"Страх есть у всех, но нужно идти до конца". Как морпехи защищали Николаев, а сейчас наступают на Херсонщине
Не перший місяць війни українська армія намагається потіснити окупантів на півдні України. І поступово, зокрема за рахунок успіхів у Чорнобаївці чи то Новій Каховці, ЗСУ, малими кроками, це робити вдається.
Двома тижнями раніше "Українська правда" розповідала, як одна з мотопіхотних бригад ЗСУ вибиває росіян з Херсонщини за допомогою артилерії.
Разом з авіацією та важкою артилерією на півдні України також працюють піхотинці. Про одну з їхніх наступальних операцій у розмові з УП розповіли бійці 36-ої окремої бригади морської піхоти імені Білинського, які два місяці обороняли Миколаїв, а тепер маленькими кроками наступають на Херсонщині.
– Ми перейшли річку, трохи штурманули їх, закріпилися. На жаль, потім, через переважну вогневу силу противника командування дало наказ на вихід. Але ми все ж нанесли вогневе ураження противнику, знищили БТР і, наскільки я знаю, до 30 людей з особового складу, – розказує командир взводу морпіхів, лейтенант Юрій Гамага.
– Пізніше командування розробило інший план заходу, і ми вже заходили вночі, вбрід, без техніки, просочилися малими групами, закріпилися, виставили спостережні пункти і виконували свої завдання, – додає він.
– Зараз ми робимо плацдарм для майбутнього наступу, – пояснює один із його підлеглих, військовослужбовець Андрій, який якраз під час перебування УП на тимчасовій стоянці бійців урочисто отримав свій блакитний берет морпіха.
За мирних часів його треба заслужити, подолавши певну смугу перешкод, за воєнних – виживши в реальному бою.
Реальний бій для тієї частини бригади, з якою УП познайомилася на Миколаївщині, почався в перші дні війни з самого Миколаєва. 7 березня спостережний пункт бригади виявив величезну колону техніки, яка сунула на штурм міста з півночі, з боку Миколаївського аеропорту.
– Нас із самого ранку послали в спостереження. Ми заходимо сонні, брат бере бінокль, дивиться, протирає очі, каже: "Не зрозумів", – пригадує боєць 36-ої бригади Ярослав.
– А це НЕ наші! І вишикувалися, як на парад! Танчики, БТР – 28-29 одиниць техніки! – додає його брат Іван.
– Слава богу, у нас було два танки, і вони їм насипали! – пригадує їхній командир Гамага.
Більше історій бійців – у репортажі УП з Миколаївщини.
Ольга Кириленко, Назарій Мазилюк, УП
