Дана Яровая: Резников не смотрел внутрь министерства. И то же самое я сейчас наблюдаю за Умеровым
"У мене старшому сину зараз чотирнадцять. Через 4 роки він – призивного віку. У мене вибір невеликий: або я хапаю своїх дітей і виїжджаю в демократичну країну, або я роблю так, щоб моя дитина пішла в армію, а не на війну", – каже бізнесвумен та волонтерка Дана Ярова.
Від квітня 2023 року вона – член Громадської антикорупційної Ради при Міністерстві оборони, де займається питанням тилового забезпечення української армії.
Після зміни очільника цього оборонного відомства мережею почали ширитись чутки, що Ярова може стати однією із заступників нового міністра Рустема Умєрова, а саму її звинуватили в лобіюванні інтересів екснардепа Сергія Пашинського.
- Що саме пов'язує Ярову та Пашинського?
- Чи отримувала вона офіційні пропозиції стати заступницею Умєрова?
- Яку помилку свого попередника може повторити новий міністр оборони?
- Чому на 10 році війни у сфері оборонних держзакупівель досі можливі скандали з "яйцями по 17" і зимовими куртками?
Про це "Українська правда" поговорила з Даною Яровою. Нижче – скорочена версія розмови.
Повну версію дивіться на youtube-каналі УП.
"Я не хочу бігати у футболці "Я казала" по руїнах Міноборони чи моєї країни"
– Ви є авторкою "серіалу" "Особливості закупівель у Міноборони", за новими серіями якого можна спостерігати у вашому Фейсбуці. Як зміна головного героя – міністра оборони – вплинула на сюжет та динаміку?
– У мене було дуже велике сподівання, що зі зміною керівництва я нарешті припиню писати свій серіал. Бо були вже думки продати Netflix авторські права на нього і у порівнянні з ним "Картковий будинок" був би просто ніщо (усміхається – УП).
Я чекала два тижні, але нічого не відбувалося. Як людина, яка бачить кухню зсередини, я вимушена була написати допис, що, вибачте, у нас стоять платіжки, у нас стоять поточні договори. Довіреності на начальників департаментів закінчилися 30 вересня. А до функціоналу держсекретаря не входить підписання платіжок. Чи не виникне потім відповідальність?
Що би я робила як кризовий менеджер, як людина, яка 27 років у бізнесі?
У нас відбулася абсолютно протилежна річ. У нас відбулося звільнення (попередніх заступників – УП) 18 вересня, після цього міністр поїхав у відрядження, а після того, як він повернувся, вже тиждень йдуть консультації щодо призначення заступників на три ключові напрямки Міноборони.
– Один із яких стосується тилового забезпечення.
– Так. Це три ключові напрямки: зброя, тилове забезпечення, міжнародна допомога.
– Але навіть якби в Рустема Умєрова була одразу сформована нова команда його заступників, якби він одразу після свого призначення їх призначив, їм би все одно так чи інакше так само довелося б вникати у суть роботи.
– Абсолютно. Але бодай би трохи змістилося (у часі – УП) вникання в цю проблематику.
Навіть якщо сьогодні–завтра затвердять заступників по вищезгаданих напрямках і вони прийдуть, питання: чи будуть вони довіряти людям, які сидять у департаментах? Тому що я чула, що є команда змінювати і всіх начальників департаментів. Знову ж таки: прийдуть начальники департаментів, але чи зможуть вони одразу вникнути і почати підписувати (документи – УП)? Це ж відповідальність.
Міністерство оборони дуже специфічне міністерство (ще й під час війни). Це та структура, яка не займається війною, вона займається забезпеченням Збройних сил. Генштаб формує потребу, каже, що треба. І люди, які прийдуть, вони також мають розуміти, як працювати з Генеральним штабом. Треба зрозуміти, де, з якої сторони тебе намагаються якось ввести в оману.
Ті торги, які ми зараз запускаємо на Prozorro, вони ж не мають жодного сенсу. Це не кінець процедури. Кінець процедури – це підписання договорів і взяття їх на зобов'язання в держказначействі. Оце закінчення процедури.
На сьогоднішній день ми входимо в якусь історію колапсу. І, знаєте, я дуже не хочу потім бігати у футболці "Я казала" по руїнах Міністерства оборони або по руїнах моєї країни.
Мені дуже болить, що під час війни в ключовому міністерстві роблять такі кардинальні зміни, не маючи людей, які підхоплять їх дуже швидко. Чесно кажучи, я думала, що так не відбудеться. І я трохи розчарована тим, що так відбувається.
Мені закидають: "Ось вас не призначили…" До речі, якщо ви не помітили, я про своє призначення ніде не писала. Почали писати телеграм-канали якісь, включаючи рупора російської пропаганди Соловйова.
– Тобто особисто вам посаду заступниці станом на зараз, коли ми записуємо це інтерв'ю (2 жовтня – УП), ніхто не пропонував?
– Давайте так: я скажу, що в паблік цю інформацію дала не я. Це вже почали роздмухувати інші люди. Навіщо? Не знаю. На випередження, на якусь дискредитацію. На що було розраховано, я не знаю.
– Наскільки я зрозуміла з ваших слів, до вас зверталися з пропозицією обійняти посаду заступниці Міноборони. Чи були якісь співбесіди у вас?
– Я хочу сказати так: взагалі це посада-камікадзе. Це посада людини, яка бере на себе відповідальність і розуміє, що може бути дуже багато цікавих історій. Але бере на себе відповідальність і розбирається в предметі.
– Чи готові ви були б взяти зараз цю відповідальність на себе?
– У 2017-му я втекла з Міністерства оборони, повернулася в бізнес, де мені все зрозуміло.
Але коли почалося повномасштабне вторгнення, я дуже часто ставила собі питання: а якби я у 2019 році зайшла з якоюсь політичною силою, чи змогла б я зупинити скорочення армії? Чи змогла би я вплинути на згортання програм по "Стугнам", "Корсарам", по "Нептунам"?
І, знаєте, питання того, чи піду я в політику, чи не піду… У мене старшому сину зараз чотирнадцять. Через 4 роки він – призивного віку. У мене вибір невеликий: або я хапаю своїх дітей (а в мене троє хлопців) і виїжджаю в демократичну країну, або я роблю так, щоб моя дитина пішла в армію, а не пішла на війну. Оце – ключове для мене як для мами – вберегти своїх дітей від того, що вже бачила я. Тому в мене виходу немає іншого. Я свій вибір зробила.
І коли мене питають: "Дано, вам не страшно про щось говорити непопулярне? Вам оці медійні атаки не страшні?"... Мені страшно ховати своїх дітей. Оце мені страшно. Все інше мені не страшно.
– То все ж, повертаючись до того, були співбесіди чи ні. Чи комунікував хтось із вами?
– Ні, пан міністр зі мною досі не зустрівся. Хоча, чесно кажучи, з політичної точки зору, зустрітися з представником громадськості, зробити якесь протокольне фото і написати: "Спілкуємося з громадськістю. Все нормально", – мені здається, це не так складно.
– Із попереднім міністром оборони Олексієм Резніковим ви мали особливу комунікацію. Могли йому написати особисто. Чи писали ви зараз Рустему Умєрову?
– Ні, у мене немає його особистого телефону.
В Олексія Юрійовича була єдина проблема, яку я бачу. Єдина. Він прекрасно справлявся на міжнародній арені (я йому ще придумала дуже гарну посаду – міністр іноземних справ при Міністерстві оборони), але він ніколи не дивився всередину міністерства, на внутрянку, на те, на що має дивитися очільник міністерства.
І те ж саме я зараз спостерігаю за Рустемом.
– Але пан Умєров фактично ще й місяця не пробув на своїй посаді. Чи доречно завчасно робити такий висновок?
– Якби не було звільнень і були профільні заступники міністрів, я б нічого не казала. Якби робота йшла, поки підбиралися люди, формувалася команда, передавалися справи – недоречно було б критикувати.
Але відбулося те, що відбулося: по суті, вже третій тиждень пішов якогось вакууму. А там, де вакуум по трьох основних напрямках у країні, яка воює, це дуже небезпечно.
"Комунікація Резнікова з суспільством була неадекватна, але й комунікація Умєрова з громадськістю мене лякає"
– У Міністерство оборони ви вперше зайшли ще у 2015 році у складі "волонтерського десанту". Ви мали змогу бачити те, як працювало це відомство тоді, і маєте змогу спостерігати, як воно працює зараз. Чи помітили ви якусь різницю?
– На тому, що ми прореформували в 2015-2017 роках, ми увійшли в повномасштабне вторгнення. Єдине, що зараз я вже бачу якісь помилки, які були тоді допущені. Щодо харчування, наприклад. Чому вийшли на торги ті самі компанії, які харчують Міністерство оборони вже 10 років? Тому що є каталог, який треба переглядати.
Коли ми вивели воду окремо з каталогу і проторгували її окремо, то побачили просто феноменальні результати: з ціни по 9 гривень за літр, за яку Міністерство оборони купувало її у травні, ми спустилися до ціни у 3,60 гривень на Prozorro. Тобто можна вивести з цього каталогу крупи, консерви, те, що не потребує зберігання в якихось особливих умовах, і проторговувати окремо. Але треба змінити систему.
– "Яйця по 17" і зимові куртки – мабуть, два найбільш гучні скандали, які трапились за каденції міністра оборони Резнікова. Чому на 10-му році війни досі можливі такі випадки?
– Тому що договори були прямі всі. Прямий договір – це відсутність конкурентності. Прямий договір – це покликати закритий пул людей по інтересах, яких обдзвонили і сказали: "Завтра ми торгуємо ось цим". Вони приносять свої пропозиції в конвертах (а український бізнес дуже специфічний: вони один на одного можуть відкривати кримінальні справи, але коли їм треба вийти з однаковою ціною, вони принесуть ці однакові ціни), на них дивляться і кажуть: "Ну, ок".
І ми неодноразово у високих кабінетах із Олексієм Юрійовичем сварилися щодо цього. Він кричав: "Неможливо виводити на Prozorro! Неможливо! Бо всі дізнаються про все і всі помруть одразу в один момент! Розумієте!?"
Але ми вивели на Prozorro і нічого не відбулося. От взагалі нічого, окрім того, що заощадили кошти.
– Чи правильною була реакція Олексія Резнікова на обидва скандали, коли він то називав це "маніпуляціями", то пропонував журналістам парі?
– Я взагалі вважаю, що комунікація міністра оборони Олексія Резнікова з суспільством була не те, що неадекватна, вона взагалі тільки в мінус зіграла.
Але, ви знаєте, мене лякає комунікація з громадськістю і нового міністра оборони також.
– Окрім одягу та форми, були й інші скандали, які відбулися за каденції Олексія Резнікова на посаді міністра оборони.
– По зброї?
– Так, з приводу зброї.
– Це ще не всі скандали (сміється – УП).
– Так. Наведу два приклади, про які писав мій колега Роман Романюк. Перший – "Львівський арсенал".
– І Alfa?
– І Alfa. В чому проблема цих закупівель?
– Щодо "Львівського арсеналу". На момент повномасштабного вторгнення в нас було три спецекспортери, які в один момент стали спецімпортерами. Вони вивозили зброю і в один момент стали завозити. Їх підпорядкували з-під "Укроборонпрому" під Міністерство оборони. Правильно це було чи ні? Не знаю.
З'являється собі така приватна компанія – "Львівський арсенал", – взагалі невідома. Вона не займалася зброєю ніколи. Я бачила документи: буквально протягом 2-3 днів вона отримала ліцензію і буквально за 2-3 дні вона подала пропозицію, і її акцептували та зробили передоплату в розмірі 100% кудись (я не буду говорити, куди, ця інформація вся передана в правоохоронні органи. Скажімо так: кудись, звідки кошти неможливо вже забрати).
З "Alfa" історія також дуже нехороша. Це компанія, яка зареєстрована в Польщі, але вона має уже зараз дебіторську заборгованість дуже велику і там також були стовідсоткові передоплати.
Це – питання дебіторської заборгованості. І Олексій Юрійович на крайній нашій зустрічі кричав: "Не заважайте мені розбиратися з дебіторською заборгованістю! Я з нею розберуся сам!". Ну, ви знаєте, з частиною уже ніхто ні з чим не розбереться, тому що воно пішло в нікуди.
– Якщо повертатися до закупівель, які відбувалися на початку повномасштабного вторгнення. Дуже часто можна почути аргумент (наприклад, про це писав колишній заступник міністра оборони пан Шаповалов, який має запобіжний захід (його підозрюють у лобіюванні постачання продуктів для військових за завищеними цінами і закупівлі бронежилетів, касок, одягу та інших речей для потреб ЗСУ низької якості на загальну суму понад 1 млрд грн – УП), що в тих умовах робилось усе можливе, аби якомога швидше протистояти російській агресії.
– Коли я сіла сама дивитися документи, то перші 5 місяців (повномасштабного вторгнення – УП) взагалі не брала до уваги. Тому що тоді було: бери хоч щось, вези хоч щось і роби хоч щось.
Але ось ця дебіторська заборгованість зі "Львівським арсеналом", з Alfa вона була не в перші дні війни. І "яйця по 17" були не в перші дні війни. Це було вже літо 2022 року.
"Я особисто писала Валерію Федоровичу: "Help!"
– Після скандалу з яйцями в Міноборони з'явилася Громадська антикорупційна рада…
– Я вийшла в комунікацію з Олексієм Юрійовичем і сказала, що буду дотримуватися інформаційної тиші, але ми маємо змінити роботу. І далі почалися перемовини щодо цієї Антикорради. Але відбувалося це досить смішно: я бачила, як від наради до наради Олексій Юрійович відчував у собі якісь сили, і вже ми з ним просто боролися, він нас пустив по цьому великому колу з цим народним голосуванням, і ми вже боролися з ним за єдину фразу, яку вони не могли ніяк допустити: "Член антикорупційної ради має доступ до державної таємниці".
– Станом на серпень 23 року цього доступу в членів Антикорради не було. Зараз ситуація змінилася?
– Ні. Я не знаю, чому.
– Ви продовжуєте нагадувати про своє прохання?
– Так
– І що чуєте у відповідь?
– Від Служби безпеки України почула, що мої документи не передавалися на розгляд до СБУ.
– Окрім створення громадської ради, Резніков також заяляв про створення двох нових органів, які мали б врегулювати процеси закупівель зброї та тилового забезпечення. Що можна сказати про їхню ефективність?
– Агенція з озброєння була створена рік тому, але Міністерство оборони так і не спромоглося передати повністю їй бюджет і зараз закупівлею зброї у нас займаються дві структури: Агенція по закупівлі зброї і Департамент по озброєнню.
По тиловому забезпеченню те саме: це поки що неіснуюча структура, щодо якої немає навіть постанови Кабміну про її створення. Її не існує в юридичному полі і до кінця року вона не запрацює.
До речі, я не знаю, що має робити Агенція по закупівлі зброї на території України. Наприклад, є потреба Генштабу у "Стугнах". Що буде робити Агенція? Вона має промоніторити ринок, вийти на перемовини, виторгувати найліпшу ціну й укласти договір. Скажіть, будь ласка, у нас велика кількість виробників "Стугн" на території України? У нас велика кількість виробників "Корсарів" чи "Нептунів"? Що на території України має робити ця агенція?
Моя особиста думка: це (Агенція із закупівлі зброї і Агенція із тилового забезпечення – УП) має бути одна Агенція (як у Сполучених Штатах Америки), яка працює на зовнішніх ринках. Те, що не можна купити всередині США, закупляється агенцією на зовнішніх ринках.
– Ви постійно наголошуєте на тому, що Міноборони є специфічним органом, і люди, які займаються закупівлями, постійно мають комунікувати ще й із Генштабом. Чи використовували ви своє особисте знайомство з Валерієм Залужним для врегулювання питань, які виникають під час вашої роботи в Антикорраді?
– Так, використовувала. Коли в нас стояло питання по харчуванню і треба було швидко зробити перерозподіл. Ми виходили на Prozorro, а Генштаб засипали внутрішньою документацією з усіх сторін, і коли ми мали почати торги, а воно там десь зависло в Генштабі, то я особисто написала Валерію Федоровичу: "Help! Нам завтра виходити на торги. Вихідний номер – ось такий. Вхідний у вас – такий. Будь ласка, підмахніть, бо дуже треба, бо завтра виходимо (на торги – УП) по харчуванню.
– Зараз у нас наближається осінньо-зимовий період. Чи вчасно цього року військові отримають зимову форму?
– Слава Богу, ми встигли проторгувати. Але одразу скажу: буде частина тієї форми турецької, яка була прийнята по робочому взірцю (цей наказ № 375). Чому я з ним так ношуся? Тому що є таке розуміння – "прийом за робочим взірцем". От поклали поруч дві пари штанів:
– Васю, тобі на мультикам схоже?
– Ну, щось схоже.
– Скільки ґудзиків?
– Ну, 5. А по робочому взірцю?
– Ну, 6. Ну але хай. Пропускаємо
І тоді люди жаліються на те, що форма поганої якості. І це зрозуміло. У технічних умовах же не тільки прописується, як вона має виглядати, якого вона має бути кольору. Там чітко прописуються вимоги до тканини: якою має бути її щільність, як вона має відштовхувати воду, як вона має реагувати на вогонь. Робочий взірець цього не передбачає.
Чому взагалі була розмова зимова вона чи літня? Вона незрозуміло яка була! Вона була не згідно з технічними умовами. Її неможливо було порівняти. Немає з чим порівнювати. Тому що вона була закуплена згідно з робочим взірцем. Який там робочий взірець лежав на той час? Я не знаю.
Людям здається, якась там Дана бігає з цією 375 постановою. Що вона значить, ніхто не розуміє і ніхто не хоче вникати. А це якраз та якість, про яку ми потім всі згадаємо, коли нам хлопці з полів будуть кричати: "Та в мене штани порвалися на другий день!", "Та я бачив, як була іскра і почала горіти ця форма!" або "Я її вдягаю, і вона мокра одразу". Це якраз про це.
– Як часто ви, до речі, отримуєте скарги безпосередньо від військових? І на що вони найбільше скаржаться: на харчування, на зброю, на одяг?
– Те, що не вистачає зброї різних калібрів, це – факт.
Щодо харчування ніколи не чула скарг. Були якісь поодинокі випадки.
Із формою уся зима була проблематичною. Спочатку ми з Ганною Маляр (на той час заступницею міністра оборони – УП) переписувалися в Фейсбуці. Я писала: "Все погано". Вона писала: "Все добре". Я писала: "Все погано". Вона писала: "Все добре". Потім ми пішли до партнерів і почали просити все, що завгодно. Нам присилала Італія якісь свої залишки зі складів, Іспанія... Але там, вибачте, зима – це скільки? 5 градусів тепла. І, звісно, скарги були.
– В одному з інтерв'ю ви сказали, що ваш бізнес перепрофілювався під час повномасштабної війни на виробництво тільки військової форми. Куди вона іде і чи бере вона участь у тендерах Міноборони?
– Принцип мого бізнесу – не працювати з державними коштами. Ніколи.
Куди вона (форма – УП) йде? Вона йде військовим. Я для себе зробила таке внутрішнє рішення, що заробляти під час війни – неправильно. І коли зимова форма була на ринку десь під 7 тисяч гривень, у мене дівчата (щоб хоч якось оплачувати їм заробітну плату) продавали її по 2 тисяч гривень.
Що в 2015 році я сказала, що з моменту, коли я вийду з Міністерства оборони, я ще 5 років не буду співпрацювати з Міністерством оборони, що зараз я можу сказати: як тільки я вийду з Міністерства оборони, мій бізнес не буде працювати з Міноборони ще 5 років, щоб не було конфлікту інтересів.
"Я вмію додзвонюватися на виключені номери телефонів"
– У 2015 році ви опинились у Міноборони в складі "волонтерського десанту" разом з Давидом Арахамією. На той час він був теж волонтером. Нині він – очільник монобільшості.
Тоді ви з ним товаришували, але нині говорите, "то закопуєте його, то відкопуєте".
– Коли треба, то "відкопую".
– Що відбулося? І як зараз виглядає ваша комунікація?
– Коли треба, коли в мене вже немає виходу, то я звертаюся до нього. В історії з Держаудитом так, наприклад, відбулося.
– Як ви можете оцінити Давида Арахамію як політика?
– Це – контраверсійне питання. Тому що ми товаришували до 2019 року і ще якийсь час, коли він був у фракції "слуг народу", коли він тільки зайшов. І для мене це особиста така досить складна історія, тому що коли я товаришую, для мене це щось таке, знаєте, дуже цінне. І коли ми припинили комунікувати, для мене це було також дуже складно.
До речі, він знає, що я його "закопую–викопую".
– Що каже у відповідь?
– Та нічого. Зараз ми зайшли в конструктив. Країна одна, і якось викручуватися потрібно. Ми не комунікуємо поза межами роботи.
– Сергій Пашинський. Вам закидають зв'язки з цим уже колишнім народним депутатом.
– Ви хочете запитати, чи особисто з ним зайома? Знайома. Назвіть мені людину з політичного поля України, і, певно, я буду з нею знайома особисто. Чи маю я телефони цих людей? Так, маю.
У сфері виготовлення зброї не знаю навіть, як я це (інтереси Пашинського – УП) можу лобіювати, тому що я по тиловим закупівлям (в комітеті працюю – УП), а це все, окрім зброї.
А стосовно закидів того, що компанія, яка отримала 7 лотів, як і всі інші, належить йому, ну, це так легко перевіряється, що це навіть нудно… Це настільки тупий якийсь вкид, що я не знаю. Певно, Сергій Пашинський також із преси дізнався, що компанія, яка забезпечує харчування армії, належить йому.
– Ви особисто коли востаннє спілкувалися з ним?
– Особисто? Коли КБ "Луч" почало вже писати в пабліки дописи: "Хелп!", певно, тоді ми крайній раз розмовляли.
Це стосувалося всього оборонно-промислового комплексу. До всіх прийшли ці "листи щастя".
– Ви нещодавно говорили про те, що від вас втікав Денис Шмигаль.
– Було таке.
– Що відбулося? Чому з вами не хоче спілкуватися прем'єр-міністр?
– Ви ж знаєте, скільки разів я його тегнула з цим Держаудитом стосовно бездіяльності його Кабміну.
– Чи часто чиновники закривають перед вами двері й відмовляються від комунікації з приводу тих питань, які ви хочете з ними вирішити?
– Ну, знаєте, в мене є така особливість, я вмію додзвонюватися на виключені номери телефонів.
– Тобто дістанете будь-кого?
– Можу.
Софія Середа
