"Мой кошмар – это победа любой из сторон". Как доктор Киссинджер побеждал в войнах

Наприкінці вересня 2023-го в новинні стрічки увірвалися два довгожителі. Причому обидва в компанії Володимира Зеленського.

Один із них – Ярослав Гунька. Йому виповнилося 98. У роки Другої світової служив у дивізії Ваффен-СС "Галичина", створеній німцями з українців для боротьби з Червоною армією. Потрапив у полон до британців, пройшов всі перевірки на причетність до воєнних злочинів, засуджений не був, після війни опинився спочатку у Великій Британії, потім у Канаді.

Свою п'ятихвилинку слави він пережив 22 вересня в залі Палати громад канадського парламенту. В присутності Зеленського та прем'єр-міністра Джастіна Трюдо парламентарі стоячи аплодували "ветерану Другої світової війни, який боровся за незалежність України проти росіян". 

Після того як набула розголосу інформація про службу Гуньки в дивізії "Галичина", спікер Палати громад Ентоні Рота пішов у відставку. Трюдо довелося перепрошувати за "жахливу наругу над пам'яттю мільйонів жертв Голокосту". А російська пропаганда бойовим галопом проскакала по всіх учасниках цього дійства, нагадавши про те, що неонацизм не дрімає, а "Зеленський зі своїми західними покровителями аплодує колишньому есесівцю".

Другий довгожитель цього року відзначив своє 100-річчя. Він народився в Німеччині. В 1938-му, рятуючись від нацистських переслідувань, емігрував до США. У 1943-му отримав американський паспорт і вирушив воювати до Європи. Брав участь в Арденнській битві, потім відповідав за денацифікацію німецького містечка Крефельд.

На відміну від Гуньки його п'ять хвилин слави розтягнулися на десятиліття.

Його портрети 15 разів прикрашали обкладинки журналу "Time". Його називали – причому одночасно – російським шпигуном, китайським агентом впливу, ізраїльським лобістом, адвокатом арабських терористів, таємним емісаром Ватикану, уособленням світового зла, голубом миру.

1973-го він отримав Нобелівську премію з формулюванням "на знак визнання заслуг у зв'язку з перемир'ям у В'єтнамі". І це окрема захоплююча історія.

Читайте також: "Вбомбити їх у кам'яний вік". Як путінська Росія потрапила в Україні в пастку В'єтнамської війни

Він став героєм тисяч карикатур. На одній із них, опублікованій журналом "The Nation", він ґвалтує дівчину з глобусом замість голови.

За пів століття у великій політиці він став таким самим невід'ємним елементом коду американської політичної нації, як статуя Свободи і Міккі Маус.

Його ім'я Генрі Кіссінджер, а основою realpolitik, ідеї якої він сумлінно й наполегливо просував, став принцип "мета виправдовує засоби".

Він готовий був мати справу з китайськими маоїстами, якщо тих можна було використати в протистоянні з радянськими комуністами. І їздити на полювання з Брежнєвим, якщо з'являвся шанс домогтися компромісу на переговорах про обмеження стратегічних озброєнь.

Щоб вивести Єгипет із антиізраїльської коаліції арабських країн, він рятував єгиптян від розгрому під час війни Судного дня 1973-го. Він зробив все, щоб зупинити армію Ізраїлю за кілька десятків кілометрів від Каїра.

А за кілька днів до цього рятував Ізраїль, дотиснувши питання постачання цій країні американської зброї. 

А до того наполегливо радив ізраїльтянам в жодному разі не завдавати превентивного удару, як це сталося під час Шестиденної війни. "Якби Ізраїль вдарив першим, він не отримав би від нас ані цвяха", – казав він згодом.

Він зумів домогтися поваги ізраїльського прем'єра Голди Меїр. "У нього було все: розум, працездатність, витримка – і! – те, що він представляв наймогутнішу державу світу, а разом це створювало дуже ефективну комбінацію", – згадувала вона в мемуарах "Моє життя".

У березні 1973-го вона просила Генрі – великого друга Ізраїлю – умовити Ніксона вплинути на Союз, щоб спростити репатріацію радянських євреїв. Кіссінджер порадив Ніксону не робити цього. "Еміграція євреїв із Радянського Союзу не є завданням американської зовнішньої політики. Якщо в Радянському Союзі євреїв відправлять у газові камери – це не американська проблема, хіба що гуманітарна", – сказав він. Багато років по тому він поскаржився на те, що його слова висмикнули з контексту, але вибачився за них.

Його вважають "батьком" американської зовнішньої політики навіть після відставки з посади держсекретаря в 1977-му. Його слово дорого коштує і сьогодні, причому не лише в переносному сенсі – він досі залишається главою консалтингової фірми "Кіссінджер і партнери".

Спостерігати броунівський рух думки Кіссінджера від початку повномасштабної війни в Україні – особливий вид задоволення.

У травні 2022-го під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі він закликав країни Заходу дозволити Росії залишити собі Крим. А два місяці по тому заявив, що помилявся, і Україна не повинна поступатися своїми територіями.

В грудні 2022-го статтю "Як уникнути нової світової війни" за підписом Кіссінджера надрукував впливовий британський журнал "The Spectator". В цьому тексті колишній держсекретар США наголошує, що російська армія має відступити на рубежі 23 лютого 2022 року, а на "особливо спірних територіях", які були захоплені Росією у 2014 році, необхідно провести "міжнародні контрольовані референдуми щодо самовизначення".

В січні 2023-го на черговому форумі в Давосі він підтримав членство в НАТО для України. А в травні прогнозував "реальні переговори" між Україною і РФ за посередництва Китаю до кінця року.

Читайте також: Ілюзія компромісу: чому поступки Путіну стануть поразкою Заходу

Всі ці рухи могли би видаватися спробами пенсіонера з ознаками колишньої величі залишитися в центрі уваги. Якби в липні цього року 100-річний Генрі раптом не завітав у Пекін на зустріч із лідером цієї країни Сі Цзіньпіном. Ще раз довівши, що колишніх Кіссінджерів не існує. А 24 вересня зустрівся з президентом України.

Подробиці їхньої розмови невідомі – найімовірніше, Зеленський намагався переконати Кіссінджера стати лобістом української формули миру.

Присутній на зустрічі Андрій Єрмак за її підсумками написав, що "у Кіссінджера є багато влучних цитат, які характеризують сучасний стан справ у війні з Росією".

Влучні цитати справді його коник – в діапазоні від цинізму до самоіронії. У цьому він може зрівнятися хіба що з Оскаром Вайльдом, тільки від геополітики. Цитати Кіссінджера наче створені для того, щоб їх висмикувати з контексту.

"Важливо не те, що є істиною, а те, що сприймається як істина".

"Наступного тижня не може бути жодної кризи. Календар моїх зустрічей уже цілком заповнений".

"Великі держави не жертвують собою заради союзників".

Втім, восени 2023-го світові медіа згадують Кіссінджера не лише через його зустріч із Зеленським. Головний інформаційний привід – 50-річчя війни Судного дня в Ізраїлі.

6 жовтня 1973-го в день іудейського свята Йом-Кіпур (Судний день) Єгипет і Сирія напали на Ізраїль, аби взяти реванш за Шестиденну війну 1967 року та повернути втрачені тоді території.

Саме під час війни Судного дня "реальна політика" показала себе у всій красі.

Національний архів США розсекретив записи телефонних розмов колишнього держсекретаря і радника президента з національної безпеки Генрі Кіссінджера. Серед 20 тисяч сторінок стенограм були й ті, які проливають світло на війну Судного дня.

Якщо забути про дату їхнього створення, у 2023-му вони викликають стійке відчуття руху історії по колу.

18 жовтня 1973-го Кіссінджер каже послу СРСР у Вашингтоні Анатолію Добриніну: "Мій кошмар – це перемога будь-якої зі сторін" (як арабів, так і Ізраїлю). 

Ця фраза Кіссінджера могла б слугувати ключем для розуміння ставлення частини політиків у Вашингтоні й інших столицях західних країн до війни в Україні.

Так само, як і наступна цитата – Голди Меїр.

"Ми сперечаємося з американцями через кожен "Шрайк" (ракета для придушення радарів противника – УП)", – говорила прем'єр-міністерка Ізраїлю на четвертий день війни, 9 жовтня 1973-го.

Попри запевнення Ніксона: "Ми нізащо не допустимо поразки Ізраїлю" (для порівняння: "Україна ніколи не стане перемогою для Росії" – Байден), тодішній міністр оборони США Джеймс Шлезінгер хотів надіслати до Ізраїлю лише три борти зі зброєю – щоб не викликати роздратування арабських країн і Радянського Союзу.

"Ми відчайдушно потребували зброї, а вона спочатку подій надходила повільно, – згадувала ці дні Голда Меїр у своїх мемуарах. – Я дзвонила Дініцу (посол Ізраїлю в США – УП) у Вашингтон у будь-яку годину дня і ночі. Де повітряний міст? Чому він ще не діє? Якось, коли зателефонувала о третій годині ранку за вашингтонським часом, Дініц сказав: "Мені нема з ким зараз розмовляти, Голдо, тут ще ніч". 

"Мені все одно, котра у вас година! – волала я у відповідь Дініцу. – Дзвони Кіссінджеру негайно, серед ночі. Нам потрібна допомога сьогодні. Завтра може бути занадто пізно".

Справа зрушила з мертвої точки тільки після втручання Ніксона: "Скільки б ми не поставили – три або триста транспортів – все одно всю провину звалять на нас. Тож дійте без оглядки".

Регулярний повітряний міст зі зброєю зі США запрацював тільки 14 жовтня, на дев'ятий день війни.

Як і Україна 2022-го, у перші дні війни Судного дня Ізраїль доводив право на існування практично без зовнішньої допомоги.

"У битвах, які тривають, Ізраїль повинен зупинити наступ атакуючих сил на обох фронтах (єгипетському і сирійському – УП), перш ніж можна буде підключити дипломатію, – згадує Кіссінджер в інтерв'ю ізраїльській газеті "Маарів" у вересні 2023-го. – Я чітко дав зрозуміти, що ми задіємо дипломатію лише після того, як це вдасться".

Світ "реальної політики" – це історія про те, що країна, яка стала жертвою нахабної та неприхованої агресії, отримує допомогу не тому, що має право на існування за визначенням, а тому що довела це право, в перші дні навали стримуючи її тим, що має. І це також не лише про Ізраїль 1973-го, а й про Україну 2022-го. У світі "реальної політики" не роблять ставки на переможених.

Realpolitik – це про те, що доля країни у війні вирішується не лише на фронті, а й в залаштункових іграх політиків і дипломатів. І війна йде не лише за политі кров'ю кілометри території, а значною мірою за кращі стартові позиції на майбутніх переговорах про мир.

Перемоги у війнах треба вміти захищати. Саме про це свідчить досвід війни Судного дня, яка на десятиліття стала травмою для переможців – Ізраїля, і національним святом для переможених – Єгипту та Сирії.

Незважаючи на здобуту перемогу на обох фронтах, Ізраїль був змушений поступитися Єгипту і Сирії частиною територій, зайнятих ним 1967 року під час Шестиденної війни. 

Зусилля Кіссінджера призвели до того, що зрештою Ізраїль 1979 року повністю пішов із Синаю, уклавши мир із Єгиптом.

Це був початок шляху під назвою "території в обмін на мир". Політики, результати якої стали очевидними в новій війні, яка почалася 7 жовтня 2023-го. І обернулися для Ізраїлю протилежним боком – "ні територій, ні миру".

Останнім часом в Україні люблять цитувати Моше Даяна, міністра оборони Ізраїлю часів війни Судного дня: "Наші друзі американці пропонують нам гроші, зброю і поради. Ми беремо гроші і зброю, а від порад відмовляємося". 

Попри афористичність цього висловлювання, у ньому є значне перебільшення. Дозволити собі відмовлятися від порад тих, хто дає зброю, звісно, можна, а подекуди й корисно. Але триватиме ця захоплива пригода недовго. Саме про це говорив в інтерв'ю УП історик Сергій Плохій: "Топполітики західних країн публічно повторюють знову і знову, що вони залишають за Україною право визначити, що для неї перемога. Вони, щоправда, залишають за собою право підтримувати певний сценарій або не підтримувати його".

Чи існує сьогодні альтернатива Realpolitik у вигляді NewPolitik, на існуванні якої наголошує секретар РНБО Олексій Данілов у своїй заочній полеміці з Кіссінджером? 

На цьому місці могли б бути кілька надихаючих абзаців про нову генерацію світових лідерів – несамовитих мрійників, безстрашних у боротьбі зі злом, які створюють "нову хімію світу", генерують сенси, а не скандали, ставлять недосяжні цілі й наполегливо йдуть до них.

Але найкоротша відповідь: якби так, навряд чи мала б хоч якийсь сенс зустріч Володимира Зеленського 24 вересня 2023-го з дідусем "реальної політики", який, за словами Данілова, уособлює в собі світ із "наддержавами", зонами впливу, підкилимними домовленостями та бізнесом замість моралі.

…98-річний Ярослав Гунька після своїх "п'яти хвилин слави" заявив журналістам, що через звинувачення в нацизмі змушений їхати з Канади до друзів у Латинську Америку. Можливість загубитися на Глобальному Півдні – один із привілеїв "маленької людини" у великому світі.

100-річному Кіссінджеру зникнути з радарів не вдалося би, навіть якби він цього забажав. Бо викривлена реальність, в якій ми живемо сьогодні – це все ще значною мірою світ доктора Кіссінджера.

Михайло Кригель, УП