Святослав Вакарчук: Я перестал записывать обращение к россиянам, это уже не имеет смысла
Під час війни Святослав Вакарчук весь час відвідує українські міста і волонтерить.
В інтернеті можна знайти безліч відео, як лідер "Океану Ельзи" грає на піаніно на вокзалі у Львові, співає в Одесі під гітару на Потьомкінських сходах, виконує разом з харків’янами "Червону руту" у метро, або з’являється у Миколаївській ОДА поруч з Віталієм Кімом, порівнюючи його з Чаком Норрісом.
Наразі він допомагає Україні тим, чим може.
Зв’язатися зі Святославом Вакарчуком зараз достатньо складно. Він курсує по країні, через що має проблеми з інтернет-зв’язком.
Для розмови з УП музикант заїхав на заправку і виділив нам 15 хвилин.
"Зараз не час для довгих інтерв’ю та філософських роздумів. Прошу – давай оперативно", – на початку розмови попросив Святослав Іванович.
Впродовж "оперативного" інтерв’ю лідер "Океану Ельзи" розповів про свою сьогоднішню діяльність, пояснив, чому у війні винен не лише Путін, але й "мовчазні росіяни", а також поділився роздумами про те, як війна змінює кожного з нас.
– Я стежу за твоїми соціальними мережами. Ти їздиш по Україні: були у Львові, Києві, Одесі, Харкові, Запоріжжі. Поясни, будь ласка, читачам, чим конкретно зараз займаєшся?
– Я роблю все те, що можу зараз робити найбільш ефективно.
Почалося з того, що в одному з військових госпіталів мене попросили прийти підтримати поранених. Це було у Вінниці ще давно, на самому початку війни. Коли я туди прийшов, мене звідти не відпускали дві години. Я мав розмови з персоналом, із пораненими і побачив, наскільки важлива людська підтримка іншим людям.
Я зрозумів, що це буде однією з моїх місій, що я буду їздити країною і всіма своїми можливостями підніматиму бойовий дух там, де це потрібно, або просто розроджувати чи допомагати морально.
Це достатньо добре мені вдавалося і вдається, будучи людиною, яка об’єднує велику кількість людей на своїх концертах. Те саме я намагаюся робити зараз, але зрозуміло, що з іншим настроєм і в інших ситуаціях.
Паралельно вже більше тижня ми, щоби не їздити з пустими руками, займаємося перевезенням різної надважливої допомоги. Як правило, це допомога, яка має високу питому ціну. Я не буду багато розповідати, але, наприклад, це оптика або інші важливі прибори, які треба швидко довезти.
У цьому сенсі ми співпрацюємо і з владою Львова, і волонтери нам допомагають – в Одесі, у Львові – у різних точках. Ось це дві основні історії. А все решта – це поклик душі чи імпровізація.
– Що маєш на увазі під "імпровізацією"?
– Я не роблю нічого, що було наперед заплановано. Скажімо, ти зайшов кудись, побачив щось важливе, що тебе вразило і хочеш поділитися з усіма. Ти це знімаєш.
Або відчуваєш, що треба людям поспівати на вокзалі у Львові.
Стоїть піаніно – ти розумієш, якщо пройдеш повз піаніно, буде дивно, якщо там не сядеш і не заспіваєш. Ти хочеш заспівати одну пісню, а потім виявляється, що співав 45 хвилин, тому що так складається ситуація і так потребують люди.
Я думаю, що зараз ті люди, які знаходяться у скрутному становищі – перш за все цивільні і переселенці, вони в принципі потребують будь-якої моральної підтримки.
У мене були випадки, і кожного дня вони трапляються, коли люди просто бачать мене і хочуть мене обійняти фізично.
От буквально зараз перед тобою я давав інтерв’ю так само на заправці американському телеканалу і в прямому ефірі до мене підійшли декілька людей. Це біженці з Маріуполя. Вони підійшли, все сталося спонтанно, ми почали говорити вже після ефіру. І вони плачуть, бо не знають, куди їхати. І я їм якось допомагаю…
Розумієте, від того, що вони поговорили, їм вже стало якось легше. Мені здається, що це дуже важливо.
Зараз важливо всім нам якось проявляти людські якості. Крім того, сама позиція з’являтися у достатньо складних і скрутних місцях відомим людям демонструє єдність.
Спочатку я робив це все якось інтуїтивно, а зараз вже не знаю, як справитися з усіма дзвінками і проханнями приїхати.
– Багато зараз таких дзвінків?
– Постійно. Кожного дня з різних міст – від небезпечних до достатньо мирних, але всі пояснюють, чому й навіщо.
Я стараюся нікому не відмовляти. Ми дуже багато працюємо, їздимо по всій країні. Сплю по 3-4 години на день. Знаєш, у мене дуже змінився спосіб життя за останні три тижні, напевно, як і в усіх. Але мене це навіть надихає.
Я взагалі не думаю про матеріальні речі, про якийсь комфорт. Я просто роблю те, що потрібно робити.
– Ти їздиш по країні разом з гуртом "Океан Ельзи", чи вас супроводжують?
– У нас є своя невеличка команда. Я би не хотів про них публічно говорити. Це не музична команда. Назвемо так: це волонтери, які допомагають мені донести і моральну, і матеріальну підтримку людям.
– На початку війни ти часто звертався до росіян із закликами не мовчати…
– Я вже перестав, тому що розумію, що це не має жодного змісту.
Але я завжди вважав, що до останнього треба використовувати всі шанси. На мою думку, ключ до зупинки війни лежить у зміні суспільної думки у Росії.
Я не вірю, що Путін зупиниться сам, не вірю, що його зупинять санкції. Він зійшов з розуму, він вважає себе одним проти всього світу, він буде йти цим шляхом до кінця.
Але якщо мільйони людей у Росії скажуть йому "ні", тоді в нього не буде іншого вибору. Ну або якщо його власна еліта вирішить щось з цим зробити. Але в це я теж не дуже вірю.
– Мільйонів людей так само не видно.
– Я теж це бачу. Тому я роблю це лише в окремих випадках. Наприклад, коли у Запоріжжі відвідував поранених дітей. Я хотів використати шанс, показати хоч якимсь росіянам цих дітей, щоб вони принаймні зрозуміли у чому вони беруть участь.
Знаєш, ми постійно називаємо ім’я Путін, але фактично виправдовуємо велику кількість росіян, які насправді є частиною цієї зловищої історії.
Вони дозволили це все Путіну, вони його вибрали, вони його виплекали, вони дозволили перейти йому всі червоні лінії. За те, що відбувається, вони несуть таку ж відповідальність як мінімум моральну, а деякі з ним і кримінальну.
Тут не може бути ніяких сумнівів. Це стосується навіть тих людей, які кажуть: "ми проти війни, ми виставили пост у Facebook". Знаєш, пост у Facebook від американців, від французів, азербайджанців, молдован – він вітається і допомагає.
Пост від росіян вже не працює. Тому що у їхніх руках значно серйозніша зброя, ніж пости у Facebook чи Instagram, яку вони не використовують. Вони не пройшли і не хочуть проходити свій рубікон. Вони вважають, що їхнє комфортне і стабільне життя вартує того, щоб закрити очі на вбивства дітей в Україні.
Бог їм суддя. Але я думаю, що багатьох з них судитиме не тільки Бог, але й трибунал.
– Хтось із російського шоу-бізнесу, можливо, тобі писав приватно? Висловлювали підтримку, пропонували якусь допомогу українцям?
– Ні. Жодна людина.
– Ти достатньо добре відчуваєш, що називається "нерв народу". Як війна нас зараз змінює?
– Мені здається, що вона остаточно сформувала політичну націю. При чому сформувала дуже швидко. І Путін стратегічно абсолютно прорахувався, коли вирішив, що цією війною він зупинить чи знищить Україну.
Мені здається, все, що він може зробити – це зруйнувати нашу інфраструктуру, зруйнувати наші міста, покалічити долі багатьох людей.
Але те, що війна згуртувала українську націю, яка ніколи не здасться і буде боротися до переможного закінчення війни – це вже очевидно. Це може бути довго. Це може бути складно. Це може бути трагічно. Але в мене немає сумнівів, що тепер не тільки перемога буде за нами, але й політична нація вже остаточно сформується.
Я не уявляю собі, що після всіх цих подій, щоб у нас ще коли-небудь постало всерйоз питання: "чи патріот ти своєї країни", "чи ці політики проукраїнські, чи не проукраїнські"? Я думаю, що ці питання вже залишилися в минулому.
Головне зараз вистояти і перемогти.
– На твою думку, що робити з представниками українського шоу-бізнесу, які під час війни продовжують жити в Росії і, по суті, мовчки підтримують дії Путіна? У них варто забирати громадянство?
– Це така херня, скажу тобі відверто. Навіть не хочу про це думати.
Нам зараз треба: перше – літаки і ППО серйозне, щоб відбивати атаки вороги, а друге – нам потрібна серйозна фінансова допомога від Заходу.
І третє треба, щоб величезні бізнеси, які сплачують мільярдні податки в російський бюджет – аби вони вийшли з Росії.
Оце хвилює мене. А доля тих, кого ти назвав, мене мало хвилює.
– Останнє питання. Ти скасував свій великий концерт, який має відбутися на НСК "Олімпійський" у червні?
– У мене був запланований не один концерт, там було штук сім у різних містах. Я всім говорю, що якщо перемога настане до того часу, то всі концерти відбудуться. Це будуть концерти перемоги. І ми зробимо все, щоб на них потрапили усі українці.
Але навіть якщо доведеться трошки зачекати, прийде момент, коли всі ці концерти відбудуться. Повторюся – це будуть концерти перемоги. У цьому я не маю жодного сумніву.
Роман Кравець, УП
