Сосиски по 480 гривен, сигареты "Стюардесса" и партизанское движение. Как юг Украины два месяца живет в оккупации РФ

"Я виходжу з дому з паспортом і з "чистим" телефоном – у нас якраз один на сім'ю".

Так у розмові з УП описує своє життя в тимчасово окупованому Херсоні Марія*. 

У місті моряків і кавунів, яке після 2014-го стало форпостом українського півдня, вона прожила все своє життя і народила дитину. Її 5-річний син, побачивши розбитий КАМАЗ з літерою Z у місті, каже: "О, добре, що це "зедка", а не наші".

"У нас вибухи, вибачте, знову запускають ракети на Миколаїв".

Цією фразою розмову з УП перериває ще одна мешканка Херсону – Анна*. 

До окупації вона була екологинею та ТіkТоk-блогеркою. Нині – збирає та розвозить їжу для потребуючих. 

"Тепер запускають "Гради", – перериває вона розмову вдруге.

Майже 2 місяці частина південних областей України живе під російською окупацією. Загарбники вдаються до грабежів і викрадень людей. 

Водночас в Офісі президента УП запевняють, що держава має стратегію з деокупації всіх міст та сіл. Там покладаються на армію та проукраїнську позицію понад 90% місцевих.

"Не буде ніякої заморозки конфлікту, не буде навіть тимчасової окупації, не буде жодних фейкових "ХНР" чи чогось подібного. Буде тільки Херсонська область України", – каже УП радник голови ОП Михайло Подоляк. 

"Українська правда" поговорила з сімома українцями, що живуть в окупації або нещодавно з неї вирвалися. 

Нижче – короткі історії, що показують, як твердолобо Росія намагається путінізувати Херсонщину та Запоріжжя, де українці дістають продукти та ліки, й чому слово "Чорнобаївка" може викликати не лише сміх, а і страх.  

*Імена всіх героїв змінені на їхнє прохання.

Початок окупації

У нині окуповані міста та села українського півдня росіяни заходили по-різному, але нерідко – з кривавими розстрілами, що надалі мали залякувальний ефект. 

Так, зокрема, сталося в Херсоні. 

У перші дні росіяни розстріляли місцеву тероборону та вбили місцевого мешканця, який вийшов з укриття по їжу. Навіть попри це, місто ще довго з голими руками та українськими прапорами виходило на мітинги проти окупації.

Марія, Херсон: Росіяни зайшли дуже лячно. У перший день окупації вони розстріляли з БТРів нашу тероборону в Бузковому парку – це близько 16 чоловіків. Напередодні ми благали їх не виходити – у нас не було зброї, але вони пішли й усі загинули.

Також на вулиці Синельникова… Люди ховалися в підвалах. Син директорки ліцею Анжеліки Мельник Юрій вийшов по їжу і його розстріляли – його розірвало на шматки. Є відео, де Анжеліка Мельник разом з чоловіком просто збирає свого сина в пакет і бажає всім російським матерям збирати своїх дітей у пакети. Я впізнаю її голос, це моя вчителька… Уявіть, який жах ми всі відчули.

Анна, Херсон: Організація оборони міста, вибачте, але була про**бана. Тероборонівці пішли в Бузковий парк з "коктейлями Молотова", тому що більше нічого не було – тільки іржаві автомати й по 10 патронів на людину. 

Насправді це герої нашого міста, і я сподіваюся, що після деокупації ми вшануємо їхню пам'ять. У мене досі від тих відео, тих тіл сльози на очах.

Леся, Бердянськ: Ввечері 27-го лютого вони зайшли на територію Бердянського аеропорту і пустили своїм військам зелену "сигналку". 

28-го лютого, близько п'ятої вечора, вони повноцінно зайшли в місто. Вбили чоловіка, який відмовився їм дати телефон. Зайняли порт, довго його шукали, а потім зайняли адмінбудівлі.

Це були "зелені чоловічки", тобто люди в зеленій формі – при них люди ще виходили на мітинги. Потім приїхали люди в чорній формі, зі зброєю, і все подавили. Десь після 20-го березня протестувати вже ніхто не виходив.

Олексій, Михайлівка (Запорізька область): Росіяни зайшли до нас з 28-го лютого на 1-е березня, після боїв за Мелітополь. Віджали соляру у фермерів, заправилися і поїхали на Енергодар. Потім зайняли приміщення поліції, заблокували в'їзди та виїзди, і люди опинилися в заручниках. 

Я недавно зміг виїхати, але я дуже хочу уникати наративу про "хороших русских". Те, що мене не розстріляли і не вбили – просто питання удачі. Я не хочу, щоб у людей складалося враження, що на Запоріжжі все добре.

Поведінка окупантів та ставлення до місцевих

На відміну від Київщини, Чернігівщини чи Сумщини, де росіяни селилися просто в чужих спальнях і адмінприміщеннях, на півдні вони надали перевагу пустим гуртожиткам навчальних закладів і базам відпочинку. 

На вулицях окупанти розставили свої блокпости, на яких ретельно оглядають документи, а іноді й татуювання місцевих. У містах і селах діє жорстка комендантська година. Вночі окупанти роблять об'їзд.

Росіяни "живуть своє життя" і не збираються йти з українських міст, кажуть місцеві. Відносно спокійну обстановку вони пояснюють тим, що переважно на вулицях стоять не військові, а Росгвардія.

Марія, Херсон: Росіяни спокійно їздять по місту, ходять до наших магазинів, аптек і скрізь розраховуються гривнями. На моїх очах військовий з автоматом вийшов з аптеки і купив у бабусі тюльпанів… Ми в шоці. Вони тут живуть своє життя і йти звідси не збираються.

От вони бачать, що хтось їде, забирає обладнання з офісу, підходять і кажуть: "А чого ви це робите? Працюйте, ми ж не стріляємо". Після Бучі вони масово почали питати: "Вас же ніхто тут не ображає?".

Даша, Херсон: Я волонтерю – ми збираємо гроші, стоїмо в чергах, купуємо продукти і розносимо їх бабусям, багатодітним сім'ям. Але російські військові викрадають та залякують таких людей, бо їм не вигідна наша робота – вони хочуть, щоб місцеві більше брали російської допомоги.

Віктор, Нова Каховка: До моєї знайомої, яка працює в перукарні, зайшли двоє солдатів, один схотів постригтися. Він був з автоматом, сказав: "Грошей нема, але пострижи". Довелося стригти. Єдине – він той автомат розрядив, тобто подав знак, що не встане і не буде шмаляти.

Чому вони поводяться більш-менш спокійно? Бо в нас здебільшого стоїть їхня поліція, Росгвардія. Тобто спочатку зайшла армія, а потім прийшла поліція.

Віка, Михайлівка (Запорізька область): Окупанти їздять на УАЗиках, автозаках та цивільних машинах, на яких малюють свою Z. Розгромили одне кафе, ходять по крайніх хатах, що ближче до блокпостів, забирають, що їм потрібно. 

Також вони продають за готівку бензин, схема така: намародерити в одних – продати іншим.

Олексій, Михайлівка (Запорізька область): Наш сільський голова Володимир Рикун писав, що росіяни викрадають людей, поки його самого не викрали. Мого знайомого сильно вдарили по голові за те, що він посилав їх у напрямку за корабльом.

Продукти, ліки, цигарки 

З перших днів окупації в українських містах і селах з'явилися проблеми з поставками їжі та ліків. 

Жителі Херсона могли провести цілий день у черзі до АТБ, щоб купити залишки продуктів. Іноді людям перепадали товари з підприємств, що закривалися, наприклад, з птахофабрики "Авангард" у селищі Східне поблизу Херсона.

За тиждень-два ситуація трохи поліпшилася – росіяни почали пропускати в Херсон, Нову Каховку продавців домашнього м'яса, молока, овочів з області. Правда, "віджимаючи" частину їхньої продукції на блокпостах (як і частину ліків у волонтерів). Зокрема для перепродажу.

Паралельно окупанти почали завозити з Криму кримські та російські товари. У містах суттєво виросли ціни. Людям, які здебільшого втратили роботу, стало складно купувати найнеобхідніше. Дехто почав брати російську гуманітарку. 

Марія, Херсон: Супермаркети в нас пусті вже тижні чотири – до Херсона нічого не завозять. На щастя, область в нас аграрна, і орки пускають з області овочі та м'ясо. 

Завезли ковбасу з Криму – ми її вирізняємо, бо вона без етикеток, без нічого взагалі. Сосиски у нас коштують від 480 гривень – це ті, що до війни десь по 40 були, ковбаса – від 400. З'явилося багато точок "з рук", з російськими цигарками "Стюардесса", з "воронежскими дрожжами" – скоро ж Великдень.

Цигарок, як і улюблених стіків Кіма, немає. Але є люди, які щось приберегли і продають. Сигарети коштують 200 гривень, айкос-стіки – 150 гривень.

Анна, Херсон: 27-го лютого на дверях аптек з'явилися списки "чого немає". Зараз деякі з них працюють, але продають здебільшого креми, мазі – усе, що лишилося. 

Віктор, Нова Каховка: Деяку російську гуманітарку роздають, деяку – продають, і ще й за такі ціни… Упаковка сосисок на 400 грам коштує 200 гривень. 

Леся, Бердянськ: З хлібом у нас проблем немає, хіба один раз (окупанти – УП) розстріляли машину з дріжджами. З м'ясом теж усе нормально – є свій комбінат. Добре працює базар. Єдине, чого не можна знайти або тільки за високою ціною – прокладки, порошок, памперси.

Ціни такі: сир – по 680 гривень за кіло, пачка макаронів – 70, яйця спочатку були по 100 гривень, потім знайшли за 40. Жменьку цукерок я купила за 90 гривень.

Світлана, Мелітополь: Біля нашого будинку відкрили оптовий магазин – там товар з Криму. Його цілодобово охороняють 8-10 чоловіків з автоматами.

Російських рублів в обігу нема, сподіваюся, і не буде. 

Віка, Михайлівка (Запорізька область): Мама нещодавно купила ліки та прокладки – усе російського виробництва. На вулицях стоять величезні черги, щоб отримати хоча б тисячу на місяць. "Приватбанк" працює на останньому подисі. Соромно казати… але деякі односельчани пропонують видати готівку під відсотки. 

[UPCLUB]

Бойові дії

Поки на більшості тимчасово окупованих територій півдня не йдуть активні бойові дії, мешканці Херсонщини та Запорізької області почуваються у відносній безпеці. Втім, люди однаково чують запуски снарядів біля Херсона та Миколаєва, артобстріли та часто навіть радіють їхньому пожвавленню, адже це означає, що ЗСУ стають ближчими.

Росіяни вимикають мобільний зв'язок, коли переганяють свою техніку окупованими містами. Так Нова Каховка нещодавно провела без зв'язку 4 дні.  

Марія, Херсон: У самому Херсоні немає вибухів – вони були тільки в перший день окупації. Зараз вибухи є в Станіславі, Чорнобаївці – там їх бомблять наші ЗСУ. Ми все чуємо, насправді, Чорнобаївка, наприклад, від нас за два кілометри. 

Анна, Херсон: Хоч ми і далеко від Чорнобаївки, але ми все чуємо – у нас трясуться вікна та двері. І, знаєте, для когось це стало мемом: "Ха-ха, 15 разів вдарили по Чорнобаївці! 16!", а для жителів міста в цьому немає нічого смішного. Ти просто здригаєшся від страху з надією, що це гатять не біля твого будинку.

Віктор, Нова Каховка: Останні тижні в нас дощі, а коли дощі, то немає відльотів. А як тільки прояснюється сонечко, то люди розуміють – зараз почнеться "концерт". 

Вони стоять у селищі Плодове (пару кілометрів на південь від Нової Каховки – УП), там військова частина, і стріляють у бік Херсона та Миколаєва – нам усе чути. Одного разу наші їх там накрили, але це їх не навчило, і вони знов повернулись.

Віка, Михайлівка (Запорізька область): У них є артилерія, ми чуємо, як гатять. Наші прапори вони спочатку змінили на червоні, а потім на триколори. У нас стоїть два табори окупантів: кадировці та росіяни, вони якось окремо існують один від одного. Пізніше ще заїхав ОМОН.  

Опір окупації

Мешканці тимчасово окупованих міст і сіл опираються окупації. Після кількох силових розгонів масових мітингів і викрадень місцевих активістів люди вдаються до менш видимих форм протесту, зокрема розвішують українські стрічки.

Місцеві передають ЗСУ координати розміщення російської техніки. Втім, останнім часом це стало робити складніше. Окупанти приїжджають на певну точку, роблять певну кількість вистрілів й одразу їдуть.

Марія, Херсон: Попри весь жах на початку окупації ми вирішили не здавати місто оркам і виходили на мітинги. Зараз уже не так активно, бо людей – активістів, політиків, журналістів – почали викрадати. У мого одногрупника вкрали дядька, він тренер тхеквондо. 

Вони забрали наш прапор (з міськради – УП), але в нас жовто-блакитні лавки, ми скрізь прив'язуємо українські стрічки. Ми боремося, як можемо.

Анна, Херсон: Я не виходила на мітинги, бо весь час займалася волонтерством. І, чесно кажучи, страшно. Після "Ізоляції", книги Асєєва, найменше, чого б я хотіла в житті, то це потрапити в катівню.

Віктор, Нова Каховка: Зараз на мітинги вже не виходять – росіяни перевіряють кожну машину на світлофорі, зривають українські стрічки. На останніх акціях в нас кидали світлошумові гранати та розпиляли сльозоточивий газ!

Олексій, Михайлівка (Запорізька область): Я був на мітингах 6-7-го березня, там були снайпери, які цілилися в неозброєний натовп, також з-за БТРу в нас цілилися – на щастя, обійшлося без жертв. 7-го березня вони пригнали Росгвардію, і наш мітинг не відбувся. Ми почали ховати вдома українську символіку.

Настрої в місті

З перших тижнів окупації на Херсонщині та Запоріжжі немає українського телебачення. Втім, як розповідають УП місцеві, російські канали всі ігнорують. Шукають заяви президента України та Генштабу в інтернеті. 

Після новин з деокупованої Бучі люди почали активніше виїжджати. Навіть без офіційних коридорів.

Настрої "нас здали, про нас забули" інколи проскакують, втім, більшість героїв цього тексту запевняють: усі чекають на ЗСУ. На проросійські мітинги виходила майже виключно завезена Росією масовка.

Місцеві бачили в новинах інформацію про "референдум" за створення "ХНР", але ознак, що його справді готують, поки не помічали. У місті ходять чутки, що в день референдуму окупанти заглушать зв'язок і заблокують виїзд.

Марія, Херсон: Ми не хочемо виїжджати з міста, бо ми його тоді фактично здамо – на, користуйтеся! А ми ж тут жили, моя дитина тут ходила в садочок. Зараз ми проїжджаємо повз розбитий КАМАЗ, "зедка", звідти вже прибрали труп російського солдата, і моя 5-річна дитина каже: "О, добре, що це "зедка", а не наші".

Коли ми чуємо бахи, нам дуже лячно, але ми радіємо, бо знаємо, що наша армія підійшла ближче. Ми дуже чекаємо ЗСУ.

Даша, Херсон: Я іноді чую, що південь України нагнав на себе "таке" своїми діями. Але ніхто в Херсоні ніколи не бажав російської влади чи створення "ХНР". Зараз росіяни активно намагаються схиляти людей до колаборації, особливо бабусь, у яких на другому місяці окупації закінчилися гроші та їжа. 

Анна, Херсон: По місту ходять чутки, що в разі створення "ХНР" наших чоловіків примусово братимуть в їхню армію – і от цього я дуже боюся. Я не хочу, щоб мій чоловік став м'ясом для російської армії.

Але настрій у нас бойовий! Ми волонтеримо, намагаємося підтримувати життя та допомагати потребуючим. 

Віктор, Нова Каховка: Про "референдум" ми чули й у новинах. Знайомі бачили, як військова техніка під'їжджала до місцевої друкарні, але я не можу сказати, що саме там відбувається. Це маленька друкарня, вона місцеві газети випускає, а так, щоб на весь "референдум" надрукувати…

Олексій, Михайлівка (Запоріжжя): Ми однозначно чекаємо ЗСУ, саме тому ми виходили на мітинги. Ми чекаємо перемоги.

Ольга Кириленко, УП