Обратно в ад. Почему люди в Донецкой области возвращаются к жизни под обстрелами

Від самого початку повномасштабного вторгнення Росії Україна намагається максимально евакуювати мешканців прифронтових регіонів.

Напередодні зими, яка на Донеччині точно мине без газу, уряд вирішив запровадити обов'язкову евакуацію. Більше того, Мінреінтеграції навіть планує розповсюдити її ще на три області.

Паралельно з евакуацією, заради якої своїми життями ризикують десятки поліцейських і волонтерів, у прифронтових містах і селах України відбувається ще один, зворотній процес.

Люди, які не призвичаїлися до життя в Києві, Дніпрі чи іншому тиловому місті, повертаються у свої будинки та квартири в обстрілюваних населених пунктах. 

Хтось не зміг жити в соціальному гуртожитку, хтось не знайшов роботи й іще не має пенсії, а хтось просто скучив за своєю домівкою (чи її вцілілою частиною) – пояснень насправді чимало.

Раціонально жоден із цих аргументів не зрівняється з цінністю людського життя. Однак, крім самого існування, для багатьох людей у цьому світі є ще щось важливе. Наприклад, дім. 

Наприкінці липня журналісти УП потрапити в село Серебрянка на півночі Донецької області – у ньому вже кілька місяців як не було води, світла, газу та зв'язку.

Майже кожна хата в селі, де до війни мешкало трохи менше тисячі людей, була пошкоджена або розбита вщент. На поодиноких парканах виднілися написи "люди". Спустошеними вулицями там ходили не тільки бездомні коти чи собаки, а й поранені корови.

Через річку від села вже кілька місяців стояли російські окупанти. Підконтрольний їм берег Сіверського Донця, вкритий густими зеленими деревами, добре видно з будь-якої точки Серебрянки.

"От з-за Донця сюди і стріляють", – скаже згодом УП один із місцевих, показуючи на залишки "Градів" на своїй вулиці.

Інший чоловік, отримуючи гуманітарну допомогу, звернувся до УП з проханням розшукати свою дружину Галину Мальцеву.

7 липня вона потрапила під обстріл й отримала складне уламкове поранення. Українські військові евакуювали жінку до лікарні в Сіверську. На цьому її слід обривався. Зв'язатися з нею телефоном ані чоловік, ані сусіди з самої Серебрянки не могли.

Журналісти УП одразу ж сконтактували з пані Галиною та довідалися, що її перевезли в Костянтинівську лікарню. Там їй дістали уламок з нирки та залишили жінку на відновлення.

За місяць нас набрала сама пані Галина із запитанням, чи можемо ми відвезти її в Серебрянку. Адже за кілька днів її виписують із лікарні, і вона дуже хоче повернутися до чоловіка. Сам він має інвалідність і виїжджати з села відмовляється. 

"Чоловік передав, щоб я їхала додому, бо це краще, ніж десь скитатися. Кому ми нужні? Двоє тепер інваліди", – розказує жінка дорогою з Костянтинівки.

Як нині виглядає Серебрянка, у яку повертається пані Галина, де після чергового російського прильоту по хаті вона буде жити, і чому її чоловік навіть після її поранення навідріз відмовляється евакуйовуватися – у репортажі УП.

Ольга Кириленко, Назарій Мазилюк, УП