Каждый двадцатый уничтоженный вражеский танк – их работа. История спецподразделения СБУ "Белый волк" и его командира Олега Емца

В липні цього року спецпідрозділ "Білий вовк" Центру спецоперацій "А" СБУ святкував своєрідний ювілей – 400 одиниць спаленої від початку повномасштабної війни ворожої техніки.

Ще більше ця цифра вражає, якщо знати, що на рахунку одного лише цього спецпідрозділу – близько 5% всіх російських танків, знищених українськими військами від моменту повномасштабного вторгнення.

На youtube можна побачити численні відео від СБУ, що демонструють успіхи "Білого вовка". Водночас відкритої інформації про цей спецпідрозділ і його командира, старшого лейтенанта Олега Ємця, зовсім мало.

"Українська правда" виправляє цей недолік.

Передостання вакансія

Якою мірою людина визначає свою долю, а якою доля сама торує їй шлях?

Київ, друга половина 90-х. Безробітний Олег Ємець заходить у ворота меблевої фабрики. Він упевнений, що сам є володарем своєї долі. Фабрика належить Валерію Хорошковському, ще не олігарху, не генералу, але людині зі статками, яка на рік молодша, ніж сам Ємець.

Олег прийшов отримати роботу – сторожем на прохідній. Вдома хвора дитина. Квартира, в якій він живе з родиною – орендована. Гроші на їжу ще залишились, але швидко закінчуються. Бог свідок – йому конче потрібна ця робота!

Сторож – це передостанній варіант із наявних. Ємець вже подавався на декілька вакансій, навіть проходив співбесіду в комітет Верховної Ради з питань екології. Але не склалося.

Він біофізик, кандидат наук. У голодні 90-ті на пострадянському просторі багато наукових співробітників знають, що відстань між мікроскопом і гирними вагами на ринку дуже коротка. 

Знав і Ємець, тільки для нього це була відстань між мікроскопом та пістолетом. Були часи, коли він працював добу через дві: один день охороняв бізнесменів, а два – писав дисертацію. 

Та це в минулому. Тепер біофізик Ємець прийшов на меблеву фабрику, щоб стати сторожем. Проте не став. Вакансія дісталася іншому.

Тож замість обійняти посаду сторожа в Україні йому довелося будувати наукову кар'єру в Штатах. 

Втративши надію знайти роботу в Києві, Олег Ємець піддався долі та зголосився на останню пропозицію – обійняти професорську посаду в Університеті Піттсбурга в Пенсильванії.

Мине багато років і одного дня Ємець проходитиме повз ту фабрику. Але не відчуватиме ні зловтіхи, ні задоволення.

– Можна сказати, це доля, – підсумовує він.

Його шлях – це танець долі та власного вибору, де веде то один партнер, то інший.

Запах крові

Олег Ємець повірив у майбутній напад Росії на Україну ще в 2011 році.

Нагадаємо, країною тоді царував Янукович, вже підписані Харківські угоди, патріарх Кирил час від часу приїжджає в Україну, студенти вже рік вимагають звільнити "українофоба Табачника" з посади міністра освіти, а людина, яка в 90-ті не стала роботодавцем Ємця, керує СБУ.

Сам Ємець на той час вже працював в Україні. У 2004-му залишив Інститут мозку у Флориді (туди його запросили після Піттсбурга) та повернувся у Київ напередодні Помаранчевої революції. Відчув, що взяв від Штатів максимум. І вирішив лікувати свою затяжну ностальгію вдома.

Заснував компанію, що спеціалізувалася на молекулярній біології та генній інженерії. Занурився в ополонку бізнесу по-українськи.

Він називає кілька причин своєї впевненості в невідворотності майбутньої війни. Перша – до нього потрапила інформація (не секретна, але, розповідаючи про неї, Ємець ретельно дозує слова) про інфраструктурні роботи на певній території Російської Федерації. Як науковець, він звик працювати з великим масивом даних, і за окремими деревами розбудови побачив ліс майбутньої війни.

Для демонстрації другої причини він береться за ніж.

Кладе його на край столу так, що рукоятка звисає над підлогою, та притискає лезом до поверхні.

– Тримає тільки мій палець. Для ножа це асиметричний стан, – пояснює він. – Так і в суспільстві виникла велика кількість асиметричних станів. 

Україна стала як великий плід, який виріс для того, щоб хижак захотів сюди зайти. Чоловіки цієї землі перестали демонструвати належний рівень агресивності, щоб чоловіки іншої землі боялися напасти.

Це стається раптово. Ніж зісковзує з-під пальця та летить на підлогу. Хороший, армійський, з тих, якими перерізають дріт чи сухожилля.

– Є ще одна причина, – Ємець тягнеться по ніж. – Я передчував запах крові фізично.

Після цього здається зайвим питати, чому тотемом його підрозділу став саме вовк.

Якби хтось інший заявив зараз, що тоді, в 2011-му, вже передбачав війну, це виглядало б як вихваляння. Але в Ємця є доказ: саме того року він відкрив Центр спеціальної тактичної підготовки "Білий вовк", а за два роки зареєстрував громадську організацію.

– Це була спільнота однодумців, які розуміли, що війни не уникнути. Ми почали готуватися як підрозділ з уніфікованими стандартами до ведення бойових дій. Ми оснастились однаково і вели злагоджування на регулярній основі згідно з програмою, яку підготували, – згадує він.

Обладнання купували за власні гроші. Навчання у складі групи проходили щотижня. Ввели чітку ієрархію. Такий собі бойовий підрозділ, який просто ще не вступив у бойові дії.

Ємець проводить аналогію з розбитим градусником. Як кульки ртуті швидко з'єднуються між собою, так і в "Білому вовку" люди з однаковим світоглядом пройшли процес самозбірки.

Серед них і ті, хто не мав військового минулого. Ємець пояснює це просто. Є велика кількість людей в погонах, які стали військовими випадково. А є цивільні, які є військовими за своєю суттю. Вони заблукали в житті, заходили не в ті двері, і в "Білому вовку" нарешті знайшли себе.

Для Ємця доля теж готувала зовсім інші двері. Військовими були його прадід, дід і рідний дядько. Після школи військовим збирався стати і юний Олег – мав схильність до служби.

Але перед тим, як остаточно обрати таку програму свого життя, він вирішив спробувати бета-версію. І відправився на строкову службу – в розвідку десантних військ.

– Проходячи службу в елітному підрозділі, я швидко зрозумів, що еліта ця в певній мірі дута. Десантники розбивають цеглу головою і роблять інші показательні перформанси, але це все нічого спільного не має з виконанням бойових задач, – каже Ємець. – Тому (після демобілізації – УП) я зайнявся зовсім іншими справами.

Змагаючись із власною долею він того разу взяв гору.

Найдовший день на війні

В 2015 році в районі Мар'їнки, біля однієї з шахт збили український дрон. Завдання – заїхати на броньованій техніці на територію, контрольовану противником, дістатися шахти й забрати дрон. Серед найбільш вірогідних загроз – ворожий снайпер, який із териконів прострілює підступи до шахти. Для підстраховки – вогнева підтримка своїх бійців, що має "задавити" снайпера на териконах.

Так виглядало в теорії.

В житті вийшло інакше.

Групу, у складі якої був і Олег Ємець, висадили в запланованому місці. Виявилося, що броньованої машини немає. Вогневої підтримки – теж. Попереду – мінне поле. А в групі двоє саперів, яких позаочі називають "одноразовими" – через низький рівень їхньої кваліфікації.

Ємець досі сумнівається в цінності цього загубленого дрона. Але наказ ніхто не скасовував, треба виконувати.

І вони пішли по замінованому полю, "як шайка ідіотів". До териконів, де мав бути снайпер – метрів 600. 

Йдуть. Раптом Ємець чує постріл, метрів за 200 – тож окрім стрілка на териконах був ще один, десь поблизу.

Зброя з глушником. Тому те, що по групі стріляють, зрозумів тільки він і снайпер Віктор. Всі інші – бійці без досвіду – навіть не здогадались.

Олег і Віктор перезирнулися. Зупинитися – значить, що групу розстріляють.

Мовчать. Продовжують рух.

Ще постріл.

Йдуть.

Звідки стріляють, незрозуміло. Але дистанція скорочується.

– Я уявляю, як це виглядало з боку ворога. Сидить людина перед мінним полем. Серед білого дня з'являється на полі група. Він вискакує, починає стріляти і не влучає. А вони йдуть, і ніхто не реагує. Він знову стріляє. Нуль реакції. І він тоді скоріше за все просто втік.

Цей день, коли вони забрали дрон і дивом вийшли живими, Ємець називає найдовшим на фронті.

Коли почалася війна на Донбасі, члени Центру стали не тільки тренувати фахівців із ЗСУ та МВС, а й самі взяли участь у бойових діях.

Перед групою, яку очолював Ємець, поставили два типи завдань: фізична охорона аеророзвідників і підйом збитих засобів розвідки з території, що контролює противник.

Саме під час виконання другого типу завдання він і пережив найдовший день на війні.

Працюючи з аеророзвідниками, зокрема з легендарним "Чубакою" – Володимиром Кочетковим-Сукачем, Ємець зрозумів: війна змінилася. 

Як розвідник, він умів рухатися по тилах противника, досліджувати об'єкти, вести спостереження, здійснювати диверсії. Але все це було не порівняти з тим, що міг зробити один оператор БпЛА.

Відео: youtube Служба безпеки України

Тоді напрямок роботи Центру спеціальної тактичної підготовки змінився. Він і далі навчав розвідників і диверсійні підрозділи, але сконцентрувався на технічних засобах розвідки.

Якщо простіше – на дронах. Які на той час були звичним робочим інструментом весільних операторів, а не військових.

Коли після повномасштабного вторгнення був створений спецпідрозділ "Білий вовк", саме безпілотники стали його головною зброєю.

Мільярд доларів на вітер

– Мам, короче, сегодня у нас такое шапито было ночью. Пятнадцать двухсотых. Пятнадцать! Ты прикидываешь себе кино? – окупант Юра переповідає матері події минулої ночі в аудіоперехопленні.

А сталося наступне. Російські військові вкрали в когось з місцевих жителів телевізор та залізли на Т-72 дивитися кіно. Екіпаж спецпідрозділу "Білий вовк" вирахував танк та дроном скинув на нього снаряд. Влучив у боєкомплект.

Російські глядачі так і не дізналися, чим закінчився фільм.

Відео: youtube Служба безпеки України

– На даний момент наші бійці знищили 511 одиниць ворожої техніки, з них 420 власними силами і засобами підрозділу та 91 – у співпраці з іншими підрозділами, – доповідає Ємець про те, що ювілейний рахунок вже помітно збільшено. – Тобто це робота повного циклу: розвідка, ураження, підтвердження.

За кожну одиницю техніки можна доказати де, ким уражена, де точка конкретного ураження і відеофіксація цього момента,.

Сьогодні спецпідрозділ СБУ оперує десятком різних видів техніки, включно з дронами-камікадзе та БпЛА дальнього враження. 

Рецепт успіху, за словами Ємця, складається з двох інгредієнтів. Перший – власні технічні розробки та вдалі інженерні рішення. Другий – серйозна система підготовки бойових підрозділів. Зокрема навички роботи вночі, вміння реагувати в критичних ситуаціях, поглиблене знання картографії і досвід орієнтування в просторі без GPS ("Уміння орієнтуватися – це дуже правильне вовче вміння").

Ще одна неймовірна цифра. За такої кількості уражених цілей спецпідрозділ за час повномасштабної війни втратив менш ніж 20 дронів.

– В деяких підрозділах сотнями дрони витрачають, – порівнює Ємець. – Щодо співвідношення знищеної техніки до кількості втрачених дронів. Наш показник – 22 (тобто до свого знищення один безпілотник встиг розбомбити 22 бойові машини – УП). В нашого найближчого сусіда по цій таблиці – 9.

Ємець може говорити і мовою грошей – відповідні підрахунки робили місяць тому. Вклали в техніку підрозділу близько $200 тисяч, а російської – спалили більш ніж на мільярд. 

Від початку повномасштабного вторгнення бійці "Білого вовка" обороняли Київщину. Корегували вогонь артилеристів із 72-ої бригади, самі атакували ударними безпілотниками.

Поки Ємець бачив ворогів з висоти дронового польоту, сприймав їх як безтолкових, майже беззахисних істот. Вишукують техніку рядочками, перетворюючи її на легку ціль. Відчуття, що дітей б'єш.

І яким же сильним був контраст, коли Ємець разом із усім світом дізнався, що ці "беззахисні істоти" творили в Ірпені та Бучі.

"Романтичний довісок" до великої війни

Бійці "Білого вовка" виховують росіян у кілька етапів.

Етап перший. Побачивши БпЛА, російські солдати, що тільки-но прибули на позицію, починають гатити по ньому зі стрілецької зброї. Від цієї звички їх відучують за день-два – оператор просто починає працювати дроном не по техніці, а по стрілках.

Більшість втрачених підрозділом дронів постраждали не від автоматів, а від засобів РЕБ.

Етап другий може тривати тиждень. Почувши стрекотання дрону, екіпажі танків починають ховатися під бойову машину. Це місце здається їм найбільш безпечним.

Коли снаряд влучає в боєкомплект, той детонує, башня відлітає, а на місці танка залишається воронка.

Етап третій – коли, почувши звук безпілотника, росіяни кидають усе і тікають чимдалі від місця можливої атаки.

Олег Ємець називає це еволюцією російської думки.

Він спостерігав цю еволюцію під час боїв за Харківщину торік улітку. Тоді "Білому вовку" поставили завдання знищувати бойову техніку на певній ділянці фронту.

Це перетворилось на вогняний кругообіг. Ворог тримав на позиції танки – "вовки" спалювали їх дронами – росіяни викочували нові – українські військові знищували і їх. 

За кілька тижнів – 60 одиниць.

Підготовку і майбутній контрнаступ Ємець називає філігранною роботою. І додає, що Херсонська операція далася більшою кров'ю.

Відтоді вже багато населених пунктів стали для нього чимось більшим, ніж просто назвами: Херсон, Мар'їнка, Бахмут, Куп'янськ…

Проте подібного кругообігу вже не було. Росіяни оснастилися засобами ураження та РЕБ, почали ефективно протидіяти.

– Це постійна боротьба думаючих істот з цієї і з іншої сторони. Противник під тебе підлаштовується, і ти міняєш свою тактику. Вони під нас ключик підбирають – ми відходимо, щоб ключик не підійшов, – каже Ємець.

За день до нашої розмови бійці цього підрозділу Центру спецоперацій "А" СБУ знищили ще два російські танки.

Колись Олег Ємець розгледів перевагу безпілотників і вирішив переорієнтувати своїх "вовків" на цей напрямок, що виявився неймовірно ефективним.

Проте сьогодні він однаково не погоджується з тими, хто називає нинішнє протистояння війною дронів.

– Це війна сенсів, це війна тактик і стратегій, волі і ресурсів, і потім вже – як маленький романтичний довісок – це війна дронів, – каже Ємець. – Може так статися, що засоби боротьби з дронами будуть вдосконалюватися швидше, ніж дрони. І тоді БПЛА втратять значення. В цьому разі я знову візьму в руки стрілецьку зброю і буду валить кацапів так, як умію.

Перший

Його позивний складається з одного символу – "1". Він з'явився на навчаннях. Випадково – коли всім по порядку роздавали цифри для підтримання радіозв'язку.

Олег Ємець став "Першим". Першим і залишився.

У вовків є один принцип, який дуже імпонує Ємцю. Зміна лідера: 

– Структура вовків досить впорядкована: завжди сильний займає своє місце. Якщо молодий нападає на вожака, а перемогти не може, то він відкриває шию у позі покори. І старий його не вбиває. Одного дня молодий переможе старого, і тоді той відкриє вену для укусу і залишиться живим. Не вбиваючи молодих, ти виховуєш найсильнішого. Залишивши старого, ти не втрачаєш його досвід.

Так само і в його підрозділі, каже Ємець, можна зайняти позицію, виключно проявивши себе. Не мають значення ані кількість отриманих до цього орденів, ані вік, ані стать. Про стать підкреслює окремо – в підрозділі є жінки, які командують бойовими групами.

Відсутність досвіду та небойова професія теж не стануть на заваді тим, хто захоче стати частиною "Білого вовка". 

– Наприклад, у мене в підрозділі є власник однієї відомої пекарні. Коли він прийшов до нас 26 лютого, він був нулем у бойовій підготовці – просто людина хотіла приносити користь. Ми з нього зробили одного з кращих бомбардирів, він знищив десятки ворожих танків. Нещодавно отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня.

Що ж тоді потрібно, щоб приєднатися до спецпідрозділу, окрім відсутності судимості та українського паспорта? Бути цілісною особистістю. Цінувати базові речі. А там вже стане зрозуміло, чи прижився ти у зграї.

– Коли ми говоримо про "Білого вовка", багато разів звучить "я". Але це діяльність, таланти і здібності багатьох людей, які складають цей "Білий вовк", – пояснює командир спецпідрозділу СБУ.

– Генерал-майор Василь Малюк доклав прямих зусиль для того, щоб цей підрозділ зберігся – кажу це не для того, щоб догодити керівництву, а тому що це справедливо. І честь для нашого підрозділу проходити службу в ЦСО "Альфа", який став для нас рідним домом.

Вогнище війни перекинеться на Росію

– Я впевнений тільки в кількох речах про цю війну. Ця війна надовго. І ми заплатимо велику ціну кров'ю наших співвітчизників, – каже Олег Ємець.

Проте він впевнений ще в одному – вогнище війни все частіше перекидатиметься на територію Росії.

Саме тому одне із завдань, яке він ставить інженерам – збільшення дистанції, на яку можуть діставати безпілотники.

І в цьому питанні він ніколи не буває задоволений. Спочатку дрони летіли на п'ять кілометрів. Потім змогли діставати противника і за десять. Пройшов час – ця відстань збільшилася до п'ятнадцати. А командиру все було мало.

Зараз його екіпажі здатні атакувати на відстані кількох десятків кілометрів. Та Ємцю недостатньо. Треба п'ятсот.

Тоді можна буде бити по критичній інфраструктурі противника. Тоді можна змусити росіян сконцентруватися на своїх проблемах, а не лізти в Україну.

– Потрібно їхнє життя зробити небезпечним. Щоб вони звикли прокидатися від тривог, щоб соціальну напруженість в них генерувати, щоб виплеснути велику кількість кримінального елемента на їхні міста і села.

Вони принесуть дикість, яку вони взростили на наших полях, до себе туди. І далі це буде їхня біда.

***

Олег Ємець ставив перед собою амбітну ціль: змінити природу людини – не більше, не менше.

І власний бізнес він розвивав передовсім для того, щоб реалізувати свої наукові амбіції в генній інженерії. Для нього ДНК людини – це програма. І якщо в програму закладені різні патології та хвороби, пов'язані з хибами ДНК, то треба її редагувати.

– А міняючи програму, ви можете змінити і долю людини, – пояснює Ємець.

Поки ж доля його переграє.

Колись давно Олег Ємець мав стати військовим. Але відслуживши строкову службу, пішов наперекір долі і почав займатися наукою.

Колись давно він хотів жити в Києві та працювати на меблевій фабриці, але доля надягла на нього професорський піджак та відправила у Штати.

Минули роки, і Ємець знов перехитрував долю. Кинув налагоджене життя, повернувся додому, заснував компанію і занурився в дослідження ДНК.

А потім почалася війна.

– Вони крадуть у мене, по суті, продуктивні мої роки, – каже 55-річний Ємець. – Я хотів би робити зовсім інші речі. Я хотів би просто продовжити свою дослідницьку діяльність. Мене цікавлять багато речей у цьому світі. І це не тільки вбивство.

Я вже в тих роках, коли треба думати про фінальні якісь речі. Але мої останні роки, де я міг би реалізуватися як науковець, як творча людина, я вимушений воювати.

Шлях Олега Ємця – це танець долі й власного вибору, де веде то один партнер, то інший. 

І нехай зараз доля нав'язує темп. Проте танець не завершений, допоки лунає музика.

Рустем Халілов, УП