Борис Филатов: Взял у Залужного автограф для аукциона, потом мне звонили и спрашивали: "Что вы там замышляете?"

Міський голова Дніпра Борис Філатов може бути брутальним та часом навіть ображати людей. А може навпаки бути напрочуд ввічливим та харизматичним.

Так само поводиться він і в політиці. Філатов може укладати "пакти про ненапад", а за деякий час змінювати союзників залежно від обставин.

Мер Дніпра вміє пробачати та визнавати власні помилки. А може йти до кінця, незважаючи ні на що.

Бориса Філатова вже двічі обирали очільником міста, яким він керує і під час повномасштабної російсько-української війни.

Його відносини з Володимиром Зеленським були натягнутими ще в той період, коли Офісом президента керував Андрій Богдан.

У 2019 році Філатов навіть бився об заклад із президентом, що піде у відставку, якщо центральний міст Дніпра не відремонтують вчасно.

Після того, як голова Дніпровської міськради похвалився виграшем парі, Зеленський оголосив догани двом тодішнім заступникам голови ОПУ: Сергію Трофімову та Кирилу Тимошенку.

Напруження між Офісом та керівником Дніпра не стихло навіть після 24 лютого 2022-го. Торік Зеленський позбавив українського громадянства найближчого друга Філатова Геннадія Корбана.

За останній рік до мера Дніпра назбиралося чимало запитань. Тож для запису цього інтерв'ю "Українська правда" приїхала в Дніпро.

Через загрозу обстрілів російськими ракетами Філатов запросив нас не в будівлю міської ради, а у приватний офіс у центрі міста з видом на річку Дніпро.

Перед записом він надягає на чорну однотонну футболку світшот із написом: "Йоб*на рус*я".

В інтерв'ю УП Борис Філатов детально розповідає про ситуацію у Дніпрі, скаржиться на надмірні перевірки правоохоронцями місцевого самоврядування, зізнається про дзвінки з Києва через автографи Валерія Залужного, відверто коментує кейс мера Чернігова Владислава Атрошенка, говорить про український Моссад.

Також ми поспілкувалися про відносини Філатова з Офісом президента, позбавлення Геннадія Корбана громадянства України та його роль в управлінні Дніпром.

Якщо вас цікавить повна версія інтерв'ю, дивіться його у відеоформаті.

"Ми ще не зрозуміли, який сценарій нам вдалося пережити. Ми пройшли по краю"

– Повномасштабна війна триває понад рік. Як за цей час змінилися ваші завдання як міського голови?

– Вони змінилися повністю. 90% свого часу я зараз витрачаю тільки на військові питання і десь 10% на підтримання міського господарства.

Але чи можна казати, наприклад, що боротьба з відключеннями енергії – це не військові питання? Це також і військові питання.

– В якому режимі ви працюєте останній рік?

– Наприклад, ми з вами перебуваємо не в мерії, тому що у нас неодноразово була інформація стосовно того, що виконком міської ради може бути ціллю для російських ракет.

Тому, кажучи російською: передвигаемся перебежками.

– Змінюєте постійно місце перебування?

– У нас є декілька штабів, де ми збираємося. Але зараз електронні засоби дозволяють без особливих проблем перебувати 24/7 на зв'язку з підлеглими через мобільний телефон.

І, знаєте, президент дуже влучно сказав у своєму новорічному привітанні, коли давав таку стислу характеристику по всіх регіонах: "Попри постійні обстріли, Дніпро живе".

Так і є. Кожного тижня нас обстрілюють, повітряні тривоги бувають десь по 5-6 разів на добу.

Але ми стали вже фаталістами. Чесно зізнаюся, не можу сказати, що кожного разу всі біжимо в бомбосховище або в укриття.

Але після трагедії на Набережній Перемоги, 118, навіть скептики з місцевих мешканців побачили, що це все не жарти.

– Трагедія 14 січня, коли російська ракета влучила у житловий будинок і забрала 46 життів – для Дніпра це був найстрашніший день за час повномасштабної війни.

– Так. Для мене це особиста трагедія, тому що я народився на житловому масиві Перемога. У цьому будинку досі живуть мої однокласники.

Наприклад, хлопець, з яким я сидів за партою дев'ять років, мені перетелефонував тільки через три доби. Я йому кажу: "Вова, а чого раніше не дзвонив?". А він каже: "Я тільки відійшов".

Коли я поїхав туди відразу після вибуху, для мене це було дуже важко.

– У ваш бік лунало дуже багато критики, що в Дніпрі бракує приміщень для укриття цивільного населення. Як ви вирішуєте проблему із захисними спорудами?

– Ця критика лунає не тільки в мій бік. Проблема ідентична у всіх територіальних громадах.

Якщо говорити на прикладі житлового масиву Перемога, то він побудований на піску. Це намитий житловий масив. Десь у 70-ті роки XX століття у нас був будівельний бум, коли будували панельки сотнями.

Коли мені такі закиди роблять, кажу: ви спустіться до себе в підвал, там по коліна вода. Де ми вам викопаємо бомбосховище? Розумієте: півтора метра і вже вода стоїть. Це по-перше.

По-друге, у всіх територіальних громадах бомбосховища, які підпорядковані ДСНС, а не місцевому самоврядуванню, були за роки незалежності розпродані. Там бари, нічні клуби, склади, якісь господарчі будівлі.

Тому неможливо у цих умовах дуже оперативно все зробити й збудувати, як цього хочуть люди.

І по-третє, неможливо зробити бомбосховище чи укриття, щоб мільйонне місто повністю там сховати.

Також неможливо зробити на мільйонне місто, наприклад, "пункти незламності". Це була дуже слушна ідея, "пункти незламності" справді дуже допомогли. Але як людина, яка розбирається у ситуації, скажу так: якщо би стався найбільш апокаліптичний сценарій, то нам не допомогли би ні 50, ні 100, ні 500, ні навіть 5000 "пунктів незламності".

І також нам не допомогли би 100, 200, 300 або 500 генераторів. У нас критична інфраструктура обладнана генераторами, але витягнути всю систему неможливо технічно.

Я не міг це казати публічно, зовсім не хочу про колег щось казати, але пам'ятаєте, Андрій Іванович Садовий виступав, а за ним дрова лежали чи буржуйки, він казав: "Давайте готуватися". Потім Віталій Володимирович Кличко казав, що "давайте готуватися до евакуації".

Багато що можна списати на нервову обстановку. Знаєте, я не хотів це казати, але я з ними повністю був згоден тоді.

Тому я вам скажу так: ми ще не зрозуміли, який сценарій нам вдалося пережити. Ми пройшли по краю. І нам потрібно перед ППО, енергетиками та комунальниками стати на коліна.

Повертаючись до сховищ, як ми це вирішуємо? Якщо ви поїдете по місту, то побачите спеціальні бетонні коробочки, які розставлені на транспортних зупинках.

І якщо працює повітряна тривога, то у людей є можливість там сховатися. Але подивіться – ніхто туди не ходить.

– Так ви самі кажете, що є фаталістом!

– У цьому не хочу бути прикладом для територіальної громади. Але неможливо весь час жити в режимі, коли по 6-7 разів на добу, особливо вночі, доводиться бігати в укриття.

[UPCLUB]

"Дзвоню Резнікову: "Льоша, скажи мені щось життєствердне". Він каже: "Життєствердне", і прощаємося"

– Яка у вас комунікація з військовим керівництвом? Якщо не секрет, з ким спілкуєтеся?

– З усіма, крім Залужного.

– Ви не знайомі?

– Єдиний раз ми зустрічалися у листопаді 2021 року на Конгресі регіональних влад, коли тільки створювалося ТрО. Я тоді підійшов поспілкуватися стосовно створення ТрО в Дніпропетровській області та в Дніпрі. І все.

(Робить паузу) У мене дружина очолює Федерацію легкої атлетики, а також займається альпінізмом. Спортсменів багато воюють. І дружина постійно збирає кошти для них. І вона мені каже: "Борю, знайди мені автограф Залужного, а я його виставлю на аукціон, і ми для хлопців з 93-ої придбаємо рації".

Я знайшов помічника Залужного, ми поспілкувалися десь 10 хвилин, після чого мені привезли цей автограф. Наступного дня дзвінки: "А чого ви зустрічалися? А що ви там замишляєте?".

– Від кого дзвінки?

– Не буду казати. Мені постійно якісь передають меседжі, я не хочу казати навіщо. От чесно – не хочу.

– Давайте хоча б так: з Києва дзвонили?

– З Києва. "А може, у вас якісь політичні амбіції?". Хлопці, відчепіться, автограф взяв і все.

– Ви особисто не зустрічалися із Залужним?

– Ми й не спілкувалися телефоном, розумієте?

Але загалом я спілкуюся з усіма: із Сирським, з командувачем оперативної групи "Схід" – був Олег Мікац, а зараз Тарнавський. З комбригами, з Андрієм Білецьким ми спілкуємося. Це все виключно офіційна комунікація.

Ще спілкуюся з Резніковим, ми знайомі 20 років.

Але ми ніколи не обговорювали питання стосовно військових поставок або якихось планів військового керівництва. Я можу йому зателефонувати, сказати: "Льоша, скажи мені щось життєствердне". Він каже: "Життєствердне". Дякую і прощаємося.

"У президента так багато завдань – навіщо я йому потрібен?"

– Яка у вас комунікація з центральною владою?

– Є стриманий оптимізм після того, як в Офісі сталися кадрові зміни, і Олексій Кулеба очолив регіональний трек. Після того, як він був призначений, декілька разів з ним спілкувався і мені сподобалося, чесно. Він досить виважена людина.

Нещодавно був Конгрес регіональних влад у Львові, і там були вирішені деякі важливі питання.

– Наприклад?

– Те, що стосується газу, тарифів, стосовно меморандуму, за який теж ми можемо поспілкуватися.

Тому що, знаєте, знову ж російською, коли ми цей меморандум підписували, то я, Садовий і Сухомлин, как говорится, "свои среди чужих, чужие среди своих" стали.

– Про який меморандум ви говорите?

– Меморандум по газопостачанню для місцевого самоврядування, по ціні на газ. Ми і в уряді пересварилися з усіма, і з половиною Офісу, з деякими міськими головами. Але меморандум працює, і це успішний кейс.

Його суть полягає в тому, щоб не піднімати ціну на газ для населення, а місцеве самоврядування компенсує різницю для населення. Потім держава нам це компенсує за рахунок того, що нам додають податки на доходи фізичних осіб.

Проблеми теж є – це законопроєкт №5655 по містобудуванню.

Якщо нам би вдалося вирішити цю проблему, то крім робочих питань і, може, особистих стосунків між деякими персоналіями, я думаю, що не було б великих проблем між місцевим самоврядуванням та центральною владою.

– З Володимиром Зеленським спілкуєтеся?

– Ні. Слухайте, у президента стільки завдань зараз! Навіщо я йому потрібен?

– У вас складні стосунки із Зеленським від самого початку його президентства. Через що у вас таке несприйняття один одного?

– По-перше, я не хочу на це зараз відповідати, бо в умовах воєнного стану будь-яка моя відповідь не буде прийнятою ні президентом, ні суспільством.

По-друге, навіщо давати якісь аргументи для наших ворогів? Зараз я вважаю, що ми всі повинні бути разом і пліч-о-пліч.

"Кейс Атрошенка – це несправедливість і вибірковість"

– Суд відсторонив мера Чернігова Атрошенка на один рік від управління містом. На думку суду, міський очільник винний у корупції, бо спочатку надав дружині службову машину для виїзду за кордон, а потім доручив своєму водієві повернути автомобіль назад. Як ви ставитеся до цього кейсу?

– Ну, по-перше, Влад мені не друг і в мене з ним складні стосунки.

От ми з вами спілкувалися про меморандум по газу. Якщо б президент не сказав: "Так, хлопці, давайте підписуйте, бо це вже неможливо слухати", цей кейс би не спрацював.

Єдина людина, хто був проти цього, хто був? Атрошенко. Він каже: "Я не буду за це голосувати".

Я кажу: "Влад, а чого?". Він мені: "А ти такий-сякий, ти домовився з Офісом, і взагалі я знаю, що тобі видадуть 2 мільярди гривень на територіальну громаду за те, що ти це проведеш". Я йому говорю: "Влад, закрий пельку, що ти верзеш?".

Тому Влад є складною людиною. Я не знаю, що там трапилося у нього з Офісом, хто стейкхолдер цього конфлікту. Але це несправедливість. В Кодексі про адміністративні правопорушення зовсім такого немає.

Я вважаю, що за це рішення судді, які його приймали, повинні сидіти у в'язниці. Можна було якось по-іншому вирішити питання. Але вбити місцеве самоврядування в Чернігові, будь сто разів Атрошенко складною людиною, це несправедливість.

– Але хіба з точки зору законності тут все чисто? Адже справді, службова машина, дружина за кордон поїхала, потім водій їде цю машину забирати…

– (Перебиває) Припиніть. Один аргумент, на який ні ви, ніхто інший не дасть відповіді. Ви знаєте, що мер Бучі вивозив з міста свою родину в кареті швидкої допомоги?

– Вперше чую.

– А я вам це кажу. Йому родину могли розстріляти, давайте його теж виженемо?

– Тобто ми говоримо про вибірковість?

– Звісно, це вибірковість. Розумієте? Може, секрет розказую, але він нам сам це розповідав: "Хлопці, я свою родину вивозив на швидкій, бо росіяни вже зайшли, вони могли стати заручниками".

Давайте якийсь там суд у Львові, незрозуміло якогось там району, винесе рішення проти міського голови Бучі, що, використовуючи свої повноваження, він евакуював свою сім'ю.

Формально діємо по закону (емоційно). Але людей могли розстріляти! Навіщо це робити?

– Чи допускаєте, що правоохоронці вам теж можуть пред'явити якісь претензії і вас так само можуть спробувати відсторонити від виконання обов'язків?

– Це може статися з кожним міським головою. Чому – не маю відповіді.

Мені кожного дня передають вітання, розумієте? Кожного дня (емоційно). От недавно зустрів мене один депутат – не буду казати хто, щоб не здогадалися. Він мені каже: "Я маю вас попередити, є команда працювати по мерії правоохоронцям".

І я це чую вже 8 років. Хай приїжджають! Неможливо так працювати. Я не можу сказати, що мене це деморалізує, але це втомлює.

Нещодавно спілкувався з одним з мерів, не скажу з ким конкретно. Цей мер мене питає: "У тебе є програма допомоги ТрО?". Я відповідаю: "Звісно, є, Дніпро дуже допомагає Збройним силам, ТрО". Він каже: "Ну, чекай. До мене зайшла аудиторська служба. Вони написали, що це нецільове використання бюджетних коштів".

Я не вірю, що в Офісі хтось сидить, бере слухавку і каже: "Оцих загоніть, до цих зайдіть і все інше". Адже розумію, скільки зараз завдань у керівництва Офісу президента.

Але у кожному муніципалітеті сидять якісь перевіряючі. Останні кейси, щоб стисло…

– Ви зараз про вашу міськраду розповідаєте?

– Так, вони приходять і починають вибивати керівників комунальних підприємств: міськводоканал, міськсвітло, теплоенерго. Підозри, підозри, підозри. Потім суд виносить застави.

Після цього їх більше нічого не цікавить. І я кажу: "Чому ви ловите конкретно керівників підприємств критичної інфраструктури?". Немає відповіді.

– Скільки у вас під підозрою таких керівників?

– Раніше в мене юристи з профільного департаменту приносили якісь там таблички – скільки кримінальних справ, скільки в суді, скільки на слідстві. Я вже зараз не дивлюся.

– Про які органи ви говорите? СБУ, ДБР?

– Неважливо. Тому що зараз почну називати, вони озлобляться, ще більше почнуть ходити.

Це а) деморалізація, б) немає ніяких перспектив, в) витрата коштів платників податків. Це праця в нікуди. Навіщо це робити? Під час війни є важливіші завдання.

"Громадянством Корбана займався не президент і не голова ОПУ"

– Керівник штабу оборони Дніпра, ваш близький друг Геннадій Корбан. Минулого року президент України позбавив його українського громадянства. Де зараз перебуває Корбан?

– Зараз такий час, що не ставлять зайвих запитань. Я абсолютно відверто кажу: десь у Європі, може, в Ізраїлі. Їздить туди-сюди, змінює місто проживання. Я його не запитую.

– Корбан продовжує бути керівником штабу тероборони?

– Є Рада оборони Дніпра, яку я очолюю офіційно по документах, а є штаб Ради. І оскільки ніхто не бачив жодних документів стосовно того, що його позбавили громадянства, Геннадій формально залишається керівником штабу.

Наскільки мені відомо, він зараз подав до суду і в суді також немає ніяких документів.

– В Україні в суд подав?

– Так. Там "футбол": адвокати звертаються в міграційну службу, пишуть у прикордонну службу, міграційна відправляє в прикордонну, прикордонна в міграційну. Якось так.

– Коли в Києві запитуєш політиків про Філатова і Корбана, люди зазвичай кажуть, що Корбан і Філатов – це одна команда, яка разом керує Дніпром. Можете пояснити, як між вами розподілені ролі?

– Керую Дніпром я. Він офіційно очолює громадську раду – це орган, який діє при міськраді.

Там же всі: і релігійні общини, і активісти, приблизно 40 міських організацій представлено. І, знаєте, Корбан знайшов з ними спільну мову. Геннадій збирає скарги від людей у своєму telegram-каналі, а також на особисту електронну пошту.

І потім скарги скеровують по департаментах місцевої ради, щоб людям допомагати. Це працюючий орган.

– Перед нашою розмовою я підписався на telegram-канал Корбана. Він по три рази на день інформує про роботу комунальних служб у різних районах міста. Складається враження, що наче він підміняє вас на посаді мера. Які його повноваження?

– Мене неможливо підмінити. У громади є положення, на основі якого вона працює. І у цьому положенні є функція контролю.

Я часом жартую: "Гена, ты превратился в начальника ЖЭКа" (сміється). Але він справді займається людськими проблемами.

– Ви точно намагалися розібратися: за що у Корбана забрали громадянство?

– Намагалися, але не розібралися.

Перш за все – це було несправедливо. Йому треба повернути громадянство. По-друге, ця історія ірраціональна. Був хтось, хто там постійно капав отрутою, і на емоціях цей указ був підписаний або підсунутий на підпис.

А потім, коли вже все зроблено, назад це дуже важко відкрутити. От хто був цей хтось – я думаю, що ми розберемося рано чи пізно.

– Ви знаєте, хто це був?

– Я не знаю, можу тільки здогадуватися. Але розумію, що це не президент займався Корбаном. Де президент, а де Корбан? Або де Єрмак і де Корбан? У них багато інших завдань.

Що, вони будуть сидіти і щось там думати про Корбана? Ні. Але хтось приходив і щось казав. А може, указ і підсунув.

– З юридичної точки зору, в Корбана забрали громадянство, тому що у нього було ще одне громадянство, так?

– Я ж кажу, немає ніякої інформації. Ніхто не показав, яке у нього громадянство – Великої Британії, Німеччини, Нової Гвінеї або Ізраїлю.

Тому ця історія для мене дуже таємна і ірраціональна.

– Ви дуже близькі люди, і ви точно знаєте – у Корбана є ізраїльське громадянство?

– Ні. Такі питання я не ставлю, особливо близьким людям. От чесно кажучи, у камеру дивлячись (повертає голову в сторону камери).

– Як це, що ви не знаєте? Ви ж друзі!

– Так, друзі. Але не знаю. З ким ти спиш під ковдрою, де у тебе рахунки – такого роду питання некоректно задавати. Навіть своїм друзям.

"Обіймаю собаку і розумію, що не з'їхав з глузду"

– В українському суспільстві є велике бажання помсти. На вашу думку, чи може з'явитися в Україні свій Моссад?

– Може. Я думаю, він вже з'явився.

– Ви думаєте чи знаєте?

– Ні, я не знаю, а думаю. Якщо б і знав, то ніколи б не сказав про це.

– Ви були б готовими долучитися до фінансування такої секретної спецслужби?

– Так.

– Ви самі зізнавалися, що є православним. На вашу думку, як правильно діяти з Українською православною церквою Московського патріархату?

– Це складне питання, тому буду дуже обережним. Я не хотів би, щоб ми самі себе спонукали до релігійної війни.

– Така загроза є?

– Я не думаю, що є така загроза. Ганятися за цими попами-колаборантами, знаходити їхні паспорти – це, мабуть, правильний шлях. Але треба подивитися на економічні питання.

Давайте подивимося на землевідводи, подивимося на економічну реалізацію культової атрибутики. Давайте у кожному храмі поставимо касовий апарат. Розумієте?

– Що ви маєте на увазі, поясніть.

– Я маю на увазі, що економіка завжди була базою і потрібні економічні важелі витягнути звідти, і все стане на свої місця. Держава і церква є окремо. Але я кажу про економічну складову.

Тобто не може бути церква економічною монополією, бо економічні питання регулюються державою. Нехай держава це відрегулює нарешті. І ви самі побачите результати.

– Останнє: як не з'їхати з глузду?

– Кожного разу є у мене бажання якось абстрагуватися від того, що зараз коїться, але це неможливо.

Я – міський голова мільйонного міста і розумію свою відповідальність.

Не з'їхати з глузду можна тільки одним шляхом: це спілкування з родиною, спілкування з близькими людьми, спілкування з друзями і спілкування з домашніми тваринами.

От я приїжджаю, виходить мій собака, я його обіймаю і розумію, що з глузду не з'їду. Все.

Роман Кравець, Назарій Мазилюк, УП