Минобороны напоминает зашторенную со всех сторон комнату, в которой сидит седой мохнатый зверь – глава антикоррады МОУ

Наприкінці травня "Українська правда" випустила матеріал про "спецмародерів", в якому йшлося про відверто шокуючу річ.

Як з'ясувалось, з перших тижнів повномасштабного російського вторгнення держава в особі Міністерства оборони, переживаючи смертельний дефіцит військової техніки і припасів, переказала державним же компаніям-імпортерам зброї мільярди гривень – і не отримала нічого.

На початку 2023 року країна голосно обговорювала завищення цін на поставках харчування для ЗСУ, відомого за позицією "яйця по 17 гривень". Але ті контракти у порівнянні з угодами, про які написала УП, виглядають такою собі "прикрою технічною помилкою". 

У десятках угод на постачання мін, пострілів, снарядів та техніки спецімпортери не напружувались ніяким "прикриттям": вони просто отримали мільярди (!) гривень 100-відсоткової передоплати і не поставили нічого.

Навесні 2023 року Міноборони спробувало повернути свої гроші за невиконаними контрактами, але в постачальників зброї коштів не було. МОУ подало в суд. І здавалось би, судді точно мають стати на сторону міністерства. Але чи можна реально повернути мільярди, виведені "спецмародерами" за кордон?

Відповідь вас шокує: швидше за все – ні. Принаймні, поки що.

Про те, чому склалась така ситуація, і про те, як можна перетворити сферу закупівель Міноборони із монстра, замкненого у наглухо закритій кімнаті, на щось публічно доступне і підконтрольне, УП поговорила з юристом Євгеном Грушовцем, який віднедавна очолив Антикорупційну раду при Міноборони. 

А читачам "Української правди" Євген відомий як один із героїв епічної битви за звільнення острова Зміїний, де він брав участь як корегувальник єдиної САУ "Богдана".

"У спецімпортерів грошей нема. Були гроші Міноборони – і немає грошей"

– Я знаю, що ви бачили публікацію на УП про мільярдні позови Міноборони до імпортерів зброї, які вивели з країни гроші, але не поставили продукції. Ви як юрист бачите реальну можливість для МОУ витребувати назад свої гроші?

– Наша антикорупційна рада зараз якраз запитує інформацію про контракти. І не тільки ті, про які йшлося в розслідуванні УП. Це і закупівля автомобілів, і якихось інших речей. 

Звісно, ми не зможемо проконтролювати кожну закупівлю, якість продукції, але ми точно хотіли б системно щось змінити. Не так, щоб в ручному режимі щось змінювалося, а щоб були зміни системні. І вони вже йдуть. 

Наприклад, деякі торги уже відбуваються на "Прозоро", уже є громадська антикорупційна рада, уже у ЗМІ ставлять багато запитань. Тому я думаю, що ми рухаємося в правильному напрямку. Питання, скільки нам ще йти і як швидко будуть зміни.

– Але поки ці відомства і департаменти закупівель залишені самі на себе, то виходять такі історії, як з цими невиконаними контрактами. Наскільки реально, що Міноборони зможе вибити гроші у своїх же компаній-імпортерів? І наскільки реально, що Київський господарський суд поверне гроші, які виведені в Польщу, Чехію, Болгарію та інші країни?

– Це реально проблема, тому що точно в цих спецімпортерів грошей немає. Тобто гроші були міноборонівські – і грошей на сьогоднішній день немає. 

Тут потрібно, я думаю, розділити зони відповідальності. Наприклад, ми звернулися в господарський суд із запитом, щоб вони надали нам інформацію про кількість судових справ щодо "Прогресу" (один із спецімпортерів зброї – УП). Тому що ми бачимо, як іде, скажімо так, міграція представників. 

Є люди, які працювали спочатку в Міноборони, мігрували в якусь одну фірму, в іншу. І ми бачимо потім оці резонансні обшуки, коли з-під дивана чи подушки витягували гроші, які "подарувала бабуся". Я думаю, це не є нормально. 

Але якщо ми говоримо виключно юридично, то в Міноборони немає жодного іншого вибору: або звертатися до суду про стягнення коштів, або із заявою про злочин щодо заволодіння цими коштами. 

Відповідно, Міноборони говорить цьому імпортеру: повертайте нам кошти. 

А там ще, за нашою інформацією, багато нібито простроченої заборгованості було пов'язано з тим, що неправильно закрили поставки по документах. Якийсь там комірник не поставив підпис на якійсь накладній, і вважається, що весь цей договір не виконано. Очевидно, що це не 100% угод, але є й такі. 

Тим не менше, є суми величезної заборгованості. Міноборони звертається з позовами до суду. Суд повинен ухвалити рішення, ми думаємо, на користь Міноборони, тому що в принципі там все просто: був контракт, було сплачено кошти, поставок немає. Відповідно, Міноборони отримає рішення суду про стягнення коштів. І я думаю, що на цьому все закінчиться. 

Тому що Господарський суд Києва не уповноважений їхати до підрядника забирати кошти, у підрядника коштів на рахунках немає, у нього там не тільки нуль, у нього там мінус. Міноборони піде у Виконавчу службу. Виконавець відкриє провадження й одразу його зупинить. Тому що на сьогоднішній день існує мораторій на стягнення грошових коштів з державних підприємств. А ці спецімпортери – державні фірми.

Якби це були б не державні підприємства, а якесь приватне товариство, то Міноборони пішло б по процедурі банкрутства. Але в нашому випадку також цього не може відбутися, тому що є інший мораторій – на банкрутство державних компаній.

І виходить, що так, Міноборони звернулося з позовом, отримало рішення, але гроші воно не отримає. 

– Тобто, навіть якщо Міноборони виграє суди, гроші воно повернути не зможе?

– Скоріш за все, не зможе. Якщо компанії-боржники самі не зроблять якісь дії, спрямовані на повернення грошей, то Міноборони ці кошти не отримає.

– Тобто, по суті, ті, хто розтратив гроші, мають покаятися і добровільно повернути їх назад?

– Виходить, що так. У них повинна прокинутися совість. 

Я розумію, що в активну фазу війни у лютому, березні, квітні, дійсно була дуже критична ситуація. Ми вдячні керівництву Міноборони і всім нашим військовим, які працювали на те, щоб Україна вистояла. Але коли ми говоримо, що якісь ці скандальні контракти укладалися, наприклад, в липні чи серпні 2022 року, коли, як мінімум в Києві вже була більш-менш стабільна ситуація... 

І все-таки, якщо ми дізнаємося, що був умисел на виведення грошей і не було задачі на отримання речей чи матеріалів, звісно – це злочин. По-іншому це назвати не можна. І не повинно бути жодних компромісів з людьми, які в період війни, знаючи, що вони не зможуть поставити товар, брали кошти і нічого не зробили.

– Ви сказали, що є шлях іти вимагати в постачальників повернення грошей через господарський суд. Але є ж можливість написати заяву про злочин. Тоді це буде кримінальне провадження. Я так розумію? Чи ви маєте інформацію, що Міноборони по якихось контрактах це зробило?

– Маємо. Міноборони подало не одну заяву про злочин. І в нас є інформація, такий "кумедний" випадок, коли Міноборони подало заяву про злочин контрагента, який повинен був щось поставити, а поліція прийшла з обшуком по цій справі до самого Міноборони. 

– А в рамках кримінальних проваджень перспектива повернення грошей така сама чи краща?

– В рамках кримінальних проваджень все і простіше, і складніше. 

Наприклад, представники громадської антикорупційної ради мали зустріч з Національним антикорупційним бюро. Тим більше там уже новий керівник. Ми зустрічалися і в НАБУ підтвердили, що в них є не одна кримінальна справа і по роботі Міністерства оборони, і по роботі спецімпортерів. Я не буду коментувати ті напрямки, які вони розслідують. Але те, що кримінальні провадження у них є, це факт. 

Крім того, ми бачили, що за результатами скандалів були й інші кримінальні провадження. Я знаю, що такі є не тільки в Службі безпеки, є і в ДБР. 

Там механізм трошки інший. Тобто детектив чи слідчий встановлюють в діях осіб, які укладали договори чи підписували якісь документи, який умисел і ціль вони переслідували. Чи міг директор не знати, що контрагент – шахрай? Чи повинен був він це перевірити? Яким чином він це перевіряв? 

Досить часто, зважаючи, що контракти Міноборони виконуються на територіях багатьох держав, слідчі мають можливість отримати доступ до інформації про рух коштів, чи дійсно вони були направлені на завод. 

Звісно, ці особи, які є в ланцюжку проводки, вони собі залишають якусь комісію, це нормально, але якщо товар коштував 100 гривень, його купили за 300, а 200 гривень пішло на "компанію бабусі", то це, як мінімум, заволодіння державними грошима. 

І тоді уже ідуть підозри, запобіжні заходи і дії, направлені на те, щоб з різних джерел ці кошти повернути назад. 

– Ви місяць уже працюєте в Антикорупційній раді. Яке у вас відчуття, чи можна цього монстра Міноборони перетворити на щось пристойне, яке буде працювати за якимись більш-менш прозорими правилами?

– Я думаю, що можна. Знаєте, зараз Міноборони нагадує ніби таку зашторену з усіх боків кімнату, в якій сидить якийсь сивий і волохатий звір. Наша задача трішки ці штори відкрити, щоб пішло туди більше сонця і ми побачили, що цей звір насправді білий і пухнастий. 

Тобто ми розуміємо, що коли ця структура є абсолютно закритою, вона відкрита тільки для кількох обраних осіб. І ми б хотіли, щоб більше громадської активності було сюди прикуто, бо якщо все закрито, ми мало що побачимо. Ми хочемо розкрити більше інформації, наскільки це можливо. 

– А що із того величезного масиву повноважень і функцій, які є в Міноборони, можна без шкоди для обороноздатності вже зараз підсвітити?

– Ну от дивіться, процедури закупівель, щоб вони стали більш відкриті. "Прозоро" це об'єктивно правильне рішення. Звісно, там також дуже багато маніпуляцій, ніхто ж не говорить, що це ідеально. Але ця система роботи визнана однією з найкращих у світі. Тобто це уже плюс. 

Далі ми хочемо, щоб наші представники були в центрі, який приймає рішення щодо озброєння і військової техніки. Щоб ми могли реагувати, якщо побачимо, що якийсь постачальник пропонує Міноборони снаряд за 100 євро, а інший постачальник пропонує за 50. А там одні і ті ж самі строки, один і той самий завод. 

Звісно, ми не будемо про це говорити з цифрами, з датами, з місцями якимись. Кожен розуміє свою зону відповідальності. Але сама наша присутність, я дуже сподіваюся, буде змінювати атмосферу в цьому середовищі.

Бачте, в чому плюс бути членом Антикорупційної ради? По-перше, ми не підлеглі міністрам, міністерству, будь-кому. І ми громадяни, які мають свою позицію і право її висловлювати. 

– З початком повномасштабного вторгнення ви пішли воювати. Коли відбивали Зміїний, у вас точно, як і скрізь по фронтах, був дефіцит всього і завжди. А потім ви дізнаєтеся про те, що в цей самий час чиновники якихось фірм укладають мільярдні угоди, які явно не мають наміру виконувати. Які відчуття це у вас викликає?

– Відчуття? Хочеться взяти того чиновника за руку, привести, поставити біля солдата, якого не може прикрити артилерія, тому що немає снарядів, і хай він сидить там, тримає позицію. Ось такі в мене відчуття. І хай він солдату тому пояснює, чому кожного дня, коли обстрілюють наші позиції, ми не можемо дати відповідь.

Тому люди, я їх можу назвати космонавтами, які відірвалися від реальності, це об'єктивно злочинці. І до цих людей є тільки лють і ненависть, причому така, знаєте, холодна і виважена. 

Колись, коли ми приїжджали на деокуповані території, спілкувалися з людьми, то вони говорили, що колаборантів насправді дуже багато, і не зі всіма можуть впоратися правоохоронні органи. Але там є місцеві люди, які, скажімо так, беруть на себе сміливість вершити справедливість. 

Я не кажу, що це повально відбувається. Але якщо держава не справляється, то, повірте, кожен військовий чи той, хто захищає Україну, я думаю, має право відреагувати на такі ситуації. А далі він уже визначає, як це робити. Головне, щоб в межах закону.

– Головне – щоб в межах закону. На цьому і закінчимо. З повагою до кримінального кодексу.

 Роман Романюк, УП