"Фуфайки разложат и целыми днями лежат". Что жители Щекавицы думают об оргии и зачем киевляне идут на гору
Ідея киян влаштувати оргію на Щекавиці похитнула віру окупантів у силу їхньої зброї та ефективність ядерного шантажу.
Безстрашність і високе лібідо українців розлютили в одному з пропагандистських ефірів депутата держдуми Олексія Журавльова, якому не дають спокою лаври Жириновського.
"Вони вже оргії влаштовують на горі, щоб дивитися на ядерний вибух! – обурився Журавльов. – О, як весело! Вони все навпаки роблять, розумієте, у чому проблема?
Тобто ми їм кажемо: "Хлопці, ви чо? Акуратніше. У нас концепція така, що можемо звільняти свої території, як вважатимемо за потрібне". А вони кажуть: "Чудово! Де найвища гора? Давай бронювати швидше місця та влаштовувати там оргії!".
На жаль, вони перестають боятися. Дивні люди".
Віддаючи данину давньому місцю сили та сучасному почуттю гумору українців, журналісти УП вирушили на Щекавицю. Ми побували там одразу після підриву Кримського мосту, який, за логікою окупантів, мав призвести до "судного дня, дуже швидкого та важкого".
І ось що ми там побачили.
Капище
Те, що Щекавиця – гора не проста, уважному секс-туристу стає ясно ще на підступах до неї.
На стовпах, навпроти намоленої хіпстерами піцерії у будівлі колишньої автостанції "Поділ", трапляються оголошення Марини Миколаївни. Пророчиці та знахарки, що обіцяє вилікувати хвороби старовинними обрядами, зняти вінець безшлюбності, позбавити від запоїв та допомогти у бізнесі.
Дорога на пагорб, що бентежить уяву, веде вгору вулицею Олегівською поміж новобудов та котеджів, перемішаних з кількома будиночками, яким понад століття.
Мало хто знає, але в одному з них лікував мануальний терапевт. Якось він чаклував над автором цих рядків у напівтемній кімнаті, заставленій іконами та оберегами.
Остеопат з Олегівської бадьоро посміхався, дивним чином тягнув кінцівки в різні боки і щось шепотів. Потім чи то питав, чи то переконував: "Ну що? Відчуваєш, як легше стало дихати?! Як розкрилася грудна клітина?!".
"Авжеж! Дякую!" – брехав задля пристойності автор цих рядків, відраховуючи кілька купюр із Лесею Українкою, і спускався до Нижнього міста без жодної надії.
Для тих, у кого багато сумнівів і мало віри, Щекавиця – лише інстаграмний пагорб із чудовою панорамою на Поділ із клаптиками Оболоні та лівого берега. Для людини, витканої з тонких матерій – тут натуральне капище.
Коло дивовижного клена, віття-стовбури якого скидаються на коріння, що росте в небо, відбувається щось дивне. В самому центрі дерева розміщене офісне шкіряне крісло без ніжок. На гілках – всяке: пташине пір'я, гребінець, різнокольорові стрічки, свічка в банці з-під оселедця, бублики, калина та жмутки засушених суцвіть.
Численні фігурки-чоловічки чи то з пластику, чи то з воску, з первинними статевими ознаками, вказують на можливе місце для оргій. Але – ні.
Табличка з написом "Дерево Стрибога – Бога вітрів, неба та птахів" веде на сайт спадкової чаклунки, яка вирішує ті ж проблеми, що й Марина Миколаївна з паперових оголошень біля колишньої автостанції.
Антидот
Підполковник С., який видерся на Щекавицю в суботу після вибуху Кримського мосту, вдивляється в горизонт не так, як усі. Про оргію не думає.
– Собака вже загнаний в кут, йому нема чого втрачати, – каже чоловік, кидаючи поглядом на місто, ніби проводячи рекогносцировку. – Але, думаю, по Києву Путіну вдарити – не варіант.
Він його хоче захопити, а якщо тактичний удар – це кілька днів чекати, перш ніж зайти. За цей час Україна вже може спротив організувати.
– А я вірю в можливість ядерного удару. Чому? Тому що не вірила у велику війну, а тепер все що завгодно можна очікувати. Вже насушила сухарів, купила консерви, – усміхається жінка підполковника.
– А ви ще ні? – по-материнськи питає вона репортера УП. – Так, може, завтра вже пізно буде! Купуйте консерви, воду та хліб, чого ви час витрачаєте? Раптом шо – потім з'їсте.
– Думаю, вони вдруге спробують взяти Київ. Тоді ми вистояли, слава Богу, висновки зробили. Зараз вже все по-іншому.
Сонячний день і бабине літо в Києві не віщують біди.
Поліцейський Андрій із дружиною привів на Щекавицю друзів, які поїхали подалі від війни з прифронтового містечка Гірник Донецької області.
Андрій теж народився на Донбасі, у Селидовому. До столиці перебрався 2014-го, встиг до окупації закінчити навчання у Донецькому держуніверситеті управління. З того часу бував на Щекавиці кілька разів.
– Медведев обещал "судный день", – сміється поліцейський. – Сегодня мост взорвали в Крыму, но пока тишина. Мы подумали: ну, сейчас посмотрим, собрались ли все на оргию? Рано, наверное. Может, под вечер соберутся?
– Если серьезно, то мы давно сюда поход спланировали, – продовжує він. – Хотели друзьям показать. Мне кажется, с этой горы самый красивый вид.
А по поводу оргии – очень смешно и правильно! Нужно высмеивать всю эту российскую движуху, чтобы головой не поехать.
Путин не умеет ни любить, ни чувствовать. Если б он был уверен, что ядерный удар оставят безнаказанным, то точно ударил бы. Но ему дали понять: плохо будет всем.
Бісівські діяння
– А можна вже оргію починати? Ось шампанське. Може, вже зранку хтось святкував Кримський міст? Зараз келихи вручу вам. Буде репетиція святкування великої перемоги.
Киянка з блискучою посмішкою роздає пластикові стаканчики людям, з якими прийшла на Щекавицю під час суботньої екскурсії.
За кілька годин до цього Павло Ковальов, донедавна журналіст, який тепер підробляє гідом, зібрав групу на Львівській площі. Водив людей Кудрявцем, спустився Кудрявським узвозом і піднявся Олегівською до місця потенційної оргії.
– Тепер Щекавиця стала відома ще більше, – розповідає він репортеру УП. – Найбільшу популярність цікавим локаціям Києва, які не були особливо відомі до початку 2000-х, у нас роблять інтернет та соцмережі.
Ми ж розуміємо, чому у Щекавиці такий ореол. ЗМІ з року в рік переповідають одне й те саме. Всі ці історії, умовно кажучи, про "100 місць Києва, де здійснюються бажання". Або ці "13 містичних гір столиці", знаєте?
Не будучи професійним істориком, в історії Щекавиці Павло Ковальов виділяє кілька знакових періодів, з якими знайомить клієнтів під час прогулянок Старим Києвом.
– По-перше, вона має відомості з києворуських часів, – починає він. – Є суперечка на тему, де сидів Щек, де Кий… Є також базовий міф з похованням там Олега Віщого. Хоча є й інший – Олег похований на Обсерваторній гірці. Хтось вважає, що він лежить у Старій Ладозі, на території РФ.
Принаймні, в 18-19 столітті легенда приплітала Олега до Щекавиці, де начебто Олегова могила. Тому і вулиця Олегівська зараз, колишня вулиця Погребальна, яка вела до воріт цвинтаря.
– В період 16-17 століття гора стає об'єктом майнових зазіхань київських католицьких єпископів та підпорядковується католикам, – веде далі Ковальов.
Трохи згодом у цій частині Києва тримали оборону від росіян, які, встановивши владу над містом, зробили тут оборонні вали.
– Є інформація, що потім, у 18 столітті, туди поселили (або відселили) євреїв, і цю територію певний час називали "Жидівський Кремль", – каже Павло. – В умовну добу Сковороди на Щекавицю приходили студенти Могилянки. Там вони робили усілякого рода "бісовські діяння", тобто бурсаки бешкетували на весняні свята.
Після чуми 1770-1771 років на горі влаштували цвинтар, побудували храм. Фактично десь до 1930-х років вона була некрополем. Згодом храм знесли та хотіли зробити парк відпочинку, але не судилося.
Після Другої світової Щекавицю перетворили на частково секретний об'єкт, з невеликою військовою частиною та радіовежею.
– В 90-х прийшло запустіння, старі, пусті будинки руйнувались, була атмосфера якоїсь загадковості з цими закинутими цвинтарями, – зазначає гід. – Місцина привабила митців. Вони влаштували так званий "сквот на Олегівський". Тусили, творили, а потім їм це набридло.
Екскурсії за доби інтернету, війна з Росією та розмови про оргії – схоже, гора Щекавиця вступила до нового історичного етапу. Причому не випадково.
– Ми бачимо тут поєднання Ероса і Танатоса, – пояснює Павло Ковальов. – Танатос – це більше про минуле, тут був цвинтар. А з іншого боку, тут також були всі ці прогулянки, посиденьки до появи цвинтаря та після його знищення.
Ерос – це більше про життя та майбутнє.
Цвинтар
86-річну бабу Машу – так її називають сусіди по двоповерхівці на Щекавиці – ядерною бомбою навряд налякаєш. З війною вона зустрілася в дитинстві, в 40-х минулого століття, і тепер проводжає її разом із старістю.
Спираючись на палицю, жінка повільно повертається додому з магазину. З булкою в сумці та спогадами.
– На Щекавицу я пришла, когда мне было 23, – ділиться вона. – Так и живу тут 63 года.
У нас всегда тихо было, а теперь вон что-то строят. Говорят, дома наши снесут, а нас в новые переселят. Может, в них и лучше будет, кто знает?!
Життя на Щекавиці виробило у баби Маші стоїчне ставлення до внутрішніх столичних туристів, які натовпами ходять на гору.
– Придут, сено, фуфайки свои разложат и лежат целыми днями, когда погода хорошая, – посміхається вона.
– Оргіями не займаються? – цікавиться репортер УП, але у відповідь чує лише сміх, який можна зрозуміти двійчасто.
– Вы же журналист, сами понимаете, что это все пиар, – вступає в розмову сусід баби Маші, чоловік середнього віку, додаючи трохи конспірології та жартів. – Кто платит, тот и музыку заказывает.
Читал я эту фигню, которую народ пишет – мне соседи скидывали. Оргии… Пусть приходят на могилы, мы их там сразу и засыпем вместе с оргиями.
Чоловік показує рукою на кущі між двома будинками. Там, за парканом, прихований котлован, у якому лежать оголеними рештки двох трун.
– Археологи тут долго работали, – каже чоловік. – Могил двести, наверное, откопали. Несколько сотен кубов земли вывезли.
Одному юристу много лет назад столичные депутаты землю неправомерно отдали. Есть заключение геокадастра, что строить тут нельзя. Дошли мы до высших судебных инстанций, а нам говорят: права жильцов не нарушены.
Бардак!
Оптимісти
Життя і смерть на Щекавиці завжди йшли пліч-о-пліч. Місцеві неодноразово знаходили під ногами людські кістки, які виносить на поверхню минуле і техніка забудовників.
– Вона щось саджала та знайшла, в музей віддала,– розповідає вона. – Дуже тут багато історії, це місце має бути захищено законом. А вони спочатку побудували декілька будинків (за часів СРСР – УП), потім гаражів натикали і тепер землю хтось нахапав, будує.
– Якось почала тут молодь ходити, розказувати, що це святе місце, – продовжує пенсіонерка. – Декілька хрестів поставили. Але я тим не цікавлюсь абсолютно. Я жінка така (зітхає)... Всі ці хрести, вся ця мольба – то не для мене.
На жарти про Щекавицю, в яких есхатології не менше, ніж еротики чи порно, Тетяна Сергіївна дивиться поблажливо.
– Молодь, вона ж хоче побавитись, пише всяке. Думає, що все це жарти.
Чи вірю я в можливість ядерного удару? І вірю, і ні. Все ж таки має там бути в Росії хтось адекватний. Він же (Путін – УП) сам не натискає кнопку, розумієте?
Людина шизофренічна, в деменції. Думаю, його руку встигнуть забрати, якщо навіть принесуть йому ту кнопку.
Страху в мене немає. Я бачила всіх генсеків та президентів – комуністичних, соціалістичних, демократичних – яких хочете, розумієте?
Цієї весни над горою пролітали російські ракети та впали недалеко. Місцеві мешканці, які звикли до майже сільської тиші та спокою, пережили новий, травматичний досвід. Але не втратили оптимізму.
– У нас тут все такие жизнерадостные, – каже ще одна господиня гори, 74-річна Зінаїда Михайлівна. – Вот не знаю, как так вышло. Знаете, как моя соседка говорит? Пусть будет, что будет. Но если будет, то так, чтобы сразу. Чтобы калекой не остаться и не мучаться.
– Как я готовлюсь к ядерному удару? – м'яко посміхається вона. – Никак. Мне скоро 75. Если узнаю, что они ударят, то просто подготовлюсь в последний путь.
И улыбнусь.
***
За дві доби по тому, як журналісти УП прогулялися Щекавицею, Росія завдала масованого ракетного удару по Києву та інших містах.
Незважаючи на жертви, руйнування енергетичної інфраструктури та перебої з електрикою, українці не припинили жартувати. "Дивні люди", як їх називає божевільний російський депутат Журавльов, за добу зібрали рекордну суму для помсти.
Загальний настрій після найбільшої з початку повномасштабного вторгнення атаки люди висловили так:
"Все було так само, як 24 лютого. Тільки нам тепер зовсім не страшно".
Один із користувачів, який точно вірить більше в Ерос, ніж у Танатос, додав у скарбничку мемів про давню київську гору ще один: "На Щекавицю це не тягне. Всі мастурбуємо по домах".
Євген Руденко – УП
