Сине-желтая паранойя. Как путинская Россия пишет доносы и пугает себя Бандерой, боевой саранчой и отравленными деньгами

Замість нацистських свастик, сліди яких шукали в маслобійках, фонтанах і на обкладинках учнівських зошитів у 1930-ті, маємо полювання на синьо-жовті кольори 90 років по тому.

Замість колорадських жуків – бойові комарі-вбивці та сарана від того ж американського виробника.

Замість отруєної жувальної гумки – заражені туберкульозом купюри.

І, звісно, актуальні в будь-який час пошуки ворогів народу і доноси.

Оголосивши розвал Радянського Союзу "найбільшою геополітичною катастрофою століття", Путін зробив все для того, щоб реанімувати небіжчика. Через що до "геополітичної катастрофи" для Росії додалася ще одна – антропологічна.

Тим, кому окрім "Калібрів" та "Іскандерів" над нами все ще заважає спати питання "що в головах убивць, ґвалтівників і мародерів?", варто перегорнути кілька сторінок історії та згадати радянське минуле, яке мало чим відрізняється від російського сьогодення. 

Небезпечні знаки: свастика в маслобійці, яблуня-диверсантка й тату з Бандерою

Мешканка московського району Південне Бутово Ольга З. їхала помаранчевою гілкою метро, коли її увагу привернув сусід по вагону. На ньому була жовта куртка, з-під якої визирала синя кофта. Занепокоєння викликало й те, що поруч із підозрілим громадянином у вагоні сидів чоловік, схожий на Дмитра Яроша. Громадянка негайно повідомила поліцію.

60-річна пенсіонерка Світлана Шаркова із села Лашино в Підмосков'ї поскаржилася в поліцію на те, що в розпал "СВО" місцевий розплідник рослин торгує саджанцями українського сорту яблуні "Слава переможцям".

У місті Пить-Ях Ханти-Мансійського автономного округу директорка місцевої школи донесла в поліцію на ученицю, волосся якої прикрашали сині та жовті стрічки, а на голові був виголений символ Інь-Ян. На думку педагога, він може асоціюватися з батальйоном "Азов". Поліцейські проводять дізнання.

В автобусі, що прямував із Джанкоя до Севастополя на тимчасово окупованому Росією півострові, пенсіонерка побачила на нозі однієї з пасажирок татуювання із зображенням Степана Бандери. Пильна громадянка повідомила про це поліцію. Як показало дізнання, Бандера на нозі "екстремістки" виявився ірландським актором Кілліаном Мерфі в образі Томаса Шелбі, ключового персонажа гангстерського серіалу "Гострі картузи"

У будь-яких незрозумілих ситуаціях роби те, що добре вмієш – шукай ворогів і пиши доноси. В серпні минулого року Роскомнадзор відзвітував: лише за перше півріччя 2022-го росіяни написали 145 тисяч доносів на ближніх своїх. Це на чверть більше, ніж за такий самий період у минулі роки.

Вершиною цієї епідемії можна вважати випадок, коли 29-річний безробітний із Красногорська Павло Протасов написав донос на себе. Він зізнався, що в нетверезому стані жовтим і синім кольорами намалював на стіні будинку відчайдушний антивоєнний лозунг "нет *****". А згодом протверезів і визнав жахливу помилку. На жаль, ця історія залишає без відповіді питання, чи можна вважати громадянина Протасова "хорошим русским", або ж він таким є лише в нетверезому стані.

Те, що відбувається сьогодні на теренах "русского мира" – не тимчасове запаморочення, а перевірена часом національна ідея "радянського світу". Конспірологічна дичина, пошуки замаскованих ворогів, доноси вважалися нормою принаймні з 1930-х. Щоправда, тоді скрізь шукали не жовтий і синій кольори, а інші таємні знаки.

У грудні 1935-го Главліт − організація, що займалася цензурою в усіх друкованих виданнях Радянського Союзу, розіслав директиву із забороною на публікацію фотографії болгарського комуніста Георгія Димитрова зі Сталіним. "На знімку пасма волосся на лобі тов. Димитрова так переплетені, що виходить враження підмальованої свастики", − попереджали цензори.

Цензори не щадили не лише живих болгарських комуністів, а й мертвих російських поетів. У 1937-му країна урочисто відзначила сторіччя смерті Пушкіна. До ювілею випустили багатомільйонний наклад шкільних зошитів із зображенням класика та героїв його творів на обкладинках.

Але 19 грудня 1937-го школи отримали припис негайно вилучити обкладинки ювілейних зошитів. Завдяки пильному оку тодішнього першого секретаря Куйбишевського обкому партії, а до того другого секретаря ЦК КП(б) України Павла Постишева, на них виявили таємні послання ворогів народу. 

На одній із обкладинок свастику помітили на безіменному пальці поета. На іншій обкладинці в лівому кутку репродукції картини Крамського − трупи в червоноармійських шоломах. На мечі князя Олега і в складках його плаща око Постишева угледіло слово "долой", а на взутті − літери абревіатури "ВКП(б)". Усе разом складалося в злочинне гасло. 

Мільйони шкідливих обкладинок вилучили, школяри обгортали зошити в ідеологічно вивірені газети, а диверсантів-художників Петра Малевича і Михайла Смородкіна відправили на перевиховання − у Воркуту й на Колиму.

Свастику виявляли в найнесподіваніших місцях. Наприклад, у маслобійці, виготовленій на московському заводі. 15 грудня 1937-го на засіданні бюро комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) встановили, що начальник цеху, німець за національністю, "додав другу лопать до приладу, встановивши її перпендикулярно до першої. В результаті розташування лопатей виріб набув вигляду фашистської свастики". Справу передали до НКВС, а кілька десятків тисяч маслобійок із неправильними лопатями вилучили з продажу.

Пошук свастик не закінчився і після 1945-го, перекочувавши в царину міфів і легенд. Одна з них − про вісьмох бетонних голубів на фонтані у внутрішньому дворику залізничного вокзалу в Сімферополі, збудованому в 1951 році. Якщо дивитися згори, вони нібито були розсаджені у формі нацистського символу і це була помста полонених німців, які будували вокзал після війни. Міф міфом, але від гріха подалі фонтан "денацифікували" − двох голубів прибрали.

За іншою легендою, якщо подивитись на вежу з годинником на тому самому залізничному вокзалі під певним кутом і в певний час доби, гра світла й тіні дає змогу побачити профіль фюрера. 

Хто шукає профіль Гітлера або анфас Бандери, завжди знайде його – навіть на вежі залізничного вокзалу в Сімферополі чи на нозі пасажирки автобуса Джанкой – Севастополь.

Що спільного в усіх перелічених випадках? Про це, мабуть, найкраще розповів німецький психіатр Клаус Конрад у своїй книзі "Початок шизофренії".

Спостерігаючи за своїми пацієнтами – солдатами Вермахту, він зауважив: у міру того, як у них посилювалася невпевненість і паніка через неможливість керувати своїм життям, вони починали шукати приховані знаки ворогів. Наприклад, один єфрейтор був переконаний, що сусіди по казармі ночами хропуть виключно для того, щоб йому помститися. І тільки розкривши цей заколот всесвіту, йому вдалося переконати себе, що все під контролем.

Коли такі єфрейтори складають більшість у багатомільйонній країні, яку б назву вона не мала, будь-яка фігура сама собою складається у свастику, а кожна комаха перетворюється на бактеріологічну зброю.

Біологічна зброя: колорадські жуки, комарі-вбивці й інші баражуючі боєприпаси

Самці крижня із заповідника "Асканія-Нова", які розносять смертоносні інфекції.

Комарі-вбивці, що переносять жовту лихоманку, чуму, сибірську виразку, туляремію та холеру.

Кажани, здатні інфікувати через збудників чуми, лептоспірозу, бруцельозу, а також коронавірусів і філовірусів.

Бойова сарана, яку готували спеціально для знищення посівів на полях "ЛНР".

Новини про секретні біолабораторії на території України одна за одною сходять з конвеєра російської пропаганди. Україну малюють полігоном для розробки біологічної зброї на замовлення і за гроші американців. У певний час вона мала піднятися в повітря та із дзижчанням і кряканням поставити "російський етнос" на коліна.

Про докази "злодіянь Києва" або хоча б про найменшу правдоподібність звинувачень ніхто не дбав – як відомо, чим абсурдніша брехня, тим охочіше в неї вірять. А надто що в генетичній пам'яті досі жива боротьба з попередньою модифікацією біологічної зброї – колорадським жуком. Як стверджувала пропаганда, саме за його допомогою американці намагалися заморити голодом радянський народ.

Показово, що і тут не обійшлося без "українських націоналістів". Перші осередки шкідливої комахи на території СРСР, вітром занесені сюди з Німеччини та Польщі, виявили 1949-го у Львівській області.

28 червня 1950-го міністр сільського господарства Союзу Іван Бенедиктов доповідав секретарю ЦК ВКП(б) Михайлу Суслову.

"Створюючи сприятливі умови для масового розмноження колорадського жука, американці водночас проводять лиходійські акти зі скидання жука в масових кількостях з літаків над низкою районів Німецької Демократичної Республіки і в районі Балтійського моря", − писав міністр. 

Вся країна знала про те, що американці скидають ампули з личинками жуків із літаків і повітряних куль, відправляють їх у спеціальних діжках морем або таємно проносять у пляшках через кордон.

Диверсії з колорадським жуком порівнювали з атомним бомбардуванням Хіросіми і Нагасакі. На карикатурах у радянських журналах, агітаційних брошурах і плакатах жуки отримували завдання в Білому домі безпосередньо від президента США Гаррі Трумена і потрапляли на американський прапор замість зірок.

Битва з підступним ворогом тривала десятиліття. Навіть у 1970-х піонери продовжували нишпорити полями в пошуках контейнерів, капсул і ампул з личинками заокеанських шкідників. 

Колорадські жуки були не самотні в післявоєнному пантеоні ворогів народу. Компанію їм у різні періоди радянської та російської історії складали спеціально виведені в секретних американських лабораторіях кліщі-вбивці, яких диверсанти розкидали вздовж Байкало-Амурської магістралі наприкінці 1970-х, зловмисно висаджений шпигунами бур'ян борщівник, який захопив до 40 відсотків сільськогосподарських угідь у Росії, і спеціально заражені вірусом Зіка грузинські комарі в 2010-х.

Отруєні дари: джинси для імпотенції, Мао в труні та гроші, заражені туберкульозом

Що спільного у чарівних казок і російської пропаганди? Магічні предмети, які отруювали героїв – голки, шипи, шпильки, гребінці для волосся, яблука.

У липні 2022-го віцеспікер Держдуми РФ Ірина Яровая збагатила цей казковий ряд новими артефактами. У доповіді про роботу комісії з розслідування діяльності американських біолабораторій в Україні вона розповіла колегам про отруєні купюри. Українці ще 2020-го нібито підкидали жителям "ЛНР" фальшиві грошові знаки, заражені "дуже небезпечним високопатогенним штамом азіатського туберкульозу".

Російський народ із готовністю згадав казкові архетипи. В соцмережах понеслися чутки про підкинуті українськими диверсантами на вулиці російських міст вибухові пристрої, замасковані під дитячі іграшки, гаманці та мобільні телефони. Епідемія паніки виявилася настільки загрозливою, що регіональній владі навіть довелося спростовувати чутки і заявляти, що все під контролем − ворог не пройде.

Втім, як і у випадках із таємними знаками-свастиками та комарами-вбивцями, сучасні пропагандисти лише копіюють винахідливих попередників з радянських часів. 

Принаймні асортимент моторошних легенд про "отруєні дари" 1970-80-х років був набагато багатшим. Там була й американська жувальна гумка із захованими всередині лезами, голками та товченим склом. І сувенірні авторучки з вибуховими пристроями, які іноземці під час Олімпіади-80 роздавали радянським піонерам. І імпортні джинси із зашитими в швах ампулами з блідими спірохетами та пакетиками з вошами. 

Вузькі джинси, як символ загниваючого Заходу, взагалі були улюбленою темою для міфотворчості. Наприклад, стверджувалося, що їх носіння призводить до імпотенції у чоловіків і безпліддя у жінок, оскільки вони заважають кровообігу, перетискають сідничний нерв і тазові кістки.

А вершиною радянських страшилок про "небезпечні речі" наприкінці 70-х − початку 80-х можна вважати легенду про настінні килими, привезені з Китаю. На них спеціальними нитками, що світяться в темряві, китайці нібито наносили зображення Мао, що лежить у труні й уночі лякає радянських громадян.

Відповіді, навіщо це потрібно було підступним китайцям, окрім "тому що можуть", не існувало. Але це не заважало розповсюдженню цієї легенди так само, як для більшості росіян не потребує доказів легенда про розіп'ятих хлопчиків Донбасу.

Звісно, історії про отруєну жувальну гумку і джинси-диверсанти не тиражувалися в передовицях газети "Правда". В цьому не було потреби. Достатньо створити підґрунтя і сприятливі умови для існування ідеологічно "корисних" легенд, і вони захоплюють реальність, як борщівник − поля.

***

Наостанок інформація, без якої можна легко прожити. Мало кому відомо, що міністр оборони РФ і "фанерний маршал", як його називають на батьківщині, Сергій Шойгу написав книгу під промовистою назвою "Про вчора".

Власне, це все, що потрібно знати не лише про автора книги, але й про закарбований у минулому часі стан його країни.

Михайло Кригель, УП