Россияне уже месяц давят по флангам на Авдеевку. Почему ситуация сложная и менее очевидная, чем кажется – объясняет УП

Уже місяць російська армія посилено намагається захопити Авдіївку – колись 30-тисячне прифронтове місто, що розташоване за десять кілометрів від окупованого Донецька. 

Масштабний наступ, який розпочався 8–10 жовтня, дав окупантам відносно несуттєве – на пару кілометрів, просування на флангах. Станом на середину листопада вся територія міста, включно з Авдіївським коксохімічним заводом, перебувають під контролем Сил оборони.

Водночас цей наступ змусив Сили оборони перекидати до Авдіївки свої резерви. 

Росія втрачає під Авдіївкою і солдатів, і техніку швидше та масштабніше, ніж на Бахмуті, заявляє президент. Водночас Силам оборони стримувати цей натиск надзвичайно складно. Деякі співрозмовники УП називають обстановку критичною для оборонців міста. 

"Українська правда", поговоривши з військовослужбовцями чотирьох підрозділів, які обороняють місто, розповідає, що дозволяє росіянам рухатися по флангах, у чому стратегічна важливість Авдіївки для ворога та що є вирішальним у битві за місто.

Продовження наступу: фланги, терикон, коксохім, Степове

З початку повномасштабного вторгнення, попри переважно позиційні бої, Авдіївський напрямок кілька разів ставав одним із найгарячіших на фронті. 

Особливо це загострення було помітним наприкінці зими – на початку весни 2023-го. Вже тоді росіяни почали формувати "клішні" (обхід міста з трьох сторін) для оточення Авдіївки. В лютому вони захопили Водяне й Опитне на південному фланзі, а в березні – Веселку та Красногорівку на північному. Деякі позиції з часом були відбиті. 

Боєць спецпідрозділу "Омега" на позивний "Майкл" на початку квітня констатував в інтерв'ю УП, що росіяни прагнуть обійти місто по флангах і перерізати основну дорогу постачання, яка йде через Орлівку й повз Ласточкине.

Тобто нинішній наступ не є чимось раптовим – це продовження просування по флангах для захоплення міста.

30 вересня російська армія почала промацувати українську лінію оборони. На техніці вона спробувала прорвати північний фланг Авдіївки, але, на щастя, не змогла цього зробити. Окрема перша президентська бригада ім. Богдана Хмельницького ЗСУ, зустрічаючи росіян, спалила танк і 10 їхніх БМП.

За кілька днів, зранку 10 жовтня, росіяни масово пішли в наступ на техніці – танки, БМП, МТЛБ, які оперативно палила артилерія 53-ої бригади. Інформація про складну ситуацію розповсюдилася в медіа, Сили оборони почали перекидати на Авдіївку підкріплення. Зокрема, виснажену 47-у бригаду, яку тільки-но вивели з-під Роботиного на Запоріжжі.

"Росіяни пішли по всій лінії – і на лівому фланзі, і на правому, і в лоб. Техніка, люди. Їм здалося, що вони схопили удачу за хвіст, але їх вистачило на два дні. Ми їх просто вибили і не давали підходити резервам. Вони бігли, як підлі боягузи", – пригадує ті дні комбат 110-ої бригади Олег Дем'яненко.

Хвилю російського наступу на броні приблизно за тиждень–два змінив наступ піхотою. Буквально щогодини невеликі групи росіян, від 2 до 8 солдатів, і по сьогодні намагаються просуватися вперед.

"Ми поки що не бачимо, щоб їхній наступ зупинився. Ворог готується, проводить розвідку наших позицій, намагається прорватися малими групами. Іде по флангах, а в лоб – ще готується", – додає Дем'яненко. 

"Думаю, що зараз вони створюють плацдарм для розмінування мінних полів і можливості проходу техніки, щоб створити охоплення Авдіївки й уникнути тих втрат, яких вони зазнали в Бахмуті", – ділиться з УП командир одного з батальйонів, що працює на напрямку.

За місяць наступу на Авдіївку російська армія втратила близько 10 тисяч особового складу (загальне число загиблих, поранених і взятих у полон), понад 400 одиниць військової техніки і 8 літаків Су-25, зазначає в коментарі УП речник об'єднаного пресцентру Сил оборони Таврійського напрямку Олександр Штупун.

За мірками української армії, це величезні втрати, за мірками російської – приблизно чверть угруповання, яке росіяни тримають на Авдіївському напрямку.

Попри втрати чи радше завдяки їм росіянам вдається несуттєво просуватися по авдіївських флангах – від 2 до 5 кілометрів.

Наприкінці жовтня окупанти захопили терикон на півночі міста й підняли на ньому прапори Росії та Радянського Cоюзу. Втім, як переконують українські військові, це не надає росіянам суттєвої переваги. По-перше, на териконі через високий рівень оглядовості практично неможливо тримати позиції. По-друге, основний заїзд на нього розташований із заходу – тобто з боку Сил оборони.

"На териконі все спокійно, ми не фіксуємо там переміщення", – каже УП один із аеророзвідників з Авдіївського напрямку, що літає безпосередньо над териконом.

Втім, захоплення цієї позиції дало росіянам можливість підійти до залізниці, яка виконувала роль лінії розмежування, і майже впритул наблизитися до Авдіївського коксохімічного заводу, який, на відміну від терикону, має стратегічне значення.

Це величезний комплекс укріплених споруд, який до того ж стоїть безпосередньо біля основної дороги забезпечення. Якщо на коксохім зайдуть росіяни, вибити їх звідти буде вкрай тяжко. 

Зараз завод повністю перебуває під контролем Сил оборони. 

Через складність штурму коксохіму та потребу в спецпідрозділах для такої роботи, окупанти вирішили піти легшим шляхом – через села і поля на півночі. І, на жаль, мали в цьому успіх. 

За останні кілька днів, за даними УП, росіянам вдалося дійти до окраїн Степового і розвинути свій наступ північніше, у бік дач перед Очеретиним. Таким чином вони розширили північну "клешню" для охоплення міста вздовж залізниці до 5–6 кілометрів. 

"Бригада N втратила свої позиції, росіяни вже забігають у перші хати Степового", – описав обстановку в листуванні з УП згаданий вище командир.

Росіяни прагнуть відкинути Сили оборони від Донецька 

Окрім символічного значення – "нова перемога", наближення до захоплення всієї Донеччини, Авдіївка має для росіян ще й стратегічну цінність.

Ключове – це її розташування, Авдіївка розташована за 10 кілометрів від окупованого Донецька. За військовими мірками, це дуже близько, це зона ураження артилерією. Росіяни прагнуть відкинути Сили оборони від Донецька, щоб у майбутньому унеможливити український наступ на саме місто.

"Ми прокидаємося – бачимо Донецьк, лягаємо спати – він світиться. Розумієте, наскільки ми близько? Їх це не влаштовує. Якби росіяни на нас не зважали, вони б собі дві лінії оборони не рили й не ставили "зуби дракона" навколо Донецька. Вони теж бояться, що ми будемо наступати", – пояснює Олег Дем'яненко зі 110-ої бригади.

Подальше просування за Авдіївку дозволить росіянам отримати доступ до залізниці, розповідають військові. А також розвивати наступ у бік траси Покровськ – Костянтинівка, аби її перерізати, і на саму Костянтинівку в обхід Нью-Йорка.

Невивчений урок Сєвєродонецька, Лисичанська та Бахмута

Перевага в піхоті й техніці – не єдині причини того, що росіянам вдається просуватися по авдіївських флангах. Серед ключових причин, про які УП розповідали військові, – відступи деяких підрозділів, що прийшли на підкріплення, та відсутність підготовленої другої лінії оборони. Тобто якісно підготовлених траншей, бліндажів тощо.

Військовослужбовець 47-ої бригади, якого з середини жовтня перекинули на Авдіївку і який просить УП не вказувати його імені, особисто зіткнувся з відсутністю належних укріплень на північному фланзі – за залізною дорогою.

"Доводиться виходити в голу посадку і саперною лопатою викопувати собі лежанку, щоб сховатися від артилерії. На весь цей периметр є один або два зруйнованих бліндажі. 

У той же час ми бачимо: як тільки к*цапи просунулися вперед, вони вже будують собі лінію оборони. Вони розуміють, що за якийсь час ми будемо пробувати "зрізати північний кут", щоб уникнути оточення, і вкопуються", – розповідає військовий. 

У процесі підготовки цього тексту представники двох підрозділів, які тривалий час обороняли місто, запевняли УП у зворотному – що на Авдіївському напрямку були завчасно підготовлені позиції. Мовляв, якщо їх не було, то чому ж Сили оборони не можуть вибити з них росіян? 

Втім, як пояснює в розмові з УП головред "Цензор.нет" Юрій Бутусов, який публічно описував ситуацію з браком укріплень, перша лінія оборони справді була добре підготовлена. Але після того, як її протиснув ворог, і Силам оборони довелося відійти назад – у поля і села на захід від залізниці (район Степового), з'ясувалося, що обладнаної другої лінії там немає. 

"Уздовж залізної дороги нічого не було зроблено для прикриття від наступу противника. Там непідготовлені тилові рубежі, хоча місцевість цьому повністю сприяє, навіть сам залізничний насип – це чудова лінія оборони. 

Для створення цих позицій було більш ніж достатньо часу. Лінія там тримається ледь не з початку війни і за цей час ніхто, жоден військовий керівник не передбачив, що ворог захоче оточити Авдіївку. 

Очевидно, що треба було виділити техніку, будівельні матеріали і створити потужні рубежі. Хоча б один тиловий рубіж. Зробити бліндажі в три – чотири накати, глибокі траншеї у 2–2,5 метри, перекрити їх дерев'яним настилом від дронів – забезпечити сучасну оборонну позицію. Цього не було ні північніше Авдіївки, ні південніше", – пояснює Бутусов.

Відсутність належних укріплень – не нова історія цієї війни. Їх так само бракувало в Сєвєродонецьку, Лисичанську та особливо Бахмуті, за який ішла важка 10-місячна битва.

Авдіївка – другий Бахмут чи друга "Азовсталь"?

Військові переважно не беруться порівнювати битву за Авдіївку з двома попередніми виснажливими й об'єктивно найтяжчими операціями повномасштабного вторгнення – обороною Бахмута й Маріуполя.

Попри те, що початкова тактика й кінцева мета росіян в усіх операціях була і є однаковою – обійти місто, паралельно знищуючи його, і замкнути в ньому українське угруповання, – вихідні умови в Авдіївці дещо інші. 

По-перше, з 2014 року Авдіївка була прифронтовим містом і, навіть попри відсутність другої–третьої лінії оборони на флангах, саме місто, запевняють військові, достатньо укріплене. До того ж, 110-та бригада, яка півтора року обороняє населений пункт, добре знає цей напрямок.

По-друге, на відміну від Бахмута, на який наступала досвідчена ПВК "Вагнер", яка мала безліміт на застосування колишніх ув'язнених у "м'ясних штурмах", на Авдіївку йдуть регулярні війська й підрозділи самопроголошених республік з окупованих територій Донеччини та Луганщини. 

Нині немає впевненості, що вони зможуть дозволити собі аналогічні за масовістю штурми (хоча підрозділи "Шторм Z", сформовані Міноборони Росії з колишніх ув'язнених, тут теж воюють), а потенційно – затяжні міські бої. Кілька героїв цього тексту зазначили, що росіяни вивчили уроки Бахмута.

Втім, якщо цей варіант усе ж втілиться в життя, Авдіївка з часом стане ще одним стертим містом. 

По-третє, на відміну від Маріуполя, ні сама Авдіївка, ні Авдіївський коксохімічний завод, який дехто порівнює з "Азовсталлю", не перебувають у тилу ворога. Шляхи підвезення людей, БК, евакуації та відходу все ще є. "Горло" між флангами складає майже 7 кілометрів. Проте варто уточнити, що на ці 7 кілометрів є всього одна хороша асфальтована дорога і кілька польових.

Відповіддю на запитання про те, як довго Сили оборони зможуть тримати Авдіївку, є відповідь на інше запитання: як швидко росіяни дістануться до головної дороги? 

"Як тільки перерізається або навіть просто прострілюється дорога, не буде здійснюватися логістика, не буде підвозитися БК, вивозитися поранені – і все, на цьому тут війна закінчується", – зазначає згаданий вище боєць 47-ої бригади.

8 листопада, за даними УП, по основній дорозі вперше прилетів російський FPV-дрон. Тобто росіяни вже намагаються обрізати логістику Силам оборони.

"Я сподіваюся, що кожен докладе зусиль, аби Авдіївський гарнізон мав логістичні шляхи сполучення. Ми можемо не встигнути вийти. Але "червоним прапорцем" для виходу буде тільки наказ на вихід. Якщо його не буде, наш батальйон не відійде", – каже комбат, який просить не називати свого імені та підрозділу.

Ольга Кириленко, УП