Игры на войне. Как игры помогают ВСУ готовить контрнаступление, а Западу – контролировать эскалацию. Аудиоверсия

У липні 2022-го на військовій базі в Рамштайні майже цілодобово кипіла робота, про яку знало лише вузьке коло причетних.

Військові аналітики й експерти збиралися в трьох кімнатах, де по двадцять годин на добу проводили воєнні ігри. Американці та британці допомагали українцям відточувати стратегію контрнаступу Збройних сил України. Так три місяці по тому описував ці події "The New Yorker" з посиланням на свої джерела в Міністерстві оборони США.

"Таке моделювання за допомогою спеціальних алгоритмів і методик враховує десятки факторів. Починаючи від створення схем логістики і розрахунку норм боєприпасів, і закінчуючи погодними умовами, які можуть або сприяти, або заважати наступу.

Група експертів "грає" на боці росіян, аби передбачити можливі варіанти їхніх дій у відповідь", – розповів УП український військовий, який брав участь у підготовці подібних мозкових штурмів за щільно зачиненими дверима.

Перший план контрнаступу ЗСУ на півдні України, який розглядали в Рамштайні, передбачав деокупацію Херсона, Миколаївської та Запорізької областей восени 2022-го.

Моделювання показало, що такий план обійдеться українському війську задорого. "Вони багато разів відпрацьовували цю версію наступу і просто не змогли змусити модель працювати", − розповідав американським журналістам представник Пентагону.

Результатом "трьохкімнатних ігор" став контрнаступ на Харківщині, коли за п'ять днів вересня 2022-го українські військові звільнили 338 населених пунктів.

Воєнні ігри − один із інструментів боротьби з "туманом війни". Цей термін вперше ввів у вжиток прусський генерал Карл фон Клаузевіц для позначення невизначеності й недостовірності даних про те, що насправді відбувається на театрах воєнних дій.

"Українська правда" розповідає, як воєнні ігри допомагають вигравати справжні битви, як чверть століття тому командно-штабні ігри у США моделювали майбутню війну в Україні, і як Захід сьогодні будує стратегію, взявши на озброєння керування ескалацією з теорії ігор.

А також про те, чому Путіна можна вважати "раціональним гравцем", який приймає хибні рішення на основі спотвореної інформації.

Крігшпіль у тумані війни

500 кілометрів і 210 років. Така відстань від Рамштайна, де влітку 2022-го "розігрували" стратегії наступу ЗСУ, до Потсдама, де вперше побачила світ настільна гра "Kriegsspiel".

Є певна іронія в тому, що гру, яку називають прадідусем усіх ігрових воєнних стратегій, вигадала цивільна людина з просякнутої мілітарним духом Пруссії.

Створюючи крігшпіль (у перекладі з німецької "військова гра") барон Георг Леопольд фон Рейсвіц точно не збирався увійти в історію як її автор. Але втрутився щасливий випадок. 1811 року про цю гру дізнався король Пруссії Фрідріх Вільгельм ІІІ і запросив Рейсвіца показати її.

Той попросив час на підготовку. Він вважав, що невишуканий ящик з піском, в якому відбувалися битви, і дерев'яні бруски, що зображували війська, не варті уваги монарха.

Рік по тому фон Рейсвіц з'явився в королівський палац Сан-Сусі в Потсдамі з лакшері-версією своєї гри.

Полем бою слугував квадратний стіл. На ньому розставлені елементи рельєфу місцевості, зроблені з гіпсу і ретельно розфарбовані: дороги, ліси, річки, поселення. Порцелянові кубики зображують армійські підрозділи. До гри додаються циркулі та лінійки для вимірювання дистанції між військами. Шухлядки-ширми імітують "туман війни" − ними гравці ховають від супротивника перегрупування військ для раптових атак.

Короля Фрідріха гра настільки вражає, що стає його улюбленою розвагою.

Згодом справу батька підхопив його син − лейтенант-артилерист Георг Генріх фон Рейсвіц.

Рейсвіц-молодший удосконалив гру. Замість гіпсових рельєфів почав використовувати реальні карти місцевості. Замість кубиків − олов'яні або порцелянові фігурки. Дерев'яні блоки позначали невеликі загони або цілі полки.

Грали командами − до десяти осіб у кожній. У грі з'явився суддя. Він мав стежити за тим, щоб війська пересувалися відповідно до наказів і стройових правил для кожного роду військ. На початку кожного ходу сторони записували свої накази і передавали їх судді.

Рейсвіц презентував гру начальнику генштабу Пруссії. Спочатку скептично налаштований генерал фон Мюффлінг врешті вигукнув: "Це не гра, а військові навчання! Я буду рекомендувати це всій армії!".

Справи фон Рейсвіца йшли в гору. Король розпорядився, щоб кожен армійський полк мав копію гри.

Сучасники згадують про одну гру, що проходила в палаці сина короля − принца Вільгельма. Для цього спеціально розробили сценарій повномасштабної військової кампанії між річками Одер і Ельба. Епічний бій на реальних картах місцевості тривав кілька тижнів. Щоб зберегти дошку і фігури на ній недоторканими, всі коти, що жили у палаці, були тимчасово відправлені у вигнання.

Гра, яка прославила фон Рейсвіца, врешті-решт його ж і згубила. Вона наштовхнулася на опір з боку тих, хто вважав, що захоплення грою шкодить молодим офіцерам.

"Якщо ви змусите їх керувати бригадами і дивізіями у грі, − говорили заздрісники, − вони отримають перебільшене уявлення про свої здібності як генералісимусів і приділятимуть менше уваги щоденній ротній службі".

Рейсвіц став мішенню для недоброзичливців. Зрештою його військова кар'єра зійшла нанівець. Він отримав звання капітана, але при цьому його відправили служити подалі від очей в глуху провінцію.

Капітан сприйняв це призначення як ганьбу і покінчив життя самогубством у 1827 році.

У поправках до правил гри, що вийшли 1828-го, про Рейсвіца навіть не згадали.

Проте гра жила собі й надалі.

Як стверджують військові історики, своїми перемогами над Австрією в 1866-му і кілька років по тому над Наполеоном III Пруссія багато в чому зобов'язана стратегічному мисленню своїх офіцерів, які пройшли через крігшпіль.

"Раціональність" Путіна і помилкові висновки з недостовірних даних 

Теорія ігор – математичний метод вивчення оптимальних стратегій в умовах конфлікту. Чи в змозі вона допомогти розвіяти "туман війни" і передбачити розвиток подій у ній?

− Теорія ігор до крігшпіля і загалом до настільних ігор не має жодного відношення. Нехай назва не вводить в оману − в теорії ігор головними початковими проблемами були економічні, − одразу попереджає доктор фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Інституту програмних систем НАН України Олексій Ігнатенко.

Дійсно, ані до крігшпіля, ані до інших настолок теорія ігор відношення не має. За виключенням хіба що однієї точки перетину.

Її творець, американський вчений угорського походження Джон фон Нейман, у дитинстві захоплювався крігшпілем. Під час Першої світової 12-річний хлопець разом із братами малював на папері поля битв, цікавився пересуваннями реальних військ на фронтах, аби якомога точніше відтворити це в своїй грі.

Так само, як Георгу фон Рейсвіцу не подобалася "гра" в назві "kriegsspiel", не люблять це слово і сучасні спеціалісти з теорії ігор. Вони вважають більш коректною назвою того, чим займаються – "стратегічна взаємодія раціональних гравців".

Прошу Олексія перекласти це карколомне визначення загальнолюдською мовою.

– "Стратегічна", бо гравці думають наперед, як їм діяти, щоб отримати найбільший виграш. Раціональність означає, що у кожного гравця задана функція, яку він прагне максимізувати, – пояснює Ігнатенко.

Коли йдеться про війну в Україні, перше питання, що виникає, стосується "раціональності". Божевільне рішення Путіна про вторгнення в Україну 24 лютого 2022-го найменше асоціюється з раціональністю.

Але й тут, на думку Ігнатенка, не все так просто.

− Раціональний гравець ухвалює рішення на основі інформації, яку має.

Уявіть собі: на столі в Путіна доповіді, що українська армія недофінансована, Україна на межі розвалу, український народ не любить Зеленського і незадоволений корупцією в країні, російську армію зустрічатимуть квітами.

Якщо взяти це як початкові умови, дії Путіна були раціональними. Він розраховував повторити історію з окупацією Криму. Якщо вдалося тоді, чому б це не масштабувати вісім років по тому? Забігає величезна армія, захоплює Київ, Зеленський або вбитий, або втік, вони згадують про "легітимного" Януковича, той передає владу Медведчуку або комусь іншому і все гаразд. Кордон по Збручу чи ще десь, де вийде.

Якщо подивитися на ситуацію таким чином, дії Путіна раціональні на основі тих спотворених даних, що він отримав. Ну а потім стало зрозумілим, що так не вийшло, але він вже вліз. Отже, для нього з цієї ситуації можна виходити лише через перемогу.

З іншого боку, Путін вирішив війною всі свої внутрішні проблеми. Він укріпив свою владу. Вже ніхто не питає про корупцію. Всі ліберали або втекли, або знищені, або в тюрмі.

Тому я б не сказав, що він діє нераціонально з точки зору своїх інтересів. Все залежить від того, що для нього найважливіше, тобто яка функція раціональності. Для нього найважливіше – зберегти владу. Свою владу він поки не лише зберіг, а й зміцнив.

Боротьба за виживання і керована ескалація

Розповідаючи про те, як теорія ігор вийшла за межі сфери економіки, Олексій Ігнатенко згадує роботу "Українська криза 2014. Дослідження стратегічної взаємодії Росії та Заходу". За допомогою теорії ігор вісім років тому економісти Річард Еріксон і Лестер Зігер описали варіанти розвитку подій в Україні.

− Це не дуже хайпова тема. Аналіз довгий, розлогий і не веде до революційних заголовків на кшталт "Спеціалісти з теорії ігор передбачили напад Росії", − про всяк випадок попереджає Ігнатенко, побачивши нездоровий блиск у моїх очах.

Згідно з аналізом Еріксона та Зігера, Росія у 2014-му могла обирати між трьома стратегіями.

Перша − "відхід" з України. Друга − "дестабілізація", тобто підтримка терористів із "Д/ЛНР" і економічний тиск на Київ. Третя − "вторгнення", пряме введення військ і велика війна.

Захід, відповідно, теж мав три варіанти. Перший − "спустити на гальмах", заплющуючи очі на дії Росії в Україні, та продовжувати мати з нею справи. Другий − посилити санкційний тиск. Третій – надати Україні масштабну військову допомогу.

На основі цієї моделі вони склали 13 сценаріїв, з яких найімовірнішими визнали пари "Росія дестабілізує" − "Захід посилює санкції" і "Росія дестабілізує" − "Захід спускає на гальмах".

На думку Еріксона та Зігера, варіанту "Росія відкрито вторгається в Україну" − "Захід надає Україні військову допомогу" всі уникатимуть, звісно, за умови, що вони "раціональні гравці", а не божевільні.

На жаль, теорія ігор не передбачила, що вісім років по тому на рішення Путіна впливатимуть лише Іван Грозний, Петро Перший і Катерина Велика.

Показово, що в своєму дослідженні західні фахівці аналізували стратегії дій Заходу і Росії щодо України. Суб'єктність України? Ні, не чули.

Чи розширилися з початком великої війни для України можливості самій обирати найкращі стратегії не лише в сенсі планування дій на полі бою?

− З точки зору теорії ігор ми маємо виділити гравців, які впливатимуть на ситуацію, − пояснює Олексій Ігнатенко. − Яку стратегію Україна може обрати сьогодні, окрім того, щоб щосили боротися за виживання? Якщо Україна має сили для наступу, вона повинна наступати. Чи можемо ми уявити ситуацію, коли в України достатньо ресурсів для наступу, але вона відмовляється від цього, аби зафіксувати лінію зіткнення? Мені складно це уявити.

Росія 24 лютого 2022-го також позбавила себе можливостей обирати стратегію. Якщо вони зараз відійдуть або зупиняться, для них це поразка. Вони вважають, що можуть дочавити Україну, і допоки вони так вважають, їхня єдина можлива стратегія − навалювати більше і більше, допоки вистачить ресурсів.

Єдиний гравець, який дійсно має можливість обирати стратегію і керувати ескалацією, це Захід.

Керування ескалацією − це напрямок в теорії ігор, пов'язаний з ядерною зброєю. Є різні рівні ескалації і їх треба проходити поступово, аби завжди давати противнику можливість повернутися назад, не доходячи до "червоної лінії".

Північна Корея це чудово використовувала. Вони піднімали градус ескалації з Південною Кореєю на пару ступенів, а потім за те, щоб повернутися на крок назад, отримували від Заходу якісь плюшки – гроші, їжу, послаблення санкцій.

Так само Захід поводиться зараз із Росією – щоб не загнати її в глухий кут, і щоб вона не використала ядерну зброю. 

Вони кажуть: ми дамо Україні таку зброю, а таку не дамо. Танки − окей, а літаки поки не дамо. І далекобійну зброю не дамо. Але якщо Росія почне тиснути і будуть великі втрати, то, може, й дамо. 

Власне, це і є їхня стратегія – піднімати й опускати градус залежно від ситуації.

"Блакитні" проти "червоних" і "рожевих"

2020 рік. Політичний конфлікт між Росією та Україною призводить до великої війни. Росія починає "визвольний похід" за права етнічних росіян в Україні.

Американці стоять перед вибором − вступати у війну з ядерною державою або спостерігати за тим, як Росія знищує Україну, а заразом і американські супутники в космосі.

США вирішують почати бойові дії на боці українців і завдати удару по супутниках повітряно-космічних сил РФ.

Поки "червоні" (Росія) і "блакитні" (США) знищують розвідувальні супутники одне одного і сліпнуть у "тумані війни", "рожеві" (Китай) захоплюють Тайвань.

Це не переказ сюжету нового голлівудського блокбастера, а сценарій командно-штабної гри, яку далекого 1997 року проводили в Пенсільванії американські військові. Понад п'ятсот її учасників, включно з "п'ятизірковими" генералами з Пентагону, моделювали дії сторін у майбутній війні та шукали свої слабкі сторони.

Одним із головних висновків гри було те, що при втраті супутників і розвідувальної інформації з космосу на перший план виходять безпілотні літальні апарати. Під час імітації війни в Україні вони показали свою ефективність. 26 років по тому під час реальної війни в Україні ці висновки підтвердилися.

Штабні ігри іноді призводять до того, що військовим доводиться переглядати свої доктрини. Як це сталося 2020 року.

Пентагон проводив тоді симуляцію битви проти військово-морського флоту Китаю. Команда "червоних", яка грала за Китай, оточила і знищила "синіх" − флот США.

"Слабкою ланкою" виявилася нездатність командирів американських кораблів ухвалювати самостійні рішення в разі втрати зв'язку з центральним командуванням. Весь процес управління флотами США давно перебуває в "бойовій віртуальній хмарі" на захищених серверах. Але якщо за допомогою сучасних засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) китайцям вдається відрізати зв'язок, американський флот стає некерованим.

Заступник голови Об'єднаного комітету начальників штабів генерал Джон Хайтен тоді заявив, що Пентагон має переглянути стратегії ведення бойових дій.

За результатами гри швидко було ухвалено рішення: командири кораблів отримали всі необхідні інструменти для роботи в ситуації, якщо "хмару" буде відрізано ворогом.

***

Долі перемог і поразок у війнах вирішуються не лише "в полях", а й під час ігор. Коли за зачиненими дверима дорослі чоловіки з великими зірками на погонах і найкращі аналітики з університетських кафедр моделюють майбутні битви. Так обирають оптимальну стратегію, рятуючи тисячі життів на полі бою.

2 березня 2023-го в німецькому Вісбадені сталася подія, яку залишили поза увагою більшість світових медіа, захоплених висвітленням битви за Бахмут. Тим часом від того, що відбувалося в штаб-квартирі армії США в Європі, багато в чому залежатиме подальший хід війни в Україні.

За вісім місяців після воєнних ігор в Рамштайні, результатом яких стало звільнення Харківщини й Херсона, українські та американські військові розігрували у Вісбадені сценарії майбутнього наступу ЗСУ. 

"Якщо Україна зможе відірвати ще один значний шматок окупованої Росією території, як вона зробила це торік, це зруйнує переконання, висловлене, зокрема, генералом Міллі, що війна приречена на патову ситуацію", − писав "The Economist" про воєнні ігри у Вісбадені.

Михайло Кригель, УП