"В США нет стратегии, что делать с Россией после ее проигрыша". 8 вызовов для украинской победы
З початком великої війни Захід здивував росіян рішучістю, з якою згуртувався заради підтримки України. Але українців Захід здивував нерішучістю, з якою передавав країні зброю чи вводив санкції проти агресора.
Українці позбулися ілюзій щодо Росії задовго до першої річниці повномасштабного вторгнення. Проте навіть після багатьох задокументованих звірств окупантів, людожерської політики Кремля та підтримки дій Путіна з боку більшості росіян – багато хто на Заході й надалі живе в полоні старих уявлень про Російську Федерацію.
Ці уявлення – виклик, який стоїть перед Україною сьогодні. Вони схожі на цукровий запобіжник на морській міні – з часом цукор розтане, і бойовий механізм на ній активується. Потрібно, щоб хтось зіштовхнув міну для російського корабля у воду.
Саме це намагаються зробити в Міжнародному центрі української перемоги (ICUV – International Centre for Ukrainian Victory).
Його створили в перші дні повномасштабної війни представниці Центру протидії корупції, Мережі захисту національних інтересів "ANTS" та Громадянської мережі "Опора". Ціль – об'єднати зусилля і згуртувати світ на підтримку української перемоги.
Згуртовувати почали зі США та країн Європейського Союзу, пізніше розширили географію на Азію.
Співзасновниці ICUV стали одним із гучних голосів України за кордоном.
Вони відстоюють позицію країни на чисельних зустрічах із високопосадовцями та в коментарях ЗМІ, беруть участь у таких міжнародних подіях як Варшавський форум безпеки або Безпекова конференція в Мюнхені, закликають надати Україні необхідну зброю і генератори, борються за антиросійські санкції та спецтрибунал для Путіна, а також допомагають західному суспільству уявити собі Росію, що програла у війні і не сповзла при цьому в ядерне божевілля.
Окрім спілкування із закордонними політиками, чиновниками та дипломатами, в ICUV намагаються достукатися і до звичайних громадян – через акції прямої дії. У Мадриді організували захід до саміту НАТО, у Відні – зверталися до МАГАТЕ. Координуючись з іншими NGO, Центр перемоги долучається до проведення акцій та створення колаборацій по всьому світу.
УП поговорила зі співзасновницями ICUV про те, які сьогодні виклики стоять перед Україною в закордонному вимірі. Їхні відповіді – в цьому матеріалі.
Неможливість Заходу уявити світ, де Росія програла
Олена Галушка, членкиня правління Центру протидії корупції:
Проблема не в тому, що союзники не готові підтримати перемогу України. Проблема в тому, що партнери не розуміють, як буде виглядати поразка Росії і що буде після цієї поразки.
Зараз, на жаль, не можна сказати, що таке розуміння є у всіх, але є певні позитивні зрушення. Наприклад, заява від міністра оборони Німеччини про те, що Україна повинна перемогти в цій війні.
Водночас заяви від деяких інших лідерів неоднозначні: а як буде виглядати поразка Росії?
Тому дуже важливо продовжувати пояснювати, чому перемога України – це не просто про перемогу України у боротьбі з російською агресією, чому це про відновлення світового порядку.
Дар'я Каленюк, виконавча директорка Центру протидії корупції:
Неможливість Заходу уявити світ, де Росія програла – це основний виклик. І це основна причина, чому нам не дають літаки і чому зброю нам цідять потрошки. Нам її недостатньо для того, щоб повністю звільнити наші окуповані території, звільнити наших людей.
Офіційно цього не скажуть, але немає стратегії в Америці, що робити з Росією після її програшу. Немає стратегії в Америці, що робити з ядерною зброєю в Росії після її програшу.
Є думка, що виснаження Росії війною в Україні спровокує якісь зміни в їхньому соціумі, але це ілюзія.
Ми розуміємо, що цей соціум не змінюється. Це імперіалістична свідомість, хворе суспільство, яке потрібно буде потім лікувати десятиліттями, і то не факт що вдасться.
Наша місія – трошки допомогти роззути очі нашим закордонним партнерам. Хоча ми – Центр перемоги, але ми хочемо пояснити, що Україна може програти. І що ви будете робити, якщо Україна програє?
Що буде робити НАТО? Що будуть робити окремі члени НАТО, зокрема країни східного флангу НАТО: Литва, Латвія, Естонія? Що буде робити Польща? І яка буде стратегія і діяльність Америки?
Ми намагаємося пояснити, що треба зважити дві речі. Перша – ризик невідомого: що робити з Росією після її програшу? Друга – ризик відомого: що буде, якщо Україна програє?
Передача Україні високоефективної зброї
Дар'я Каленюк:
Думаю, США погодять F-16 в цьому році. Але ми маємо розуміти, що навчання пілотів на цих винищувачах займає від 4 до 6 місяців мінімум. Тобто якщо би нам погодили зараз F-16 і вони би були доставлені в Україну – ми могли б ними користуватися не раніше осені.
Ми просили про літаки ще в квітні 2022-го, коли вперше поїхали на зустріч у Конгрес, говорили з Ненсі Пелосі, з Радою нацбезпеки США. Тоді нам пояснювали: у вас пілоти не вміють літати, немає у вас інженерів, які вміють обслуговувати ці літаки. Ми казали: давайте, почнемо вчити зараз.
Ці навчання не почалися. За правилами передачі зброї і збройних технологій Америки, навчання можуть почати тільки після того, коли є погодження, що надають цю певну технологію або зброю.
Буде погодження цього року, але я дуже не хочу, щоб воно було десь влітку чи взагалі восени. Нам треба літаки до наступної зими, щоб захиститися від балістичних ракет і щоб ми могли нормально наступну зиму прожити.
Але все це відтягують: мовляв, не дай Боже Україна подивиться на Крим, не дай боже Україна буде стріляти по Росії!
Нас посилають воювати з Голіафом, зв'язавши наші руки за спиною. Ось що відбувається. Навколо стоять і аплодують нашій сміливості, тому, що ми стікаємо кров'ю, падаємо, але все одно піднімаємося і б'ємося далі.
А один конгресмен на закритій зустрічі назвав два прізвища, котрі в Америці блокують українську перемогу. У яких панує страх, що Україна переможе, і він зумовлює відсутність рішення по літаках і далекобійних ракетах. Ці дві людини – радник з питань національної безпеки Джейк Салліван та заступник міністра оборони США з політичних питань Колін Кал.
Про Джейка Саллівана ми чуємо ще з квітня, що оці вагання, цідіння зброї потрошки, зневіра в українську перемогу – від нього йде. Джейк – це академік, надзвичайно розумна людина, але далека взагалі від реального життя і від реальності. Така нерішучість і такий страх… Напевно, Джейк і ще частина людей в адміністрації Байдена захопилися ідеями Генрі Кіссінджера в певний момент. Але навіть вже Кіссінджер визнав свою помилку.
Російська пропаганда в країнах Африки, Азії та Латинської Америки
Олена Галушка:
Якщо ми говоримо про країни поза G7 і НАТО, то там російська пропаганда неймовірно посилилася.
Основні меседжі, які вони туди комунікують – це економічні проблеми, інфляція, брак їжі. "Це все результат західних санкцій проти Росії. Як тільки санкції будуть зняті, ми знову зможемо постачати до вас їжу і все буде добре".
Вони комунікують цю війну як імперіалістичну війну Заходу проти Росії, де Росія намагається захищатися.
Якщо наша комунікація на західні країни є успішною, то щодо країн Африки, Азії, Латинської Америки – там непочатий край роботи.
Ми працюємо з ними на рівні ООН, в Нью-Йорку, в Женеві, і там наші дипломати роблять дуже велику роботу. Якщо ви подивитеся на загальні резолюції по підтримці України, то вони все ще показують хороший результат.
Але Лавров вже двічі їздив в турне країнами Африки.
Дуже важливо – і ми в Центрі так само зараз намагаємося пропрацьовувати це – комунікувати з цими країнами, пояснювати їм природу цієї війни. І чому весь світ виграє від перемоги України, як по харчовій безпеці, по ядерній безпеці, так і по відновленню глобального світового порядку.
Ольга Айвазовська, голова правління громадянської мережі "ОПОРА":
Ключове питання для країн Африки – це продовольча криза, яка виникає в зв'язку з війною в Україні та спадом, пов'язаним з ковідними роками.
В кожному медіа ви прочитаєте про cost of living (вартість життя). В цьому році ситуація може змінитися на гірше, тому що кількість замінованих полів, які не будуть засіяні, з яких не зберуть врожай – збільшилась. Після звільнення території не може одночасно українська держава і розміновувати в тих масштабах, в яких було заміноване, і воювати на всіх фронтах.
Нам потрібно знайти раціональні та чесні аргументи для африканських країн, які хочуть хліба, а не абстрактних дискусій, які мають емпатію до колишнього Радянського Союзу та Китаю, що вкладав десятиліттями легкі кошти без зобов'язання в Африку.
Також ці країни знають, що через збільшення підтримки України, наприклад, з боку Великобританії, зменшуються бюджети на програми підтримки їх самих. Треба знайти достатню кількість щирих аргументів – не одноразових під конкретну резолюцію, – щоб шукати партнерство там, де це можливо, і швидко.
Українська держава протягом останніх десятиліть втратила багато потенціалу, якщо не партнерства, то хоча б взаєморозуміння з Південною Америкою чи з Африкою. Це були непріоритетні для нас регіони, ми зараз пожинаємо те, що посіяли.
Вони не готові підтримувати нас лише через те, що ми стали жертвою війни. У них теж було багато страшних війн, переважно громадянських. Наприклад, у Руанді на початку дев'яностих відбувся найбільший в історії геноцид проти тутсі, загинуло від пів мільйона до 1,1 мільйона громадян.
Якщо ми хочемо працювати з цими країнами, нам треба їх вивчати, підібрати аргументи під кожну. На людському рівні в Нігерії я відчула значну емпатію та солідарність з Україною. Це потрібно розвивати.
Наприклад, Південна Корея змінила свою попередню позицію та проголосувала вперше позитивно в грудні під час розгляду Резолюції щодо Криму на Генасамблеї ООН.
Ми недооцінюємо країни Африки. Потенціал їхнього громадянського суспільства, політиків – досить високий. Я побачила їхніх парламентарів, представників аналітичних центрів, неурядових організацій. Дехто з них закінчив західні університети, вони освічені, візіонери, але в них не вистачає уваги щодо нашого регіону та багато власних травм. Так само, як у нас не вистачає уваги щодо них.
Ганна Гопко, голова правління громадської організації "Мережа захисту національних інтересів "АНТС":
Після перших місяців війни ми зрозуміли, наскільки важлива підтримка світу, особливо в голосуваннях ООН. Ми в ICUV почали змінювати певні географічні акценти.
Ми продовжували концентруватись на Вашингтоні та Європейському Союзі, зважаючи на важливість зброї та санкцій, але водночас здійснили візити в Тайвань і Південну Корею. Плюс неодноразово за весь цей час ми спілкувалися із країнами Латинської Америки. Це не були поки що візити, на жаль, але були онлайн-наради для журналістів.
В Південної Кореї є великий інтерес до України. Раніше вони утримувалися на багатьох голосуваннях (з українських питань у Генасамблеї ООН – УП), але недавно вони проголосували на підтримку України, тобто є помітний прогрес.
Південна Корея має унікальний досвід трансформації після тотального руйнування і знищення населення. Вони входять до першої десятки виробників зброї в світі. Також Корея має унікальний досвід будівництва тунелей, залізничних станцій, мостів і все решта. Це те, де вони можуть допомогти нам зараз.
А 2023-й рік ми розпочали візитами до Японії – у зв'язку з головуванням в G7 і з тим, що Японія впродовж 2023-2025 років є непостійним членом Радбезу ООН. І це хороші можливості для притягнення Росії до відповідальності, обговорення механізмів конфіскації (російського майна – УП) і підтримка на рівні ООН.
Створення спецтрибуналу щодо російської агресії
Ольга Айвазовська:
Створення спеціального трибуналу – це процес, який частково змінить архітектуру світового порядку.
Фактично ми зараз змушені перегорнути сторінку історії і створити ad hoc інституцію, якої не існує, для того щоб розглянути злочин агресії.
Жоден діючий міжнародний суд не може засудити тих, хто вчинив злочин проти миру в Україні. В той же час ця інституція має бути достатньо легітимною, щоб рішення трибуналу були не лише прийняті до відома, але й юридично, формально країнами, які підтримають його створення та Україну.
Є міжнародна юрисдикція і місцева юрисдикція. Відповідно, за результатами ухвалених рішень такого трибуналу буде легше оперувати замороженими активами та розпочати їх конфіскацію на користь України.
Захист іноземних активів та питання приватних коштів олігархів, близьких до Кремля, буде усунуто як проблему. Рішення щодо злочину агресії можна покласти на стіл та використовувати в межах місцевої юрисдикції в країнах, які мають дуже строкату систему права.
Ще восени минулого року тема трибуналу виглядала як непробивна стіна. Широкої коаліції за правосуддя не проглядалося. Було багато аргументів проти. Серед них ті, які безпосередньо озвучувались і діючими інституціями, як то МКС (Міжнародний кримінальний суд в Гаазі), міжнародними організаціями, які вважають, що створення інституції для конкретної події – це не дуже правильний прецедент.
Опоненти вживали навіть аргумент, що необхідно засновувати повноцінний суд щодо злочину агресії, щоб будь-яка країна могла до нього апелювати. Але ці дискусії більше призводять до затягування часу, тоді як для нас це є найбільш швидкоплинний ресурс. Нам необхідно закрити це питання до великого кола виборчих циклів у багатьох країнах, серед яких і США, у 2024 році.
Злочин агресії – є елітним злочином, і доведення його з формальної, юридичної точки зору – це складний не юридичний, а політичний процес. Тому що юридично довести те, що акт агресії відбувся, хто ухвалював рішення – дуже просто. Ми бачили в прямому ефірі заяву високопосадовців, рішення органів влади Російської Федерації, наслідки цих рішень.
Тоді як, наприклад, притягнути до відповідальності персонально Володимира Путіна за воєнний злочин буде дуже складно. Він винен передусім у злочині агресії, в результаті якого сталася неймовірна кількість воєнних злочинів та звірств в Україні.
Політична воля за створення спеціального трибуналу також допоможе демонструвати, на чиєму ви боці історії. Є держави, які самі були імперіями, розпочинали несправедливі загарбницькі війни. Серед них і розвинуті демократії. Але вони перегорнули цю сторінку, хоча досі можуть боятись засудження, але пора рухатись далі до Європи, вільної від імперій.
Зима минає під досить оптимістичними зобов'язаннями та заявами країн ЄС і Великобританії, які долучаються до групи країн, що працюватимуть над безпосереднім втіленням трибуналу на дуже практичному рівні та розслідуванням злочину агресії.
Хтось має взяти на себе відповідальність щодо створення конкретної інституції, яка матиме офіс, людей, правила і якій довірять здійснювати судовий процес і ухвалювати рішення. І ці рішення готові будуть визнати країни, які після підписання міжнародних двосторонніх договорів будуть частиною цього процесу.
Відсутність по-справжньому пекельних санкцій проти Росії
Ганна Гопко:
Санкцій, які б спалили російську економіку, ми не побачили.
Пригадуєте, Байден казав про "пекельні санкції"? Не було тих санкцій пекельних. Немає політичної волі. Цей інкременталізм – поступовість у наданні Україні зброї – це сценарій наближення поразки України. Так само і з санкціями. Ця поступовість, градуальність… Нам треба було пекельні санкції перед початком бомбардувань 24 лютого.
Захід, який прорахувався в оцінках української стійкості, не був готовий до сценарію поразки Російської Федерації. І це спричинило неготовність розгортання ефективної санкційної політики. Десять пакетів санкцій, друзі (йдеться про неефективність поступового введення санкцій замість очікуваного єдиного, але "пекельного пакета", –УП)! Хоча на Мюнхенській конференції Урсула фон дер Ляєн розказувала, наскільки Європейський Союз міцний, і що 10 пакетів санкцій – це великий здобуток.
Але ми живемо в різних реальностях. Для Європейського Союзу це великий здобуток, тому що Європейський Союз теж тонув у популізмі, теж у боротьбі різних і зокрема проросійських голосів. Вони живуть у тому, що вони і так зробили дуже багато. В цей час наша реальність у тому, що зроблено мало, тому що дуже багато невинних людей загинули, не дочекавшись зброї чи "пекельних санкцій".
Коли Байден на початку (повномасштабної агресії Росії – УП) це озвучував, коли говорив Європейський Союз – вони чітко розуміли, де в Росії "кащеєва смерть знаходиться", які це стратегічні галузі. Це ядерна галузь і Росатом, це сфера російських енергоносіїв, це банківська сфера і це титанова галузь, яка допомагає військово-промисловому комплексу Росії.
Віра Заходу в "хороших руських"
Дар'я Каленюк:
Є частина "хороших руських", які їздять по західних столицях і розказують, що краще давати їм гроші на youtube, щоб вони просвіщали свій неотесаний народ, ніж давати зброю Україні.
Вони дуже ефективно комунікують, вони ходять по різних лідерах думок, вони обходили також всіх конгресменів. Це запудрює мізки, особливо політикам, які не знають, що таке Росія. Які думають, що треба просто трошки більше комунікувати з російським народом, і вони повстануть і будуть за кращу владу боротися. Це дуже небезпечний наратив.
Олена Галушка:
Це великий виклик, з яким ми намагаємося боротися. Коли політик є антипутінським, це не робить його автоматично антиімперіалістичним політиком.
Той же самий приклад з "Дождем", який був просто неймовірно показовим: навіть найбільш "хороші руські" не завжди до кінця розуміють, чому цей імперіалізм є просто всередині них. Вони говорять: так, ми не підтримуємо цю війну, але все-таки нашим "ребятам", які їдуть на фронт вбивати українців, потрібні всі необхідні умови для того, щоб робити це краще.
Українська корупція і реакція на неї
Дар'я Каленюк:
Відсутність довіри зменшує кількість військової допомоги.
Американці не дають доступ до своїх технологій країнам, в яких є корупція в оборонному секторі.
Абсолютна більшість зброї, яка нам надходить від американців, це зброя без "мізків". Тобто це залізяки, які ми максимально ефективно використовуємо, наскільки можемо, тому що в нас надзвичайно талановиті військові інженери. Але, наприклад, у гаубицях М777 у нас досі немає цифрової системи контролю вогню.
Оці "Абрамси", які нам готові передати – я не знаю, в якому стані вони до нас прийдуть. Мені здається, що всю електроніку там познімають. Те ж саме питання літаків (F-16 – УП). Літаки начинені електронікою, це синхронізовані радари з комунікаційними платформами. Натівська система зброї передбачає, що ті ж самі HIMARS спілкуються з F-16. Радар на F-16 може ідентифікувати ракету, яка летить по нас, і можна запустити удар у відповідь. Це цифровізація армії.
Корупція – це одна з причин, чому зброя до нас надходить без "мізків". Викорінення корупції, особливо в секторі оборони, дозволить нам отримати доступ до технологій і розвинути виробництво спільно з НАТО окремої амуніції, окремої високотехнологічної зброї. Корупція не дозволяє нам нормально закупити західну зброю.
Всі розуміють, що в Україні корупція нікуди не поділася, але відзначають, що, незважаючи на війну, в Україні працює Національне антикорупційне бюро, Спецпрокуратура, Вищий антикорупційний суд… Тобто це величезний бонус у скарбничку.
Нам публічно ніхто не скаже зараз, що Україна – корумпована, але непублічно нашій владі подаються сигнали: якщо ви хочете утримувати підтримку західного суспільства, то робіть щось зі своєю корупцією, реагуйте, попереджайте, усувайте корупціонерів від влади.
І в ЄС, і в Америці на носі вибори, і Україна знову опиниться в їхньому епіцентрі. Україна знову може виявитися футбольним м'ячиком, який між собою розігрують різні політичні сили в Америці. Я більш ніж переконана, що руські готують інформаційні компанії, гібридні спецоперації для того, щоб підірвати підтримку західним суспільством України.
Тому нам потрібно йти на випередження і самим показувати, що ми не ідеальні. Дуже негативно сприймається, коли ми говоримо, що вже подолали корупцію. Всі ж знають, що це не так. Нормально сприймається, що в нас є проблеми, але ми над цим працюємо.
Неготовність до того, що Україна може відвоювати Крим
Дар'я Каленюк:
Стоїть якийсь внутрішній блок у Західній Європі і в Америці, що "Крим же не може Україна відвоювати; як же вони Крим відвоюють, якщо Путін не може собі дозволити програти? Це Путіна роздраконить".
А його треба роздраконити. Нам треба повернути Крим. Без обриву логістичних ланок забезпечення російської армії з Криму ми не можемо відвоювати південь.
Ми недостатньо комунікуємо те, що Україна може програти. Тобто ми перекомунікували нашу перемогу.
Необхідність деокупації Криму ми пояснюємо таким чином. Російська війна в Україні збільшила кількість голодуючих у світі на 100 мільйонів людей. Зараз 350 мільйонів людей голодують. Коли москалі захопили Крим, всі Крим проковтнули, тому що "он истинно русский". Захід далі продовжував співпрацю з Росією, вона за ці 8 років перетворила Крим на військову базу, яка стала платформою для нападу на південь і для блокування всіх наших портів.
І тепер наше зерно, наша соняшникова олія, інші наші товари, які є основним товаром на експорт, заблоковані. І це проблема не лише для України – це проблема світу.
Ця зернова угода, яка зараз функціонує, вона не життєздатна в довгостроковому періоді. В нас два кораблі на день проходить по зерновій угоді, з благословення росіян, і в черзі стоять 140.
І ми пояснюємо: для того, щоб попередити голодні бунти в країнах Африки і наплив біженців, потрібно дати Україні ракети 80 плюс кілометрів та літаки F-16.
І дати Україні відвоювати Крим.
Рустем Халілов, УП
