Схрон для бандеровцев. Как киевляне спасаются в метро от российских убийц-"денацификаторов"

З першого дня нападу Росії на Україну в лютому 2022 року в київському метрополітені з'явилися "постійні мешканці". Це люди, які проводять під землею дні та ночі, побоюючись ракетно-бомбових ударів російської армії.

Метрополітен у Києві почали будувати у 1950-ті в розпал холодної війни, коли ядерні держави стрімко нарощували свої арсенали. Тож від самого початку "підземка" проектувалась не лише як транспорт, а й як гігантське бомбосховище.

Наразі ця функція метрополітену прийшлася до нагоди: міська влада закликали киян спускатися на станції метро за перших звуків попереджувальної сирени.

Вже в ніч із 24 на 25 лютого тисячі киян ночували на платформах станцій метро. Працівники метрополітену та чергові поліцейські безперервно допомагають городянам у нічному метро. Пізніше було прийнято рішення на кожній станції залишити по одному потягу, вагони якого використовуються як нічліжки.

Сплять на матрацах, туристичних карематах, розкладачках, ковдрах. Є й підземне наметове містечко − намети добре захищають від протягів.

За неповний місяць війни підземний вестибюль став "спальною колонією" мешканців навколишніх будинків (переважно "хрущівок"), які ночують тут.

Родина Тетяни С. ночує в метро відносно недавно − вісім ночей. До того пересиджували обстріли у своїй квартирі неподалік.

Тетяна вказує на свого собаку породи шпіц: "По-справжньому ми злякалися, коли він почав заїкатися від вибухів. Ми подумали: можливо, собака відчуває небезпеку чуткіше за людину? І спустилися під землю".

Тетяна ночує в метро з чоловіком та 19-річним сином. 30-річна донька вирішила залишатися на ніч удома.

Катерина К. − мати двох маленьких дітей. Вони сплять у візках.

"Якби не діти, ми б із чоловіком залишалися вдома. Але вирішили, що не можемо ризикувати життям малюків. Адже за сигналом тривоги не встигнемо спустити коляски вузькими сходами без ліфта і добігти до сховища. Тому ночуємо тут − уже три тижні.

Чоловік удень ходить за продуктами. Я більше з малюками. Але вже дуже хочеться не забігати додому на півгодини, а повернутися назавжди".

Допомагають волонтери − доставляють продукти, ліки. По воду люди ходять самі до найближчого джерела у парку. Влада міста встановила на станціях метро термопоти, завдяки яким людям у будь-який час доступна гаряча питна вода".

Наталя М. без сім'ї, ночує у метро сама.

"Інколи ходжу додому − це буквально через дорогу. Прийняти душ поміняти одяг. І щоразу відчуваю стрес: удома комфорт, тут безпека. І хочеться залишитися в квартирі, і тягне йти сюди.

Тут у мене з'явилися нові друзі − ціле ком'юніті, допомагаємо одне одному. І разом віримо у перемогу України. А інакше не можна".

Текст і фото – Олег Петрасюк, для УП