Виталий Ким: Мы прошли состояние, когда "все пропало" и "мы всем наваляли". Сейчас состояние "нужно тяжело работать ради победы"
Віталій Кім від початку повномасштабного вторгнення став медійною суперзіркою, бо взяв на себе складну функцію одного з відповідальних за морально-психологічний стан українців.
І хоча сьогодні яскраві звернення Кіма трохи порідшали, природня впевненість начальника Миколаївської обласної військової адміністрації у перемозі ЗСУ рестранслюється тепер вже через інтерв'ю.
28 червня журналісти "Української правди" відвідали Миколаїв у волонтерських справах. І, звісно, не могли не скористатися нагодою, щоб поговорити з людиною, яка вже п'ятий місяць очолює прифронтовий регіон, який щодня зазнає ворожих ударів.
Про президента Зеленського, політичне майбутнє та перемогу "УП" спілкувалась із Віталієм Кімом за лічені метри від будівлі обласної держадміністрації, що її у березні було наполовину зруйновано російською ракетою.
Зараз інформаційна війна дуже впливає на реальні події
– Як би ви окреслили нинішню фазу війни з точки зору інформування?
– Зараз війна перейшла у фазу, коли ми в активному захисті, але щодо поточної інформації – більш в рутинну. Я розумію, що журналісти питають, які успіхи, де просунулися. Це все може шкодити нашому успіху та плану військових. Тому ми тут склали і з військовими, і з місцевим самоврядуванням, з журналістами таку систему, яка не дає витік, що насправді відбувається. Інформація подається лише тоді і в тій кількості, яка не буде шкодити військовим в їхній майбутній і теперішній операції, яка відбувається.
Тому на зараз інформаційна війна дуже впливає на реальні події. Це перше.
По-друге, через те, що зараз йде війна, в тому числі артилерії, і підходить високоточна артилерія, первинна інформація для дорозвідки дуже важлива, потрібна для корегування. Тому ми перейшли в режим приховування об'єктивної інформації по військових діях.
А всіх навпаки цікавлять результати, які є. Перш за все, ми маємо для первинного результату не надавати інформацію, яка є зараз у військових на передовій.
– Ця інформація, наскільки я розумію, насамперед важлива для ворога, для того, щоб якось корегувати свої дії?
– Так, вони не знають докорінно, в яких населених пунктах що є, вони не знають, де є просування. Для них це здебільшого сюрприз. І це результат роботи розвідки та військових. І ми будемо продовжувати допомагати їм у цьому.
– Це рішення якось колегіально ухвалювалось? Чи це військові сказали, що зараз потрібно робити саме так і це важливо?
– Це більше логічне еволюційне рішення, тому що були точкові витоки інформації, що хтось із видань перший дізнався і починає це розповідати.
Але ми дійшли згоди з усіма виданнями Миколаївської області та Миколаєва щодо надання інформації за певними правилами й із затримкою.
А на загал ми подаємо інформацію, що стосується військових, після того, як її видає Головний штаб, ОК "Південь". Тоді ми можемо ширше її розкривати, якщо це потрібно.
Я вважаю Росію країною-терористом
– Ми мало не щодня чуємо про обстріли Миколаєва. Як ви вважаєте або, можливо, є якась оперативна інформація, ці обстріли – це спроба влучити по якихось стратегічних або військових об'єктах чи просто терор?
– Я вважаю Росію країною-терористом.
Якщо брати послідовність їхніх дій за кілька днів: був ТРЦ у Кременчуку, потім п'ятиповерхова будівля в дуже спальному районі, це один із таких густонаселених старими хрущовками район, там нічого не може бути. А потім ракета прилетіла до торговельного центру в Одесі, біля злітної смуги. Це вони стріляють по місцях масового скупчення людей. Я вважаю це тероризмом.
– Наразі на якій відстані лінія фронту від міста?
– Наразі лінія фронту на різній відстані, але приблизно 30 кілометрів, що майже вже не дозволяє працювати ворожій артилерії.
– Як це взагалі – жити і керувати прифронтовим регіоном п'ятий місяць?
– Не дуже весело, чесно кажучи. Хочеться перемоги, хочеться, щоб не гинули люди. Це основні бажання. Будь-яку задачу можна виконувати, але те, як страждають люди і як страждають люди на окупованих територіях – ну, з цим важко. Хочеться все швидше робити, але немає можливості.
– Чи є певна втома у вас особисто? Чи встигаєте ви якось відновлюватися? Як ви в такому графіку живете?
– Історично я вважаю, що я вмію концентруватися в роботі, коли це потрібно, і потім довго відпочивати, як верблюд. Тобто в минулому я два роки працював і міг потім сім років насолоджуватися своєю роботою. Я вважаю, що два роки я протягну, а потім буду скиглити, що я втомився.
– Нещодавно Зеленський приїжджав до Миколаєва. Чи змінилися його підходи за час війни? Я багато чув про те, що, якщо якісь питання, наприклад, пробуксовують, президент зараз реагує часто різко.
– Президент країни, яка воює, не може не змінитися, справжній президент. Звісно, моя особиста думка, я впевнений, що на нашому президентові зараз величезна відповідальність, і він дуже переживає за те, що відбувається в країні, і пропускає через себе це особисто.
Він втомлений, він набагато чіткіший, в нього все добре із самовитримкою і силою. Але видно, що він – президент країни, яка воює.
Все ми відбудуємо і все совкове замінимо на сучасне
– Миколаїв наразі є пріоритетом ворога?
– Ні, я вважаю, що Миколаїв – таке ж саме місто, як і всі інші, але, з точки зору російської стратегії, це одна з точок, які вони б не проти взяти чи перейти.
Тому, якщо б у них була можливість нападати на Одесу, вони б туди нападали. Зараз Миколаїв – прифронтове місто. Таким містом міг бути Херсон, міг бути Миколаїв, могла бути Одеса, будь-яке інше місто.
– Тобто наразі мешканцям Миколаєва не треба очікувати якихось спроб із боку ворога захопити місто?
– Ми не бачимо зараз скупчення військ і підготовки нападу ворога на миколаївському напрямку, тому що в них сконцентровані сили на сході нашої країни. Але щодо дій окупантів логікою не можна користуватися.
Їм потрібно, щоб ми жили гірше, ніж вони, для того, щоб електорат Путіна не казав: "Дивіться, в українців вийшло жити гарно, процвітати після революції. Давайте і в нас!". Тобто їхня ціль – знищення економіки України та підняття свого рейтингу.
Тому казати, що їм потрібен Миколаїв – ні. У нас не так багато того, що можна вивозити й красти. Унітази не самі нові. Тому не вважаю, що вони мають Миколаїв як стратегічну точку. Вони можуть його обійти й іти в сторону Одеси.
– Які наразі руйнування у місті та області? Ви у квітні, здається, казали, що близько 2800 об'єктів. Наскільки зараз цифра збільшилася?
– Зараз 6200. З них майже 4000 – це будівлі, дома, приватні та багатоповерхові. Це не знищені, це пошкоджені чи знищені. І більше 200 лікарень, дитячих садочків – ну, дуже багато інфраструктури на зараз. Втричі більше, ніж було 2 місяці тому.
– Дивлячись на кількість зруйнованих об'єктів, дивлячись на те, що ми бачимо, ви часто пригадуєте Миколаїв таким, яким він був до 24 лютого?
– Я дивлюся на це все і бачу, яким він буде гарним після нашої перемоги, що все ми відбудуємо і все совкове замінимо на сучасне.
Але основна проблема для мене особисто – це не будівлі і руйнування. Основна проблема – це люди, які гинуть. У нас багато людей, які загинули, більше 300 по області, а ще 700 отримали поранення, включаючи дітей, 10 дітей загинуло.
Основна проблема – це жертви цивільного населення та військові.
– Декілька тижнів тому в одному з інтерв'ю ви казали, що є факти, коли люди повертаються до Миколаєва. Про які цифри наразі йдеться? Ми чули інформацію, що приблизно половина мешканців проживає тут і переживає обстріли щодня.
– По параметрах, які ми можемо відслідковувати, по телефонах, по сміттю, яке вивозимо, по воді, яку використовуємо – так, приблизно половина людей на зараз проживає в місті Миколаїв.
Причому ця частина мігрує. Багато людей приїжджають, умовно кажучи, на день в якихось справах і від'їжджають у найближчі села, де їм більш безпечно. Тобто на зараз близько половини мешканців Миколаєва знаходиться в місті. Дітей менше, десь 20-30%.
– Які питання наразі обговорюються частіше, зокрема на вашому рівні: питання оборони чи питання відновлення Миколаєва?
– Якщо брати загальний тренд, то обговорюється більше звільнення Херсона і напрямки, як це робити з військової точки зору. Ми не можемо відновлювати Миколаїв, доки частина нашої області, а це близько 5% населених пунктів, знаходиться під окупацією.
Тому ми фізично та юридично не можемо розпочати відновлення. Ми готуємося до відновлення, збираємо всі дані, обробляємо, як це можна зробити, але ми кажемо про бойові дії як пріоритет.
Настрої там дуже різні, але ніхто не любить росіян
– І ви, напевно, знаєте ситуацію в Херсоні, ви неодноразово це коментували. Якщо можна, розкажіть, будь ласка, які зараз настрої там?
– Час грає проти нас. Багато людей, які чекали, зараз виїжджають через Крим, через Росію. Вони повертаються в Україну через велике коло, тому що окупанти не пропускають через лінію зіткнень.
Частина людей навпаки стала ще агресивніша і вступає до партизанського руху, який там, на Херсонщині, зараз дуже активно й розвивається, і дійсно допомагає нашим ЗСУ.
Деякі люди чекають і вже зляться, чому ми так довго йдемо. Є об'єктивні та суб'єктивні причини, чому ми це робимо. Не ми, а ЗСУ.
Настрої там дуже різні, але ніхто не любить росіян.
– Наскільки я знаю, людей, які погодилися отримати і прийшли по російські паспорти, дуже мало.
– Там з десяток, зовсім мало.
– Колаборанти і їхні родини?
– Як-то кажуть, ідіотів приблизно однаковий відсоток у кожній нації, тому не можна бути на 100% впевненим, що хтось не отримає паспорти. Але більшість людей, які думають і розуміють, вони просто порівнюють те, що пропонує Росія, і те, що було в нас в Україні, і ніхто не хоче.
Це, в принципі, той парадокс, з яким зустрілися росіяни. Бо вони очікували, що Херсонщина, Миколаївщина будуть їх зустрічати з квітами та переходити. Але навіть під окупацією ніхто з наших співвітчизників не погоджується на кооперацію з росіянами.
– Які наразі головні проблеми в Миколаєві? Це питна вода, наскільки я розумію?
– Ні, головні проблеми – це далекобійна високоточна артилерія, ракетні війська, які нам потрібні для того, щоб відбити окупантів подалі з нашої області й звільнити всю територію України.
– На відстань, з якої їм буде складніше обстрілювати?
– У тому числі. Але перше завдання – це звільнити людей, які на Херсонщині зараз нас дуже чекають. А вода питна – ми підвозимо, також є технічна.
Якщо порівнювати, умовно, з мирним Києвом, то це проблема. А якщо порівнювати з Сєвєродонецьком, Маріуполем чи Херсоном, то це зовсім не проблема.
– Чи були якісь періоди, коли не обстрілювали місто?
– На моїй пам'яті це було тиждень – днів десять, коли було спокійно і не було обстрілів по місту. Але були обстріли по громадах, по маленьких селах щодня.
Без обстрілів Миколаївської області не було ні одного дня, жодного.
– Ми зараз проїхали містом і побачили, що, в принципі, життя триває: люди грають у баскетбол, матері з візочками. Які настрої зараз у місті? Люди, ясна річ, втомилися постійно бути в цій напрузі. Але я так розумію, що місто, регіон працює?
– Якщо можна так сказати. Бо у нас не працюють порти й основні підприємства. Там платять зарплату, намагаємося якось вирішувати це питання щодо бюджетної сфери. Нас рятують військові, які платять ПДФО в регіоні.
Люди просто призвичаїлися до цієї реальності, в якій нікому не побажаєш жити. І вони часто під обстрілами, якщо про передову лінію, садять квіти, займаються худобою, у них побутові проблеми. Вони просто призвичаїлися до цієї небезпеки, на жаль.
– В одному зі своїх інтерв'ю ви сказали, що Путіну потрібно розуміти межу, яку він не може переходити, чи потрібно дати зрозуміти межу, яку він не може переступати.
Це було місяць чи два тому. Як вам зараз здається, з огляду на все, що відбувається в країні, чи залишилася ця межа?
– Я так казав, і ви трохи невірно мене інтерпретували: я не казав, що в нього вона є – він її шукає. І якщо ми будемо якимось військовим шляхом чи перемовинами йти на поступки, у нього ж є фраза: "Додавимо". Наприклад, домовилися до чогось – давайте ще трохи далі просунемося. Він давить до тих пір, поки ти скажеш: "Ні, все, стоп! Тут уже не можна!".
Тобто я саме про це казав, що, якщо його не зупинити жорстко на якихось питаннях, на якихось позиціях – чи дипломатичних, чи фізичних, – то він буде намагатися просуватися далі.
– Але наразі він просувається?
– Так, але наші партнери і президент Зеленський чітко дали зрозуміти, на що ми ніколи не погодимося. Зараз проходить час перевірки, чи це насправді остаточна межа.
Емоції закінчилися, треба працювати
– Після перемоги ви залишитеся в політиці? Які ваші плани? Зрозуміло, що досить передчасно про це говорити, але, можливо, у вас була хвилина про це подумати, спланувати якесь майбутнє для того, щоб мати мету?
– Ви знаєте, часто задають це питання, але в мене на нього немає відповіді, бо в мене є тільки одна зараз мета – перемога! І далі неї я не думав, бо, в принципі, вважаю, що як Бог дасть, але планувати щось у військовий час надовго – це щось таке…
Я планую щодо регіону, так, дійсно, надовго, а щодо себе особисто навіть по сім'ї я ніяких рішень не приймаю до перемоги. Спочатку перемога, а потім плани. Немає в мене ніяких навіть роздумів, що я буду робити далі.
– А бажання?
– Якщо немає планів, то немає і бажання. У мене є тільки одне бажання – перемога. Я дійсно вам відверто кажу, що я не планував зовсім нічого до дня перемоги.
Буде день перемоги, от тоді і будемо думати, що робити.
– Як ви відчуваєте, ви зараз на своєму місці?
– Цю оцінку маю давати не я. Можливо, є люди, які більш ефективні, ніж я, можливо, менш ефективні. Це більше, як то кажуть, в одну точку зійшлися вдача, здібності та досвід. В цьому випадку, мабуть, так. Чи може хтось проявитися краще? Мабуть, може. Все можливо.
– Ви зараз це сприймаєте як вимушений процес, в якому ви берете участь, тому що так сталося? Чи розумієте, що ви ефективні на цій позиції саме зараз?
– Зважаючи на свій характер, мені завжди було цікавіше і легше вирішувати складні та відповідальні завдання, ніж рутинні. Тобто в цьому випадку я проявляв усі свої якості для досягнення результату. Тому це був виклик, який, я думаю, я подолав.
– Ви з перших днів війни взяли на себе таку місію – частково відповідати за морально-психологічний стан українців і робили регулярні звернення. Це була ваша особиста ідея?
– Так, це була більше інтуїтивна ідея, тому що я розумів, що люди більше бояться того, чого не розуміють. Як кажуть, очікування смерті гірше, ніж сама смерть.
Тому, коли інших каналів на тоді не було, потрібно було роз'яснення і спілкування з людьми. І це був самий простий спосіб, коли ми пояснювали людям, що відбувається, що не все так погано, і в нас є можливості.
І коли стало виходити, то, звісно, люди додали і вперед. Це стосувалося не тільки людей, це стосувалося і військових, і волонтерів, і мисливців, і рибалок, і всіх підрозділів внутрішніх справ, спецпідрозділів, які почали працювати як один-єдиний механізм. І це нам допомогло.
– Тобто це не була якась задача, яку вам хтось поставив – ви самі відчули, що цим потрібно займатися?
– На той період часу це було дуже потрібно для нашого регіону, тому я це робив.
– Ви записували відеозвернення тривалий час. Потім ви вирішили, коли вже певне розуміння ситуації відбулося, що ці відеозвернення вже стали непотрібні.
– Тут є тонка межа на зараз, саме сьогодні у нас були жертви. І якщо казати про дії росіян, в них дуже багато безглуздого, багато куди зайшли, розуміємо ситуацію в них щодо морального стану військових, щодо людей, які виконують накази, деякі хочуть мародерити та по своїй соціальній сходинці йти, що нічого кращого, ніж асфальт, вони не бачили в своєму житті. Важко мені сьогодні про це говорити, це є і настрій, це є і розуміння.
Глузувати не дуже тяжко з росіян, тому що вони дають для цього приводи. Але що стосується звернення якогось до українців... ну, давайте так: я розумію, що ми пройшли стан, коли "все пропало", потім стан "ми всім надавали, всіх перемогли". Зараз стан, що треба працювати тяжко, важко, довго заради нашої перемоги щодня.
Емоції закінчилися, треба працювати.
Зараз саме такий стан, коли всі сили кидаємо на те, щоб крок за кроком наближатися до нашої перемоги. Це тяжка робота, це не з наскоку, як раніше, можливо було 20–30 кілометрів звільнити.
Це вже позиційна війна і військова ситуація склалася в більш спокійному руслі: треба працювати на благо нашої держави і заради нашої перемоги.
Михайло Ткач
