всі роди військ флоту. Перші, звісно, це десантні кораблі, безпосередньо морська піхота. Але це і кораблі вогневої підтримки, це авіація. 

Для десантування треба панування і в повітрі, і на морі. На той момент противник мав таке панування. Але все ж таки морська десантна операція, як правило, проводиться в напрямку основного удару противника. Вона починається при створенні відповідних умов на суходолі. 

Після повномасштабного вторгнення противник просунувся до Миколаєва, потім пішов на північний захід в обхід Миколаєва в напрямку Вознесенська, щоб увійти в тил Одеської області. Якби тоді наша 80- та бригада Десантно-штурмових військ не зупинила ворога під Вознесенськом, тоді були б створені умови для того, щоб русня почала десантну операцію в Чорноморській операційній зоні. 

Але Військово-морські сили не стояли на місці. Ми здійснювали мінне оборонне загородження на доступних для десанту ділянках. З перших днів підрозділ артилерії морської піхоти й інших бригад, які дислокувалися на той час на Одещині, були заведені в район вогневих позицій. Посилили радіотехнічну, радіолокаційну розвідку як із залученням радіотехнічних постів, так і безпілотних комплексів "Байрактар", щоб виявляти десант противника. 

Тобто ми готувалися теж до таких дій противника. Так, десантування не відбулися, тому що не було на той час створено умов на суходолі, в першу чергу. По-друге, ви знаєте цю історію, коли ми перший раз ударили ракетами "Нептун" по фрегату "Адмірал Ессен". А потім був той же крейсер "Москва". І противник зрозумів, що просто так зайти до наших берегів, не втонувши, буде дуже важко. Тому, звісно, він відмовився від морської десантної операції.

Перший успіх "Нептунів" і острів Зміїний

– Ви згадали про "Нептуни". Пам'ятаєте перший пуск "Нептуна"?

– Звісно, пам'ятаю.

– Можна уже розказувати про це?

– Перше застосування "Нептуна" було, коли фрегат "Адмірал Ессен" підійшов дуже близько до нашого берега. І за ним ішли ще десантні кораблі вздовж Тендрівської коси. 

– А вони в який район ішли?

– В напрямку порту "Південний", між "Південним" і Очаковим, десь посередині, в район Рибаківки (курортне село в Миколаївській області – УП).

Вони здійснювали так звані демонстраційні дії. Для чого це було зроблено? Щоб підрозділи морської піхоти та інші, які на той момент стояли на березі, постійно готувалися до десанту, щоб не дати можливості ці бригади перекинути на Миколаївський напрямок або на бік Вознесенська на допомогу. Ворог хотів тримати нас у постійній напрузі, що от-от готується висадка десанту. 

Тоді ж ходили їхні кораблі під Одесою, виконували просто по місту з палубних гармат постріли, обстрілювали цивільні об'єкти. Зрозуміло було, що прямо зараз не буде ніякої висадки десанту, тому що умови не створені. Але вони постійно це повторювали, десантні загони вишиковувалися у стрій, рухалися в сторону Одеси з кораблями вогневої підтримки – все по класиці, як книжка пише. Але ми розуміли, що це чисто демонстраційні дії. 

А коли "Ессен" підійшов, ми вирішили спробувати, що ж може наш "Нептун". Перші пуски не були настільки вдалі, як по крейсеру "Москва", але тоді вперше був пошкоджений цей фрегат "Ессен". Було там декілька "двохсотих" у них на борту, наскільки мені відомо. Корабель терміново повернувся в Севастополь на ремонт, ракета не попала прямо в борт, я так розумію. Був підрив безпосередньо біля корабля, пошкодило систему озброєння на цьому фрегаті. 

І саме цікаве, що вони навіть збили свій власний літак прямо біля берега, який здійснював прикриття кораблів з повітря. 

Отаке було перше застосування.

– А ті десантні кораблі, які йшли з "Адміралом Ессеном", теж розвернулися?

– Так. Але, я так розумію, що вони не зрозуміли, що ми маємо потужну ракетну зброю, і продовжили далі займатися майже тим самим.

Були підходи до наших берегів. Було багато дивних епізодів. Наприклад, фрегат "Адмірал Макаров" ганявся за маленьким водолазним судном, яке йшло вздовж берега, наносив вогневий удар, поруч із цим судном відбувались такі великі сплески води, як у фільмах. 

Але екіпаж не розгубився, підійшов під захист берегової артилерії, яка нанесла ураження по "Макарову". Той зрозумів, що там йому робити більше немає чого, і швиденько-швиденько повернувся до Севастополя.

Таких прикладів було дуже багато. Тому така невеличка війна на морі в цей час продовжувалася.

– В перший день вторгнення був захоплений острів Зміїний. Чи були якісь хоч теоретичні можливості в гарнізону, що охороняв острів, протистояти тим силам противника, які на нього наступали?

– Як вам сказати… Гарнізон мав на озброєнні певну стрілкову зброю та протитанкові засоби, але не було повноцінного прикриття з повітря чи з моря – бо у нас немає кораблів-носіїв крилатих ракет. Цей гарнізон при повномасштабній агресії не міг протистояти такій армаді Російської Федерації. 

Він був виставлений для того, щоб у першу чергу запобігти так званим асиметричним діям, які могли бути у випадку розгортання якогось "кримського сценарію". Якби відбувалось захоплення силами спеціальних операцій РФ, то для відбиття таких дій був розміщений наш гарнізон на острові. 

Повномасштабній агресії він на той момент не міг протистояти. У нас іще не були побудовані берегові ракетні війська, які могли би, як зараз, здійснити ураження кораблів противника, не було засобів ППО середньої дальності, щоб знищити літаки противника на підході. 

Гарнізон опинився в дуже складній ситуації. Я запросив дозволу головнокомандувача ЗСУ Залужного щодо евакуації цього гарнізону. Отримав дозвіл. Але у зв'язку з погодними умовами ми не встигли це зробити, на жаль.

Читайте також: Битва за Зміїний. Героїчна історія: як Україна втратила і повернула надважливий острів. Реконструкція

– Як змінилася розстановка сил на морі після захоплення Зміїного?

– Зміїний став плацдармом Російської Федерації для контролю судноплавства по Дунаю і на підходах до портів так званої Великої Одеси: Чорноморськ, Південний і Одеса безпосередньо. З цього острова здійснювалися рейдові дії катерами противника до Дунаю. Вони намагалися мінувати підходи до гирла. Були навіть вогневі зіткнення між цими катерами і катерами ВМС України безпосередньо в самому Дунаї. 

І з цього острова забезпечувалась також ізоляція району. Ви знаєте, що противник з початком повномасштабної агресії створив угруповання у складі десантних кораблів, кораблів вогневої підтримки, протимінних кораблів, кораблів, які застосовували "Калібри" по всій території України, і загону кораблів ізоляції району. 

Останніми керував крейсер "Москва". На цьому крейсері зробили командний пункт ізоляції району і контролю повітряного простору в зоні бойових дій. Ці кораблі здійснили повну ізоляцію від Криму до Дунаю, щоб не допустити, як вони вважали, кораблі партнерів або цивільні судна в район ведення бойових дій.

Перший потоплений флагман "Москва"

– До речі, про крейсер "Москва". Як нам вдалося його вистежити? Тому що і в нас, і в західних колег є абсолютно різні версії цієї історії.

– Це чудово, що у всіх різні історії. Знаєте, я б так сказав: у кожного правда своя, а істина одна. Тому я не буду розповідати, як це відбувалося.

Я тільки можу підтвердити, що крейсер "Москва" був знищений за допомогою сил і засобів Військово-морських сил України від початку і до самого кінця: від виявлення і до його знищення.

– Гаразд. А можете принаймні для людей, які не присвятили своє життя морю і бойовим кораблям, пояснити, що означав крейсер "Москва" для росіян і в плані військовому, і в плані пропагандистському? Щоб люди могли відчути, що таке "Москва" для ЧФ.

– Щоб ви розуміли, це гвардійський крейсер, з гвардійською стрічкою. От ця така стрічка жовто-чорна як символ перемоги, як вони кажуть, у Великій вітчизняній війні. Всі матроси на безкозирках носили цю стрічку штатно ще з радянських часів. 

Крейсер "Москва" був побудований в Україні, в Миколаєві. Перший крейсер цієї серії. Всього було чотири. Четвертий стоїть досі в Миколаєві недобудований. Він побудований на основі проєкту великого протичовнового корабля, але ще більшого розміру. Перша його назва була "Слава". 

Це корабель-флагман. Якщо немає крейсера, за великим рахунком флот не може називатися флотом. Без крейсера, корабля першого рангу, це називається флотилія. Таке розуміння градації прийняте ще з часів Радянського Союзу як обов'язкове.

Зараз у них флагман – фрегат "Адмірал Макаров", не крейсер. За старими радянськими мірками, це був корабель другого рангу. Зараз, напевно, його ранг підвищили, бо це все-таки носій "Калібрів". Так крейсер "Москва" – це саме флагманський корабель флоту.

Його, до речі, назвали "Москвою" після того, як було клопотання мера Москви назвати один із кораблів у Чорноморському флоті ім'ям столиці Росії. До того часу "Москвою" називався великий протичовновий авіаносний крейсер. Я ще його застав, будучи курсантом нашого інституту Військово-морських сил України. Тобто він ще був у складі ЧФ після оголошення незалежності України.

А потім його списали і, звісно, цю назву "Москва" росіянам треба було комусь передати. На цей час крейсер "Слава" стояв на заводі в Миколаєві на довготривалому ремонті. І тут, як кажуть, все збіглось: вирішили саме йому дати назву столиці Росії. 

І з того часу до нього була прикута увага і особисто Путлера, який неодноразово був на цьому крейсері, і тодішнього мера Москви Лужкова, і його наступника Собяніна. 

Це була гордість Чорноморського флоту. Крейсер брав участь у всіх конфліктах пострадянського періоду: у війні з Грузією, з нього управляли всі сили флоту біля її узбережжя, він знаходився в Сирії і в районі інших конфліктів. 

Крейсер пройшов перед повномасштабною агресією повний ремонт, було вкладено дуже багато грошей на його модернізацію. Але я так розумію, вона не допомогла, ця модернізація. 

З політичної й іміджевої точок зору – це велика втрата Росії. Особливо з іміджевої. З військової точки зору, крейсер цей призначений для океану, він не призначений для Чорного моря, воно для нього занадто мале. Тому що ті сили і засоби, які на ньому були встановлені, це в першу чергу крилаті ракети з дальністю 500 кілометрів. 

В часи Холодної війни він був закладений для того, щоб знищувати авіаносці Сполучених Штатів. Їх так і називали – "вбивця авіаносців". Звісно, що ніяких авіаносців у Чорному морі немає. По конвенції Монтре заборонений їм сюди прохід. Та і під мостами важко пройти таким великим кораблям в протоці Босфор. Тому цей крейсер тут був, з військової точки зору, не дуже потрібен. 

Єдине що – на "Москві" можна було гарно розмістити командний пункт. Там великі флагманські каюти. Щоб ви розуміли, по-моєму, 7 поверхів. Ліфт для підйому від головного командного пункту, який нижче головної палуби, до ходового мостика. 7 палуб, які проходить ліфт! Ну, щоб командир чи старший на мостику командувача не ходив пішки. Там був басейн. Тобто корабель забезпечував дуже комфортні умови проживання особового складу для довготривалих походів.

Ну і, звісно, "Москва" закривала основні питання протиповітряної оборони: там були на озброєнні системи виявлення, радіоелектронної боротьби, ну і морський варіант зенітно-ракетного комплексу С-300, який називався "Форт". Це була парасолька ППО над кораблями ордера (порядок розташування кораблів під час походу чи бою – УП). 

Тобто "Москва" виконувала декілька функцій: командний пункт, корабель протиповітряної оборони і символ, що от – "Москва прийшла з війною". З Москви все починається, і нею все, я так розумію, закінчиться.

Читайте також: Потопити "Москву": невідомі деталі. Як український "Нептун" знищив флагман російського флоту

– Що відчуваєш, коли топиш такий корабель?

– Звісно, що емоції переповнювали. Знаєте, за добу, а він майже добу тонув, мені зателефонували просто всі. "Потонув чи не потонув? Потонув чи не потонув?". Я кажу: "Я не можу відслідковувати, я не знаходжуся поруч із ним". 

Ми знали, що він іще на плаву. Ми намагалися відслідкувати, але не мали повної інформації. Дещо було в пресі, у відкритих джерелах самої Росії, деяку інформацію ми отримали з радіоперехоплень.

Але в першу чергу ми зрозуміли, що все ж таки є враження, коли мені доповіли, що всі кораблі, які були поряд з крейсером, дуже швиденько почали рухатися до нього. А він сам, скажемо так, став в дрифт, тобто перестав рухатися. Тоді ми зрозуміли, що влучили. 

Потім розвідка, радіоперехоплення, доповіді. Майже через добу він затонув. Звісно, емоції були. Але ми тоді ще не осягнули взагалі вагу моменту. Тому що війна-то іде, завтра може знову хтось підійти, знову треба працювати крилатими ракетами чи що там у нас є. Не було часу особливо сидіти і відчувати якусь велику перемогу, обстановка на той час була дуже напруженою. 

Так, була радість, звісно, що українська зброя має такий успіх. Звісно, це така історична мить. Але вона особисто для мене якось дуже швидко минула.

– Але, по суті ж, потоплення "Москви" переграло весь баланс сил у морі.

– Звісно, після затоплення крейсера "Москва" противник зрозумів, що просто так до нашого берега він підійти уже не має змоги. Він повинен був приймати якесь інше тактичне рішення. І кораблі Російської Федерації, особливо великі, трималися вже набагато далі від наших берегів, ніж це було з початку повномасштабної агресії. Вони не підходили ближче десь 100 морських миль (трохи більше як 180 кілометрів – УП). 

Це була певна перемога. Ми перетворили уже в квітні 2022 року північно-західну частину Чорного моря, а це майже 25 тисяч квадратних кілометрів, у сіру зону. Коли, за великим рахунком, туди не можуть зайти кораблі РФ, тому що є ризик їх затоплення нашими береговими ракетними військами. 

Але, звісно, ми самі теж не можемо спокійно в цій зоні почуватися, бо перевага в повітрі все-таки у противника, і в них теж є берегові ракетні сили. Як ми працюємо своїми ракетними комплексами по Автономній Республіці Крим, те саме Російська Федерація робить по Одеській області.

Це така велика сіра зона, яку повністю ніхто не контролює. Але кораблів Чорноморського флоту там немає й не буде. І це такий перший серйозний етап по вивільненню моря від російських загарбників.

Дрони і другий пошкоджений флагман ЧФ

– Цікаво, що ви увійдете в історію як командувач ВМС, при якому вразили не один, а два флагмани російського Чорноморського флоту. "Москву" потопили, а "Адмірал Макаров" був пошкоджений. Тільки вже не ракетами, а морськими дронами.

– Знаєте, це така історія! Я думаю, ми потім зі своїми побратимами зі Служби безпеки напишемо історичний опис, як це відбувалося.

Багато комічних випадків під час цих атак було. А їх було кілька, не один раз ми намагалися підбити саме цей фрегат "Адмірал Макаров". Інший фрегат "Ессен" теж був уражений нами уже безпосередньо в бухті Севастополя. Тобто він двічі мав пошкодження: перший раз – крилата ракета "Нептун", другий раз – від одного з дронів, який поруч розірвався прямо в Севастопольській бухті. 

– УП написала про ці атаки текст, і там генерал Хантер дуже живописно описував історію, як ви керували дронами в цій Севастопольській бухті, як вели їх по пам'яті…

– …Не те що по пам'яті – я ж бачу все, камера працює. А я ж там орієнтуюся повністю, де що знаходиться. І безпосередньо давав команди: стояв за оператором, грубо кажучи, щоб він правильно зробив свою роботу.

– До речі, глава СБУ Малюк в тому ж тексті каже, що з початком використання нами цих дронів почалася нова епоха у веденні морських операцій. Ви з цим погоджуєтеся? І, якщо так, то в чому оця епохальна зміна?

– Знаєте, будь-яка війна – це розвиток військових технологій. Ми застосовуємо технології, противник розробляє протидію. Тільки так можна зрозуміти, це працює чи не працює. 

Деякі наші хитрощі, тактика застосування, яка була відпрацьована в 2022-му і 2023-му, уже не пройде в 2024 році. Тому треба змінювати тактику, змінювати технічні характеристики всього, що ви робите. 

В цілому, якщо казати, з початку повномасштабної агресії ракетні війська і морські дрони відіграли дуже суттєву роль у вивільненні українського моря. Тому я згоден з тим, що саме безпілотні технології – це технології майбутнього для військових конфліктів. Ми дійдемо до того, я не вперше про це кажу, що війна майбутнього – це війна дронів проти дронів. Це так і буде. 

Але море має певну нелінійність. Тому казати, що тільки ці ліки до цієї хвороби підходять, а решту вже можна викидати – я так ніколи не скажу. Так, дрони – це ще один спосіб, як можна мочити русню. Я з цим згоден, воно працює. Але є певне обмеження в застосуванні цих засобів. В першу чергу це і розмір, і озброєння, і можливість протистояти погодним умовам – багато всього, що відрізняє їх від корабля. 

Звісно, є дуже велика різниця: сісти в бункері навпроти екрану і побачити ворога через телевізор, ворога, який на кораблі дивиться на цей дрон. Це як на полі бою, коли солдат бачить зверху, що на нього летить дрон, але він нічого не може зробити. 

Але противник теж це розуміє, і буде застосовувати дрони на морі так, як він їх застосовує і на суходолі. Противник теж вчиться, він теж має дуже потужний промисловий комплекс, і грошей у росіян завжди на зброю ніхто ніколи не шкодував. Тому попереду нас чекають дуже важкі дронові війни. 

Ми повинні рухатися в тому напрямку, ми повинні розвиватися. Я дуже підтримую Василя Васильовича (Малюка – УП), що дрони – це та зброя, яка може наблизити нам перемогу на морі.

Але це не єдине рішення. Просто пересісти флоту на дрони і перемогти – так не вийде. Це все одно, що Сухопутним військам відмовитись від танків, БМП, гармат і всього решти. 

– Десант на дрони не посадиш…

– Так. Ви можете вважати територію своєю тільки тоді, коли на ній стоїть чобіт вашого солдата або морського піхотинця. Тоді це ваша територія. Те ж саме і на морі. Коли у вас корабель буде стояти в цих територіальних водах, і ніхто з ним не може нічого зробити, тільки тоді це ваше море. 

Як остаточно знищити Чорноморський флот

– У своїх останніх інтерв'ю президент Зеленський відверто натякає, що цього року Україна концентрується на вибиванні Чорноморського флоту з Криму. Після успішних операцій літа–осені 2023-го наскільки Крим ще є комфортною базою для Чорноморського флоту?

– Що таке база? Це центр логістичного забезпечення флоту. Севастополь – це база, яка будувалась сторіччями. Там розосереджені боєприпаси, запаси пального, які заховані в горах, їх не так легко вразити. Там же знаходяться ракети "Калібр", бо є закриті системи їх зберігання. 

По-друге, у Севастополі – центр медичного забезпечення, великий шпиталь і таке інше. Там же побудовані всі освітні заклади. Тобто Севастополь – це такий стратегічний хаб. 

У Новоросійську знаходитися флоту, особливо в такій кількості, чисто фізично небезпечно. Той військовий порт, який Росія будувала уже під час незалежності України, він був збільшений, але він недостатньо розвинутий, щоб забезпечити базування Чорноморського флоту.

Тим паче, що зразу після окупації Криму майже весь ресурс, який був виділений на розвиток всього флоту Росії, йшов на Чорноморський флот. Росія готувалася до цієї війни, вона посилила ЧФ максимально: новітні фрегати, підводні човни, ракетні катери з "Калібрами".

А Севастополь – це головна база, яка повністю задовольняє утримання флоту, ремонтну базу, це декілька ремонтних заводів, а ще ж аеродроми, і той же "Бельбек", і "Кача". У тому ж Новоросійську немає ні аеродромів, ні великих ремонтних заводів, ні таких місць зберігання озброєння тощо. 

Це за великим рахунком одна з причин, чому вони в Криму опинилися в 2014 році. Тому що без Севастополя тримати Чорноморський флот в Чорному морі вони б не змогли.

Читайте також: Пірати ХХІ століття. Що собою являє Чорноморський флот Росії та що від нього чекати

– Наскільки зараз росіяни можуть безпечно використовувати цей кримський хаб? Після українських атак, включно з ударами дронів.

– Знову ж. Треба розуміти, що у нас є не тільки дрони. Дуже велику роль грають Повітряні сили ЗСУ зі своїми славетними Storm Shadow. Саме вони забезпечили дуже точні удари по штабу Чорноморського флоту. Або перший раз в історії був знищений підводний човен.

Це історична, до речі, подія, десь на рівні крейсера "Москва". Носій "Калібрів" був знищений прямо в доці. Потужний новий підводний човен з гарною назвою "Ростов-на-Дону". Або новітній ракетний катер "Аскольд", який так і не встигли ввести до складу флоту. 

Це успіхи всіх Сил оборони: і дрони СБУ, звісно, і Повітряні сили, і наші берегові ракетні війська, і ті засоби Головного управління розвідки, які в них є. І цей наш комплекс заходів змусив Російську Федерацію зменшити використання Севастополя як головної бази. І Феодосії останнім часом теж.

– Наскільки реально зробити так, щоб Росія, навіть контролюючи півострів, не могла використовувати його морські бази?

– Це робота, яку треба зробити. Є задача президента, головнокомандувача Збройних сил, і ми будемо працювати.

– Росія зараз в Абхазії будує нову морську базу. Для чого вона?

– Є така інформація. Це не зовсім база, а пункт базування, скоріше всього, для розосередження корабельного складу. Тому що не можна тримати весь флот на одній базі. Тим більше Новоросійськ не дуже приємний порт для базування через погодні умови, особливо взимку. Севастополь – дуже закрита бухта. Вона дуже географічно вдала для стоянки кораблів. Вона захищена від усіх вітрів, крім західного. Дуже символічно, до речі. 

А в Новоросійську є дуже неприємні вітри, називаються бора. Це сильний вітер, який сходить з кавказьких гір, і через це в порту небезпечні стоянки. Крім того в Новоросійську самі по собі небезпечні заходи в порт, і тому за певної погоди командиру корабля треба мати неабиякі здібності, просто щоб забезпечити навігаційну безпеку. Я не кажу про плавання чи там бойове застосування, у цьому порту незручно просто стояти кораблям. Тому, звісно, це проблема для Росії, яку вони зараз хочуть якось вирішити.

– А якщо Росія побудує цю базу в Абхазії, чи зможе вона бути для України законною ціллю чи ні?

– Для нас законна ціль – будь-який корабель, який несе Андріївський прапор Військово-морського флоту Росії. Де би він не був у будь-якому місці світового океану.

Зерновий коридор, конвої НАТО і розмінування моря

– Після вдалих дій Сил оборони в морі Україна змогла запустити власний морський коридор. Нещодавно Зеленський заявив, що партнери нададуть кораблі для супроводу суден у цьому коридорі. Чи йшлося про кораблі від Британії, які зараз Туреччина відмовилась пропустити в Чорне море, чи про інші судна?

– Це трошки різні речі. Туреччина сказала, що вони не пропустять протимінні кораблі "Черкаси" і "Чернігів". Це два кораблі, які були передані нам на початку 2023 року. Вони уже є в складі ВМС, хоча зараз знаходяться у Великобританії. Там наші екіпажі проходять підготовку за стандартами НАТО, і я думаю, що по її завершенні ці наші кораблі будуть повністю сумісні з країнами НАТО щодо протимінних дій. 

Але ми не подавали замовлення на прохід турецьких проток цими кораблями, тому що ми розуміємо, що за конвенцією Монтре це заборонено. Інакше, те ж саме може зробити Російська Федерація і збільшити кількість, наприклад, носіїв ракет чи десантних кораблів. Ми розуміємо це, і тому не намагалися це робити. 

Я думаю, що, мабуть, якесь непорозуміння сталося в інформаційному полі. Я можу тільки припускати, але там з Британії пливуть протимінні кораблі для Румунії. Вони точно такі ж абсолютно, того ж класу, як і наші. Можливо, через них виникла ця тема в пресі. Але це кораблі, куплені румунською стороною для себе у Великобританії. 

Що стосується супроводження, про яке сказав президент, то йдуть такі перемовини в тому числі щодо залучення кораблів НАТО для забезпечення безпеки цивільного судноплавства до портів України. І коли вони будуть реалізовані або ні, зараз немає інформації. Я сам особисто просив про це у партнерів.

– Це мають бути якісь румунські чи турецькі кораблі, які вже в Чорному морі?

– Ми зараз не будемо казати, які це будуть кораблі, але я звертався до декількох командувачів з проханнями. Це питання політичного характеру. Тому мені всі мої друзі-командувачі флотами підтвердили, що якщо буде політичне рішення керівництва, то вони його будуть виконувати. Зараз це питання піднімається саме на рівні президента. Якщо він так казав, значить, він і Офіс працюють над цим.

– Зараз турки, болгари і румуни запустили спільну місію з розмінування Чорного моря. Чи можна її розширити й на наші води? Чи це теж політичне рішення?

– Я був у Румунії на початку вересня. Там була якраз зустріч із залученням всіх командувачів флотів Чорного моря, крім Росії, звісно, плюс залучені фахівці і командувачі 6 флоту США, командувач ВМС НАТО теж був присутній. 

Обговорювали питання щодо подальших дій із забезпечення мінної безпеки в Чорному морі. Україна, звісно, в першу чергу зацікавлена в цьому, тож ми виступили з пропозицією розділити цю роботу на кілька етапів. 

Перше – це безпосередня боротьба з мінами, яка здійснюється прямо зараз, поки йде повномасштабна війна і є певні обмеження по тій же конвенції Монтре. 

Другий етап – зараз от Румунія, Болгарія, Туреччина об'єднуються в таку тактичну групу для боротьби з дрейфуючими мінами. Поки що вони будуть боротися з тими мінами, які знаходяться в їхній зоні відповідальності, не біля берегів України чи в нашій виключній економічній зоні. 

Наше бачення, що ми так само повинні бути в цій групі, щоб мати своїх представників для координації. І так воно і буде.

І третій етап – одразу ж після нашої перемоги розпочнеться повномасштабна протимінна операція. Для цього ВМС створили відповідний штаб, люди проходять підготовку, в нас уже є протимінні кораблі, які зразу ж після перемоги прибудуть до Чорного моря. Ми готуємо наших спеціалістів і водолазів у тому числі. 

– А скільки часу треба буде на цю велику операцію з розмінування всього нашого моря?

– Це залежить від наявних сил, які ми будемо залучати. В першу чергу треба буде розмінувати рекомендовані шляхи, місця якірних стоянок – те, що використовується в цивільному судноплавстві. Всі судна ж ходять по рекомендованих шляхах. На морі теж є дороги, просто їх ніхто бордюрами не позначає. 

Щоб забезпечити ці шляхи, місця якірних стоянок тощо – це буде 5-7 місяців. Але це залежить, знову ж, від кількості кораблів і засобів, які будуть залучені до цієї операції. 

У нас буде два протимінні кораблі, про які я казав. В цьому році ще один протимінний корабель отримаємо від Нідерландів. Потім у 2025 році – ще один. Тобто у нас буде повноцінний протимінний дивізіон. Але якщо до цього буде залучене в нашому районі відповідальності, наприклад, група НАТО, то це буде швидше. 

Але для розмінування всього району ведення бойових дій, тобто це і Чорне море, плюс ще й Азовське море, то це будуть роки. 

Роман Романюк, УП