Ты единственный. Будут ли ротации в правительстве и командовании ВСУ
Якби хтось взявся писати класичну софоклівську трагедію про життя Володимира Зеленського, то найважливішим катарсичним моментом у ній стали б вибухи в Києві раннього ранку 24 лютого 2022 року.
До того дня дія цієї умовної драми відбувалася б у канві сюжету про те, як досвідчений комедіант обирається президентом і намагається ним бути. Але після 24 лютого починається зовсім інша гра з іншими ставками, головна з яких – місце в історії.
Глядачі будуть довго сперечатись про події першої дії і роль Зеленського у підготовці/непідготовці країни до війни.
Але коли вибухне перша ракета і над онімілим театром зловіще нависне тінь Маріуполя чи Бородянки, у головного героя буде лише мить на прийняття найважливішого рішення у його житті. Тікати і дочитати свій монолог уже з-за лаштунків чи залишитись і спробувати згуртувати повний зал глядачів на спротив?
І герой Зеленського перед обличчям нечуваної загрози обере боротьбу, зірве овації і переможно піде зі сцени.
А от реальному президенту реальної України, аби цей момент овацій відбувся, треба ні багато ні мало – виграти війну в Путіна і його нескінченної армії.
Щойно після перемоги стануть реальними і перспективи членства в ЄС, і справді "велике" будівництво, і системне переозброєння як головна гарантія безпеки України. Та й узагалі новий світовий порядок, в якому Україна Зеленського цілком може переродитись у регіонального лідера, щонайменше для Східної та Центральної Європи.
Але щоб боротися далі, Зеленському потрібно вирішити дві надзвичайно складні задачі: втримати економіку від колапсу та забезпечити відчутні успіхи армії на фронті.
Що б для цього не довелося зробити, і кого б для цього не потрібно було звільнити: чи то прем'єр Денис Шмигаль, чи головком ЗСУ Валерій Залужний.
"Українська правда" розбиралась, чому наростає невдоволення президента своїм Кабміном і чи мають підґрунтя кулуарні розмови про можливу заміну імені на дверях кабінета головнокомандувача Збройних сил.
Економіка і Шмигаль
Прем'єр-міністр Денис Шмигаль ідеально вписався в конструкцію влади Володимира Зеленського.
Він засвоїв два ключові принципи виживання в такій системі: відсутність політичних амбіцій і повна підзвітність у поєднанні з абсолютною лояльністю. До слова, цей неписаний набір правил продовжує працювати й під час війни.
"Я не знаю іншу людину, яка б змогла, будучи керівником виконавчої влади, прийняти такі жорсткі правила нової субординації, що ти сам нічого особливо не можеш. Всі ключові рішення погоджуєш спочатку з головою Офісу, а потім напряму з президентом", – пояснює УП не під запис один із чинних урядовців.
"Не думаю, чи можливо знайти іншого прем'єра, який погодиться так зробити з уряду "філію Офісу". Ви ж розумієте, що люди, коли отримують посади, зазвичай починають вивчати свої конституційні повноваження. А Конституція і поточна ситуація, м'яко кажучи, дуже різняться", – посміхаючись, додає вищезгаданий співрозмовник із Кабміну.
Однак ніхто не скасовує емоційних рішень керівництва держави. УП вже писала, що ще з кінця весни на Банковій накопичується втома від Кабміну Шмигаля.
Річ у тім, що крім лояльності та контрольованості, війна поставила перед урядом ще одну важливу вимогу – швидкі та нестандартні рішення.
Із закінченням літа ця потреба суттєво загострюється – на всіх рівнях влади є розуміння, що країну очікуватиме найважчий сезон осінь-зима за всю історію незалежності.
Міський голова Києва Віталій Кличко прямим текстом радить киянам купувати теплі речі на зиму, на випадок, якщо будуть перебої з газо- та електропостачанням.
Але опалювальний сезон буде не найбільшим викликом, адже державі потрібно далі воювати, утримувати економіку, знаходити ресурси для збереження хоча б мінімально комфортного життя.
До цього всього є ще одне велике завдання від Офісу президента для міністрів – зробити чіткий економічний план розвитку країни під час війни.
Прем'єр Шмигаль уже презентував урядовий "план Маршалла" на інвест-конференції у швейцарському Лугано 4-го липня. Щоправда, відчутних результатів від цієї конференції поки що немає.
"Зеленському обіцяли привезти з Лугано мільярди, а привезли пшик. Президент дуже злився і давав всім наганяй", – розповідає співрозмовник, близький до Банкової.
Крім безпекових та економічних питань для влади залишається ще одне – емоційна втома суспільства.
Власне, комплекс викликів підвішує Кабінет міністрів, внаслідок чого вже в жовтні-листопаді може статися ротація в уряді.
"В Офісі немає зараз якихось співбесід по міністрах. Все залежатиме від того, як Кабмін зайде в осінь. Ті міністри, які належно не впораються, опиняться під загрозою відставки. Якщо ситуація буде дуже погана на всіх фронтах, то весь Кабмін піде", – розповідає один із членів команди президента.
Попри те, що на Банковій достатньо обережно говорять про ротації в уряді, чиновники різного рівня в розмовах з журналістами "УП" більше місяця озвучують кілька прізвищ на потенційну заміну Шмигалю.
Це заступник голови Офісу президента Ростислав Шурма, який "має багато креативних ідей", міністр інфраструктури Олександр Кубраков, який "виріс за час війни". І що цікаво, деякі урядовці не відкидають появу неочікуваної кандидатури в прем'єри в особі міністра оборони Олексія Резнікова.
Також, як пояснюють у Кабміні не під запис, є група міністрів, яких найближчим часом ніхто не збирається чіпати.
Це міністр цифрової трансформації Михайло Федоров, міністр інфраструктури Олександр Кубраков, міністр внутрішніх справ Денис Монастирський, перша віцепрем'єр-міністр економіки Юлія Свириденко, міністр фінансів Сергій Марченко. Ну і, звичайно, поки що немає зауважень до новопризначеної міністра соціальної політики Оксани Жолнович.
"Ми регулярно спілкуємося, приїжджаємо на Банкову. Чесно кажу, навіть натяку не було на те, що буде якась ротація міністрів. Але ж ви самі чудово розумієте, що ніхто від цього не захищений. Може раптом статися якесь емоційне рішення, і завтра зберуть Раду, що тебе відправлять у відставку", – ділиться міркуваннями джерело, близьке до Кабміну.
Упродовж останніх двох тижнів "УП" все частіше доводиться чути інформацію, що восени може статися заміна міністра оборони.
Велика ймовірність, що через хороші стосунки з президентом та головою Офісу Резнікова залишать у команді, якщо не на прем'єрській посаді, то все одно десь у Кабміні на іншій позиції.
Але найцікавіше, що новим кандидатом на посаду міністра оборони називають… Валерія Залужного.
Двоє командувачів
Про специфіку стосунків Зеленського та Залужного "УП" писала ще у квітні. Тоді після медійної активності головкома і як наслідок появи в нього електоральних перспектив чутливий до таких речей Офіс президента запідозрив Залужного в підготовці до політичної кар'єри.
На щастя, публічною напруга між головнокомандувачами не стала. Залужний зник із медіапростору, скоротивши свою присутність до звітів про міжнародні дзвінки та відео застосування західної зброї. Це мало заспокійливий ефект для ОП.
Показовий факт: Залужний не дав жодного інтерв'ю за час війни і навіть не розповідає про поїздки на передову, щоб його медійна активність зайвий раз нікого не дратувала.
Усі спроби "УП" напряму чи через помічників отримати коментарі Залужного для тексту так само були безрезультатними.
Єдиний раз, коли в публічній площині було щось схоже на конфлікт президента і Залужного – це історія з дозволами на переміщення військовозобов'язаних.
Тоді Зеленський записав окреме відеозвернення з вимогою до Залужного скасувати рішення і більше "без нього" таких рішень не ухвалювати. На цьому конфлікт, як здавалося, і вичерпався.
Аж раптом в останні дні тема відставки Залужного стала топовою у середовищі російських пропагандистів та їхніх мереж впливу в Україні.
В ефірах своїх каналів росіяни відкрито обговорюють важливість роздмухувати конфлікт Зеленського-Залужного, а коли про це почав писати іспанський кремлівський блогер Анатолій Шарій та пул пов'язаних із ним Telegram-каналів, то сумніву в тому, що було розпочато російську інформаційну операцію, не лишилось.
Очевидно, для росіян конфлікт у військово-політичній верхівці України був би дуже доречним. Як кажуть, якби його не було, вони б його мали вигадати.
У силовому крилі команди президента "УП" кілька разів доводилось чути думку про можливу заміну головкома.
Щоправда, відбувалось це не в істеричних тонах роспропаганди, а як робоче питання, і прізвище можливого наступника Залужного так само викликало повагу.
Мова про командувача Сухопутних військ генерала Сирського. Після виграної під його керівництвом битви за Київ, навряд чи його кандидатура в когось викличе питання. До моменту виходу статті отримати коментар самого генерала "УП" не вдалося.
Тож питання не в тому, що в Офісі обмірковують кадрові питання, а в тому, чому це відбувається.
"Зеленський вимагає результатів вже і зараз. Що таке результат? Очевидно – це відвойовані території. А Залужний дуже акуратно ставиться до війни і не готовий ризикувати, якщо точно не знатиме, що операція закінчиться успіхом", – пояснює "УП" один із впливових співрозмовників із силового крила команди Зеленського.
Зараз улюбленим військовим Зеленського став керівник ГУР МО Кирило Буданов. Саме він відповідає за більшість гучних операцій останніх місяців, починаючи з поставок зброї на Азовсталь, штурмів Зміїного чи різного роду "бавовн" в Криму та в Росії.
"Буданов має такий авантюрний склад, цим він і подобається президенту. Він класний диверсант, треба визнати. Кирило придумав якусь спецоперацію, швидко втілив її, і потім всі соцмережі гудуть, мовляв, "бавовна горить", купа мемів про Кримський міст і так далі", – пояснює співрозмовник із оборонного комітету Ради.
Очевидно, що, маючи понад 2 тисячі кілометрів фронту, Залужний таких ризикованих, але ефектних проєктів пропонувати не може. Та й така постановка питання суперечить логіці його посади.
Для великих акцій ЗСУ потрібні великі ресурси, концентрація зброї, техніки, припасів, амуніції. Поки всього цього не буде в потрібній кількості, вимагати контрнаступу чи масштабних операцій Збройних сил – безвідповідально, якщо не злочинно.
Але й постійно відкладати будь-які спроби відбити території, вважають у Зеленського, теж не можна. Як пояснюють співрозмовники "УП" у військових колах, у Росії зараз окреслилася велика стратегічна криза, передусім кадрова.
Проти РФ воює без перебільшення весь український народ, натомість Путін воює тільки своєю армією. А вона уже в перші місяці втратила в Україні так багато ударних підрозділів, що наразі дуже обмежена в можливості проводити великі операції.
Росіяни активно шукають поповнення серед народів Центральної Азії, навіть КНДР готова прислати в Україну 100 тисяч своїх військових. Поки що така перспектива виглядає досить, сказати б, екзотично. Але можливість, що РФ, хай і в такий спосіб, добере 100-150 тисяч бійців, не може не насторожувати.
Якщо це станеться, то вікно можливостей для українського контрнаступу може надовго закритись.
Врешті, якщо президент вирішить проводити кадрові ротації, то формально має на це всі права. І вже не раз ними користувався. В чинному уряді легше порахувати міністрів, яких не змінили з моменту призначення уряду, ніж тих, хто заскочив у цей поїзд уже на ходу.
Досі заміни прем'єра, міністрів чи генпрокурорів проходили для Зеленського безболісно. Однак ротація в командуванні ЗСУ може стати чимось новим.
Масштаб резонансу у відповідь на таке рішення у суспільстві, а головне – у військових колах, зараз навіть годі й спрогнозувати.
По-перше, за 6 місяців повномасштабної війни Залужний став більше ніж просто військовим, це уже людина-символ.
По-друге, він виконує функцію магніту для людей, які не сприймають самого Зеленського, згуртовуючи таким чином різні політичні табори в одну силу.
Втрата цієї мовчазної єдності точно не те, що потрібно Україні перед обличчям нового витка війни, важкої економічної осені та досить апокаліптичних перспектив на зиму.
Роман Кравець, Роман Романюк, УП
