Истории и люди, которые нас удивили в 2021 году
2020 був роком складних випробувань. 2021 їх приніс не менше.
Утім, навіть у всій цій, здавалося б, безпросвітній темряві знаходяться люди, які своїм прикладом засвідчують, що можна і варто рухатись вперед.
Тому перш за все нас вразили далеко не політики чи чиновники, а люди, які вміють діяти. Часто незважаючи на складні обставини.
"Українська правда" продовжувала дізнаватись цікаві історії про і від людей різних професій, уподобань та життєвих орієнтирів.
Цього року ми писали про чоботаря, танкіста, лікарів, волонтерів, президента, слухали розповіді про роботу нинішнього поліцейського та історії колишнього міліціонера про бандитів з 90-х.
Історія Курган&Aгрегат – не про гроші та успіх. Не про реп. Не про добірні мати в текстах, від яких у людини церемонної може піти кров із вух. Це історія про Україну – таку, яку багато хто хотів би не помічати. Але про таку, якою вона є. Таку, якою її можна і треба любити, щоби зробити кращою.
Трансплантації органів в Україні відбуваються прижиттєво і посмертно. Прижиттєво – між родичами, посмертно – від померлого до найбільш сумісного кандидата, за згодою родичів померлого.
З початку року в Україні провели 48 трансплантацій. З них 29 прижиттєвих і 19 посмертних. Найчастіше пересаджували нирку, найрідше – серце.
"Українська правда" розповіла, як мама семінариста врятувала рибалку, продавчиню і вчителя.
Тисячі посилань на запит "Найєм" розповідають про його дітей – колишнього журналіста, політика й державного менеджера Мустафу Найєма, адвоката Масі Найєма, культурологиню й художницю Маріам Найєм. Про Наїма пошуковикам відомо лише те, що він їхній батько.
Сюжетні лінії в цій історії здійснюють кульбіти, як повітряний змій у небі. Й перегукуються з історією України кількох останніх десятиліть.
Ця історія про дорослішання, травми війни, які нам ще належить прожити, і про підземний перехід довжиною в 30 років, де кожен сам собі Мойсей.
"Привіт, мене звати Станіслав, і я програв п'ять мільйонів на ставках". Сповідь лудомана
34-річний колишній художник і арт-дилер Станіслав Силантьєв зіткнувся з проблемою лудоманії. Він погодився докладно і публічно розповісти читачам "Української правди" власну історію.
Не так давно Станіслав жив богемно, організовував виставки, торгував антикваріатом, картинами і ні в чому собі не відмовляв. Але дуже швидко став патологічним ігроманом, втративши гроші, репутацію, довіру друзів і рідних.
Я готова платити податки. Історія секс-працівниці з Маріуполя
Ганна має освіту філософа, знає англійську, пише вірші та майже 4 роки періодично надає секс-послуги. Або ж послуги з ескорту – культурного супроводження дозвілля за гроші, як сама їх окреслює.
З Ганною ми проводимо біля моря в її рідному місті кілька годин. Розпитуємо про дитинство, навчання в університеті, першу роботу – намагаючись знайти в її біографії точку, яку значна частина читачів назвала б "поворотом не туди".
Як окупували Крим: новини, які ми (майже) не помітили в лютому 2014-го
З кожним роком говорити і писати про Крим все важче. Це не фантомні болі після ампутації гангренозної кінцівки. Це долі сотень тисяч переселенців, вимушених покинути Крим. Це покоління дітей, які ніколи не були в батьківських домівках.
Нарешті, це вся Україна, яка зазнала удару по своїй ідентичності ─ не лише територіальній. Простіше за все це уявити у вигляді абетки, з якої зненацька зникли літери к, р, и, м. Лише чотири літери з 33. Але разом з ними втрачається займенник "ми", мабуть, найголовніший для кожного суспільства.
Льосик народився на початку 20-го століття в Києві.
Фріді – наприкінці 19-го в німецькому містечку Горнберг.
Льосикові батько й дід були православними священниками. Фрідів дід служив пастором лютеранської церкви.
Льосик проживе 70 років і помре в тому самому місті, де й народився.
Фріді проживе 51 рік і помре на шибениці у відкритому кузові вантажівки на площі Узварас у Ризі.
Вони могли зустрітися в Києві восени 1941-го. Фрідріх Єккельн – Фріді – керував тут розстрілами у Бабиному Яру.
Олексій Глаголєв – або Льосик, як називали його домашні, – і його родина рятували євреїв від розстрілів у Бабиному Яру.
13 березня 2020 року, в Україні офіційно зафіксували першу смерть від нового вірусу COVID-19.
Нового – на той момент. Рік потому статистика жертв пандемії стала звичною щоденною рутиною. Ми звикли до цих цифр і втомились їх боятись.
Однак від цієї втоми вбивчий вірус не зник. Кількість померлих в Україні сягнула вже 27,7 тисячі людей. 27,7 тисячі чиїхось трагедій. 27,7 тисячі особистих історій.
Ці історії завершуються не смертю. Поховання стає черговим випробуванням для родини, яка не завжди може попрощатись із померлим і змушена дотримуватись правил, продиктованих пандемією.
Отець Патрік Дебуа: Бог не запитає тебе, що зробив Путін чи Макрон. Він запитає, що зробив ти
65-річний Патрік Дебуа ламає всі стереотипи, які тільки існують.
Француз, який в студентські роки замість Лазурного берега або Альп на канікулах вирушає до Бенгалії. Там він зустрічається з Матір’ю Терезою Калькутською і працює з людьми, які прийшли до притулку при храмі богині Калі.
Математик, який став священником.
Католицький священник, який замість того, щоб підніматися сходинками церковної кар'єри їздить по українських селах в пошуках спільних могил розстріляних під час Другої світової війни.
Гладіатор у місті левів. Як Маркіян Іващишин будував свою драбину до небес
Маркіяном Іващишиним прийнято захоплюватися. І водночас казати про його досягнення з неприхованою поблажливістю.
Ну так, очолював Студентське братство у Львові і був лідером "Революції на граніті" 1990-го, активістом партій "Реформи і порядок" і "Пора", а в 2004-му ─ довіреною особою кандидата в президенти України Віктора Ющенка. Але у великій політиці не закорінився.
Так, був співзасновником знаменитого мистецького об’єднання "Дзиґа", а також власником клубів і кав'ярень "Лялька", "Вавілон-20", "За кулісами", "Під Клепсидрою". Але усі вони, попри всю популярність, не стали комерційно успішними.
Так, був організатором потужних фестивалів "Вивих" і "Jazz Bez", але вони, попри всю свою потужність, виявилися збитковими.
Багато хто щедрим жестом запише у список "виразних невдач" чи не половину музичних проєктів Іващишина, продюсером яких він був.
Але коли у контексті Львова йдеться про поняття "genius loci" ─ "геній місця", згадують саме Маркіяна.
