Глава Луганской ОГА Сергей Гайдай: Орки уничтожают все. Забрать людей даже невозможно, потому что бомбят направо и налево

Сергій Гайдай жив у Сєвєродонецьку до 1985-го року. Тоді, у віці 10-ти років, разом з батьками переїхав до Львова. 

Повернувся у рідний регіон Гайдай аж після приходу до влади Володимира Зеленського. І приїхав не на екскурсію, а очолювати цю область. За даними УП, на цю посаду його рекомендував президенту чинний голова ОПУ Андрій Єрмак. 

До цього Гайдай встиг попрацювати і радником Олексія Резнікова, коли міністр оборони був ще депутатом Київради, і радником голови Обухівської РДА, потім став головою Мукачівської районної держадміністрації та радником патронатної служби голови Закарпатської ОДА. 

Зараз Гайдай керує однією із найбільш небезпечних областей країни, яку безперестанку обстрілюють російські солдати та терористи так званої "ЛНР". 

Українська влада очікує, що в найближчі дні ворог зосередить свою силу саме на Донбасі. 

Київ прямим текстом закликає всіх, хто може, залишати Донецьку та Луганську області, допоки є така можливість.

В інтерв'ю УП Сергій Гайдай розповів, що насправді відбувається у Луганській області, до чого готується Путін, та пообіцяв, що Луганщину ніхто не здасть.

"Інфраструктура розбита повністю. Вже немає з чого її збирати"

– Почнемо з актуального. Яка оперативна ситуація у Луганській області?

– На жаль, обстріли всієї території продовжуються. Найгарячіші міста, де відбуваються постійні обстріли та бої, це Рубіжне, вся Гірська громада та Попасна. 

Гатять з усього. Я про стрілецьку зброю навіть говорити не буду. Артилерія важка, у тому числі 152 калібр. Міномети всіх калібрів, системи залпового вогню, "Гради", "Смерчі", "Урагани", крилаті ракети, авіація. Це просто жах.

Обстріляні всі лікарні, які тільки є. Дуже багато будинків зруйновані вщент, деякі наполовину, десь частково. Ми навіть не можемо порахувати, тому що обстріли настільки щільні. Неможливо приїхати і провести облік.

Ми продовжуємо евакуювати людей щодня. Є домовленість із "Укрзалізницею". Єдине, що орки вже обстрілюють колію навіть у сусідніх областях. Тому нам все важче і важче це дається, але все одно поки проводимо евакуацію. 

Наприклад, 7-го квітня вивезли понад 1400 людей. Далі продовжуємо. Патрульна поліція – молодчинки. Вони постійно супроводжують людей, навіть збирають їх, іноді за кермо сідають, тому що вже водії повтікали. Зрозумійте, під обстрілами не кожен витримає.

Інфраструктура вся розбита повністю. Вже немає з чого її збирати. Магістральні труби, які газ подавали, десь метрів по 50 вигоріли вщент. Це і в мирний час важко відремонтувати, а зараз тим паче. Вода так само. Підстанції так само. Електричні стовпи валяються.

Я не знаю, яким чином, але наші ремонтники з якогось лахміття ремонтують це все. Іноді вдається зробити щось неймовірне, що в деяких районах є світло. У деяких районах досі є газ. Реально я не знаю, як це відбувається. 

Ми їм після перемоги обов'язково пам'ятники поставимо. Вони чарівники якісь – під обстрілами ремонтувати... Я вклоняюся перед їхньою фаховістю.

І, звісно, я спілкуюся постійно зі своїми колегами, головами ОДА. Вони нам допомагають. Нам дають автомобілі "швидкої" допомоги, бо в нас зараз машини є розхідним матеріалом, на жаль. Будь-який прильот – посічені всі осколками, у кращому випадку лише колеса порізані осколками, а так: і салони, і моторний відсік. Але "швидкі" ми бережемо. 

Колеги ще допомогли з автобусами шкільними. Їх ми використовуємо для евакуації населення. Возимо щодня гуманітарні вантажі.

У нас найбільша проблема на сьогодні – це Рубіжне, Попасна і Гірська громада. У Рубіжному частина захоплена орками, йдуть постійні позиційні бої, постійні обстріли. Так само в Попасній. Попасну просто "утюжать" уже більше місяця. 

Знищують усе. Забрати людей навіть неможливо, бо там усе бомблять направо і наліво. Достатньо важка ситуація.

Ми розуміємо, що найближчим часом буде наступ. Величезний бій буде за Донбас. Бачимо, що відбувається накопичення сил, засобів. Величезна кількість техніки. Ну, готуємося.

– Ви сказали, що вони б'ють по лікарнях. Тобто лікарні в області не працюють взагалі?

– Усі лікарні обстріляні, але Лисичанська і Сєвєродонецька працюють. Навіть із пробитими дахами, навіть із пробитими деякими стінами, але все одно працюють. 

Справа в тому, що орки – це ж не люди. Щоб вони не казали, їм не потрібні люди, їм не потрібні лікарні. Їм потрібна печера якась і все, більше нічого не потрібно. Якщо вони з Бучі вивозили пральні машини, про що далі говорити? 

Їм потрібна територія. Увесь світ уже побачив армію "російської педерації". Але після Чорнобаївки їм все одно потрібно для свого населення тієї рашистської території якась перемога.

Ні, вони, звісно, можуть своїм розповідати, як Північна Корея, про те, що вони висадили космонавтів на Сонце і виграли чемпіонат світу з футболу з рахунком 24:0 у Бразилії. Це абсолютно нормально. Я думаю, що через декілька років так і буде, бо вони закриті від усього світу. Їм усе одно, що брехати.

Але хоч якась перемога потрібна. Тому їм потрібно вийти на географічні кордони Луганської, Донецької областей, тому вони і накопичують тут усю техніку, щоб прорвати лінію оборони і вийти на ті географічні кордони.

– Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба заявив, що бойові дії на Донбасі – це фактично повторення Другої світової. Що ви очікуєте на найближчі дні? Якими будуть ці бойові дії?

– Я думаю, що буде щось на кшталт такого: десь о 3-4-ій годині ранку почнеться масований артобстріл. 

Будуть задіяні міномети важких і великих калібрів, артилерія, авіація, РСЗО, "Град", "Смерч", "Ураган", "Точка-У", "Точка-В". Усе, що в них є, вони використають. 

Це буде тривати декілька годин саме на території Донецької та Луганської областей, а потім вони підуть у наступ величезною кількістю танків, піхоти. 

– Я правильно розумію, що вони спробують піти на вас з півночі, півдня і зі сходу?

– Не зможуть. У них немає стільки засобів та сил для того, щоб одночасно зробити величезний наступ з усіх сторін. Просто немає.

– 9-те травня для росіян – це якесь найбільше державне свято. Вони хочуть взяти Донецьку і Луганську область до 9-го травня? 

– Звісно, що вони прив'язані до якихось знакових чисел. Там же хвора людина, яка ховається десь у підвалі. Там гламурний підвал, але все одно підвал. 

Дивіться, 23-го лютого був день орківської армади, а вже 24-го лютого зранку вони напали. 9-те травня для них – це так само сакральна дата. 

Спробують, але це ж країна-фейк. Якщо це не 9-те травня, а наприклад, щось би відбулося 3-го червня – нічого страшного. Вони б до 3-го червня щось би вигадали. Їм все одно, що брехати людям.

Там же народ – просто біомаса. Там люди тішаться тому, що їхня країна напала на іншу країну. 

Вони ще всі говорять: "Класно. Ми всі укрів переб'ємо". Це хвора нація. Тому вони проковтнуть будь-яку дату, будь-яку інформацію, будь-яку брехню. Їм усе одно. 

Але до 9-го травня спробують, так. Ми це точно розуміємо.

"Є інформація, що на окупованих територіях взагалі не залишилося чоловіків на вулицях"

– Що відбувається на непідконтрольних частинах Луганської області? Надходять сигнали, що росіяни змушують воювати проти нас всіх підряд чоловіків. Це так?

– Так воно і є. З багатьох джерел у нас є інформація, що реально не залишилося чоловіків на вулицях. Взагалі. Частину вже схопили, частина ховається, щоб не йти на війну з Україну, бо вони бачать, скільки КАМАЗів трупів привозять. Їх реально КАМАЗами вивозять. Кожна атака щоночі на нашій позиції – це 20-30-40 трупів. Там жахлива ситуація.

Зараз триває друга хвиля мобілізації, де вони готові навіть студентів останніх курсів забирати. 

Реально, у них так і побудований наступ. Спочатку гарматне м'ясо – свіжомобілізовані, які нічого не розуміють у військовій справі. 

Другим ешелоном йдуть "ЛНРівці" та кадировці. 

Третіми, так би мовити, на конях у парадній формі, вже йдуть російські солдати. 

Ситуація там, наче в мордорі, – "разброд и шатание". І постійно викрадають проукраїнських людей.

Щоб ви розуміли, в Луганській області повісили білборди "Не бойтесь говорить по-русски". Я навіть не знаю, що тут сказати. 

Вони повністю схиблені на всю голову. Де на Луганщині "боятся говорить по-русски"? Я народився в Сєвєродонецьку. Поки до Львова не переїхав, взагалі не спілкувався українською мовою, бо я її не знав. Приїхав через 35 років і спілкуюся тут будь-якою мовою, бо в Україні можна будь-якою мовою спілкуватися. 

Але ми їх не зрозуміємо. Як можна зрозуміти гопніка, який "семок на кортах" наївся, пивом із дешевою горілкою залив і пішов бити вітрини хороших магазинів? Як нам це можна зрозуміти? Ніяк.

Вийде якась дівчинка – він обов'язково почне до неї залицятися. Але якщо вийдуть чотири кремезні хлопці, воно під себе буде мочитися і казати: "Хлопці, вибачте, я не хотів. Біс поплутав" та інше. Вони не розуміють слів нормальних і не зрозуміють. 

– Ви вже сказали про кадировців. Також лунає багато інформації про різних найманців, наприклад, із Сирії. Можете сказати, кого Росія зараз перекидає в Луганську область?

– Загалом це кадировці та "ЛНРівці". Із цими важко, тому що "ЛНРівці" 8 років уже воюють. Там усі мости вже спалені, зруйновані. Вони всі військові злочинці. Вони всі по вуха в крові. Їм уже відступати нікуди.

– Ми побачили в Бучі, як російські солдати навмисно вбивали людей. Що відбувається на території вашої області, яку ми зараз не контролюємо?

– Я можу кілька прикладів навести. У нас, коли вони тільки зайшли, наприклад, зайшли в будинок одного волонтера з чіткою проукраїнською позицією. У нього була інвалідність – руки та ноги не було, але він дуже допомагав. Вони його в інвалідному візочку розстріляли.

Серед інших прикладів: виїхав танк і розстріляв будинок для людей похилого віку. 56 людей загинули. Більше не зможу сказати, тому що нас поки що там немає. Для нас там поки що вакуум.

До речі, я отримую не сотні, а тисячі повідомлень у різних месенджерах, особливо у Facebook, в яких люди просять повернутися. Бо не витримують із цими орками, не хочуть із ними співпрацювати та жити.

– Як взагалі кадировці себе поводять? Ми багато чуємо, що вони приїжджають відео записувати і викладати їх у Tik-Tok. Які вони у бою? 

– Як мавпи. Вони знімають ролики, як вискакують із-за будинку, стріляють кудись із гранатомета, потім заливають це відео в Tik-Tok. Пишуть, що "валять по украх" і так далі. 

Десять пострілів із гранатомета. Вийти з-за кута і стояти цілитися? Я думаю, що будь-який військовий скаже, що, якщо б ті мавпи отак вийшли реально проти будинку, в якому сидить ворог, їх би всіх поклали, як насіння.

– Тобто, по суті, вони не воюють?

– Росія не вміє воювати взагалі. Вони хочуть війни, тому що вони – орки. Це просто хвора орда, якщо хоче війни. Вони війну отримали, але воювати не вміють.

Воювати проти Сирії? Коли просто літаками розбомбили все, а потім зайшли парадним маршем? Вони проти Грузії воювали погано, тому що декілька літаків позбивали їхніх. І Грузія маленька країна. 

Де вони воювали реально перед армією, яка була на рівні? Ніде. Коли вони воювали на своїй території? Ніколи. 

Вони лише шукали, хто слабший і швиденько нападали. Але ж ми не даремно впроваджували фінську систему освіти в українську. Ми їм покажемо Фінляндію! Як фіни свого часу показали СРСР. Коли зайшло військо в десять разів більше і було просто розбите вщент. У нас буде друга Фінляндія. Я це гарантую. Це 100%.

"Не вірю, що Путін підпише документи з Україною. У нього просто рука не підніметься. Хтось буде підписувати від нього"

– 22-го лютого Путін визнав так звані "ЛНР" та "ДНР" незалежними республіками в межах Луганської та Донецької областей. Для чого він це зробив? Що це йому дало? 

– Для того, щоб виправдати свої вчинки. Для того, щоб потім розірвати Україну на шматки. Зробити території різні: "Херсонську Народну Республіку", "ЛНР", "ДНР" і так далі. Максимально забрати від Харкова, а також Одесу, Миколаїв.

Чому він напав? Якщо взяти якогось психоаналітика і подивитися на його міміку, як він звертався до населення своєї педерації, коли говорив про Україну. Було видно, що він ненавидить нас повністю, кожною клітиною. 

Це людина, яка ніколи не буде сідати з нами за стіл перемовин. Ніколи. Бо це для нього буде ганьба. Він піде до останнього. Просто він усією душею, всім серцем нас ненавидить, тому що він намагався побудувати якусь свою Північну Корею, а ми вийшли з його системи координат. Ще й мали можливість щось перечити йому. Тому цей напад прогнозований.

Більше того, якщо ми його повністю не розіб'ємо, у нас буде другий напад через певний час, через півтора-два роки. Я не знаю, скільки їм треба часу для того, щоб зализати рани, тому що за два роки побудувати нові танки не можна, повністю відновити авіацію не можна.

Якщо навіть сьогодні їм дадуть сто літаків, хто буде літати? Літати немає кому просто. Вони спочатку просили, щоб виконували операції полковники, підполковники, тому що це дуже професійна справа – літати. А зараз вони вже будуть курсантів саджати за ті літаки. Що можуть курсанти? Нічого.

– Ви щойно сказали, що Путін ніколи не сяде з нами за стіл переговорів. Але ж зараз перемовини тривають. Ви не вірите у перспективу зустрічі Зеленського з Путіним?

– Якщо у президента Зеленського є хоча б один шанс на мільйон підписати документи, які дадуть можливість нам зупинити війну, не втрачаючи територій, то треба йти на ці переговори. 

Навіть, якщо ми знаємо, що це один шанс на мільйон. Він все одно є, хоча б якийсь.

Що я мав на увазі, коли сказав, що Путін не підпише документи? Особисто – ні. У нього просто рука не підніметься. Хтось буде підписувати від нього. Сам за стіл перемовин він не сяде.

Нам треба розуміти, що ці документи, які вони підпишуть, це тимчасовий папірець для росіян, щоб просто відтягнути час. Згадаймо слова Дудаєва (перший президент Чеченської Республіки Ічкерія – УП). 

Він казав: "Якщо Росія сідає за стіл переговорів, значить, у неї погано йдуть справи, і потрібен час для того, щоб зробити нові загарбницькі плани". Це перше. 

Друге: згадаймо Бісмарка, який казав, що домовленість із Росією не варта навіть папірця, на якому він був підписаний. 

Давайте згадаємо Іловайськ. Ми з ними домовлялись, що хлопці вийдуть нормально, спокійно. А вони розстріляли колони. Це теперішня війна Росії проти України. Скільки разів ми просимо гуманітарні коридори – вони їх обстрілюють постійно.

– На вашу думку, що буде з іншими областями? Що буде з Херсонською, Харківською, Запорізькою?

– Вони там не будуть. Звісно, хочуть, але не зможуть. Немає у них таких потужностей.

Якби вони могли, уже давно висадились би в Одесі, наприклад. Якби вони могли, утримали б Миколаїв. Навіть, якщо ситуативно якось проб'ються трохи, наші хлопці будуть так стояти, що вони дуже втомляться.

Це як після величезного марафону: далі кажуть сідати на умовний самокат і їхати ще 30 кілометрів. Це вже ironman, а ми побачили, що Росія – це не ironman, а спортсмени, накачані анаболіками. 

Все, що в них є – стероїди. Але розкачаний і стероїдний тип здувається на марафоні, тому що нічого не вміє. Форма є, а сили немає.

– Ви сказали, що не вірите в переговори, але вони все одно тривають. Наша делегація, можливо, з вами якось комунікує перед зустріччю з РФ? Можливо, просять надавати додаткові дані?

– Я знаю переговорну групу. З Олексієм Юрійовичем Резніковим ми дружимо з 2008-го року. Я знайомий з Михайлом Подоляком, Давидом Арахамією. Я багатьох із них знаю, а вони, своєю чергою, знають мене, Пашу Кириленка, тому їм не треба консультуватися – вони знають, що від нас чекати.

Стратегічна картинка у головнокомандувача Збройних сил Залужного є. Він її чітко розуміє. Тут наші поради не потрібні.

Моє завдання – забезпечити область, щоб життєдіяльність у нинішніх умовах працювала на 100%, навіть на 120%. Я ж допомагаю армії так само. Автомобілі, квадрокоптери, супутникові телефони, тепловізори, якісь цифрові рації, якесь озброєння. Про деякі речі навіть не можу казати. 

Все, що потрібно Збройним силам, прикордонникам, Нацгвардії України – вони ж тут усі в нас стоять. Все, що вони просять, я їм усе одразу надаю.

Головне, щоб переговорники чітко розуміли, що наші збройники також забезпечені всім, у людей паніки немає. 

Так, люди дуже перелякані, але головне, щоб не було паніки, щоб вони не бігли в різні сторони, щоб не було багато звернень про те, що все пропало. Щоб область працювала навіть у таких умовах війни. 

Це ми забезпечуємо. Тому вони можуть спокійно проводити перемовини.

Давайте згадаємо риторику рашистів: спочатку ультиматуми, потім "ну, можливо, деякі пункти з барського плеча приберемо", а зараз уже "слухайте, ну, давайте домовлятися".

Тут чітко буде повторений сценарій 2014-го року, коли цілу добу були переговори. Чому? Тому що вони чекали, поки захватять аеропорт. Його все ніяк не могли захопити, і Дебальцеве так само мало лягти, а Дебальцеве не здавалося.

Тут так само буде. Усе залежатиме від того, як розвиватимуться події в Донецькій та Луганській областях.

– Як ви думаєте, коли вони вийдуть на фінальний етап, коли можна буде підписувати якийсь документ?

– Усе буде залежати від наступу. Ми чекаємо наступу десь три-чотири дні. Вони поки що гальмують, бо не хочуть повторення свого дебільного бліцкригу, який триває вже так багато днів. 

Вони не хочуть повторення, тому накопичують сили так, щоб 100% зробити прорив. Повинні були ще вчора-позавчора. Не вийшло. Більше того, наші їх десь піддавлюють, десь не підпускають.

Думаю, декілька днів, і вони підуть у наступ. Від того, як буде розвиватися цей наступ, залежатиме переговорний процес.

– Зараз дуже багато людей і у Facebook, і серед тих, із ким спілкуюсь, переживають, що буде якийсь компроміс на цих переговорах. Ви не боїтеся, що цей компроміс стосуватиметься Луганської та Донецької областей?

– Напередодні війни лише ледачий не направляв в бік Зеленського закиди щодо його позиції. Зрада була всюди. Виходиш з будинку, а там – зрада, зрада, зрада. 

І зараз нація об'єдналася в тому числі навколо лідера, якому наполегливо пропонували евакуюватися в різні країни. Чудові умови, літак і так далі. 

Він залишився. Він на місці. Він біля себе об'єднав нормальну, потужну команду.

Зараз вся Україна – це не населення, це вже нація. Єдина нація, яка воює з рашизмом. 

Тому ніколи Зеленський не здасть жодні позиції, і він про це чітко говорить. Я з цією людиною працюю 2,5 роки. Жодного разу я не пожалкував, що працюю в цій команді. Взагалі жодного разу.

– І зараз не жалкуєте?

– І зараз не жалкую. Я залишився тут, це мій вибір.

– Ми поговорили про Зеленського, але ви також згадували головнокомандувача ЗСУ Залужного. Як ви його можете охарактеризувати?

– Як дуже-дуже виваженого командувача Збройних сил. Справа в тому, що ми все-таки воюємо з великою ордою. Так, це орда, а не високопрофесійна армія, якою вони себе називали. Це орда тупих, неосвічених орків, але їх все одно багато.

В нас на початку не вірили наші західні партнери і не давали нам стільки озброєння, скільки нам потрібно було. Я впевнений, що вони зараз кусають лікті – якби у нас було більше сучасного озброєння, ми би загнали вже ту орківську армію.

Я бив у всі дзвони, щоб більше допомогли Луганській області, але розумію, що людина згори чітко усвідомлює всю ситуацію на мапі України, де йде війна. 

Залужний чітко розуміє, що треба робити з резервами – куди треба перекидати озброєння у першу чергу, у другу і в третю, де на межі фізичних та моральних можливостей, але треба почекати, щоб потім отримати кінцевий результат у вигляді перемоги. Підтримую людину повністю.

"Ці тварі не зупиняться. Вони будуть усе знищувати на своєму шляху. Але ми все відбудуємо – даю гарантію"

– У мережі багато людей зараз поширюють шматок вашого інтерв'ю Суспільному, де ви емоційно пояснювали, як росіяни нечесно проти нас воюють. Ви щиро розповідали історію про те, що вони зруйнували басейн, де мама вчила вас плавати. Тож питання таке: ви за ці дні багато плакали?

– Тоді перший і останній раз. Я поясню. Під час того інтерв'ю накладка була, тому що напередодні снаряд прилетів у приватний будинок у Лисичанську. Там родина, дорослі та двоє дітей: дівчинка 1 рік 7 місяців і старший брат 8 років, їх посікло дуже сильно осколками. 

Дітей одразу повезли в лікарню, рятували. Якраз напередодні цього інтерв'ю я з'ясував, що дівчинка померла.

Тут справа ж не в басейні. Ми відбудуємо цих басейнів ще багато і всю область відбудуємо, але тоді просто співпали по часу ситуації. Взагалі це басейн, в якому я навчався плавати, в якому моя мама тренувала дітей. Дві дівчинки, до речі, стали чемпіонками Європи. 

Ми його за два місяці до війни тільки відремонтували капітально. Він не бачив ремонтів десятки років.

Ми стільки всього відремонтували, стільки всього побудували! Люди реально казали, що в нас ніколи в житті такого не було. І тут ось так все. 

У мене дійсно серце болить. Я ж не на заробітки приїхав у Луганську область. Це – моя мала батьківщина. Це – моє місто. 

Перше, що я зробив, коли приїхав – знайшов будинок, в якому народився. Поїхав туди, поспілкувався з людьми. Мене навіть сусіди згадали, попри те, що стільки років пройшло. А зараз це місто повністю знищується. 

І я розумію, що ці тварі не зупиняться. Вони будуть усе знищувати. Повністю все на своєму шляху. Вони залишать просто руїни, як ми бачимо на світлинах із Маріуполя. На жаль, так буде і тут (робить паузу).

Але ми все відбудуємо. Усі будинки, спортивні майданчики, кінотеатри ми швидко зробимо більш сучасними. За 5 років, я гарантую, що ми область піднімемо з колін повністю. Ми відбудуємо все.

Людей шкода. Люди… Знаєте, деякі просто категорично не хочуть їхати. Ми їх вивозимо, благаємо. 

Є випадки, коли в під'їзд прилітає снаряд, як у Лисичанську, у нас десять людей розірвані на шмаття просто. Голова в одному кінці, руки-ноги в іншому, тіла розірвані на частини, і ми навіть їх не могли забрати цілу добу. 

Коли люди виходять і бачать це, вони розуміють, що далі вже нікуди. Тоді вони вже готові виїжджати. Але за два квартали подалі – всі сидять і ніхто нікуди не хоче їхати.

Важка ситуація, але плакати не можна. Ми потім усі будемо плакати, коли настане перемога. 

Я не можу показати людям, що керівник, якому вони повірили, на якому вони тримаються, якому вірять, десь слабка людина. 

Не приймаю жодних пігулок, але мені здається, що якийсь "Гліцисед" варто було би поприймати (посміхається). Не знаю, я б із задоволенням налив стаканяру горілки та залпом випив, але навіть 50 грамів не пив від початку війни. Не можу собі дозволити.

– Ви вірите, що найближчим часом ми зможемо повністю повернути Луганську область? Найближчий час – це, не знаю, 5-10 років?

– Якщо брати такими термінами – 5-10 років (робить паузу)... так, вірю.

Роман Кравець, УП