Омбудсмен Лубинец: Количество удерживаемых Россией гражданских заложников просто сумасшедшее

11 квітня у російських Telegram-каналах з'явився відеозапис, де російські військові жорстоко обезголовлюють українського військовополоненого. 

У Міністерстві закордонних справ України закликали Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду звернути увагу на цей ролик. А в Єврокомісії наголосили, що в разі, якщо автентичність відео буде підтверджено, це стане ще одним свідченням того, як Російська Федерація зневажає міжнародне право.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець каже, що за 9 місяців роботи на своїй посаді подібних відеозаписів отримав вже десятки. 

Як Офіс омбудсмена може посприяти в тому, щоб притягнути до відповідальності тих, хто страчує українських військових? 

Як РФ намагається ввести в оману українських військовополонених та цивільних заручників, аби ті не погоджувались на обмін? 

Чи законно примусово евакуювати дітей із зон активних бойових дій?

Чи потрібно карати тих, хто під час окупації отримав російський паспорт? 

Про це омбудсмен Дмитро Лубінець розповів в інтерв'ю "Українській правді". 

Нижче – головні тези цієї розмови. Її повну версію дивіться тут: 

Про поширення відео зі стратами українських військових 

Російська Федерація вкотре демонструє, що для неї не існує поняття Женевських конвенцій, міжнародного гуманітарного права. Росія залишилася на рівні Середньовіччя. Росіяни поводяться, як відкриті терористи, які записують публічні відео страти своїх ворогів.

Вони роблять це через кілька причин. Перша – для внутрішнього споживача, щоб підтримувати градус антиукраїнської істерії. 

Наступний резон – щоб мотивувати своїх військовослужбовців не здаватися в полон ("Дивіться: ми їх убиваємо. Отже, вони будуть так вбивати вас, якщо ви надумаєте здатися в полон"). 

Усі кажуть про контрнаступ, який, імовірно, повинен розпочатися з боку ЗСУ. Отже, що роблять росіяни? Вони роблять такий інформаційний вкид, щоб показати: "Українські військовослужбовці, не наступайте на нас, бо ми вас будемо брати в полон і відрізати вам голови". 

Можливо, вони думають, що це може нас зупинити. Насправді, я думаю, всіх українських військовослужбовців це навпаки мотивує ще швидше звільняти наші території.

Про повернення утримуваних Росією цивільних українців 

Повернення цивільних осіб – важкий трек. Якщо ми запитуємо великі обміни наших військовополонених, нам починають пропонувати наших цивільних. Ми на це точно не підемо. Ми шукаємо інші варіанти.

Загальна кількість цивільних заручників, яких зараз утримує Російська Федерація, просто шалена. Я можу назвати кількість лише тих, хто офіційно звернувся до мене з числа їхніх родичів: ця цифра понад 20 тисяч осіб. 

Але насправді вона є більшою. Бо поки під окупацією частина Херсонської області, Запорізької, вся Донецька, Луганська області і весь наш Крим, то, зрозуміло, що родичі, які там перебувають, вони до нас не звертаються. Навіть маючи технічну можливість через інтернет, вони просто бояться. 

Вони розуміють, що навіть просте звернення до українського омбудсмена буде використане російською окупаційною владою як підстава для того, щоб затримати, звинуватити у шпигунстві і поповнити обмінний фонд.

Про те, як РФ під час обмінів вводить в оману українських військовополонених і цивільних

Коли ми повертаємо наших громадян, вони кажуть: "Нам напряму казали: "Вас Україна не запитує", "Ви Україні не треба", "На вас відкрите кримінальне провадження", "Ваші рідні від вас відмовилися". Тобто це – додатковий тиск, маніпуляція, психологічні тортури, які застосовує Російська Федерація щодо наших громадян. 

У нас є випадок, коли ми повернули одного військового, і він розказував, що його 8 разів вивозили на обмін. 8 разів вони нібито його десь катали, а потім повертали та казали: "Інших забрали, а щодо тебе нам сказали: "Ні. Цей нам не треба".

Вони хочуть таким чином, щоб хтось із військовослужбовців чи цивільних вийшов і на камеру розказав, яка Україна погана. 

Для чого ще вони це роблять? Щоб тут – всередині – родичі, не бачачи якихось суттєвих результатів, виходили на мітинги, критикували українську владу. Тобто таке розбурхування українського суспільства.

Про комунікацію із російською омбудсменкою Москальковою

Особисто я з нею спілкувався останній раз десь кілька місяців тому. 

Але офіційними листами ми обмінюємося кожного дня. У нас виділені окремі співробітники: одна людина – з мого боку, одна людина – з її боку. Вони між собою спілкуються.

Я не бачу поки потреби (у продовженні особистого спілкування з Москальковою – УП). Якщо результату немає, навіщо зустрічатися? Обмінятися листами, пропозиціями – будь ласка. Ми це робимо, для цього не потрібно особисто спілкуватися. 

Про повернення примусово депортованих до Росії українських дітей

Наразі нам вдалося повернути 327 дітей. 

У цьому бере участь велика команда (багато представників різних відомств). І я можу сказати, що повернення навіть однієї дитини – це така маленька спецоперація, яку ми ретельно пропрацьовуємо. Це робиться практично без сприяння російської сторони. Інформацію нам не надають, обмежують. 

Є поодинокі випадки, коли Російська Федерація (та ж сама Москалькова) сприяла поверненню двох українських дітей: їхня мама була військовополонена. Ми спочатку повернули маму, а потім підняли питання і повернули двох її діток, які перебували на тимчасово окупованій території України. 

Про примусову евакуацію дітей із зон активних бойових дій

Ми (Офіс омбудсмена – УП) брали участь у розробці цієї постанови Кабміну.

Моя позиція така: обираючи між правом батьків визначати місце перебування з дитиною й ухвалюючи рішення щодо евакуації дитини, держава повинна насамперед забезпечувати право дитини на безпечне життя. У цьому розрізі я взагалі не бачу порушень прав батьків. 

Якщо ви як батьки можете про себе дбати і ухвалювати рішення – знаходитися під обстрілами в Авдіївці, Бахмуті, де завгодно – це ваше право і ваша справа. 

Але поки дитині не виповнилося 18 років, поряд з правом батьків опікуватись дитиною є право держави втручатись в цю історію. У нас створені окремі органи, які за цим ретельно спостерігають. Тому тут я стояв на сторожі саме права дитини.

Про те, чи потрібно карати українців за отримання паспортів РФ на окупованих територіях

Якщо громадянин України залишився на тимчасово окупованій території, його основна задача там – вижити. Для того, щоб йому вижити, йому, напевно, через різні підстави треба було отримати паспорт громадянина Російської Федерації. 

Ми це юридично як держава не визнаємо. Отже, коли ми повертаємо територію і людей, ми кажемо, що це не паспорт, це – фікція, папірець, який додатково допоміг нашому громадянину України вижити. 

Наскільки мені відомо, наразі є пропозиція, що, повертаючи території, ми даємо можливість громадянам України офіційно повідомити про те, що вони під тиском отримали паспорт Російської Федерації, відмовитись від нього, можливо, поновити документи громадянина України. На це виділяється певний час (може йтися про рік). Після цього всі, хто залишили паспорти, можуть вважатися тими, хто свідомо зробив свій вибір стати громадянами Російської Федерації. І після цього може наставати відповідальність (як адміністративна, так і кримінального характеру). 

Повірте, дуже багато громадян України, які перебувають там, які публічно кажуть інколи, що Російська Федерація – "хорошо и надолго", насправді роблять зовсім іншу роботу, наближаючи час повернення цих територій. Кожен факт потім буде встановлений, ми дамо оцінку. 

У нас дуже багато історій, коли ми чітко розуміємо, що іншого вибору просто немає.

Про неефективність міжнародних правозахисних і гуманітарних організацій

Із системою міжнародних організацій у нас все важко і складно. 

Я не бачу змін підходів, змін напрямків, змін рухів спілкування з Російською Федерацію. Я не бачу конкретних механізмів, як вони, виконуючи свій мандат, захищають права громадян України. Вони цього не роблять. 

Війна між Російською Федерацією і Україною показала, що система міжнародних відносин, система міжнародного захисту прав людини – фікція, ця система існує тільки на папері. Прописані купа конвенцій, купа норм міжнародного гуманітарного права, які взагалі не відповідають на питання, а що робити, якщо країна-агресор їх не дотримується. 

Це, знаєте, якийсь божевільний дім, коли всі адекватні дивляться на одного неадеквата, який взяв сокиру і вбиває невинних людей, а всі решта між собою спілкуються і кажуть: "Слухай, треба щось з цим робити. Але що робити, ми не знаємо. Може, ми просто відійдемо подалі, щоб до нас не дійшло?".

Людство це вже проходило. Це називається "загравання з агресором". Ми це бачили перед початком Другої світової війни. Один в один ситуація. 

Або вони зміняться, або вони повинні піти просто в небуття. Іншого шансу немає. Або це станеться, або Третя світова війна розпочнеться. І, хто знає, можливо вона розпочалась 24 лютого 2022 року.

Про зв'язки з Офісом президента

Найближча комунікація (в Офісі президента у мене – УП) з Андрієм Єрмаком у розрізі координації повернення військовополонених, цивільних заручників, дітей з території Російської Федерації.

З Олегом Татаровим (заступник керівника Офісу президента – УП) бачився один раз: це було питання, де мої працівники виявили системні порушення в системі одного з правоохоронних органів. Там (на зустрічі – УП ) він був не один: були представники правоохоронних органів. 

Але ухвалюючи будь-яке рішення, я ставлю собі три риторичні запитання. Перше: "Чи буде конкретний результат від такої роботи для громадян України?". Друге: "Чи не будуть порушені національні інтереси нашої держави?". Третє: "Чи не порушить це принцип незалежності інституції, яку я очолюю?". 

Відповідаючи на ці три запитання, я можу сказати, що спілкування з різними установами (в тому числі з Офісом президента і безпосередньо з президентом) є, по-перше, прямою моєю задачею, моїм мандатом. По-друге, я спілкуюся через призму поновлення прав громадян України, яких я, наприклад, повертаю з території Російської Федерації. 

Софія Середа