Российский военный корабль, иди на х*й! Кровь, смех и мемы, которые войдут в историю
24 лютого 2022 року Україна перестала бути жертвою історії та обставин і країною, над якою хочеться постійно плакати.
Про те, що ми сильні духом і здатні жартувати навіть у найтрагічніші часи, стало зрозуміло на Майдані у 2013-2014 роках. Тоді, вмиваючись потом, кров'ю та сльозами, українці сміялися смерті в обличчя.
Йолка, каструлі на головах у відповідь на диктаторські закони, пєчєнькі – Майдан оживив український фольклор та поповнив список національних символів.
Масштабна війна, яку розв'язала Росія взимку 2022 року, розігріла творчу енергію України до неможливості. Мине зовсім небагато часу, і про сьогоднішні події писатимуть книжки, складатимуть пісні та зніматимуть кіно.
– У голлівудському кінематографі головними психами були ірландці, тепер будуть українці, – написав хтось у Facebook.
Сюжетів та героїв для майбутнього епосу вже у перші дні війни не порахувати.
Поки Примара Києва, невідомий ас, збиває один ворожий літак за іншим, соцмережі змагаються в мемах, намагаючись відповісти на запитання, хто він? Надія Савченко? Порошенко? Онук Маестро з фільму "В бой идут одни старики"?
У Бердянську звичайний український чоловік бере в руки міну і забирає її спокійно з траси.
З вікна їдучої машини летить коктейль молотова у ворожий броньовик.
Мирні українці зупиняють техніку окупантів голими руками та розтягують її тракторами по дворах.
Кажуть, що навіть гопники на Оболоні віджали танк і взяли загарбників у полон.
Проста українка, зустрівши росіян зі зброєю, радить їм покласти сире насіння у кишеню: "Проростете соняшником, коли тут ляжете!".
Українські песики випорожнюються на портрет путіна і на ракету, що застрягла в землі.
У містах та селах путіна зустрічають не хлібом із сіллю, а плакатами: "Суки, нахуй з України та нашого села! Баба Надя".
Українці говорять зрозумілою окупанту мовою, яку вони прийшли рятувати. Вся країна та пристойний світ с посмішкою на обличчях кричить: "Российский военный корабль,, йди нахуй!".
І білоруський, доречі, теж.
Євген Руденко, УП
