"Чувак, ты что, гонишь? Твое место – на войне!" – штурмовик Берсерк о националистах, вечной борьбе, Усике и Ломаченко
"У цей складний час потрібно зберігати спокій. Продовжувати розвиватися та жити життя, але бути готовим. Тому без паніки, без накручувань, що буде завтра. Робіть те, що маєте робити, і все буде Україна".
Цей допис в Instagram 33-річний Антон Радько, який займався єдиноборствами та тренував дітей у Сарнах, зробив 23 лютого 2022 року. Кілька годин по тому росіяни розпочали повномасштабне вторгнення. Згодом Антон вирушив добровольцем на війну.
Не маючи військового досвіду, окрім строкової служби в армії, де колись не навчали воювати, Радько з позивним "Берсерк" потрапив у ССО "Азов", тепер це Третя окрема штурмова бригада.
В грудні 2022 року Антона було поранено в боях за Бахмут. У лютому 2023-го його нагородили "Золотим Хрестом" від Валерія Залужного.
Після декількох операцій Берсерк продовжує реабілітацію, маючи намір знову стати до лав.
"Щасливий бути учасником таких історичних для України подій, – каже він. – І тепер, нарешті, знаю, що свої 33 роки вже прожив недаремно".
В інтерв'ю УП Антон Радько розповідає про різницю між боями в рингу та на війні. Оцінює ситуацію на фронті. Критикує деяких українських спортсменів. Розмірковує про майбутні відносини України та РФ. І запевняє, що перемога буде за нами.
Далі – пряма мова.
Куля та кулак
Ринг та фронт – абсолютно різні світи, між якими немає нічого спільного.
Єдине, що корисного дали мені єдиноборства – хорошу фізичну підготовку та координацію. На війні вони реально збільшують шанси на виживання.
ММА (змішані бойові мистецтва – УП), бокс, джіу-джитсу – це не просто набір навичок, рефлексів. Не тупий мордобій, як багато хто думає.
Єдиноборства – як шахи: ти прораховуєш різні варіанти ситуацій. В рингу є час подумати, навіть якщо пропускаєш удар. Так, це може бути нокаут, але він – не така вже розповсюджена історія.
Швидкість удару в єдиноборствах одна, швидкість кулі – зовсім інша.
Якщо куля в тебе влучила, це навіть не нокаут, а велика вірогідність, що ти вже не виживеш.
Під час стрілкового бою мають значення рефлекторні навички. Все на такому інтуітивному, надзвуковому рівні, що інколи ти щось мимоволі зробив, а потім вже думаєш: "О, чотко!".
За великим рахунком, якщо на війні зав'язався бій, вирішальну роль грає фарт. Є якісь вищі сили.
Але я все одно рахую, що наша доля в наших руках. Є тисячі доріг, і ти завжди йдеш тією, яку обрав.
Совєцький чєловєк
Я ніколи не вірив у розповіді про "братські народи".
Не скажу, що прочитав прям, капєц, мільйон книжок. Але читаю, цікавлюсь історією. Раніше спілкувався з ветеранами УПА.
Треба бути реально безмозким аборигеном, щоб не розуміти: ми не брати і не були ними. Все це – проєкт Радянського Союзу, причому його останніх десятиліть. Людям просто промили мізки, вливали всю цю погань у вуха про "совєцького чєловєка". Про те, що тільки він є, а націй немає.
Не знаю, чи скорились наші діди, батьки, чи повелись на все це, але стали "совєцькими людьми". Тому більшість із нас не виховували патріотами України.
На всіх нас зараз дуже велика відповідальність: зробити так, щоб цього не повторилось. Щоб наші діти, внуки розуміли: Росія – тисячолітній ворог.
Я ненавиджу росіян всім серцем. З самого початку, коли я пішов на війну, вирішив для себе: зі щитом або на щиті. Буду воювати стільки, скільки потрібно. Поки ми їх не знищимо.
Насправді ця війна – логічна розв'язка в історії наших так би мовити "відносин" з "офігенним" сусідом.
Для росіян не існує жодних принципів, правил війни.
Яка може бути повага до ворогів, які грабують, ґвалтують, вбивають українських жінок, дітей?! Вони роблять зараз все, що робили раніше – і за часів Московії, і за часів Російської імперії, і за часів СРСР.
Я хочу, щоб "рашка" розпалась. Тоді якийсь час, сто чи не знаю скільки років, ми не будемо з ними воювати. Але якщо вона не розпадеться, цей час буде меншим.
Пройде 20, 30 років, і їхні діти будуть вважати, що ми просто так вбивали їхніх батьків, дідів, які воювали за "правоє дєло". Якщо вони зараз нас ненавидять з незрозумілих, нераціональних причин, то тепер у них буде типу причина: ми "убілі іх отцов".
Вони не будуть говорити, що ми ліквідували їх як ворога, який прийшов на нашу землю. Бо ми знаємо, як працює їхня пропаганда.
Щасливий
До повномасштабки я навіть не уявляв, як це – справжня війна.
Я проходив "срочку" ще в 2008 році, якраз в тій армії, де маршуєш як дебіл. Де замість стрільбищ вчиш ідіотський статут з розряду "Обов'язки прибиральника".
То була ВСП – військова служба правопорядку. Мені там ввалили рік дисциплінарного батальйону, тому що я постійно "виступав".
Я ж думав, що буде підготовка, стрільба, всі дєла. Але реалії були зовсім інші.
Короче, я на "срочці" два роки відбув. Мені там не дуже сподобалось. Там реально були мудаки в погонах. Їхньою основною задачею було, вибачаюсь за мою французьку, за*бать солдата.
Не знаю навіть, як це назвать. То було не військо, якісь убогі пережитки "совка".
Все воно функціонувало, мабуть, для того, щоб розкрадати танки, літаки та інше. Мабуть, це була єдина мета у керівництва країни та армії на той час.
Тому коли почалась повномасштабка, я пішов воювати без військових навичок. Але жодного разу не пошкодував.
Я радий, що воюю. В колі побратимів саме Третьої штурмової бригади. З хлопцями, з якими ми брали участь у київській кампанії, були на Запоріжжі, в Херсоні. В Бахмуті.
Чесно сказати, я – щасливий. Зараз вперше за свої 33 роки точно знаю, що я у тому місці, в якому треба. В той час, в який треба.
Тепер я знаю, що народився, принаймні щоб взяти участь у цій священній війні. Я прожив 33 роки вже недаремно. Долучився до великих історичних подій, яким немає рівня для нашої країни за останнє як мінімум століття.
Йде боротьба за існування української нації, українського народу. Масштаб та важливість цього моменту мене надихають.
Незрозумілі речі
Є багато єдиноборців з грізними татуюваннями – руни, вікінги, всє дєла, – які "готові померти в рингу". Але дуже малий відсоток з них пішли воювати. Це пєчально.
Не хочу нікого засуджувати. Якщо людина щось робить задля перемоги, донатить, піднімає прапор на змаганнях, розповідає про напад РФ у світі, це вже внесок. Це заслуговує на повагу.
Але, знаєте, то таке моє особисте ставлення до єдиноборців як до воїнів. Все одно я не можу з ним нічого зробити.
Ось ти виступаєш в октагоні, в рингу. Весь такий боєць, показуєш хоробрість, розповідаєш про предків. А тут прийшов реально історичний момент для нації, і ти типу такий: "Та нє, я залишаюсь в рингу, на війну не піду".
Чувак, ти шо, гониш? Твоє місце – на війні! Це моя думка, правильна вона чи ні.
Мужик, якому 55 років, у якого здоров'я немає, за кулеметом сидить, реально баранить тих орків. А ти, б**дь, голова, тренувався пів життя, і кажеш: "Нє, не можу, бо я спортсмен. Я буду прапор на змаганнях піднімати!".
Ось тобі реальна війна, реальний противник – йди та знищуй його! В тебе ж ментальність воїна. Чому не захищаєш свою сім'ю, націю, батьківщину?
Чому не приміняєш свої навички, характер, фізичну підготовку там, де це треба?
Мені незрозумілі такі речі. Незрозумілі деякі спортсмени. Наприклад, Ломаченко… Я б його просто розстріляв як зрадника. А Усика депортував за те, зараз дох*ра такий патріот весь, але згадайте, що він говорив до повномасштабки.
Усик – тип, якому просто не всі мізки відбили, як Ломаченку.
Мені кажуть, що людина одумалась, що грошима допомагає ЗСУ. Хорошо, якщо зараз Янукович подзвонить, скаже: "Даю два мільйони на ЗСУ. Я одумався!", ви що, його теж пробачите?
Хоча, понятно, не можна порівнювати Януковича та Усика. Янукович – зрадник, злочинець. А Усик – просто чувак, який був сепаратистом та перевзувся.
Патріоти
Бути в тилу під час реабілітації, коли всі чекають на контрнаступ, важко. Я намагаюсь постійно щось робити, працювати на роту, бути корисним: збираю на дрони, машини, періодично привожу на Бахмут всякі ніштячки.
З цим тебе не так морально "плавить" від того, що ти не на фронті. Я дуже хочу повернутися у стрій.
Період, коли я обурювався тим, що відбувається в тилу, в мене вже пройшов. Думаю, що 50% українців досі не розуміють, що відбувається. Не розумiють, тому що не знають історії. Не знають, що ця війна означає для України та чому відбувається.
У того, хто не знає своєї історії, немає майбутнього. Я б у шкільних програмах замість мільйона різних предметів залишив історію. Якщо ти вчиш і знаєш історію, ти розумієш, куди та як треба розвиватися. Тоді ти ставиш перед собою цілі вищі, ніж просто заробити на машину та квартиру.
Ми зараз відроджуємо роботу громадської організації "азовського" руху Centuria, щоб і далі залучати патріотичну молодь, проводити вишколи.
Здається, після початку повномасштабки більшість все ж зрозуміли, що націоналісти – це не якісь "загони СС", терористи, нацисти. Це люди, які люблять свою державу, націю. Люди, які не можуть миритися з несправедливістю. Які готові покласти своє життя за свободу та свою країну.
Раніше нас чомусь сприймали як якихось асоціальних типів. Але на прикладі "Азовсталі", на прикладі тисяч добровольців-патріотів, які взяли до рук зброю, побачили, хто ми є.
Непереможні
Життя – це розвиток. А розвиток без боротьби неможливий.
Для українського націоналіста життя і є боротьба. Наша основна ціль – така держава, якою ми її бачимо, в якій хочемо жити: без корупції, кумівства та бариг.
Ця боротьба буде вічною, тому що ми розуміємо: створити ідеальну країну неможливо. Але її точно можна приблизити до тих стандартів, яких ми прагнемо.
Я вам чесно скажу: ненавиджу депутатів. Не всіх, але більшість. У них грошей на три покоління вперед, і вони все одно лізуть у владу, щоб вкрасти.
В Україні досі багато зрадників, які перевзулися. Їм і тепер наср*ти на країну – важливі тільки гроші. Я б взагалі ввів смертну кару за подібні речі. А якщо у нас немає смертної кари з якихось гуманістичних роздумів, хай такі злочинці отримують реальні пожиттєві строки у звичайних камерах, зі звичайними злочинцями.
До чого я все це? Не до того, що у нас все погано, ні. Я до того, що боротьба не закінчиться, і нам буде, над чим працювати.
Якщо цю війну порівнювати з боксом, то я не можу сказати, в якому раунді ми зараз знаходимося. Для цього треба мати всю повноту оперативної, політичної інформації.
Але можу сказати, що сьогодні рахунок, на мою думку, 1:1. Ініціатива поки що у ворога, тому що він продовжує атакувати по декількох напрямках.
Не думаю, що Росія потягне такі активні бойові дії багато років. Третього Рейха вистачило на три-чотири. Але Третій Рейх був "машиною", новітньою армією того часу. Росія явно під цей критерій не підпадає.
Хто б там що не говорив, але навіть старий танк Т-64 стріляє і вбиває так само, як і більш сучасні моделі. Коли з нього прилітає снаряд тобі в хату, результат однаковий.
Не знаю, скільки все це триватиме. Можу лише запевнити: ми будемо воювати до останнього та обов'язково переможемо.
Я вважаю, що в спорті немає непереможних чуваків. Але непереможний народ буває – це про нас, українців. Ми століттями з кимось воювали. На нас постійно хтось нападав, чинив геноцид, Голодомор. Але ми завжди через якийсь час знов повставали.
Непереможність нашого народу – це не про локальні битви, конкретні війни. Це про менталітет.
Поки нас не зломили, поки в нас живе дух свободи, ми завжди будемо битися. Навіть якщо програли якусь битву. Навіть якщо це буде нам коштувати життя.
Померти в бою – не означає програти. Це означає, що ти не здавався до кінця.
Євген Руденко – УП
