Патрульный Сергей Петрик о полиции изнутри, возможностях Монастырского и сумке Трухина

Українське суспільство є одним із найбільш здорових на всьому пострадянському просторі, однак має масу своїх колективних непроговорених травм.

Серед них може найважчою для вирішення була і залишається проблема стосунків людей і силових органів. 

У колективній свідомості народу, який пережив царську охранку, Голодомори і червоний терор, державні органи безпеки глибоко закодувались в образі ледь не абсолютного зла. Аж до проголошення Незалежності вони завжди були каральним інструментом в руках чужої держави.

Ця травма була настільки глибока, що навіть коли українці вибороли свою, незалежну і вільну країну, правоохоронні органи і далі лишались для них чимось чужим та ворожим. І два Майдани тільки посилювали цю настороженість, аж поки вона не стала фатальною в дні розстрілів мирних акцій Революції Гідності. 

Смерть Сергія Нігояна була точкою неповернення, після якої співіснування старої силової системи і нової держави стало неможливим. 

Саме тому, коли Майдан переміг, реформа міліції була однією з головних вимог суспільства. Саме тому у створювану з нуля патрульну поліцію в 2015-му ринули люди з кількома вищими освітами і успішними кар’єрами. Всі хотіли стати частиною переродження міліції у щось якісно нове.

Якраз у той час свою першу спробу стати патрульним робив і Сергій Петрик. 

В молодості, як зізнається сам Сергій він був досить "проблемним" сином для батьків. Але коли вони змусили сина піти учитись на програмування, він скорився, хоча до математики відчуває екзистенційну відразу. 

Отримавши диплом програміста, Петрик нарешті вирішив зайнятись тим, що було цікаво йому самому. І його вибір упав може на найбільш неочевидну річ у цій ситуації – народні танці. Потім була армія і черговий кардинальний розворот у житті.

Але до початку лютого 2022 року і про Петрика, і про віражі його життя знали хіба рідні чи колеги по відділку. Аж поки після публікації на УП відео резонансної ДТП за участі депутата Трухіна, патрульний Петрик не став зіркою.

"Дочка приходить і каже, що "Тату, бачила тебе по телевізору". І я думаю, добре, хоч вона не розуміє, чого я в тому телевізорі опинився. В селищі моєму всі тільки про це і говорять. Мама постійно дзвонить, переживає, каже, що може краще звільнитись, поки все нормально", – розповідає Петрик в редакції УП. 

Звільнятись він не планує, бо що власне він зробив не так? Головний його вчинок – не побоятися особисто поговорити із журналістами і під запис розповісти деталі ДТП. Він же не винен, що деталі саме цього ДТП влада півроку намагалась заховати від суспільства.

Якщо розмірковувати абстрактно, то може здатись, що це не такий уже й великий вчинок. Але коли конкретний маленький ти знаходишся всередині великої державної системи, зважитися на щось подібне – це вчинок.

А яка вона тепер зсередини, та нова патрульна поліція, чи вистачає у ній ідейного заряду, чи є шанс відокремити поліцію від політики, чи здатний на це новий міністр Денис Монастирський і що врешті сталось із сумкою Трухіна ми вирішили запитати у патрульного Сергія Петрика.

"Дехто іде в поліцію, щоб мати посвідчення. Деякі люди – щоб не йти в армію"

– Почнемо з початку – як ви потрапили в поліцію?

– На той час, у 2015, поліція дуже голосно зазвучала, і всі хотіли туди потрапити. Про поліцейських казали, що вони можуть щось змінити, щось зробити. Туди йшли люди сильні волею, сильні моральними цінностями.

Ну і не буду темнити – зацікавила зарплата, бо вона була на той час достойною. 

– А до того ви вже служили в органах?

– Я був на держслужбі, в управлінні охорони Держслужби спецзв’язку та захисту інформації. Якраз закінчувався мій другий трирічний контракт, і я розумів, що досяг усього, чого міг. 

Щоб піднятись вище – як це в нас працює в державі, – треба було "когось знати". Просто сил і всього, що я робив, було недостатньо. А тоді якраз організовувалась нова поліція, ну, думаю, піду туди. 

Був перший набір, я пройшов повністю всі етапи, здав тести і чекав СМС "вітаємо, ви пройшли". Це все було впродовж 5 чи 6 місяців. І я пройшов, мене запросили (у тренувальний центр – УП) на Кудряшова, на навчання.

Але так вийшло, що моя особова справа лежала ще в тій структурі, з якої я звільнився, і віддавати вони її не сильно хотіли. Тому, через відсутність документів, мене відрахували з конкурсу в поліцію.

Але я ситуацію не покинув – знов подавав документи, проходив ті самі етапи. У другий раз я не підійшов, бо набирали слідчих, а я без юридичної освіти. У третій раз пробував пройти в бориспільську поліцію, але знов був нюанс з дільничними. 

На четвертий раз, не повірите, не вистачило 1 балу на іспиті. Уже деякі люди мене відговорювали, кажуть, що "Сірьож, така ситуація, не получається, не йди, не твоє".

– Ну 4 рази!

– Але я подав заявку і на п’ятий! І вже аж тоді вступив до лав патрульної поліції.

– Який це був рік?

– 2017. Тобто я з 2015 до 2017 максимально старався туди пролізти.

– От у 2015, 2016, 2017 роках була хвиля ідейних людей – у поліцію йшли ті, хто хотіли якось змінювати систему. А яка зараз мотивація? Є стереотип, що в спецпідрозділи, скажімо, йдуть ті, хто люблять насильство, або ж ті, хто не знайшли себе в реальному житті. А хто йде в поліцію?

– Я скажу так, як я це бачу. Дехто – для того, щоб мати посвідчення та імідж поліцейського. Вони бачать поліцію і хочуть бути в ній, але вони не розуміють самої ситуації, суті цієї роботи.

Деякі люди йдуть сюди, на жаль, щоб не йти в армію – бо це вже державна служба. Тобто вони собі йдуть тут тихенько працювати, получати гроші й удома постійно бути. Як звичайна робота. 

Є частина людей, які йдуть, бо справді вірять, що це нова, змінена поліція. Бо раніше як говорили? "Пепси", "ДАІшники" – а зараз "патрульна поліція". Вона працює по порушеннях дорожнього руху і громадській безпеці. Тобто це ті самі хуліганки, п’яні дебошири, безхатьки, сімейні сварки.

Тому людям, які приходять на службу, треба бути хоч якось підготовленими до життя. А в нас набір іде з 18 років – він тільки закінчив школу, а вже йде в поліцію… 

– А чи змінилась ця тенденція потрапляння випадкових людей після Революції Гідності? Можливо, ви чули від своїх колег, які працювали ще в старій міліції. 

– Стару міліцію я не застав, але так, у мене було серед неї дуже багато знайомих. У них було багато досвіду, і коли вони звільнялись, то забрали його з собою. 

Як прийшла патрульна поліція, цього досвіду не було. Досвіду спілкування, досвіду роботи на дорогах. Ми його набивали своїми шишками. 

У мене от немає юридичної освіти, я закінчив програмування і маю диплом хореографа-постановника – кажу, як є. Але щоб бути хорошим поліцейським… 

От знаєте, як в "оперів"? "Опер" повинен народитися "опером". Він цією роботою живе – ловить, сидить у засаді, чекає. Це стимул усього життя. Так само в працівників поліції. Усього не навчишся, але якщо є хист, і ти стараєшся, то чому ні?

"Старі", колишні працівники, коли повертались, відновлювались на посадах, то вони нам допомагали, щось розказували. Розвивали нас. 

– Але в поверненні "старих" є і зворотна сторона. Зараз часто можна побачити як патрульні, замість патрулювання, стоять з паличками у закоулках, і як старі-добрі ДАІшники просто "стрижуть капусту" на трасах.

Наскільки з поверненням "старих" людей повернулись і принципи старої системи?

– Є таке, говорять про це. Але я скажу, навіть не на захист старої міліції, колишніх працівників: це все служба, поліцейські також буває стоять, як ви кажете, "паличкою махають". 

Бо буває профілактика, або відповідні відпрацювання працівниками поліції окремої ділянки дороги – бо в нас, у Києві, проходить дуже багато незаконних заволодінь транспортними засобами.

Тому виставляється екіпаж на виїзді з міста – Бориспіль, одеська траса, броварський напрямок, чернігівський, – і вибірково, знаючи марки авто, які викрали, їх зупиняють. Бо є таке розпорядження.

– Тобто ви не помітили великого ціннісного розриву між людьми, які раніше працювали в міліції, і які прийшли одразу в нову поліцію?

– Ні. Але, на мою думку, створення нової поліції повинно було починатися не з рядового складу, а з верхівки. Верхівка ж залишилася старою, розпорядження, усі вказівки і регламент роботи залишився. 

Як працювали ППСники і ДАІшники, так і ми працюємо – у цьому плані змінилася тільки назва.

Я чув, що раніше десь хтось щось "заносив", заправляв і ремонтував службові автомобілі за свої кошти – раніше така практика була. Хоча стверджувати я не можу. Але "старі" кадри, які до нас повернулись, сильно не вплинули. 

Тому що є наша більшість, працівників нової патрульної поліції, які тримають порядок, застерігають і не дають можливостей тим, хто хоче щось "продумати" чи нав’язати.

– Ми вже зачепили питання реформи, але давайте уточнимо – як ви зсередини взагалі оцінюєте реформу МВС часів Авакова?

– У цілому вона вдалася, у відсотковому співвідношенні я сказати не можу. 

Працівники поліції нині допомагають, а не карають. Як раніше: зупинили – значить точно штраф. Я сам неодноразово їздив з батьком в Одесу чи Крим, і щоб туди заїхати, він п’ятірку діставав і казав: "Це на посту треба буде віддати". Це був пропуск, якщо зупинять.

Зараз у нас такого нема. Але, знову-таки – людина від людини різниться. І треба розуміти, з якою ціллю людина прийшла в поліцію… Як її батьки виховали, як її життя виховало, так вона і буде себе вести.

І це вже буде проблема командирів і керівників, які мають спостерігати, виявляти і ухвалювати відповідні рішення. Але в цілому, на відсотків 70-60 реформа вдалася.

– Патрульну поліцію маєте на увазі?

– Саме її.

– А де не дотиснули?

– Спочатку обіцялося, що поліція буде забезпеченою – це найголовніше питання зараз в усіх працівників. Забезпечення повинне бути достойним, а не так, що грузчик отримує більше за поліцейського, який підставляє себе під ножі, під кулі і під незрозумілі ситуації.

Тим паче, працівники патрульної поліції – звичайні молоді люди, у яких є молоді сім’ї, діти. Їм також треба знімати квартиру, платити за комунальні послуги, одягатися, мати щось, щоб поїхати з сім’єю на відпочинок. 

І от цього забезпечення, на жаль, зараз дуже мало. 

Буває, ми віддаємо на роботу більше часу, ніж на сім’ю. Тому що 24/7 ми на телефоні, навіть у вихідний телефон повинен бути включений. 

А ще є суди, де працівники поліції доводять свою правоту – коли там протокол оскаржують чи щось таке. І ми у свій вихідний їздимо в суди. А не всі ж живуть у Києві. Тобто загруженість у принципі постійна.

– Яка зараз зарплата у звичайного патрульного?

– Якщо я не помиляюсь, то 14 600. З січня обіцяли щось підняти. І підняли (міністр обіцяв підвищення на 10% – УП), дякуємо, але ж цього однаково мало.

Скільки не дай, звичайно, буде мало, але ж треба, щоб це було просто достойно. От ти зупиняєш доставщика Bolt (служба доставки їжі – УП), а він каже – та я за день заробляю півтори тисячі. І ти думаєш: він катається собі, заїхав у Mcdonalds, купив Big Mac-меню, поїхав, віддав і все. 

Він не бігає за вбивцями, не шикується, не переживає. І коли захоче, то зробить собі вихідний. Тоді питання – а навіщо? Навіщо ми взагалі сюди прийшли? 

– Який мінімум, на вашу думку, має отримувати патрульний поліцейський? 20, 30 тисяч?

– От на 2015 рік по курсу працівник поліції отримував майже 900 доларів зарплати. Якщо ми зараз будемо отримувати стільки еквівалентно до долара, який зараз по 28, це, у принципі, було б достойно.

– Ще таке питання про гроші – кілька разів під час епідемії колишній міністр Арсен Аваков постійно просив з ковідного фонду більше і більше грошей для МВС. Чи були у вас взагалі ці надбавки?

– Так, були.

– А скільки це було у відсотках? Лікарям по 300% виплачували.

– Чесно, навіть не скажу. Ну, вони приємні, відчутні були.

Але було, було і в один прекрасний момент все закінчилося. Якщо не помиляюся, то з лютого чи квітня минулого року – ні слухом ні духом про цю ситуацію.

– До речі, ще запитання в контексті Авакова. Після виходу сюжету УП про ДТП із Трухіним, він публічно вписався за вас, сказав, що таких поліцейських треба захищати. 

Наші читачі тому запитували, які у вас взагалі стосунки з Аваковим – чи бачились ви колись, як ви до нього ставитесь? 

– Бачив його, як усі – по телевізору. Напряму в мене ніколи не було зустрічі чи якихось відносин з Арсеном Борисовичем.

Приємно було чути і бачити, коли він на Facebook чи в Instagram про мене добре відгукувався. Бо на той момент було якось тяжко через відсутність підтримки.

Хто я такий? Я звичайний працівник поліції, звичайна людина. А розуміючи, хто зверху, проти кого ця ситуація, і якого розголосу вона набрала… 

Я думав, що тут все вирішено, але он як усе розкрутилося. Справді підтримка була колосальна з усіх боків. Знайомі, друзі почали писати, батьки підтримували, колеги по роботі, керівництво теж дуже підтримувало. Казало: "Не переживай, все буде добре". 

Хоч дуже важко було морально, але ці слова дуже підтримували.

– А Монастирський зв’язувався з вами, передавав якусь підтримку або навпаки?

– Ні, нічого не було.

"Реформа зламалась, коли в поліцію почали набирати з 18 років"

– Ще таке запитання про мотивацію: от ви 5 разів пробували потрапити в нову поліцію, тоді, у 2017, ще був певний ентузіазм. А чи зберігається він нині? Нам люди розповідають, що останній рік з низової ланки поліції люди масово звільняються через гроші й те саме відчуття незахищеності. 

– Скажу так, що справді є нюанси стосовно захищеності працівників поліції, юридичної захищеності. Є прогалини, як я вже сказав, реформа вдалася на 70%. 

Що ж до кар‘єрного зростання, то ти можеш змінити посаду або піти в інше управління – якщо покажеш свою роботу, що ти щось знаєш, умієш.

І в цьому теж викликає проблема – бо приходять нові працівники, які не хочуть вчитися.

От мені було б дуже стидно підійти до водія і не могти йому два слова відповісти. Я б усе перечитав, вивчив на зубочок. 

Мені це цікаво, якою б не була ситуація. Бувало таке, що я, спілкуючись з чоловіками за 50, у яких там грабіж чи що, виводив їх на сльози. Мені приємно, що він плаче – бо він тоді розуміє, що не має рації. 

Чи так само люди, які намагаються вчинити самогубство – я дуже часто з цим стикаюсь по службі. Ми теж з ними спілкуємось і психологічного допомагаємо.

Але це теж підготовка – треба скрізь навчатись. Не можна бути працівником поліції, просто отримавши посвідчення. 

– А ці нові хвилі поліцейських не такі?

– Обнять і плакать. 

Процентів 20 з тих, хто зараз заходять у поліцію, це толкові, у майбутньому, готові працівники. Решта, вибачаюся, але це дитячий садочок. 

Людина не може два слова зв’язати, протокол заповнює з такими орфографічними помилками, що стидно щось навіть писати. Як його можна потім випустити на роботу? 

Потім же будуть казати – хто та нова поліція? "Та бездарі, вони навіть написати два слова правильно не можуть". 

– А де ж зламалася ця система? Проблема лише в тому, що зарплата поліцейського з 2015 року не почала рости разом з курсом долара?

– Чесно, вона зламалась тоді, коли в поліцію почали набирати з 18 років. Вік працівника також має велику роль. 

І головне – я б повернув для хлопців обов’язкову службу у Збройних силах. У будь-якому випадку армія дисциплінує. 

– Армія різна. Мій знайомий, який служив в армії, робив за доньку капітана стінгазети та аплікації. 

– Але він робив це дисципліновано. Він виконував накази: вставав о 6-7, робив пробіжку, шикувався, марширував, набивав п’ятку, натирав ноги, знав субординацію – "Товаришу командире!". Цього не вистачає...

– Вишколу? 

– Так, щоб з людини вибити цю молодість і зробити її чоловіком, відповідальним за свої вчинки. 

Бо ж вони сюди приходять і починається: а що мені, а куди мені. Так, є курс наставництва, менторства в поліції – коли приходять нові люди, і ми ще два місяці з ними займаємось.

Багато розумних кадрів лишаються, але багато і йдуть. Вони знаходять собі більш оплачувані та спокійні роботи і працюють, маючи за плечима колосальний досвід в поліції. Шкода таких людей втрачати. 

Нові приходять – старих, які б могли їх навчити, не вистачає. І ми вдаряємось головою у ту саму стіну. 

– Ваше безпосереднє керівництво, певне, теж розуміє, що людей треба якось утримувати в системі. А найвище керівництво взагалі цю проблему бачить?

– Я думаю, що так. І департамент, і Головне управління це бачить. Але, можливо не зовсім розуміють. 

Це ж у нас нанизу усе шумить, ми, як бджоли у вулику. Ми на дорозі і зимою, і літом, бігаємо по підвалах, стрибаємо по горищах…

Вони (вище керівництво – УП) ж не можуть помахом пальця зробити так, щоб було зручно для всіх. Підвищення зарплати поліцейського – це ж теж не просто. Якщо підвищується зарплата поліцейського, то підвищується по всій вертикалі. 

Не можна ж рядовому поліцейському підняти до 25 тисяч, а головного спеціаліста залишити на 15-ти... 

"Ви не зламаєте систему. Хіба кожному поліцейському на лоба вчепити по камері"

– Є ще одна така проблема – це правоохоронці і політика.  За великим рахунком, силовики завжди були поділені між різними політичними групами. Той же Трухін каже – "я позвоню Денису". Це прямий наслідок цієї проблеми. 

Як ви думаєте, чи можна цю ситуацію взагалі якось змінити? Зламати? 

– Ніяк ви не поламаєте систему, чесно. Як би ви не хотіли, це не зміниться.

Хіба кожному поліцейському на лоба вчепити по камері, яка з величезною швидкістю буде зливати інформацію в банк даних, у сервер, доступ до якого матиме лише НАБУ, наприклад. 

Це ж усе людяність, те, як ми виховані. А виховані ми, на жаль, у деякій мірі системою. От ми навчилися, нам так розказували, ми на цьому росли – ми так далі і себе поводимо. І цього, на жаль, не зміниш.

– Ви зараз про політиків більше чи про поліцейських?

– І про тих, і про тих. Тут нема що розмежовувати, бо це не викоріниш. 

– Новий міністр Монастирський, на вашу думку, може стати агентом хоча б якихось змін? Чи може він зламати цю історію з політичною залежністю? 

– Не зламає Монастирський нічого. Верхівка хоч і змінюється не однією людиною – тобто разом з міністром оновлюються помічники, – але сама настроєна робота не змінюється. 

Якщо ви звикли вставати о 6 ранку, о 7-й їсти, а о 8-й їхати на роботу, то вставати о 4 вам уже незручно. Ви починаєте себе погано почувати, досипаєте на ходу.

Тому навіщо змінювати, якщо ми можемо постійно триматися в тому самому графіку і нормально працювати? Ми не зможемо це викорінити.

Хіба вибірково – схопили, перевірили і є рішення. Для цього ж і є спеціальні органи, як от НАБУ. 

– Інертність системи настільки велика, що одна людина, навіть будучи міністром, нічого не зробить?

– Ні, нічого не зробить. 

– А хто зробить? Що взагалі має статися, щоб в очах суспільства поліцейські перестали бути "мусорами"?

– Ми, до речі, не ображаємося на ці слова, чесно. Це раніше могли – пластмасові, мусора… 

– Пластмасові?

– Так, пластикові, які ще нічого толком не розуміли. Селфі-копи і все інше. За зміну я дуже багато чую у свою сторону, у сторону своїх колег. 

Бувають ситуації, коли тобі справді погрожують на проїзній частині. У будь-якому випадку ти будеш винним перед людиною, якій ти зробив щось погане – затримав, виніс постанову, написав заборонний припис чи відсторонив від його ж власної квартири. 

Тут постійні погрози й ображання...

"Може камера дивилась на сумку Трухіна, а моя увага була на іншому"

– Скільки у середньому пропонують поліцейському, щоб зам’яти ДТП чи перевищення швидкості? 

– Компрометуюче запитання (посміхається –УП).

У будь-якій ситуації водій, людина, яка щось порушила, зробила щось погане, завжди хоче піти від відповідальності. Зробити так, щоб її не помітили.

Так само, як і дитина, коли розбиває склянку, ховається і переживає, думає, що їй зробити, щоб мама не набила.

Тобто сама специфіка людини така, що вона завжди намагається уникнути… 

– У лісі сховатися, наприклад.

– Можливо, навмисно, можливо, ненавмисно. Але все буває.

Іноді кажуть: "Я працюю на ринку, заїдеш за горішками, я там постійно, єслі шо, тобі скидка буде". А буває: "Я з автомайстерні, ви там автомобілі свої лупите, приїдеш, єслі шо нада буде, підрихтую".

У грошовому еквіваленті, гадати і розказувати, можна про безліч варіантів. Буває навіть таке, що ти людину зупиняєш, а вона вже тобі візитку показує! Ти підходиш, кажеш – шановний, водійське посвідчення, а він – на, почитай.

– А от більше за Трухіна, який давав "150 тисяч бонусів", вам хтось пропонував?

– Такі питання цікаві… Про ту ситуацію хочеться забути, щоб вона взагалі ніколи не згадувалась. 

Я хочу прокинутися зранку і поїхати спокійно на роботу. Щоб моє життя було таким, як до цієї ситуації. Але однаково воно вже нікуди не дінеться… 

– Тобто Трухін таки рекордсмен? 

– Знову-таки, ви задали питання – він пропонував? Можу вам загалом пояснити ситуацію, не торкаючись (Трухіна – УП), бо це було в мене на допиті в ДБР і НАБУ, тож я написав розписку і несу відповідальність за розголошення таємниці слідства. 

Працівник поліції, будучи на місці події, у першу чергу, повинен думати не тільки про свою фізичну безпеку, а й про юридичну. 

Це стресова ситуація з кількома варіантами розвороту – хтось побіг, хтось загинув, тиск, телефонні дзвінки, доповіді, рапорти, щоб нічого не забути і щоб камера була увімкнена. 

У голові треба тримати дуже багато інформації. І надалі юридично правильно її висловити. Тому що всі твої дії як працівника поліції повинні бути законними, і ти надалі будеш нести за них відповідальність.

Друге питання, чи будуть твої дії надалі кваліфікуватись як перевищення службових повноважень. 

Повторюсь: не всі працівники поліції є юристами, не усі розуміють юридичну практику і практику роботи в поліції. 

Тому й виходить – давав не давав, пропонував не пропонував, брав, а чому не оформляв? Тут не так все просто, як хотілося. 

Да, чується (на відео – УП), да, здається, да, розуміється – але це аргументи на рівні громадян. Для чиновника і працівника поліції рівень отриманої інформації повинен бути юридично правильним.

– Тобто слова Трухіна про "150 тысяч конфет", які є на відео, ви не трактуєте як пропозицію дати вам хабар? 

– По-перше, у момент, коли він пропонував "канфєт", мене на відео не було – це так, ремарочка. Я передав камеру колезі, поки займався іншими речами, пов’язаними і ситуацією. Але знов таки – я не можу коментувати стосовно пана Трухіна й події, що сталася. 

– Ми питаємо, бо в соцмережах усі одразу почали писати – а чого його не взяти і ткнути одразу обличчям в асфальт за хабар? 

– Чому на відео були ситуації, коли я намагався переговорюватись чи перебивати?

Поліція – це не каральний орган, вона попереджає про правопорушення або застерігає від нього людей. 

Десь якісь нюанси, якщо в мене були, то будемо чекати на те, коли слідство розставить усі крапки над "і". Щоб було зрозуміло і для працівників поліції, і для громадян, і для керівників нашої держави. 

– Тобто ви Трухіна ніби як оберігали від того, щоб він вам не запропонував хабар?

– У принципі десь так можна трактувати ваші слова. 

Самі розумієте, які тяжкі наслідки були в тієї ситуації. Це 23 серпня, усі їдуть в Київ, на пресконференції, мітинги, і раптом – усе зупинилось, уся полоса проїзду.

І наскільки в мене обривався телефон, скільки мені потрібно було робити доповідей, скільки було нюансів... 

Особа не остання в Україні, а я тут один – мені з усім треба розібратися: щоб ніхто не пішов, нікуди не дівся, тим допомогли, туди приїхали, тому розповісти, тому доповісти. І щоб ті могли нормально регулювати дорогу в подальшому…. 

У мене все було в настільки шоковому стані, телефон настільки розривався, що я навіть повертатися до того моменту не хочу. 

– Про доповіді і про розрив телефона. От міністр МВС нещодавно вийшов і сказав: я відео не бачив, мені сказали, що його не було, і взагалі мені доповіли, що ніякого відео немає.

Наскільки ця ситуація реалістична?

– Ні для кого не секрет, що відео під кінець зміни ми зливаємо в базу. Працівники поліції до нього в подальшому не мають доступу. Є окремі відділи, які займаються цією ситуацією, і по наказу 1026, який є в поліції, надалі воно переходить під керівництво відповідної особи. 

І тільки вона має право, по замовленню, по відповідному листу, передавати чи пересилати його під особистий підпис, або з відміткою в журналі. 

Наскільки швидко надійшла інформація до пана Монастирського? Думаю, хвилин за 7-10. Я думаю, що там уже набрали, сказали, що така ситуація.

Приїжджаючи на місце, я обговорюю цю інформацію зі своїм командиром батальйону. Командир батальйону передає її командиру управління і командиру полку. Окремо, паралельно, ця інформація іде через оперативного по місту, по Дарницькому управлінню, бо це мій район. І всі ці починають передавати цю інформацію своїм керівникам. 

Я не думаю, що охоплення цією інформацією було таким, що про неї знали 5 чоловік. Про неї знала практично вся поліція, усі керівники. 

Усе, що залежало від мене, я робив, а те, як вона дійшла до вищих органів – це вже… 

– Ще одне незакрите запитання по ДТП. Що сталося з сумкою Трухіна?

– Чесно скажу, я навіть її не бачив.

– Але на відео вона є, її видно в багажнику.

– Камера працівників поліції – це трошки недороблена проблема. Її не завжди вдається правильно закріпити… 

– А де вона фізично у вас знаходиться?

– Дивіться, тоді було 23 число, усе було урочисто. Усім працівникам поліції видали білі футболки. Вони то гарні, все добре в них, але закріпити камеру змоги нема.

Там є маленький карманчик, але коли ти рухаєшся, нагинаєшся, вона отак (показує долонею вниз – УП) висить. Вона ж не жорстко прикріплена.

Тому я закріпив камеру на поясну систему. Мені так краще було допомагати людям, я був максимально мобільний, і камера не бовталась. 

Да, можливо, десь я її перевішував. Тому, як ви кажете, камера дивилась на сумку, а моя увага в цей момент була закріплена за іншою дією. Можливо, за телефоном, може за кимось спостерігав, когось контролював. 

– Тобто ні на місці ДТП, ні після нього своїми очима ви сумки не бачили?

– Ні.

– А от ви повертаєтесь того дня додому, розказуєте дружині про свій день – і як вона реагує на той факт, що ви не взяли сумку зі "150 тисячами бонусів"? 

– Мене батьки так виховали. У мене навіть мама, буває, прийде в магазин з 200 гривнями, на 100 щось купить, а їй 300 здачі дають. Вона прийде в магазин і віддасть гроші. 

Багато було висловлювань – Сірьога, слухай, ти що робиш, чо не взяли гроші? Ти думав своєю головою?

А я говорю – а ви розумієте, про що ви зараз говорите? Усі кажуть, що, так, легка нажива. Але бути самому собі ворогом у подальшому… Кожному своє.

Я б навіть гроші на вулиці, якби знайшов, не взяв. Я не забобонний, але чужого не хочеться.

От буває, що люди чогось досягли в житті, у них є бізнес, якісь можливості, заощадження. А потім ці діти виростають і питають – от у батька це є, а як ти цього досягнув? 

Я хочу бути тим батьком для своєї доньки, який зробить усе максимально чесно. І який зможе її забезпечити всім, чим вона хоче. І щоб, коли вона підросте, то відчувала, що батько заробив ці гроші чесними силами. 

– Ваша історія з Трухіним іде врозріз із загальними уявленнями про те, що відбувається у правоохоронних органах. 

Як думаєте, чи може вона стати поштовхом до того, що інші ваші колеги теж будуть працювати не "на карман"?

– Історії як такої немає. Як говорив мій напарник, головне залишатися людиною.

Байдуже, яка в тебе сила, погони, посада, звання, чин – чи ти поліцейський, чи ти депутат, чи ти звичайний громадянин. Якщо ти в першу чергу будеш думати як людина, а не зверхньо дивитися на ту чи іншу ситуацію, то в тебе все вийде.

Ольга Кириленко, Роман Романюк, УП