Нехватка тяжелого вооружения, дисбаланс в воздухе и пробелы в подготовке кадров. С какими сложностями столкнулась украинская армия

За понад три місяці повномасштабної війни з "другою армією світу" Збройним силам України вдалося не лише вистояти, а й повністю відбити три області – Київську, Чернігівську та Сумську.

Наразі ЗСУ вдаються до контрнаступальних дій на Харківщині та Херсонщині, тримають тяжкий фронт на Донеччині та Луганщині й стримують окупантів на Запоріжжі та Миколаївщині. 

Про ситуацію на фронті українців щодня інформує Генштаб ЗСУ та особисто президент у своїх відеозверненнях.

Утім, частина реальної обстановки зі зрозумілих причин все ж лишається за кадром. Точніше, за словами військових експертів, "ситуація дуже напружена".

Влада не називає точних втрат України та рідко озвучує проблеми та труднощі, з якими стикається українська армія у цій війні. Крім однієї, надто очевидної проблеми – брак і затримка в постачанні важкого озброєння.

Поговоривши з кількома комбатами на місцях чи волонтерами, доволі очевидним стає той факт, що цих проблем є трохи більше.

Однак ми віримо, що саме публічність стане тим інструментом, який допоможе їх вирішити.

"Українська правда" вирішила скласти список труднощів, запитів української армії та розповісти про можливі шляхи вирішення цих проблем. У цьому нам допомогли: 

• Андрій Загороднюк – голова правління Центру оборонних стратегій, ексміністр оборони України
• Петро Кузик – командир батальйону "Свобода", що нині обороняє Луганщину 
• Катерина Галушка – парамедик волонтерського батальйону "Госпітальєри"
• Юрій Бутусов – військовий журналіст, головний редактор сайту "Цензор. нет"
• Всеволод Кожем'яко – харківський бізнесмен, що нині воює за Україну
• Олена Трегуб, генеральний секретар громадської організації "Незалежна антикорупційна комісія".

Ще більше десяти військових із передової та кілька військових експертів поспілкувалися з УП на анонімних умовах.

Відсутність паритету важкого озброєння

До початку повномасштабного вторгнення в Україну російську армію називали "другою армією світу". Такий статус передусім був зумовлений значним запасом озброєння та кількісним складом Збройних сил РФ.

Наприкінці третього місяця великої війни доволі видимим став той факт, що українська армія поступається російській кількістю важкого озброєння та боєкомплектів.

Зокрема, на Донбасі, де з кінця квітня – з початку травня йдуть найзапекліші бої, за словами президента Володимира Зеленського, окупанти мають у 20 разів більше техніки. На один український артилерійський снаряд вони в середньому випускають від 20 до 50.

Цей розрив дозволяє армії РФ масовано наступати на українські позиції й паралельно стирати українські міста в горизонт – як це, наприклад, було з Маріуполем, Щастям чи Рубіжним. Останнє, як уточнюють командири на місцях, росіяни не захопили – вони його знищили, зруйнували усі будівлі, у яких можна було тримати оборону.

Російсько-українська війна у нинішній її фазі – війна розвідки та артилерії. 

Російська тактика проста – спершу багатогодинні обстріли з далекобійної артилерії, потім танкові та артилерійські обстріли з ближніх позицій, після цього – атаки броньованої техніки та піхоти. Така собі тактика "спаленої землі" нового часу.

Відповідно, можливість погасити атаку ще на першій фазі артилерійської підготовки – ключова у підриві наступального потенціалу ворога.

Звідси дві найбільш критичні потреби армії:

• надходження достатньої кількості новітньої артилерії з боєприпасами для неї;
• постачання важкої броньованої техніки.

Проблема наявної в українського війська радянської артилерії полягає навіть не в її технічних характеристиках, а у дефіциті боєприпасів для неї та ремонті.

У вільному світі випуск снарядів за радянськими стандартами, наприклад 152 мм, дуже скромний. Якщо співставити з потребами України – мізерний, оскільки щодня ЗСУ потрбують тисячі снарядів. Єдиним масовим виробником таких снарядів у необхідних обсягах є Росія. 

Через дефіцит у ЗСУ трапляються випадки, коли певні види САУ чи гаубиць навіть не знімають зі зберігання – для них просто немає боєкомплекту.

Вирішення проблеми дисбалансу в артилерії та важкому озброєнні: перехід на західні стандарти озброєння.

Основний шанс переламати хід війни – переозброїти ЗСУ новітніми гаубицями, системами реактивної та ракетної артилерії.

Їхня перевага – точність та дальність. За рахунок використання сучасних систем виявлення позицій противника та керованих снарядів західне озброєння показує в рази більшу ефективність.

За рахунок якості використання такої зброї зменшується її необхідна кількість.

Складнощі в реалізації: Перехід на західні стандарти озброєння стикається із кількома серйозними викликами:

• Недостатня швидкість поставок зброї та її кількість.

Західні партнери ухвалили стратегічне рішення допомогти Україні перейти на натовську зброю, але внутрішня бюрократія та політичні моменти затримують надання озброєнь.

Крім того, часом зброю надають у дуже невеликих обсягах, а, щоб кардинально змінити ситуацію на фронтах, тих же гаубиць і САУ Україні потрібні сотні одиниць, а не одна-дві батареї (4-12 гармат).

До того ж, поки що західні партнери не готові надавати далекобійні типи снарядів для РСЗВ, які здатні значно убезпечити маневри для піхоти. 

• Складність із навчанням.

Західні навчальні програми для артилеристів та інших військових розписані за стандартами мирного часу, вони займають надто багато часу. Крім того, проблемою є й те, що навчальні центри неможливо "імпортувати" в Україну – вони одразу стають пріоритетною ціллю для ракет РФ.

• Неможливість технічного обслуговування в Україні.

Новітня зброя складна не тільки у використанні, але й в обслуговуванні. Для України ця проблема посилюється тим, що зброю можна ввезти, але майже неможливо налагодити систему технічного обслуговування та ремонту – на них відразу полюють російські ракети.

Актуальні потреби української армії: реактивні системи залпового вогню (РСЗВ), далекобійна артилерія, радари AN/TPQ для контрбатарейної боротьби, дрони для ведення розвідки та корегування вогню, БМП для руху піхоти.

Дисбаланс у повітрі та засобах ППО і ПРО

Для прикриття артилерії та роботи на паритетних умовах з авіацією РФ Україні потрібні винищувачі, засоби протиповітряної оборони (ППО) та протиракетної оборони (ПРО). 

Бойова авіація також є критичною для знищення укріплень і колон противника та для прикриття контрнаступальних дій української армії.

Водночас відсутність засобів ППО і ПРО не дозволяє Україні налагодити логістику для армії, центри технічної підтримки, ремонту озброєння тощо.

Проблема заблокованого Чорного моря не вирішиться без ракет, здатних відігнати російські бойові кораблі від українського берега. Щоправда, навіть наявність протикорабельного озброєння не зніме небезпеку з моря, бо за відсутності у ЗСУ ефективної системи ПРО російські кораблі зможуть обстрілювати Україну, навіть перебуваючи у портах базування.

Актуальні потреби української армії: Поки принципового рішення щодо можливості передачі Україні винищувачів західного зразка не ухвалено, Україна потребує хоча б поставки винищувачів та штурмовиків радянського походження.

Системи ППО України виснажуються та знижується їхня кількість, тому Київ конче потребує їх поповнення. 

Для захисту Чорного моря Україна потребує протикорабельні ракети на кшталт "Гарпун" (як берегового, так і морського базування).

Складнощі в реалізації: Поруч із повільним ухваленням рішень щодо передачі Україні винищувачів, систем ППО та ПРО існує також проблема оперативного навчання особового складу роботі із західними зразками озброєнь.

Як варіант виходу з ситуації – організувати навчання українських спеціалістів наперед, ще до остаточного позитивного рішення щодо передачі тих чи інших зразків озброєнь.

Оборонне планування

Війна – це передусім логістика, яка передбачає спрямування своїх ресурсів саме в ті оборонні сектори, які забезпечать надання переваги. Тому потрібно встановити пріоритети дій, передусім Міністерства оборони в закупівлях та держзамовленні.

В рамках ленд-лізу Україна надала західним партнерам величезний список потреб. Однак немає жодної країни в світі, в якої на складах є все необхідне, щоб утримувати мільйонну армію під час тотальної війни.

Ще однією проблемою планування є відсутність зрозумілої професійної системи оборонних закупівель. Нинішня – занадто бюрократизована, що викликає питання до розподілу отриманих товарів. 

Навіть приватні фонди вимушені бути забюрократизованими через вимоги законодавства. В умовах активної фази війни дуже складно збирати первинну документацію, а військові вимушені їхати в Київ, щоб надавати нотаріальну довіреність із печатками, тому що інакше до аудитора чи до міністерства будуть питання.

Шляхи вирішення: Необхідно сформувати бачення критичних точок постачання на пів року – рік, і під цю перспективу подавати заявки. Все одразу отримати не можна. Потрібно отримати те, що Україна може взяти зараз. Для цього варто сформувати пріоритети запитів.

Також слід подумати над створенням професійної закупівельної організації при Міноборони на кшталт такої, яка була створена при Міністерстві охорони здоров'я.

Для організації більш ефективної системи закупівель слід зайнятися її оцифруванням, що значно полегшить забезпечення ЗСУ.

Ретельна підготовка фахівців

Під виконання конкретних завдань потрібні підготовлені люди, яких не можна готувати дуже коротко. Саме Україна має шукати кращих солдат, кращу зброю, а не просто заповнювати дефіцитні позиції. 

Людський ресурс тільки здається необмеженим. Він обмежений. Насамперед треба розуміти, для чого потрібні люди, а не сробити ставку на кількість. В сучасній війні кількість має менше значення, аніж якість підготовлених фахівців. 

Коли направляють чимбільше людей на передову для здобуття досвіду, це повторює невдалий досвід Радянського Союзу – тоді на людський ресурс фактично не зважали. В сучасній війні кожному можна знайти застосування на правильному місці. Але потрібно це місце для людини знайти. 

Наприклад, не всі можуть якісно стріляти. Але на війні потрібно не лише стріляти. 

Необхідно організовувати логістику, забезпечення, чимало інших речей, від яких теж залежить життя та боєздатність військ. Треба брати людей і передовсім визначати їхню придатність до тієї чи іншої військової спеціальності.

Шляхи вирішення: Впорядкування підходів до мобілізації, яка б враховувала сильні сторони та професійні навички залучених до армії громадян.

Перегляд системи надання військових спеціальностей, які почасти прописувались "з голови". 

Виважений підхід до застосування ТРО

При створенні сил Територіальної оборони говорилося, що до них будуть залучені люди, які воюють і живуть біля свого дому. Однак через два місяці після початку війни Верховна Рада ухвалила новий закон, який дозволяє ТРО виконувати завдання у зонах бойових дій за межами їхніх областей. Таким чином фактично створивши нові підрозділи піхоти для ЗСУ.

Однак слід враховувати, що підготовка сил ТРО у відносно мирний час має відмінності від підготовки в момент інтенсивних бойових дій. І попервах ТРОшники взагалі переважно стояли тільки на блокпостах. 

Поспіх із використанням сил ТРО на бойових ділянках подекуди виливається в психологічні проблеми, тому що деякі люди виявляються морально неготовими одразу опинитись на фронті. Звідси й випадки психічних зривів та дезертирства. Вони не носять масового характеру, але й їх можна було уникнути.

Шляхи вирішення: Найкраща підготовка для таких підрозділів – у складі кадрових бригад чи військових частин, в яких є сержанти й офіцери з бойовим досвідом. Вони вмотивовані в якісному використанні нового поповнення. 

Батальйони ТРО потребують додаткової підготовки і чіткої організації. З цих бійців можна створити якісні війська, вони вмотивовані. І це треба робити до того, як їх посилають на фронт. 

Постійна потреба в евакуаційних медичних автомобілях

З 2014-го року окупанти прицільно полюють на медиків: отримуючи перехоплені розмови або розуміючи, що після обстрілу на позиції будуть поранені чи загиблі, вони починають прострілювати маршрути евакуації. 

По них навмисне відпрацьовує артилерія, снайпери, летять міни та авіація. Як переказують між собою військові: на війні найперше ціляться в командирів і медиків. Щоб не було кому командувати й кому лікувати.

Так багато машин зазнають сильних пошкоджень або і взагалі виходять з ладу. Адже медики переважно працюють на неброньованих автівках, зокрема на звичайних пікапах. 

Шляхи вирішення: фронтові медики постійно потребують нових, добре укомплектованих автомобілів. В ідеалі хоча б частина з них мають бути броньованими.

Також окупанти полюють на медиків фізично. Зокрема у березні, на початку повномасштабного вторгнення, у Маріуполі окупанти захопили в полон парамедика Юлію Паєвську з позивним "Тайра". Жодних новин, крім короткого відео, знятого пропагандистами незадовго після того, як Паєвську полонили, від неї немає.

Відсутність вітчизняних засобів для порятунку життя

Рюкзак парамедика на фронті на 90-95% складається з імпортних засобів для порятунку життя – йдеться про турнікети, бандажі, засоби для тампонування ран, оклюзійні наліпки тощо. Імпортні засоби, по-перше, є дорожчими, по-друге, переважно закуповуються за кошти благодійників. 

Шляхи вирішення: Україні варто налагодити якісне вітчизняне виробництво засобів для порятунку життів. 

Паралельно парамедики наголошують на ще одній проблемі, що ускладнює їм життя і однозначно шкодить життю бійців – наявність самопальних, тобто неякісних турнікетів. Не варто купувати "хоча б щось" і не варто робити турнікети власноруч.

Довіряти можна таким виробникам: САТ, SOF TT, TMT Tourniquet, SAM XT, SICH.

Переглянути список актуальних потреб для парамедиків "Госпітальєрів" (як ліків, так і розхідників) і підтримати їх можна тут.

Необхідність провести роботу над помилками

У приватних розмовах кадрові військові вже зараз, на четвертому місяці війни, наголошують на тому, що військовому та політичному керівництву країни варто зробити "роботу над помилками".

Проаналізувати, як окупанти так легко змогли пройти та захопити Чорнобильську зону, окупувати Бучу, Ірпінь, що сталось з обороною Херсона та виходом російських військ із Криму. Почати нарощувати систему ППО та зміцнювати прикордонні регіони. 

Також військові побоюються, що після завершення активної фази конфлікту політичне керівництво держави змістить свою увагу на проєкти на кшталт "Великого будівництва". Що паралельно зі зменшенням обсягів західної допомоги може суттєво нашкодити армії.