Морская блокада: как Россия закрывает для Украины Азовское и Черное моря
Поки весь світ з напруженням спостерігає за розвитком подій навколо кордонів України, хочемо звернути увагу на те, що РФ безпрецедентними масштабами продовжує реалізовувати стратегію окупації не тільки наших наземних, але й морських просторів.
У випадку завершення такої окупації, економічні та соціальні збитки для України будуть драматичними.
Причому, ці наслідки торкатимуться всіх жителів України, а не лише приморських міст чи напряму пов’язаних з морем підприємств. Європейська архітектура безпеки, яку постійно згадують в останні часи, також буде підірвана із довгостроковими наслідками, які надовго змінять баланс сил в регіоні.
За рідкісним виключенням, Захід традиційно не приділяє чорноморським питанням належної уваги, що лише мотивує Кремль до подальших агресивних дій. Змагання за безпеку Чорного та Азовського морів ще не програне, проте вимагає не меншого розголосу ніж операція на суходолі.
Важливо розуміти, що стратегія, дії та заходи щодо морської безпеки дуже відрізняються від сухопутного виміру, і традиційно в Україні море завжди було не в пріоритеті, аж доки не ставало пізно.
Тому Україні терміново необхідно займатися морською безпекою в усіх її вимірах. Розберемо докладніше.
В останніх подіях навколо кордонів України є велика кількість індикаторів вкрай небезпечного розвитку кризової ситуації воєнного характер. І вони, на жаль, не мають нічого спільного з емоційним гаданням "нападуть - не нападуть".
Невизнана російська анексія Криму спричинила системні безпекові зміни в Чорноморському регіоні, який Москва розглядає як зону власних геополітичних інтересів.
Росія робить ставку на силове домінування, формуючи пояс небезпеки на півночі регіону, проводить анексію суверенних морських акваторій України, розширює спектр загроз у Чорному та Азовському морях.
На відміну від Росії, яка реалізує якщо не чітку та прораховану стратегію, то опортуністично прямує до досягнення визначених цілей, Україна, Захід та Чорноморські країни перебувають виключно в позиції захисту.
Читайте також: Україна та світ після 21 лютого. Як визнання Путіним "донбаських республік" змінило реальність
Периферійне ставлення НАТО до Чорноморського регіону виявилося стратегічним прорахунком.
Адже були відсутні не лише прогнози і сценарії можливих дій РФ, але й бракувало звичайної інформації щодо регіону в країнах НАТО та їх військово-морських силах.
У якості стратегічних цілей Москви в регіоні ідентифікуються:
- панування у північно-західних, східних і центральних акваторіях Чорного моря (із де-факто анексією Азовського моря);
- безперешкодна проекція військово-морської сили в Східне Середземномор’я;
- розвиток військової інфраструктури РФ на Кримському півострові, зокрема призначеної для розгортання та застосування ядерної зброї;
- формування умов для подальшої силової експансії в регіоні.
Операційні цілі Кремля полягають у блокуванні військово-морських активів України в районах баз, портів, а також витісненні з Чорного моря сил та засобів нечорноморських країн НАТО. Не варто забувати також про проекцію військової потуги на Близький Схід та Північну Африку.
Військово-морські навчання різної інтенсивності і складу сил, а також повсякденна операційна діяльність Чорноморського флоту є інструментами російського просування в морських районах поблизу узбережжя України та повзучої анексії її морських акваторій.
При цьому Москва жорстко реагує на будь-які намагання Києва відновити суверенний статус його виключної морської економічної зони України аж до застосування зброї.
Через таку діяльність станом на листопад 2020 року Україна вже не контролювала близько 100 зі 137 тисяч квадратних кілометрів її морських акваторій. Це дорівнює площі території Північної Кореї або Ісландії.
Вже очевидним є, що ми поступово втрачаємо море, і вікно морських можливостей України закривається прямо зараз.
Традиційно наша нація дивиться на схід і північ, а південь якось залишається у смузі політичної і суспільної невизначеності в оцінці військових загострень з боку Росії. Водночас, ряд показників свідчить, що в рамках багатократно ідентифікованих дій щодо "позбавлення України моря", Росія наразі створила потужне угруповання вторгнення навколо наших морських кордонів. Його оперативну побудову можна вивчати по букварам сучасного оперативного мистецтва. В ній присутні усі необхідні елементи, резервування, логістика і тили, що розгорнуті під виглядом підготовки і проведення масштабних військово-морських навчань, анонсованих Кремлем.
Росія зігнала з усіх флотів практично все, що має готовність і потенціал вторгнення з моря. Зараз у Чорному і Азовському морях розгорнуто 46 бойових кораблів з усіх флотів РФ.
Під виглядом масштабних навчань Кремль організував фактичну морську блокаду Чорноморського узбережжя України в період з 13 по 19 лютого цього року.
Відповідно до статті 3 Резолюції 3314 Генеральної Асамблеї ООН від 4 грудня 1974 року такі дії визначаються як акт агресії. Однак не відбувається відповідного жорсткого реагування з боку наших партнерів та НАТО.
Більше того, з початку року в Чорному морі взагалі відсутні кораблі нечорноморських країн НАТО, що з огляду на минулі роки є абсолютно нетиповою ситуацією.
У Середземному морі знаходиться безпрецедентна кількість російських сил – 17 бойових кораблів зі складу всіх чотирьох флотів РФ, у тому числі 2 ракетних крейсери та ще 7 ракетних кораблів різних типів, включно з 2 ракетними підводними човнами.
Такого нарощування не відмічалося з часів розпаду СРСР. Навіть передбачено блокування потенційно можливого заходу багатоцільової авіаносної групи США в Східне Середземномор’я.
Для цього Москва зосередила на театрі ракетні крейсери класу "Атлант" і новітній фрегат з гіперзвуковими ракетами "Циркон". У російській концепції завоювання панування в дальній морській зоні, ці кораблі мають назву "вбивць авіаносців".
У цьому масштабному загостренні є аспект, до якого слід привернути особливу увагу. Він стосується зосередження в Чорному і Азовському морях потужних амфібійних сил вторгнення.
Ці сили включають дюжину боєготових великих десантних кораблів Чорноморського, Балтійського та Північного флотів Росії. У тому числі новітній десантний корабель Північного флоту РФ "Петр Моргунов" із двома десантно-штурмовими вертольотами Ка-29 на борту, а також сили охорони та бойового забезпечення.
Це угруповання спроможне провести морську десантну операцію з висадкою на необладнане узбережжя посиленої бригадної тактичної групи морської піхоти, захопити плацдарм на берегу та у взаємодії з повітряно-десантними та іншими військами вести наступ вглибину території України.
Відповідне угруповання десантних кораблів, катерів і швидкохідних катерів "Раптор" створено і в Азовському морі з можливістю одночасної висадки на узбережжя до 5 диверсійно-розвідувальних груп або проведення амфібійної операції тактичного рівня.
Для підтримки морських десантів з повітря Кремль може використати до 120-140 літаків і вертольотів тактичної авіації (додайте ще літаки-ракетоносці Ту-22М3 зі складу стратегічної авіації), а також ударні сили флоту із застосуванням в першому ударі до 126 ракет морського та берегового базування, в тому числі далекобійні ракети "Калібр" та гіперзвукові ракети "Циркон".
Не маємо за мету згущати фарби, але уся ця морська армада завершила оперативне розгортання в морі і… нависла над Україною.
Навіть за умови завершення навчань та відносній деескалації (що ніяк не є очевидно на дату написання статті), Росія не відмовиться від створеного критичного домінування. Це повністю відповідає її стратегічним цілям у Чорноморсько-Азовському регіоні та проекції загрози на Середземномор’я.
Будь-які війська не можуть довго перебувати в стані найвищої готовності до вторгнення. Вони мають або почати рух вперед, або згорнутися до пунктів постійної дислокації.
Якщо і буде певна деескалація то можливо з’явиться чергова оперативна пауза, але це вікно буде не назавжди, максимум рік-півтора. Навіть зараз можна передбачити, що нове загострення буде, і буде ще небезпечнішим ніж зараз та з черговим окупованим суверенним морським районом України.
Історія вчить, що війна – це ряд інтенсивних збройних зіткнень з послідуючими оперативними паузами (перегрупуваннями, бойовими діями малої і середньої інтенсивності), які все одно завершуються генеральними битвами, що триватиме до втрати однією зі сторін можливості або бажання до продовження війни.
З появою війни нової генерації та розширенням війни у гібридний вимір нічого не змінилося щодо принципів ведення збройної боротьби. Ми все одно вийдемо на вирішальне зіткнення (чи військове чи гібридне чи дипломатичне) і маємо бути до нього готовими.
Будемо відвертими: станом на сьогодні біля 90% суверенних морських акваторій України контролюються Росією.
Остаточна втрата Києвом контролю над українським морем буде національною катастрофою. Це призведе до руйнування економіки прибережних регіонів.
Ми можемо втратити доступ до величезних покладів природнього газу та нафти на українському континентальному шельфі (слід нагадати, що усі українські чорноморські газодобувні платформи вже окуповані Москвою) і можливість володіння біоресурсами моря.
У разі повної окупації ми не зможемо здійснювати морські експортно-імпортні операції. Через блокуючу військово-морську активність Росії по відношенню до українських портів вже два роки поспіль портова галузь України демонструє негативну динаміку перевалки.
Страховики розглядають українське Причорномор’я як зону ризикового судноплавства, що спонукало підвищення страхових ставок для судновласників і операторів морських перевезень.
Все це вкрай негативно вплине не лише на прибережні території України, в яких мешкає понад 8,6 млн українських громадян, але й критично знизить безпеку країни та створюватиме ризики її фрагментації.
Шляхи вирішення проблеми
Ось тут виникає абсолютно нериторичне питання: а що Україна має зробити зараз для недопущення реалізації найгірших сценаріїв на морі?
На превеликий жаль, українські військово-морські спроможності для дій на морі як і раніше є вкрай обмеженими.
Незважаючи, що ці загрози були відомі, ми згаяли багато часу. Навіть угоди з Британією та США затрималися майже на рік у другій половині 2020-першій половині 2021 років.
Але головне – що ж робити далі, які уроки мають бути негайно вивчені? Не претендуючи на виключність, профільні експерти Центру оборонних стратегій рекомендують наступне:
По-перше, Україна має відійти від "континентального" підходу у розробці державної політики.
Нещодавно прийнята (хоча ще не підписана президентом України) Стратегія морської безпеки України має бути негайно доповнена оцінкою поточного стану безпеки з урахуванням нинішніх загроз та чіткими напрямами протидії загрозам з моря.
В Києві на рівні посад з повноваженнями ухвалення рішень (в різних міністерствах і відомствах, а не лише в сфері оборони та безпеки) мають з’явитися професійні фахівці, що опікуватимуться виключно морським напрямом.
Має бути створений повноважний Центр негайного реагування на морську небезпеку – своєрідний командний пункт (на кшталт Аероруху або Кібер-центру при апараті РНБО) з відповідним представництвом фахівців галузі і військових моряків, які мають військово-морську освіту і досвід. Має бути хоча би один центр координації з широкого спектру питань безпеки і оборони, який буде займатися виключно морем.
По-друге, потрібно невідкладно прикрити морські фланги і зробити це буквально зараз. Не колись, потім, в майбутньому, а саме зараз. Тобто, зосередитися на тому, що можливо зробити швидко, відносно недорого в асиметричний спосіб щодо дій супротивника.
Чому швидкість і бюджет є основними? Тому що часу просто нема і вважати, що "якось пронесе" і продовжити витрачати кошти в туманні проекти нелогічно і шкідливо.
Чому ми знов і знов наголошуємо на асиметрії? Тому, що створення симетричних спроможностей, до яких відноситься поточний вектор розвитку ВМС України, потребує багато часу і відтягує величезні ресурси. Водночас, він не дає можливість швидко створити фактор симетричного стримування і адекватної протидії значно потужнішому противнику на морі.
Створити асиметричні і доступні (і по часу і по фінансах) оперативні спроможності на морі в найкоротші терміни можливо лише одним шляхом – сформувати їх із невеликих платформ (класу Марк-6 та Айленд), оснащених потужною зброєю. Потрібні десятки, а не одиниці таких платформ і отримати їх можна досить швидко.
Такі катери, оснащені малогабаритними високоточними і ефективними ракетами, наприклад, Spike NLOS з дальністю ураження морського противника до 32 км, нестимуть значний потенціал стримування агресора на морі.
Доцільно також обладнати їх сучасними автоматизованими системами ситуаційної обізнаності і управління та безпілотними летальними апаратами, які дозволять синхронізувати зусилля на морі в напрямку їх найбільшої ефективності. В подальшому це угруповання буде підсилено ракетними катерами з далекобійними ракетами (за британською програмою) та, сподіваємося, боєготовими береговими ракетними комплексами "Нептун".
По-третє, терміново організувати консультації з країнами Чорноморського басейну та НАТО з приводу комплексної програми відновлення статус-кво та стримування нарощування військової присутності Росії. Особливу роль необхідно приділити перемовинам з Британією та Туреччиною, оскільки їх позиція може стати визначальною.
По-четверте, випрацювати стратегію юридичної та дипломатичної протидії. Всі ключові країни заявили про готовность ввести жорсткі санкції у випадку агресії РФ. Необхідно почути наразі, що відсутність повернення до статус-кво після проведення навчань буде вважатися саме такою агресією згідно норм міжнародного права.
Треба усвідомлювати, що лише професійний стратегічний підхід та рішення і формування постійно діючої групи посадовців, які будуть сконцентровані виключно на морських безпекових питаннях, може допомогти уникнути уразливості через неприкриті морські фланги та повернути наше море.
Ігор Кабаненко, Аліна Фролова, Андрій Загороднюк, Андрій Клименко, ЦОС
