От гибридной войны до "Армагеддона". Кто те российские генералы, которые управляют армией РФ в Украине
Тривалий час повномасштабне російське воєнне вторгнення в Україні мало чи не єдине публічне обличчя – президента Російської Федерації Володимира Путіна.
Напередодні 24 лютого, та й у перші дні після початку "специальной военной операции", кремлівська пропагандистська машина розганяла ледь не кожну цитату свого фюрера. Наче він сам і воює, і відповідно тільки він має збирати всі плоди "тріумфу другої армії світу".
Але після того як не склалося зі "взяттям Києва за 96 годин", війська РФ загрузли на Донбасі, а Збройні сили України здійснили успішний контрнаступ на Харківщині, Путіну довелося вдатись до непопулярної мобілізації. Тягар публічних невдач почав тиснути на хазяїна Кремля.
Зрештою, щоб зовсім не втоптувати в багнюку залишки "войовничого" образу свого лідера, у Москві наважились розділити "славу" за проведення операції. Тоді Росія публічно оголосила про призначення командувачем СВО в Україні генерала Сергія Суровікіна.
Саме йому довелося розповідати про "непрості рішення" і на пару з міністром оборони РФ Сергієм Шойгу брати на себе публічну відповідальність за втечу з Херсона.
Звісно ж, російська армія в Україні не закінчується на двох прізвищах. І скільки б не намагались утримуватись від публічних коментарів у Міноборони Росії, інформація про генералів, які керують тим чи іншим напрямком у так званій "спецоперації", періодично спливає у ЗМІ.
"Українська правда" розпочинає цикл публікацій про те, що являє собою російська армія, як вона влаштована та як воює.
У першому тексті "УП" розповідає, які генерали реально керують бойовими діями російської армії в Україні та які між ними стосунки.
Гібридний командувач
Формально першим після верховного головнокомандувача РФ, яким є Володимир Путін, у структурі воєнного керівництва Росії є міністр оборони Сергій Шойгу.
У кремлівських коридорах нинішній керівник військового відомства перебуває набагато довше, ніж сам Путін. При цьому перший етап його політичної кар'єри ніяк не пов'язаний із армією.
У 1991 році Шойгу став на чолі російських рятувальників, яких курував понад 20 років. Нинішній міністр оборони РФ починав свій політичний ріст у Росії Єльцина, коли ще жевріла примарна надія на демократію.
Тоді ж він став одним із найпопулярніших міністрів у Росії, а згодом – і це, певно, для нього головне – увійшов до вузького кола друзів Путіна, по суті ставши довіреною особою президента Росії.
Хоча у 2012 році Шойгу був призначений міністром оборони формально за рекомендацією тодішнього президента РФ Дмитра Медведєва, він є стовідсотковою креатурою Путіна.
Поява популярного "рятувальника" у Міноборони була продиктована радше бажанням надати "нове обличчя" російській армії і мати в ній свого "смотрящего", якому президент РФ може беззаперечно довіряти.
Примітно, що до призначення Шойгу не проходив строкову службу в армії. За помахом руки Путіна він став генералом за один день.
У Міноборони Шойгу фактично виконує роль головної медійної особи. Це розв'язує руки його заступникам, які є фаховими військовими та не звикли до медійної уваги, яка часто їх здебільшого напружує.
За відсутність досвіду у військовій справі, за даними британської розвідки, Шойгу в армії отримав прізвисько "фанерний маршал".
Реальним керівником російської армії військові експерти небезпідставно вважають першого заступника міністра оборони та начальника Генштабу РФ Валерія Герасимова.
Кар'єра Герасимова була геть-чисто пов'язана з армією, в якій він пройшов шлях від командира взводу до начальника Генштабу.
Він відомий як автор робіт, присвячених військовій справі. Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний якось навіть зізнався, що сам вивчав воєнну науку "по Герасимову" і прочитав усе, що російський генерал колись писав.
У лютому 2013-го, за рік до російського вторгнення в Крим, начальник Генштабу РФ в одному зі своїх виступів розповів про методи ведення сучасної гібридної війни. Згодом ця стратегія стала відомою як "доктрина Герасимова". Він пропагував ідею використання поряд із бойовими діями політичних, етнічних, інформаційних та економічних важелів.
У 2014 році деякі експерти зауважували, що чимало з описаного в доктрині було реалізовано в Україні при анексії Криму та розпалюванні війни на Донбасі. Вже тоді Головна військова прокуратура України називала саме Герасимова керівником гібридного вторгнення в Україну.
Провідна роль начальника Генштабу РФ у реалізації воєнних завдань Кремля стала очевидною під час операції в Сирії. Саме йому приписують безпосереднє її планування.
У лютому 2022 року статус Герасимова так само публічно не афішувався. Ані Путін, ані Шойгу не давали йому персональних наказів у прямому ефірі та й взагалі ніяк не афішували розподіл ролей у так званій СВО.
Втім, подальші події засвідчили, що начальник Генштабу є саме тією людиною, яка мала на практиці реалізувати божевільні мрії президента РФ щодо України.
"Сирійський м'ясник" і битва за Донбас
Повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року Путін розпочав одразу після визнання незалежності "ДНР" і "ЛНР". Це було ще одним свідченням того, що воно було давно сплановане як логічне продовження "гібридної війни".
Втім, уже після перших дій російської армії в Україні стало очевидним, що український народ та ЗСУ явно порушили рожеві мрії Кремля про швидкоплинну воєнну операцію.
Витіснення російських військ з-під Києва, з Сумської та Чернігівської областей вказали на проблеми російської армії в стратегічному плануванні та змусили терміново вносити корективи в перебіг подій.
Саме в цей момент Кремль і його Генштаб вдалися до першої спроби централізації "операції" під одним командуванням.
У квітні командувачем бойових дій в Україні стає начальник Південного військового округу Олександр Дворніков.
Публічно про це не повідомляли, оскільки так звана СВО все ще широко підтримувалась у російському суспільстві. Саме тому політичне керівництво Росії не горіло бажанням робити будь-кого з генералів популярним "героєм війни".
Власне, й сам вибір керівника, на думку багатьох розслідувачів, підкреслював той факт, що Путін не особливо прагнув передавати всі важелі впливу комусь із генералів. Він обрав людину з далеко не бездоганною репутацією і сумнівною довірою всередині російських збройних сил.
Дворніков став відомий загалу під час російської операції в Сирії в 2015-2016 роках, де запам'ятався хаотичними ударами по цивільній інфраструктурі. За це він навіть отримав прізвисько "Сирійський м'ясник".
До речі, майже всі бойові російські генерали проходили "обкатку" в Сирії, де не відзначалися дотриманням правил ведення війни чи бережливим ставленням до цивільного населення. Тому нерідко щодо кожного з них можна зустріти подібні "м'ясні" характеристики від ЗМІ.
Призначення Дворнікова в Україні співпало з жахливим ракетним обстрілом вокзалу в Краматорську та початком "другої фази" СВО, яку в ЗМІ охрестили як "битва за Донбас".
Тим часом бадьорі заяви російських політиків та військових про "швидку перемогу" зовсім не корелювались із реальною ситуацією на фронті.
Важке просування російської армії на Донбасі та значні втрати при масованих штурмах, вочевидь, не співпадали з бажаннями керівництва Росії.
Передусім втрати стосувались повітряно-десантних військ та однієї з найбільш боєздатних 58-ої армії, яка брала участь у війні з Грузією у 2008 році.
Зрештою сукупність цих факторів призвела до відсторонення Дворнікова.
Врємєнщік-замполіт та ZOV-генерали
На початку червня розслідувачі з Conflict Intelligence Team повідомили, що Дворнікову знайшли заміну серед заступників міністра оборони.
За їхньою інформацією, яку згодом підтвердили й інші дослідники, координацію діями російських військ в Україні віддали генерал-полковнику Геннадію Жидку.
Вже тоді військові експерти очікували, що швидше за все таке рішення є тимчасовим. Жидко в Міноборони курував військово-політичний напрямок. Простіше кажучи, був типовим замполітом, який хоча й міг знайти спільну мову з генералами, однак довготривалу кампанію навряд потягнув би.
Однак початок його "періоду" співпав із взяттям росіянами Сєвєродонецька та Лисичанська, що на певний час дало йому змогу оперувати певними успіхами.
Одноособове управління Жидка операцією в цю фазу війни не входило в плани Кремля. На користь цього твердження говорить і той факт, що саме після цих відносно локальних успіхів Росія взяла "оперативну паузу".
В ході неї Шойгу в липні публічно проінспектував всі угруповання, які беруть участь у війні в Україні. Так фактично були розкриті імена та прізвища їхніх командувачів та структура керівництва СВО.
Саме тоді експерти чітко окреслили чотири угруповання, що формально діють в Україні: "Захід", "Схід", "Південь" і "Центр". Відповідно ними керують командувачі Західного, Східного, Південного та Центрального військових округів Збройних сил Росії.
З цим деякі дослідники пов'язують ті самі позначки "Z" ("Запад"), "V" ("Восток") i "О" ("Центр"), які вказують на приналежність техніки до того чи іншого підрозділу.
Угруповання "Захід"
Відвідуючи угруповання "Захід" у липні, Шойгу віддавав накази його командувачу генерал-лейтенанту Андрію Сичевому.
Раніше той керував 8-ю гвардійською загальновійськовою армією Південного військового округу, що дислокується в Ростовській області та бере безпосередню участь у вторгненні.
На чолі угруповання він змінив тодішнього керівника Західного військового округу Олександра Журавльова, який керував спробою штурму Харкова та був помічений у обстрілах міста реактивними касетними боєприпасами.
Проте, як показали подальші події, саме на Сичевого в Кремлі вирішили повісити невдачі на Харківщині.
Так, уже у вересні керівником угруповання "Захід" був призначений Роман Бердніков.
Свою військову кар'єру уродженець Алтайського краю розпочинав у Києві, де в 1991 році закінчив Суворовське училище. З 2018 року керував 29-ю загальновійськовою армією, яка дислокується в Читі, Забайкальський край.
Угруповання "Схід"
У липні стало відомо, що угрупованням "Схід" керує Рустам Мурадов, якого в жовтні затвердили на посаді командувача Східного військового округу РФ.
У 2016 році Мурадов був призначений представником Росії у спільному російсько-українському центрі контролю за припиненням вогню на Донбасі. Тоді ж, як і зараз, його пов'язують із воєнними діями саме в цій частині України.
З 2018 року він був заступником командувача військ Південного військового округу, а з листопада 2020 по вересень 2021 року командував російським миротворчим контингентом у Нагірному Карабаху.
До Мурадова Східним військовим округом командував генерал-полковник Олександр Чуйко. Під його керівництвом військові з Далекого Сходу, зокрема буряти, навесні вийшли в лідери за кількістю загиблих в Україні.
Угруповання "Центр"
Угруповання "Центр" стало єдиним, командувача якого не посунули в липні. Керував ним одіозний генерал-полковник Олександр Лапін.
Однією з перших згадок про нього у ЗМІ після вторгнення Росії в Україну став сюжет телеканалу Міноборони РФ "Звезда". Там розповідалося про те, як Лапін "просто на передовій" нагороджує військових, які "проявили мужність і героїзм під час звільнення населених пунктів у Чернігівській області".
Сюжет вийшов 29 березня, а протягом наступних кількох днів Росія повністю вивела свої війська з півночі України. Серед нагороджених Лапіним був його син – підполковник Денис Лапін.
Тоді Лапіну-старшому допомогло зберегти посаду те, що підрозділи під його командуванням брали участь у боях за Лисичанськ, за взяття якого Лапін навіть отримав звання героя Росії.
Також генерал запам'ятався спробами стати медійним. Він активно вигадував і розкручував для позначки "О" на техніці підрозділів легенди – пояснення про якихось "Отважних" бійців, які всіх переможуть.
За іронією долі, Донбаський напрямок, який допоміг йому зберегти командування в липні, позбавив Лапіна посади восени.
Лідер Чечні Рамзан Кадиров разом із головою ПВК "Вагнер" Євгенієм Пригожиним (про чию роль ми обов'язково розповімо в наступних публікаціях) звинуватив Лапіна у "вероломному" відступі з Лиману. Згадав Кадиров і проголошення Лапіна "героєм Росії" за взяття Лисичанська, в якому, за його словами, "Лапін навіть не був".
Після такого медійного "підігріву" в Генштабі відсторонили Лапіна. На його зміну, за даними ISW, наприкінці жовтня призначили Андрія Мордвічева, який під час вторгнення в Україну командував штурмом Маріуполя й "Азовсталі".
В середині березня Генштаб ЗСУ повідомляв про ліквідацію Мордвічева в районі Чорнобаївки, однак інформація тоді не підтвердилась.
"Армагеддон" для російської армії
Ще одним керманичем, якого навідав у липні Шойгу, став командувач Повітряно-космічних сил Росії Сергій Суровікін. Те, що саме Суровікіну віддавав накази міністр оборони, стало підтвердженням припущення про те, що Олександра Дворнікова було відсторонено від керівництва угрупованням "Південь".
Судячи з інформації російського Міноборони, Суровікін тоді отримав командування за взяття Гірського та Золотого, що ускладнило для українських військ довготривалу оборону Сєвєродонецька та Лисичанська.
Найбільш показний епізод у його кар'єрі стався під час путчу 1991 року. Тоді 24-річний капітан Суровікін командував батальйоном Таманської дивізії, який намагався протиснути барикади мітингувальників. Внаслідок дій військових загинули троє осіб.
Згодом загиблих протестувальників оголосили героями Радянського Союзу. Суровікін навіть просидів за це декілька місяців у буцегарні, однак слідчі органи зрештою заявили, що він "виконував вказівки керівництва".
Впродовж подальшої кар'єри Суровікін був неодноразово помічений у різноманітних скандалах, які переважно були пов'язані з махінаціями його підлеглих. Одного разу він навіть отримав рік умовно за незаконний продаж пістолета.
Крім того, 2004 року після "розмови на підвищених тонах" в кабінеті генерала застрелився його безпосередній заступник. Після цього випадку Суровікін отримав прізвисько "Армагеддон". Натомість російська пропаганда активно переконує, що таку характеристику генерал здобув через свій "суворий характер" та стиль керування.
Беззаперечне виконання наказів, вочевидь, зіграло не останню роль при підвищенні Суровікіна з керування угрупованням "Південь" до командування всіма силами об'єднаних російських військ в Україні, яке генералу дісталось у жовтні. Його образ логічно підходить для того, щоб скинути весь негатив від "непростих рішень", пов'язаних з контрнаступом на Харківщині, відступом з Херсона та непопулярною мобілізацією, які у Кремлі явно не хочуть асоціювати з Путіним.
Наразі путінські ЗМІ намагаються ліпити з Суровікіна генерала, який "дорожить військовими", заради чого готовий вдаватись до нестандартних кроків. Втім, поки що своїми промовами він радше нагадує карикатурного злодія з фільмів, аніж обачного стратега чи харизматичного полководця.
Вибір Путіна чи його оточення скоріше обумовлений необхідністю знайти людину, яка в разі успіхів не становитиме реальної публічної загрози, а в разі подальших невдач чудово підійде на роль чергового цапа-відбувайла.
Євген Будерацький, УП
