Год глазами редакции УП: Каким мы запомнили 2021-й

"Цей рік був важким і виснажливим для кожного з нас".

Таку фразу ми чуємо з року в рік на екранах телебачення, читаємо у соцмережах і кажемо одне одному. Часто – опускаючи величезну кількість деталей. Радісних або ні – але саме вони складали кожен з цих 365 днів, що минули.

Команда "Української правди" переживала разом з читачами чимало таких деталей. Ми розкопували незручні таємниці влади, розповідали історії злетів і падінь, відкривали справжніх героїв на різних лініях фронту, як військовому, так і медичному, освітньому, чи волонтерському. Кожного разу переживаючи разом з вами усі емоції, які викликали події в країні.

То яким був 2021? Команда УП ділиться власними враженнями, спогадами і особистими відкриттями.

Андрій Боборикін, виконавчий директор УП:

"Мої підсумки року, мабуть, будуть цілком передбачуваними. Цей рік я закінчую там, де ніяк не очікував опинитися на його початку — в одному з найголовніших українських видань.

Робота медіаменеджера здебільшого є абсолютно непомітною для аудиторії. Головна формула ефективного управління медіапроектом дуже проста — робити більше того, що працює, і менше того, що не працює. 

В УП "працює" дуже багато всього: велика аудиторія, надактивне читацьке ядро, високі редакційні стандарти, широкий тематичний спектр, сміливі експерименти в контенті, монетизації та дистрибуції, накопичена інституційна пам'ять.

При цьому наприкінці 2021 року в українському медіабізнесі "не працює" приблизно все: економічні моделі руйнуються, аудиторія дрейфує до платформ та інфлюенсерів, довіра читачів падає. Тим не менш, "Українська правда" підготовлена до цих викликів значно краще за більшість своїх конкурентів.

Протягом своєї кар'єри час від часу мені вдавалося опинитися у потрібному місці в потрібний час. Але зараз є відчуття, що я перевершив всі ККД та теорії ймовірності, й опинився у найбільш захопливому місці у вирішальний для майбутнього української журналістики час".

Севгіль Мусаєва, головна редакторка УП:

"Кілька тижнів тому, сидячи ввечері п’ятниці у заповненому вщент веселими гостями барі, подумала, що напевно саме з цього епізоду років через 10 починатиметься моя книга про Україну цього часу... 

Люди, що живуть на зламі епох, дуже рідко це усвідомлюють. Вони здебільшого зайняті вирішенням побутових проблем та особистими переживаннями різного ґатунку. 

Так і ми — продовжуємо вдавати, що живемо таким самим життям, як і до окупації Криму, як до війни, як до пандемії коронавірусу.

Незважаючи на тривожні новини про багатотисячну армію Путіна на кордонах,  ми продовжуємо радіти, посміхатися, святкувати.

Тому що жага до життя завжди перемагає, а людина здатна звикнути до всього. Або вдавати, що звикла.

Цьогоріч я втратила двох родичів у Криму, які померли від ускладнень коронавірусу. Найнеприємніше в цій історії — неможливість поїхати додому, аби підтримати і попрощатися.

У цьому ж році ми разом із кримською редакцією створили спеціальний номер журналу "НВ" до саміту Кримської платформи. І навіть з’їздили на Зміїний острів, який відгукнувся в моєму серці спогадами про рідний Керченський півострів. 

Біль від втрати Криму нікуди не поділася за ці роки, але тепер у мене є велика мрія — повернутися туди. І я робитиму все від мене залежне, аби її втілити.

У цьому році я вперше спробувала себе в ролі продюсера документального фільму УП "Треба ще вижити". А головний герой стрічки, лікар районної лікарні Іван Черненко вперше написав книгу.

Завжди хвилююче робити щось вперше, але тільки так ми розвиваємося та рухаємося уперед.

І одна із найприємніших подій цього року — моя улюблена Абігайль стала мамою трьох цуценят, які народилися саме на 30-ту річницю Незалежності України. І це було стовідсоткове диво, зізнаюся я вам. 

Щасливого 2022 року! Справжніх мрій, нових відкриттів у собі та див у повсякденному вирі. Бережіть себе та не забувайте, в який особливий час ми живемо".

Євген Будерацький, заступник головного редактора УП:

2021 рік справив досить дивне враження. З одного боку, заціпеніння 2020-го, коли здавалося, що світ ніби завмер, пройшло, з іншого — кількість смертей перестала лякати. Не мене — суспільство. 

Ще на початку 2020-го таку ситуацію неможливо було уявити. Згадайте Нові Санжари. Зараз же навіть тисяча смертей за день стає лише статистикою. На жаль.

Утім, пояснити це можна. І не тільки появою вакцин. Просто багатьом набридло боятися. І це відчуття переслідує майже всюди, коли згадуєш, що епідемія нікуди не зникла. Переслідує, коли згадуєш, що божевільна Росія продовжує бряцкати зброєю.

Але цього року помітно, що всі потроху почали виходити зі своїх домівок, зустрічатися з друзями, родичами, колегами. Здається, що світ заново зрушив з місця. І, попри всі мінуси і перестороги, це добре. Жити треба не в постійному стресі.

Саме так жила наша редакція. Ми не просто рухались вперед, а й пробували експериментувати. Всі наші найкращі здобутки ви побачите впродовж наступних святкових днів на улюбленій УП. 

Якщо не сильно закидуватись у моралізаторство і настанови, побажаю лише не боятися змін. Бо без них ви просто будете відчувати, що стоїте на місці. А це розхолоджує. Та й скучно)   

Ірина Балачук, редакторка новин УП:

"2021-й був непростим. Але за цей рік ми усі навчилися дуже багато. Наприклад, приймати те, що змінити не можна: ми вже звикли, що ковід з нами, що він надовго, і навчилися жити з ним.

Ми стали трошки відповідальнішими і дорослішими: хоч би у тому, щоб посидіти вдома, якщо температура, а не наражати на небезпеку рідних та колег.

Ми навчилися цінувати дрібнички: пам’ятаєте, як радісно було обіймати друзів за чашкою кави у кав’ярні або сходити у кіно?

Цьогоріч, коли ми ще часто сиділи на ізоляції, хтось відкрив нові можливості, хтось мав час покопирсатися у собі, хтось знайшов сміливість поставити крапку там, де досі не наважувався…

Цей рік кожному приніс чимало випробувань. Але і показав нам, що ми здатні їх долати. 

Він навчив нас бути трохи добрішими один до одного і до самих себе, більше любити.  

Хай у новому році всім буде легше. Нехай буде тепло, затишно і з любов'ю!". 

Михайло Ткач, керівник відділу розслідувань УП:

"У моєму оточенні були люди, які минулого року, на жаль, не дочекалися появи вакцин. А ми дочекалися. І тому мені хотілося прожити цей рік максимально ефективно.

Так виявилося, що у житті без спиртних напоїв — більше енергії. А чотири місяці без кави взагалі вважаю досягненням. Медитація ще не показала мені всього, що я можу, але точно показала те, чого я не міг раніше. 

Я почав частіше заводити розмови з незнайомими людьми. Нарешті іноді прокидаюся вдосвіта, і перейшов на 4-5-годинний сон. Прочитав найбільшу кількість книжок з часів школи.  

І, авжеж, у вересні цього року я долучився до команди "Української правди". За чотири місяці наш нечисельний, але завзятий відділ розслідувань вже опублікував 10 матеріалів. Ми дуже вдячні за вашу увагу! 

Наступного року паралельно запускаємо документальні фільми і один новий формат. 

Підписуйтесь на ютуб-канал "Української правди", долучайтесь до Клубу УП. Бо як казав один політик: якщо ви і ми, то це — всіх!".

Олександр Шумілін, випусковий редактор новин УП

"Спробую без самокопань — першого, що підкидає і так втомлений за рік мозок. Дехто каже, що так найчесніше. 

Звичайно ж, в 2021-му я вакцинувався. І переконав вакцинуватися маму. Видихнув. І, здається, в цьому році видихнули ми всі, адже прийшло якесь залізобетонне відчуття, що пандемія і карантини — не назавжди. З чим нас всіх і вітаю.  

Далі згадую, як за два дні склав, а пізніше успішно втілив на двох, двотижневу відпустку на Одещину. Вкотре переконалися, що з курортами та інфраструктурою у нас іще повна ж*па. Крім засмаги і кількох дурнуватих фоток, нічого не привіз. Але я не скіглю, було супер.

В УП змінилося керівництво — момент максимально хвилюючий і масштабний, усвідомлюється не одразу. З іншого боку, на самій роботі це ніяк не відбилося. Продовжуємо, за порадами класиків, щодня ставати кращою копією себе вчорашніх. Головне — не поз’їдати в цьому процесі одне одного. 

Ще, здається, саме цього року я розчарувався в українських політиках самокатах, пофарбував вдома кілька стін, вдосконалив мистецтво готування борщів і доріс до того, щоб купити ТЕЛЕВІЗОР! Ну а що? Часікі тікають". 

Євген Руденко, спеціальний кореспондент УП:

"Спостерігати за подіями в Україні та світі, осмислювати їх цього року було непросто. Особливо складно це робити, коли ти — журналіст. Один із тих, кому вибратися з нескінченного інформпотоку можна, хіба змінивши професію. Але особисто мені, людині, яка цієї восени сходила зі своєю коханою та музою у РАГС, підбивати підсумки буремного 2021 року легко та приємно.

Найкраще щеплення від тривожних новин про пандемію, війну, політичні розбірки та соціальні лиха — це кохання та взаємопідтримка. Обов’язково любіть себе, рідних, друзів, домашніх тварин, свою роботу, Україну — і тоді поганих новин буде точно менше. Принаймні, разом їх не так складно буде переживати".

Альона Мазуренко, редакторка новин УП:

"У кінці 2021-го хочеться виокремити щось, що було важливим і таким, що об’єднує всіх українців.

Хочеться написати про те, що змусило усіх "жертв" карантину із віддаленою роботою відчути себе частиною великого колективу "ждунів" в офісних піжамах, котрі вивели у модні тренди "білий верх" і шорти, яких не видно під час відеозустрічі.

У кінці 2021-го бажаю усіх віртуально обійняти і сказати: "Хей, я з вами, друзі. Я повністю у вашій шкурі і розумію вас на усі 100%".

Цьогоріч ми разом вболівали за Go-A, а потім іще довго "шуміли" після закінчення "Євробачення". Ми відкривали та закривали Олімпіаду у Токіо і скандували: "Довбииииик", коли той забив переможний для України гол у матчі Євро-2020 й вивів нашу збірну у чвертьфінал чемпіонату.

У 2021 році українська команда із фристайлу вперше в історії завоювала медаль кубка світу, а українки в особистих змаганнях вибороли золото та бронзу. Розумію, що про це мало хто чув і, можливо, для когось це не так цікаво, але я аплодую нашим спортсменам, бо гадки не маю, де вони тренуються — в Україні немає необхідних для цього трамплінів.

Однак цьогоріч було не лише те, що нас об’єднувало. Нагороду "яблуко розбрату 2021" отримує кампанія вакцинації проти коронавірусу.

Зізнайтеся, хто не грав у "Мінного тральщика" і не вираховував антиваксера серед друзів у соцмережах? Довелося кидати карту Джокера і пропонувати вакцинованим 1000 гривень.

Тож зустрінемося в 2022 році у кіно, на концертах чи у театрі. Мої "чіповані" друзі!".

Аліна Полякова, керівниця відділу нативної реклами УП:

"2021, як і 2020, був роком очікувань. Проте якщо у 2020-му я чекала, що пандемія ось-ось скінчиться, то в 2021 я вгамувала свій запал, стала тверезіше дивитися на речі і почала очікувати дещо більш реальне — вакцину. 

У липні, коли я нарешті щепилась, почався новий сезон очікування — на визнання "Коронавака". У тому ж липні Ляшко обіцяв, що в Європу скоро пускатимуть, проте "скоро" не настало досі. 

Разом із квитками у відпустку, які горіли, продовжувала вигорати і я. Тож від 2022 чекаю на бустерну дозу, яку пан Ляшко пообіцяв вже у найближчому майбутньому, і на таку довгоочікувану відпустку".

Роман Петренко, редактор новин УП:

"2021-й був хоч і складним, та водночас чудовим і незабутнім.

Як ровесник України не можу не помітити, наскільки наша держава розвивається, попри війну на Донбасі. У цей рік у нас було багато всього: й провалена боротьба з коронавірусом, і погрози та брязкання зброєю з боку сусіда, і геополітичні виклики.

Разом із тим не варто забувати, що цього року ми спостерігали за надзвичайно успішними Євро-2020, Євробаченням, Олімпійськими та Паралімпійськими іграми, а також "ударними" засіданнями РНБО! :)

Світ вчиться існувати в умовах пандемії. Іноді здається, що коронавірус вже змінив усіх та усе, і ми так житимемо завжди.

Пишаюся тим, як цей етап проходить редакція УП. У той час, коли коронавірус гальмує усе на світі, "Українська правда" не лише не втратила у якості, а й зробила величезний крок уперед. Йдеться не лише про розширення Клубу УП, а й про вручення премій та відкриття нових відділів.

Нехай 2022-й для нас стане радісним, успішним та мирним".

Денис Карловський, редактор новин УП:

"Навряд чи я би назвав свій 2021 рік буремним, але, точно, важливим з кількох причин.

Передовсім, я завершив навчання на бакалавраті в Могилянці та розпочав повноцінний кар’єрний шлях в "Українській правді". 🙂 

З одного боку, стало легше в тім, що не треба читати нічого на семінари й здобувати оцінки, але з іншого — моя особиста відповідальність на новинній стрічці лише зросла.

Наприкінці літа я щепився проти коронавірусу, тож цього року в мене зменшилась тривога за свою безпеку й здоров’я. А до того ж, вакцинувавшись Moderna, я можу поїхати в більшість країн ЄС. Тому в цьому сенсі для мене пандемія стала бодай трішки ближчою до завершення. Хоча за здоров’я моєї родини й близьких з вразливих груп все одно досі й тривожно.

Також цьогоріч я навчився справлятися з втратою у своєму житті. Сподіваюся, що в чомусь я досяг якогось level-up.

Однак, прикро, що не вдалося більше часу проводити з друзями, а також подорожувати (за винятком крутої поїздки до Дніпра). Ось такий 2021 :)". 

Катерина Хорощак, головна редакторка "УП.Життя":

"Минулий рік видався для "Української правди. Життя" доволі турбулентним. Кількість учасників команди потроху зменшувалася: влітку з посади пішла головна редакторка Ольга Ситнік, і на певний період нас у редакції залишилося лише двоє — Дарія Поперечна та я.

Тем і проблем на порядку денному "УП.Життя" було багато. У нас — чотири руки. Це було складно, але, на мою думку, ми впоралися.

Тепер команда нашого відділу, як і сайт, розростається та розвивається. Нас — вже четверо: щодня для вас про здоров’я, освіту, подорожі, соціальні питання тощо пишуть Олена Барсукова, Яна Осадча та Дарія Поперечна". 

Олександра Гайворонська, керівниця Клубу УП:

"Днями послизнулася на нерозчищеній доріжці, що вела від метро до офісу, і, ніби за сценарієм романтичного художнього фільму, від падіння мене врятував прекрасний незнайомець. Тоді подумалося, що минулий рік був роком взаємопідтримки та взаємодопомоги. Багатьох синців вдалося уникнути, бо поруч були уважні до інших, добрі та відповідальні люди. 

Усе хороше, що відбувалося протягом цього року, робилося гуртом: магічним чином вчасно були зібрані 2,3 млн доларів на лікування Діми Свічинського, ще сотні життів були врятовані, завдяки тим, хто жертвував не гроші — частинку себе. 

Однак ми не лише покращували здоров’я ближніх, а й трохи розхитували своє, вболіваючи за українців на міжнародних змаганнях та захищаючи свої права на акціях і протестах.

Хочеться, щоби 2022-й рік став винагородою для нас за старання та здолані перешкоди, щоби він приніс стільки любові та тепла, скільки вистачило б на всіх".

Михайло Кригель, журналіст, редактор УП:

"Відпусти!", — замуркотів я під ніс голосом Вакарчука, подивившись на свої тексти, що з’явилися на УП у 2021-му.

Здається, в цьому році я перестрахувався на всі випадки. (Обережно: далі — хвилинка нативності й нестримного марнославства.) 

Раптом що, знайдуться герої публікацій, які зможуть мене відремонтувати — професор Гарвардської медичної школи Геннадій Фузайлов та дитячий лікар Євген Комаровський (у разі, якщо я зненацька впаду в дитинство).

Зможуть долучити мене до арт-терапії, якщо раптом я збожеволію, — Сергій Ененберг, режисер театру "Будьмо", де грають пацієнти Київської міської психіатричної лікарні №1.

Зможуть захистити мене. У суді — адвокат Масі Найєм, у темному провулку — президент Федерації крав-мага України Антон Фарб.

Зможуть мене оцифрувати — віце-прем'єр та міністр цифрової трансформації Михайло Федоров та ароматизувати — голова Гільдії парфумерів України Влад Зварич. 

Зрештою, зможуть за мене помолитися, якщо зусилля всіх згаданих осіб будуть марними, — отець Патрік Дебуа.

Тому в новий рік я входжу зі стриманим оптимізмом. Чого всім і бажаю. 

Щастя для всіх, задарма, і нехай ніхто не піде у 2022 рік обділений еПідтримкою за вакцинацію".