От "хорошего" до "полезного" один Крым. Как оппозиционные россияне подыгрывают пропаганде РФ. Исследование
"Росіяни не винні ні в тому, що почалася війна, ні в тому, що вона ще не закінчилася, ні в тому, що не повалили Путіна". Ця фраза російського опозиціонера Максима Каца ілюструє позицію більшості публічних росіян, які, з одного боку, критикують Путіна, а з іншого, поширюють меседжі російської пропаганди. Свідомо чи ні.
Роками в українському інформаційному просторі домінував російський контент. Музика, книги, медіа, блогери. Багато людей саме там знайшли своїх кумирів чи просто інформаційні джерела. Собчак і Биков збирали повні зали, вояжуючи великими українськими містами, навчаючи українців свободі слова і правильному розумінню творчості Лесі Українки.
Повільний розвиток українського контенту тільки підсилював цю тенденцію. В той час коли публічні росіяни почувалися впевнено на YouTube, в Україні до нього лише придивлялися.
У 2014 почалися зміни, але значних зрушень вони досягли тільки у 2020-2021 роках. Саме в 2021-му український YouTube почав перемагати проросійський.
Після повномасштабного вторгнення російські кумири не зникли. Їхня "ліберальна" частина стала "хорошими росіянами", яких українці прагнули знайти в Росії. У перші місяці 2022 року вони заполонили український інформаційний простір – від ефірів телемарафону до надання українського громадянства.
Але з кожним новим звірством російської армії позиція українців стає радикальнішою. Пошук "хороших росіян" змінився на заперечення їхнього існування.
Поза дискусіями лишався аналіз, якої позиції дотримувалися так звані "хороші росіяни" з 2014-го, та чи змінювалася вона зараз. Вони теж були та є частиною інформаційної війни – формували та формують ставлення росіян до Путіна, України та війни.
Волонтерська ініціатива "Як не стати овочем" разом із платформою "Аналізуй" проаналізували висловлювання щодо України (2014-2022 роки) 91-го публічного росіянина та публікації у дев'яти російських медіа, які позиціонують себе як опозиційні до режиму Путіна.
Мета – показати українцям, наскільки публічна позиція відомих росіян, які критикують Путіна, насправді підсилює чи послаблює позицію України в інформаційному полі. Зокрема, чи транслюють вони тези російської пропаганди (свідомо чи ні).
Корисні росіяни?
Серед аналізованих росіян, які критикують Путіна – а це 91 особа, – лише 6-ро послідовно підтримують Україну в інформаційному полі.
Так Андрій Піонтковський – єдиний з групи досліджуваних, хто має чітку публічну позицію щодо всіх ключових питань. Щодо російсько-української війни (з 2014 року), анексії Криму, визнання Росії агресором та росіян – винними у війні. А обмеження видачі віз вважає м'якою формою покарання за колективну відповідальність.
Лише 40 з 91 аналізованих росіян публічно визнали Крим невід'ємною частиною України.
Натомість більшість говорить про анексію, але вважає, що півострів не можна просто взяти й повернути. Мовляв, має бути проведений "новий референдум" або встановлено подвійний протекторат України та Росії чи щось інше.
Так політологиня Катерина Шульман у вересні 2019 року на запитання про те, як варто вчинити з Кримом, відповіла, що в світі багато сірих територій і "хто сидить у якомусь місці, той і власник".
Згодом у листопаді того ж року Акунін заявив, що анексія півострова є крадіжкою, і він би "провів референдум із тривалою підготовкою та під суворим міжнародним спостереженням. І нехай самі кримчани вирішують, куди їм рухатися – туди, сюди чи бути самими по собі". Додавши, що з попередніх поїздок у Крим у нього склалося враження, що там "багато людей не хочуть жити в Україні".
Загалом "хороші росіяни" можуть критикувати Путіна та його дії, проте вони завжди залишаються росіянами і на перше місце ставлять саме російські інтереси.
Частина сучасних публічних критиків Путіна незаконно відвідували окупований Крим після 2014 року або ж була не проти це зробити.
Те ж саме стосується й ОРДЛО. Коли у 2020 письменницю Людмилу Улицьку спитали, чи готова вона провести творчий вечір для "російських людей Донбасу", вона відповіла, що так, їй це було б цікаво.
Російський журналіст Олексій Пивоваров у 2019-му на своєму YouTube-каналі опублікував фільм про життя в окупованому Донецьку від імені місцевих мешканців. Він відтіснив на другий план реальні проблеми, а на перший вивів питання міжнародних санкцій. Одна з героїнь фільму Пивоварова розповідала, як воювали її прості сусіди, що не тримали до того зброю в руках, і як після 2014 року населення стало згуртованішим.
Для більшості ж публічних росіян до 24 лютого 2022 року був мир та "нормально жили". А після – і росіяни, й українці стали жертвами війни.
Типове порівняння від критиків Путіна: українці, які стали жертвами війни і змушені шукати прихистку за кордоном, і росіяни, які імігрували в інші країни через незгоду з режимом Путіна.
Борис Акунін у серпневому дописі ставить поряд "Маріупольський щоденник" українки Яни Панової і щоденник мешканки Москв, в якому вона описує душевні страждання після 24 лютого.
Російський режисер Кирило Сєрєбрєнніков на Каннському кінофестивалі сказав, що варто допомагати росіянам, яких "відправили" на війну, та їхнім родинам. Аргументуючи це тим, що вони могли піти воювати в Україну під впливом пропаганди, а тепер їхні сім'ї опинилися без годувальників.
Чим більше Росія програє, тим гучніше лунають твердження: "це війна путіна, а не росіян". Самі росіяни, мовляв, не винні ні в чому та ні перед ким. Так само як і не винна російська опозиція. Російський політик Максим Кац висловив типову думку: "Потрібно розділяти провину та відповідальність. Винен той, хто стріляв та хто накази віддавав. Той, хто не скинув путіна, не винен".
У серпні 2022 року Дмитро Гудков перепублікував допис Бориса Акуніна: "Після 24 лютого люди не поділяються в моральному сенсі на громадян Росії та України… Мова, громадянство і місце проживання людини роблять її заручником чи жертвою тих чи інших драматичних (а іноді трагічних) обставин..."
Саме цим пояснюються несправедливість міжнародних санкцій, які погіршують життя росіян. Російська пропагандистка Марина Овсяннікова в інтерв'ю західним медіа навесні 2022-го року заявила, що через санкції її мати-інвалід не може купити собі ліки, а донька – розрахуватись карткою у школі за обіди. Ці слова пролунали в ті дні, коли сотні тисяч українців були під окупацією та не мали найнеобхіднішого – води та їжі.
Публічні критики Путіна ведуть активну інформаційну роботу на Заході. Засновниця телеканалу "Дождь" Наталія Сіндєєва активно промотує свій фільм "F@ck this job". У ньому дві паралельні сюжетні лінії – історія створення каналу "Дождь" та сучасне політичне життя Росії. Він, як Сіндєєва сама визнає, має довести європейцям, що не всі росіяни – вороги, що вони просто опинились у "складних" обставинах.
"У жодному разі не намагайтеся слухати їхніх (українців) порад. Вам видніше, як вам жити, а їхній досвід майдану для нас не актуальний…", – написав опозиційний російський політик Кац у жовтні 2022-го. Такі заклики до пасивності системно лунають з лютого.
Відразу після повномасштабного вторгнення лунали заклики до України змиритися з тим, що Росія не може програти. І меседжі до Заходу – не постачати озброєння.
Один із прикладів – допис Олексія Навального про більшу ефективність реклами, ніж зброї: "Один постріл з "Джавеліна" коштує $230 000. За такі ж кошти ми отримаємо 200 мільйонів переглядів реклами… про те що відбувається в Україні".
Типовим для публічних критиків Путіна є повторення меседжів російської пропаганди.
Наприклад, історик Марк Солонін критикує українського експосла в Німеччині Андрія Мельника за його висловлювання про Бандеру. Називає ОУН та УПА фашистськими організаціями, всіляко перекручує їхню історію та стверджує, що справжній патріот України не може їх підтримувати.
Напередодні повномасштабного вторгнення "хороші росіяни" звинувачували США у нагнітанні та заперечували можливість наступу Росії. Зараз періодично звинувачують НАТО та США у війні, зміщуючи фокус від України. Підкреслюючи, що зараз Росія насправді воює зі США, а не з Україною.
В основі висловлювань публічних критиків Путіна – імперські тези. Тут і про братські народи, і про нерозривні зв'язки з Україною, і про недолугість української культури та багато іншого. Загалом усі ці тези зводяться до побудови нового "русского мира", в якому українці та росіяни будуть разом, тільки без Путіна.
Щупальця спекуляцій "Медузи"
Із 9 опозиційних медіа (традиційних та YouTube-проєктів), найбільш об'єктивно про події в Україні та Росії пише "The Insider". А найбільше маніпулятивних матеріалів можна зустріти у виданні "Медуза".
Із першого дня повномасштабної війни "Медуза" називає війну війною та критикує путінський режим. Проте, згідно з дослідженням, опублікованим у "Детектор медіа", у 55% матеріалів "Медузи", які вийшли 1–21 липня 2022 року, були знайдені російські пропагандистські наративи. Зокрема про те, що "не цілком ясно", хто обстрілює українські міста, і про те, що Україна покинула жителів окупованих територій.
Час від часу в публікаціях "Медузи" йдеться про "Донецьку й Луганську народні республіки", наче вони справді існують і є державами, а не терористичними організаціями, які контролюють частину окупованих Росією територій.
Відтворювали й заяви російської влади про "превентивний удар по НАТО" та наратив "не тільки Путін, а й західні політики винні у війні".
Об'єктивність інформації у медіа й особливо YouTube-проєктів значно залежить від запрошених спікерів.
Наприклад, в ефірі YouTube-проєкту "Живой гвоздь", який загалом нейтрально подає інформацію, можна почути і людей, що поширюють викривлені, маніпулятивні наративи. Скажімо, Максима Шевченка, який розповідав про те, що розпад СРСР був нелегітимним. Чи Генрі Рєзніка, який стверджує, що Україна теж винна, бо хотіла стати унітарною державою, маючи в своєму складі Крим.
Одним із постійних експертів "Живой гвоздь" є колишній головний редактор "Ехо Москви" Венедиктов, який багато років поширює тези російської пропаганди, тиражує імперські та українофобські погляди: "Люди, які про кошмар у Кременчуці читають, вони хоча б розуміють, що там не злісний майор дав команду "обов'язково в цивільний об'єкт".
На жаль, українські медіа та журналісти періодично надають "хорошим росіянам" свої майданчики – запрошують коментувати події довкола російсько-української війни чи беруть інтерв'ю.
Російські блогери та медіа відповідають взаємністю, й українські спікери, такі як Олексій Арестович, Олег Жданов, Олексій Геращенко та Михайло Подоляк, є постійними гостями їхніх ефірів.
З одного боку, це дозволяє доносити до росіян правду про події в Україні. З іншого, в основі аудиторії "хороших росіян" українці та російська діаспора різних років. Глибинний російський народ ніколи не був їхньою аудиторією, а ліберальна частина і так має доступ до об'єктивної інформації. Знає правду, проте нічого не робить, щоб змінити ситуацію, бо ті ж публічні критики режиму закликають до пасивного протесту.
Від "хороших росіян" до корисних для України росіян
Публічні критики Путіна є корисними для України, якщо вони допомагають розхитувати Росію чи хоча б визнати, що без перемоги України майбутнє самої РФ примарне. Проте після аналізу їхніх публічних заяв виникають сумніви, що вони націлені саме на це.
У риториці "хороших росіян" мінімально звучать тези, які можуть вивести людей на вулиці в Росії. Але це не виключає можливості, що конкретні дії публічних критиків Путіна можуть бути корисними для України.
В українському суспільстві давно назріла зміна дискурсу з "хороші росіяни" на "корисні дії росіян". "На все, що відбувається в росії, варто дивитися з точки зору: чи це корисно для нашої перемоги, чи наближає її, – чи навпаки, шкідливо, бо віддаляє", – написав у facebook-дописі Валерій Пекар, реагуючи на бурхливі дискусії щодо висловлювання Алли Пугачової.
Російська співачка наприкінці вересня опублікувала звернення до Мін'юсту РФ, у якому просила визнати її іноагентом слідом за її чоловіком Максимом Галкіним. Цей допис викликав бурхливу дискусію в українському суспільстві. Частина українців дякували Пугачовій, інша закликала цього не робити.
Кейс із Пугачовою вкотре показав, що заявами "хороших росіян" можна збурити тільки український інформаційний простір. Видимих зсувів громадської думки чи поведінки в Росії вони не створюють.
Крім невиправданих надій, втягнення росіян в український інформаційний простір має гірші наслідки. Вони отримують аудиторію та можуть на неї впливати.
Перед повномасштабним вторгненням лише 3-11% українців могли відрізнити брехню від правди в інформаційному просторі. Чи зможуть вони розпізнати маніпуляції росіян, які критикують Путіна?
***
ПРО ДОСЛІДЖЕННЯ "Наскільки опозиційні публічні росіяни та медіа є корисними для України в інфополі"
У рамках дослідження були проаналізовані люди та медіа, які публічно не є частиною російської пропаганди. У Росії їх зараховують до "лібералів", а в Україні та на Заході – до "хороших росіян".
Загалом були проаналізовані висловлювання щодо України (2014–2022 роки) 91 публічного росіянина та публікації в 9 російських медіа, які позиціонують себе як опозиційні до режиму Путіна. Перелік публічних людей та медіа формувався на основі їхньої цитованості й обговорюваності в українському та іноземному інфопросторах.
Список не є вичерпним і не є рейтингом.
Ремарка: у рамках цього дослідження не вивчалося, чи у людини зараз є російський паспорт. До уваги бралася системна робота на російськомовну аудиторію та значний вплив на неї (цитованість та охоплення).
У дослідженні аналізувалося, наскільки публічні висловлювання об'єктів, які поширювалися / поширюються в українському чи іноземному інформаційному полі, відповідають українським інтересам. Тобто допомагають наблизити українську перемогу.
До уваги бралися як суть висловлювань, так і послідовність позиції.
Пошук висловлювань максимально наслідував дії пересічного користувача інтернету, який/яка не мають доступу до професійних систем моніторингу. Тобто, якщо українець чи росіянин захоче знайти інформацію про конкретну публічну людину чи медіа, то що він зможе знайти з допомогою пошуковика Google.
Перелік висловлювань, наведених у дослідженні, не є вичерпним.
П'ять ключових питань, за якими аналізувалися публічні позиції об'єктів дослідження:
- Війна з 2014 року – це війна?
- Крим є невід'ємною частиною України?
- Війна 2022 – це війна?
- Росія – це агресор?
- Візи росіянам скасовувати?
Окрім ключових питань аналізувалися публічні висловлювання об'єктів за період 2014–2022 років у 34 векторах. Наприклад: вживання штампів російської пропаганди; заклик припинити санкції; артикулювання "Путін у всьому винен, а росіяни невинні" тощо.
Аналіз висловлювань об'єктів дослідження проходив у три етапи.
- Аналітики збирали первинну інформацію – цитати.
- Супервізори перевіряли їх на коректність та повноту пошуку.
- Роботу супервізорів перевіряли в три етапи три інших супервізори.
Багаторівневий аналіз був необхідним, щоб мінімізувати суб'єктивну оцінку висловлювань. Вона мінімізована, проте не зведена до нуля.
Якщо ви побачили помилку в аналізі чи володієте додатковою інформацією (з публічних джерел), будь ласка, надсилайте її на e-mail: inforulesua@gmail.com.
Оксана Мороз для УП
